Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
Котилося степом колесо Фортуни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Котилося степом колесо Фортуни
Потрапити в Покровку можна поїздом, можна приїхати рейсовим автобусом, можна добратися на попутках по трасі до повороту на село і далі два кілометри пішки. Не бачили, щоб він приїхав поїздом, автобусом, попутками. Вадим появився нізвідки. Перед обідом без речей, але з паспортом зайшов у контору питати роботи і житла. Він був з міста, бо на той час селу паспорти не видавали: засвідчувала особу і підтверджувала прописку довідка з сільради, яка видавалася тільки в надзвичайних випадках і була дійсна нетривалий час. Розмістили його у баби Груні і направили працювати помічником комбайнера – під час жнив кожна пара робочих рук дорогого варта.
Традиційно по закінченню жнив у селі влаштовувалися гуляння - байрам. З польового стану у двір тракторної бригади привозилися величезні каструлі, доставлялися свинячі, телячі та овечі туші, овочі, фрукти, крупи. Тут кухарки готували частування для байраму. Надвечір приводили сюди під руки нашого сільського музику – сліпого баяніста Симона Івановича, а Вася Мозговий зі своїм бубном приходив сам. Під їхню музику застілля з піснями й танцями тривало до ранку.
На байрамі, наші дівчата вперше зойкнули, побачивши за столом незнайомого парубка. Півбіди аби тільки побачили. Як він співав! Як кружляв у танці дівчат і молодиць! Гарний, ставний, балакун, жартівник! Не злічити, скільки дівочих сердець розбилося в друзки на цьому байрамі, скільки молодиць провели ревізію своєму сімейному життю і зітхали вночі, розглядаючи свого мирно сплячого судженого-рядженого. Парубки було захвилювалися та швидко заспокоїлися. Зайда не виявляв ніякого інтересу до їхніх милих.
Селом пішов поголос, що він зачастив до аптеки. Там працювала горбатенька Майя Олексіївна – непримітна, як гороблинка, смирна, як тихе літо. Зібрані під білий ковпак дрібненькі безбарвні кучерики, наче перепалені штучною завивкою. Бездоганно білий, без жодної зморщечки халатик на тендітному скаліченому тільці, черевички на високих шпилечках. Розмовляла, ніби саме вас чекала у своїй осяйно чистій аптеці. Кидалася шукати в шухлядках потрібні ліки, якщо не знаходила, тут же тонюсіньким голосочком замовляла потрібне телефоном у районній аптеці і винувато просила зайти через два-три дні, коли привезе потрібне.
Поза очі всі звали її Майєчкою, хвалили, жаліли і забували про неї, ледь переступивши за поріг аптеки. При всіх її чеснотах ніхто з парубків ніколи не пробував до неї залицятися. Була вона непомітна: без віку, без статі, без друзів і подруг, не бувала ні в клубі ні в кіно, ні на танцях.
Цієї осені ні Майєчка, ні Вадим не займали моїх думок. І мене, і нашого здоровенного сірого кота Бармалея цікавили горобці. Якщо Бармалей був до них небайдужий весь рік зранку до вечора, то моєю увагою вони заволоділи саме з настанням осінніх холодів і осінньої мряки. Минулися щасливі горобині дні, коли ночували вони на грушах біля хати. Дощі змусили шукати затишнішого притулку. Як тільки вечоріло, горобці повисали під стріхою в ряд, наче горобине намисто.
Вибравши час, коли темного вечора батьків не було вдома, тихо приставила до стіни драбину від горища. Горобці мирно спали. Коробку з-під черевиків в руки – і вгору за горобцями. Не скажу, що збирати горобців просто, деякі застерегли небезпеку і пурхнули на грушу. Але шість м'яких і теплих жмутиків пір'я, в якому шалено тріпотіли маленькі сердечка, опинилися в моїх руках, а далі в коробці. Залишилося запастися зерном для завоювання довіри і дружньої приязні та приступити до дресирування акторів власного горобиного цирку.
Посеред кімнати поставлено миску з водою, насипано зерна, актори випускаються на волю. За час, який потрібен, щоб тричі крикнути "тпрусь!!!”, Бармалей пробудився від дрімоти і передушив усіх акторів. Як могли вони настільки бездумно метатися по кімнаті, що всі траєкторії польотів закінчувилися в котячих кігтях – не можу пояснити досі. Мордата, сонна, ледача тварюка виявила незбагненну спритність, хитрість, безжальність і жадібність. Роки за два він заплатив головою за свою мисливську майстерність. Його наздогнала кара за любов до сусідових голубів.
Слабша духом особистість посивіла б від такої втрати. Я ж не встигла пройти тест на силу духу, бо прийшли подружки кликати в баню. Не кажіть, що село миється тільки влітку у ставку, а далі – ну, скільки тієї зими. Справді, літня баня була у ставку або у банях-будках, для яких воду гріло сонце у встановленому зверху сорокалітровому оцинкованому баку. В холодну пору року село мало втіху – баню з парилкою. Майстровиті господарі будували такі бані на своєму подвір'ї для себе, а також для всіх бажаючих митися та паритися за 15 копійок.
У бульварі перед двором дядька Петра сиділа дівчача черга в баню.
- Хто зараз миється?
- Вадим і Майєчка.
- Удвох?!?
- Удвох.
- Не може бути.
Відірвиголова Нінка підговорила таку ж бойову Надьку підсадити її повище, щоб зазирнути у банне віконце. Але обидві впіймали облизня - віконце зсередини було щільно завішене якоюсь одежиною.
Згодом Вадим і Майєчка вийшли таки разом. Рожеві, усміхнені, взявшись за руки, пішли геть. На той час Вадим вже вів у школі танцювальний кружок, де замість відомих з першого класу лявонихи та кабардинки навчав нас народним танцям для святкових виступів у клубі, а також, на прохання бажаючих, викладав вальс, шейк і ще модний чарльстон. Не скажу, що всі дівчата були в нього закохані, але напівзакохані точно. Як завмирало серце, коли він зі сцени співав, підморгуючи залу:
Ах, мадам, какие губки,
Краше не сыскать.
Я не сплю вторые сутки,
Мой приятель пять.
Я вважаю шедевром пісенного мистецтва Вадимові куплети:
Заглянул к фотографу, он мне знаком,
Снял меня на карточку вместе с ишаком.
И тепер соседи не поймут никак,
Где же я на карточке, где же мой ишак.
Що ще додати, весь Вадимів репертуар пам'ятаю досі. Як досі пам'ятаю горе від двох великих втрат того осіннього вечора – горобців і Вадима.
Парубки пробували врозумити Вадима: "Навіщо тобі калічка? Ти ж можеш полюбити найгарнішу дівчину нашого села і вона буде твоєю”. Вадимову відповідь ще довго казали й переказували: "Найгарнішу я вже любив. Тепер хочу любити таку, яка любитиме тільки мене”.
Вадим не помилився, Майєчка кохала його більше за життя, дужче, ніж всі наші дівчата разом взяті. Він теж буквально носив її на руках. Це була на диво щаслива сім'я. Щастя закінчилося літом того року, коли їхня дочка закінчили школу. Невдовзі після доньчиного випускного вечора Вадима пішов на рибалку. Знайшли його з ножем у спині на березі балки біля закинутих вудок. Поруч стояла пуста пляшка з-під вина. Звідки прийшов убивця, куди він подівся, не знає ніхто.
Колесо Фортуни зробило повний оберт.
О, Фортуна, ти бездумна,
наче місяць, в крузі змін;
то зростаєш, то зникаєш;
ти життя руйнуєш плин.
То терзаєш, то втішаєш,
не лишаєш сподівань.
Злидареві, владареві
Не відомий долі план.
Невблаганний і безжальний
колеса Фортуни хід,
безталання і страждання
неможливо зупинить.
Розгадати, ми не здатні,
коли доля вступить в гру.
Якщо долі спину голу
підставляєш, бути злу.
("Carmina Burana”, невідомий автор, ХІІІ століття)
Традиційно по закінченню жнив у селі влаштовувалися гуляння - байрам. З польового стану у двір тракторної бригади привозилися величезні каструлі, доставлялися свинячі, телячі та овечі туші, овочі, фрукти, крупи. Тут кухарки готували частування для байраму. Надвечір приводили сюди під руки нашого сільського музику – сліпого баяніста Симона Івановича, а Вася Мозговий зі своїм бубном приходив сам. Під їхню музику застілля з піснями й танцями тривало до ранку.
На байрамі, наші дівчата вперше зойкнули, побачивши за столом незнайомого парубка. Півбіди аби тільки побачили. Як він співав! Як кружляв у танці дівчат і молодиць! Гарний, ставний, балакун, жартівник! Не злічити, скільки дівочих сердець розбилося в друзки на цьому байрамі, скільки молодиць провели ревізію своєму сімейному життю і зітхали вночі, розглядаючи свого мирно сплячого судженого-рядженого. Парубки було захвилювалися та швидко заспокоїлися. Зайда не виявляв ніякого інтересу до їхніх милих.
Селом пішов поголос, що він зачастив до аптеки. Там працювала горбатенька Майя Олексіївна – непримітна, як гороблинка, смирна, як тихе літо. Зібрані під білий ковпак дрібненькі безбарвні кучерики, наче перепалені штучною завивкою. Бездоганно білий, без жодної зморщечки халатик на тендітному скаліченому тільці, черевички на високих шпилечках. Розмовляла, ніби саме вас чекала у своїй осяйно чистій аптеці. Кидалася шукати в шухлядках потрібні ліки, якщо не знаходила, тут же тонюсіньким голосочком замовляла потрібне телефоном у районній аптеці і винувато просила зайти через два-три дні, коли привезе потрібне.
Поза очі всі звали її Майєчкою, хвалили, жаліли і забували про неї, ледь переступивши за поріг аптеки. При всіх її чеснотах ніхто з парубків ніколи не пробував до неї залицятися. Була вона непомітна: без віку, без статі, без друзів і подруг, не бувала ні в клубі ні в кіно, ні на танцях.
Цієї осені ні Майєчка, ні Вадим не займали моїх думок. І мене, і нашого здоровенного сірого кота Бармалея цікавили горобці. Якщо Бармалей був до них небайдужий весь рік зранку до вечора, то моєю увагою вони заволоділи саме з настанням осінніх холодів і осінньої мряки. Минулися щасливі горобині дні, коли ночували вони на грушах біля хати. Дощі змусили шукати затишнішого притулку. Як тільки вечоріло, горобці повисали під стріхою в ряд, наче горобине намисто.
Вибравши час, коли темного вечора батьків не було вдома, тихо приставила до стіни драбину від горища. Горобці мирно спали. Коробку з-під черевиків в руки – і вгору за горобцями. Не скажу, що збирати горобців просто, деякі застерегли небезпеку і пурхнули на грушу. Але шість м'яких і теплих жмутиків пір'я, в якому шалено тріпотіли маленькі сердечка, опинилися в моїх руках, а далі в коробці. Залишилося запастися зерном для завоювання довіри і дружньої приязні та приступити до дресирування акторів власного горобиного цирку.
Посеред кімнати поставлено миску з водою, насипано зерна, актори випускаються на волю. За час, який потрібен, щоб тричі крикнути "тпрусь!!!”, Бармалей пробудився від дрімоти і передушив усіх акторів. Як могли вони настільки бездумно метатися по кімнаті, що всі траєкторії польотів закінчувилися в котячих кігтях – не можу пояснити досі. Мордата, сонна, ледача тварюка виявила незбагненну спритність, хитрість, безжальність і жадібність. Роки за два він заплатив головою за свою мисливську майстерність. Його наздогнала кара за любов до сусідових голубів.
Слабша духом особистість посивіла б від такої втрати. Я ж не встигла пройти тест на силу духу, бо прийшли подружки кликати в баню. Не кажіть, що село миється тільки влітку у ставку, а далі – ну, скільки тієї зими. Справді, літня баня була у ставку або у банях-будках, для яких воду гріло сонце у встановленому зверху сорокалітровому оцинкованому баку. В холодну пору року село мало втіху – баню з парилкою. Майстровиті господарі будували такі бані на своєму подвір'ї для себе, а також для всіх бажаючих митися та паритися за 15 копійок.
У бульварі перед двором дядька Петра сиділа дівчача черга в баню.
- Хто зараз миється?
- Вадим і Майєчка.
- Удвох?!?
- Удвох.
- Не може бути.
Відірвиголова Нінка підговорила таку ж бойову Надьку підсадити її повище, щоб зазирнути у банне віконце. Але обидві впіймали облизня - віконце зсередини було щільно завішене якоюсь одежиною.
Згодом Вадим і Майєчка вийшли таки разом. Рожеві, усміхнені, взявшись за руки, пішли геть. На той час Вадим вже вів у школі танцювальний кружок, де замість відомих з першого класу лявонихи та кабардинки навчав нас народним танцям для святкових виступів у клубі, а також, на прохання бажаючих, викладав вальс, шейк і ще модний чарльстон. Не скажу, що всі дівчата були в нього закохані, але напівзакохані точно. Як завмирало серце, коли він зі сцени співав, підморгуючи залу:
Ах, мадам, какие губки,
Краше не сыскать.
Я не сплю вторые сутки,
Мой приятель пять.
Я вважаю шедевром пісенного мистецтва Вадимові куплети:
Заглянул к фотографу, он мне знаком,
Снял меня на карточку вместе с ишаком.
И тепер соседи не поймут никак,
Где же я на карточке, где же мой ишак.
Що ще додати, весь Вадимів репертуар пам'ятаю досі. Як досі пам'ятаю горе від двох великих втрат того осіннього вечора – горобців і Вадима.
Парубки пробували врозумити Вадима: "Навіщо тобі калічка? Ти ж можеш полюбити найгарнішу дівчину нашого села і вона буде твоєю”. Вадимову відповідь ще довго казали й переказували: "Найгарнішу я вже любив. Тепер хочу любити таку, яка любитиме тільки мене”.
Вадим не помилився, Майєчка кохала його більше за життя, дужче, ніж всі наші дівчата разом взяті. Він теж буквально носив її на руках. Це була на диво щаслива сім'я. Щастя закінчилося літом того року, коли їхня дочка закінчили школу. Невдовзі після доньчиного випускного вечора Вадима пішов на рибалку. Знайшли його з ножем у спині на березі балки біля закинутих вудок. Поруч стояла пуста пляшка з-під вина. Звідки прийшов убивця, куди він подівся, не знає ніхто.
Колесо Фортуни зробило повний оберт.
О, Фортуна, ти бездумна,
наче місяць, в крузі змін;
то зростаєш, то зникаєш;
ти життя руйнуєш плин.
То терзаєш, то втішаєш,
не лишаєш сподівань.
Злидареві, владареві
Не відомий долі план.
Невблаганний і безжальний
колеса Фортуни хід,
безталання і страждання
неможливо зупинить.
Розгадати, ми не здатні,
коли доля вступить в гру.
Якщо долі спину голу
підставляєш, бути злу.
("Carmina Burana”, невідомий автор, ХІІІ століття)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Федеріко Ґарсіа Лорка Пісня безнадії"
• Перейти на сторінку •
"Похвальне слово російському колабораціонізму"
• Перейти на сторінку •
"Похвальне слово російському колабораціонізму"
Про публікацію
