
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Літати у мріях, впадати в гріхи, -
Зважати на час і мотати на вуса
Оте, що звільнив од нальоту трухи.
Набридло вчувати нікчемні поради
Про рух уперед без проблем вороття,
Аби не здаватись овечкою в стаді -
Між в
заріс травою, як спогадами.
У ньому більше не можна
зачерпнути космічної води,
не можна налити
у долоні вічності.
Я пам'ятаю, як ми класом
стояли біля нього.
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...
То почав народ ламати він через коліно.
До Москви потягся зразу – йому ближча була.
Про вступ до Євросоюзу одразу ж забули.
Панували в Україні ницість і обман.
Тоді люди в знак протесту вийшли на Майдан.
Хоч М
сніжинками торкаючись легенько.
Чарівною народжується... втіха.
Цей Божий день у серці ніжно тенькнув.
Нарешті, скинута завіса сіра:
туманів і дощів етюди мокрі.
Небесні сакви снігом сіють,
Який кружляє, виробляє р
Межи засніжених осик,
Хоч сонця диск крутнувсь над гаєм
І, опускаючись, поник.
Але не вщухло денне світло
І сніг полискує, як ртуть, –
Ще гілочки, неначе мітли,
Шумлять і в груди м’яко б’ють.
1.
Мудра Афіна удосвіта
в Спарту примчалася в милі, –
там Телемах, геть без досвіду,
так і гуляв на весіллі.
Легенький гомін лісових фіалок,
Безликий спокій серцем відчувай,
бо дивом муки відлетіли вдалеч.
У тиші музика завжди жива:
мелодія любові та розлуки,
прадавня, незбагненна таїна,
Для тебе добирала,
Зріли ті слова
У радості й журбі.
Краю рідний мій,
Я хочу, щоб лунало –
Як в любові я
Освідчуюсь тобі.
Та ні, то темна смуга лиш.
Чи неприємностей навала
У серце вжалила сильніш.
Воно дурненьке і вразливе
Не має захисту броні.
Як те пташатко полохливе --
цитринний блюз
кислотний дощ
побудь зі мною
базікай дурниць
лий скільки бажаєш чаїв
випусти через кватирку сплін
розв’яжи рукави оці
як оголеність ілюзій,
оголеність правди,
оголений крик,
оголене безумство.
Жодна надія
не може вчепитися
за живу парость,
у вогні навали -
вороги за смертні
узялися справи!
Зрадники впустили,
Інші підсобили.
Та народ не здався,
Тим, що можеш не ревти, –
Що діяльно і святково
Виглядаєш нині ти.
Хоч душа ще молодіє
І відчутно кожен м’яз, –
Не блукай безцільно в мріях,
Не марнуй даремно час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Федеріко Ґарсіа Лорка Земля і Місяць
в якого на обід лиш ластівчині яйця.
Я залишусь з беззахисними дітьми,
з яких глумляться бруклінські п’яниці.
З безмовними істотами у арках під мостами,
З сухими венами, порізаними власними руками.
Тільки Земля. Земля.
Землі тремтлива скатертина
в зіницях каламутного туману,
для свіжих ран і нездійснених планів.
Земля для всього, що з Землі втікає.
Можливо, попіл спалених речей,
що під деревами шепочуть мертві губи.
Оголена Земля під небосхилом
і за спиною вслід китові юрби.
Це радісна земля, плавець непереможний,
на ній я бачу хлопчика й істоту під мостом,
Живе земля в моєму пульсі і в танці папороті,
Що гойдає вітер, й безжальний лик являє фараон.
Я залишуся з жінкою холодною,
в якої спальня заростає мохом цноти.
Я залишуся з пияками Брукліну,
які глумляться над дитям скорботним.
Я залишуся серед міток рваних
ведмежих трапез неквапливих.
Та падав місяць, скинутий зі сходів,
Чіплялось місто за небесну гуму у тальку почуттів,
У плоский світ йшли мармурові ноги
і залишався під стільцями ватний сміх.
О, Діана, Діана, Діана пустотіла!
Опуклий відгомін того, як бджоли шаленіли.
Моє кохання – крок, спроба, смертний рух тривалий,
тіл голих дотики, яких ти уникала.
Земля! Мій Боже! Землю я шукав.
Закритий горизонт, серцебиття, могила.
Уб'є кохання, що складається із болю.
Залиті кров'ю башти рук згорілих.
Та сходив місяць і котився вниз по східцях,
сухою сочевицею заповнював очниці,
монети срібні кидав дітям біля пірсу,
стирав моє обличчя вітер на границі.
Federico Garcia Lorca Tierra y luna
Me quedo con el transparente hombrecillo
que come los huevos de la golondrina.
Me quedo con el niño desnudo
que pisotean los borrachos de Brooklyn.
Con las criaturas mudas que pasan bajo los arcos.
Con el arroyo de venas ansioso de abrir sus manecitas.
Tierra tan sólo. Tierra.
Tierra para los manteles estremecidos,
para la pupila viciosa de nube,
para las heridas recientes y el húmedo pensamiento.
Tierra para todo lo que huye de la Tierra.
No es la ceniza en vilo de las cosas quemadas,
ni los muertos que mueven sus lenguas bajo los árboles.
Es la Tierra desnuda que bala por el cielo
y deja atrás los grupos ligeros de ballenas.
Es la tierra alegrísima, imperturbable nadadora,
la que yo encuentro en el niño y en las criaturas que pasan
los arcos.
Viva tierra de mi pulso y del baile de los helechos
que deja a veces por el aire un duro perfil de Faraón.
Me quedo con la mujer fría
donde se queman los musgos inocentes.
Me quedo con los borrachos de Brooklyn
que pisan al niño desnudo.
Me quedo con los signos desgarrados
de la lenta comida de los osos.
Pero entonces bajó la luna despeñada por las escaleras
poniendo las ciudades de hule celeste y talco sensitivo,
llenando de pies de mármol la llanura sin recodos
y olvidando, bajo las sillas, diminutas carcajadas de algodón.
¡Oh Diana, Diana! Diana vacía.
Convexa resonancia donde la abeja se vuelve loca.
Mi amor es paso, tránsito, larga muerte gustada,
nunca la piel ilesa de tu desnudo huido.
Es Tierra ¡Dios mío! Tierra lo que vengo buscando.
Embozo de horizonte, latido y sepultura.
Es dolor que se acaba y amor que se consume.
Torre de sangre abierta con las manos quemadas.
Pero la luna subía y bajaba las escaleras,
repartiendo lentejas desangradas en los ojos,
dando escobazos de plata a los niños de los muelles
y borrando mi apariencia por el término del aire.
https://www.youtube.com/watch?v=GKIdYgdVwu8 TIERRA, TAN SÓLO - Marta Gómez
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Федеріко Ґарсіа Лорка Сонет про солодке ремствування "