Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взявся віз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взявся віз
Було то в часи далекі по створенню світу.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
