Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взявся віз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взявся віз
Було то в часи далекі по створенню світу.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
