Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взявся віз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взявся віз
Було то в часи далекі по створенню світу.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
Уже люди від Адама світом розплодились,
Скрізь вже господарювати вони заходились.
Треба було чимось з поля врожаї возити,
А люди не знають воза, на санях все возять.
Взимку-то воно і добре та влітку страждали,
Бо коні ті сани ледве по землі тягали.
Менше часу у роботі, аніж у дорозі.
І не було того майстра, хто б міг щось зробити.
Тож покликав Господь Павла і Петра святого,
Каже: - Досить вам блукати навкруг раю цього,
Ідіть краще пошукайте по білому світу,
Хто би щось таке придумав, аби краще людям.
Щоби легше урожаї було їм возити.
Одяглися тоді святі у звичайні свити,
Взяли по окрайцю хліба та й блукають всюди.
Ідуть один день, ідуть другий, ідуть вони третій,
У зустрічних всіх про майстра такого питають.
Люди знизують плечима, «Ні!» - відповідають.
Мов, нема такого майстра зовсім на планеті.
Тож прямують вони далі. Дійшли до болота.
Бачать – хижка невелика на курячих ніжках.
Уже, видно давно стоїть, похилилась трішки.
А в тій хижці крик і гамір, мов в пеклі у чорта.
Злякалися Павло з Петром, хотіли втікати.
Але Петро Павлу каже: - Чого нам боятись?
Ми ж святі. Ходім до хижі, зможемо дізнатись,
Хто там, що там у тій хижі може витворяти?!
Тож набралися відваги й на поріг ступили.
Дивляться, а серед хижі конструкція дивна
На колесах. Біля неї лише чорт єдиний
Туди-сюди ту рахубу смика, що є сили.
Метушиться навкруг неї, то до дверей тягне,
То до вікна. А вона все то зачепить дишлом,
То колесом десь застрягне. Чорт лається лише.
Витягти ту штуку з хижі чимскоріше прагне.
Побачили те святії та й давай кричати:
- А що це ти тут, нечистий, робити зібрався?
Чорт почув сторонній голос, одразу злякався.
Та побачив Петра й Павла – кому ж їх не знати?!
Отож каже: - Та от, бачте, зробив собі воза,
Щоби грішників у пеклі в казани возити.
Та не можу цього воза викотити звідти!
А в самого від розпачу аж на очах сльози.
- Е, - говорять святі йому, - віддай нам цю штуку,
Ми її самі із хижі будем витягати!
- А навзамін що за воза ви зможете дати?
- Та дамо вівса й ячменю тобі повні руки.
Чорт подумав та й погодивсь: - Беріть його, - каже.
Ті віз швидко розібрали, на подвір’я сперли.
Утомилися страшенно, що ледве не вмерли.
Подивилася на теє ота пика вража:
- Тепер, - каже, - віз надворі – уговір забудьте.
Не віддам я віз нікому! Святі і озлились
Та страмити того чорта разом заходились:
- Як не даси, тобі, чорте, спокійним не бути.
Ми тебе як перехрестим, то не буде в тебе,
Ані воза, ані вівса й нічого другого!
Страшно, навіть зробилося чортові від того,
Щось тихенько попід носа пробурчав про себе.
- Добре – каже, беріть воза, - а мені давайте...
Що ви там пообіцяли, бо не пам’ятаю.
- Ти спочатку цього воза докупи складаєш,
Коли він отут вже буде зібраний стояти,
Тоді й скажем! Чорт зітхнув та узявся робити.
Зібрав воза та і знову у святих питає:
- Так що я за того воза отримати маю?
- Очерет ми обіцяли. Можеш володіти!
Пішов чорт у очерети на весь світ сердитий.
А святі узяли воза та й людям віддали.
Аби вони на тих санях добро не таскали,
А могли на возі легко увесь скарб возити.
Їздять возом добрі люди, а люди пихаті
Навидумували брички, бідарки, карети.
Та і їздять. А чорт сидить собі в очеретах,
Тих, які не вірять в Бога, звик звідти лякати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
