Язик людський бува, як помело.
А ще, коли за коміра залити,
Такого можеш десь наговорити,
Що б і самому соромно було,
Коли тверезим про те все узнаєш.
Якщо простим ти чоловіком був,
Почервонів, покліпав та й забув.
А, як посаду чималу займаєш?
Та ще й не вдома, а в краю чужім?
Я чомусь завжди згадую Хрущова.
Той і тверезим щедрий був на слово.
Молов, бувало язиком своїм
Таке, що всі навколо червоніли.
То ворогів ракетами лякав,
Як ковбасу ми робим їх, мовляв.
То черевиком гупотів щосили
В Америці на сесії ООН,
Взявсь Кузькиною матір’ю лякати.
То холуями взявся обзивати.
Для нього не бувало заборон.
А то якось в Америку прибув
З візитом. Там його возили всюди.
Знайомився з американським людом.
На зустрічі із президентом був.
Сніданок там в честь нього влаштували.
А він же до партійних «сходок» звик.
Тож, як заправський випивав мужик.
Не пропускав, щоб тільки наливали.
І, видно, вже гарненько перебрав
Він «трунку правди» та й розговорився:
- Я , - каже, - в двадцять років одружився.
Професію тоді вже гарну мав.
Був слюсар. Тож одразу зняв квартиру.
Вітальня, спальня, кухня там були,
Їдальня. Непогано так жили.
Ще правив цар. Якраз кінець був миру…
А потім революція. Мені
Так боляче буває, як згадаю,
Що при цареві ми жили, як в раї.
Багато краще, ніж живуть в ці дні
Трудящі при радянській нашій владі.
Ми скинули монархію, умить
Буржуїв із Росії всіх прогнали.
Свободу для людей завоювали.
А люди стали, навіть гірше жить,
Ніж за царя. От я зарплату мав
Сорок рублів на місяць. То не мало.
За дві копійки чорний хліб купляли.
А білий п’ять копійок коштував.
За двадцять дві копійки сала фунт
Купити можна, а яйце – копійка. –
Налив собі ще в чарку крапель кілька.
Чого ж його дарма сидіти тут
Та і продовжив, - Чоботи купить –
То шість рублів, ну, може сім від сили…
От ми ту революцію зробили,
А люди стали значно гірше жить.
Бо заробітки знизились чомусь,
А ціни дуже виросли при тому…-
І раптом змовк. Згадав, що він не вдома.
І миттю, мов заціпило йому.