«Я назвала тебе поганим хлопчиком, мій любчику, бо мені не подобається той світ».

(Джеймс Джойс)

Петро Гаврилович Клен – громадянин і мешканець, пасажир і читач завів собі кролика. Хорошого такого, бадьорого, красивого. Петро Гаврилович кролика дуже любив, доглядав його, тому кролик завжди був охайним і чистим. Хотів він дати кролику ім’я – так прийнято у наших вітряних краях, але передумав. Назвав його просто Кролик. Ні, щоб назвати його якось Реббіт, Конін або Банні, або Ляпі, або хоч Усагі чи Ту. Ні, йому хотілось, щоб поруч було щось рідне, нестримне і споконвічне. Тому такий собі кролик на ім’я Кролик жив у Петра Гавриловича. Мені незручно називати мого героя просто Петро, бо віку він уже був поважного, і жив у великому сірому бетонному домі (з постмодерновим графіті на стінах) у місті, що колись будували як ідеальне і роботу мав поважну і важливу, з людьми працював. Тому. Але кролик виявився дуже нечемним: серед ночі прокидався і не давав Петру Гавриловичу спати. Але він на кролика ніскілечки не ображався. Коли Петро Гаврилович знову засинав, пробудившись серед ночі від надто жвавої поведінки нечемного кролика, лагідно назвавши кролика: «Мій кельтський вуханчику!» (чому кельтський? Незрозуміло!), йому снилось, як його кролик залазить у нірку, що була серед таємного лісу. Ці сни переслідували нашого героя – під впливом кролика йому часто снилась то нірка, то кролик в нірці, то якась сувора володарка таємничого лісу, що кролика в нірку не пускала, то навпаки вимагала, щоб кролик у нірку зайшов. Прокидався Петро Гаврилович занепокоєний. І часто думав: «Цікаво, а який кролик був у мого батька – фермера Гаврила?» Але кролик завжди прокидався раніше за нього. У такий бадьорій та невчасній поведінці кролика Петро Гаврилович ладен був звинувачувати кого завгодно, тільки не себе: «Не любить ніхто мого кролика, не приголубить, ось чому він такий неспокійний!». Сусідки Петра Гавриловича, що частенько любили посидіти на лаві біля дому і поговорити про різних людей – про містян і шляхту, про православних та штундів, зауважували про нашого героя: «У його віці інші вже внуків до школи водять, а він кролика вигулює!» Петро Гаврилович почув це і якось дуже реалістично уявив собі: весняного ранку веде Петро Гаврилович двох онуків за руки до першої кляси середньої школи, де будуть їх навчати грамоті, чистописанню, риториці, землемірству, логіці та фільозофії, верби цвітуть, кролик такий спокійний і безтурботний… Потім приходив до тями: ой, та він же все одно думає про кролика! Він справді про нього багато думав, навіть більше, ніж про роботу. Кролик панував у його свідомості. Він часто з кроликом гуляв, але нікому його не показував: є люди зі злим поглядом – побачать кролика і наврочать, і стане кролик нерухомим. А це катастрофа. Тому гуляв він з кроликом, а кролик був захований у спеціальний притулок полотняний. Але все одно, всі чомусь здогадувались, що в Петра Гавриловича є кролик, навіть коли кролик спокійно собі сидів під час прогулянки. А ще біда була в тому, що кролик іноді прокидався і починав поводитись нечемно, дуже непередбачувано і невчасно – і це важко було приховати. Дресируванню кролик не піддавався і команди виконувати не хотів. Навіть на роботі знали, що в Петра Гавриловича є нечемний кролик, і якось колеги запитали нашого героя: «А чому у Вас кролик постійно нечемний? Чим Ви його годуєте, що він такий надто жвавий? Чи може він просто голодний?» І єхидно при цьому посміхалися. Петру Гавриловичу стало соромно – не очікував він такого від колег, зовсім не очікував, задумався. Справді, чому? Він з жахом подумав: а може він зовсім не Петро Гаврилович, а Джакомо Казанова чи його реінкарнація? Розказували ж, що в його бабці Айседори (добре, що не Дункан) були італійські корені. А потім йому згадався сон, що снився йому в четвер, коли Місяць був оповні. Йому приснився корабель-вітрильник – пінаса, що називався «Помста королеви Анни» і всілякі там чорні бороди, пляшка рому та скриня мерця. А вранці Петро Гаврилович прокинувся і пішов до крамниці (звісно, з кроликом). Там наш герой побачив різні сорти картоплі на продаж: «Руста», «Леді Клер», «Барбара», «Блакитиний дзвін», «Ніколя» і серед них сорт «Помста королеви Анни». Згадавши це, Петро Гаврилович зрозумів все. Те, що в нього такий жвавий і вічно неспокійний кролик, то помста королеви Анни, що належала до династії Стюартів, що таємно або явно підтримувала католиків і була шотландського походження. А Петро Гаврилович останнім часом цікавився протестантизмом, філософськими поглядами Лютера і (прости, Господи) Джона Нокса, зачитувався його книгою «Трубний глас проти жахливого правління жінок», почав схилятися до думки, що «Славна революція» була прогресивним проривом, а не заколотом проти влади, і що Джеймс ІІ сам винен у катастрофі на річці Бойн, а якобіти своїми повстаннями зробили Шотландії тільки гірше. І ось вона – помста не забарилася! Його бешкетливий кролик виявився вухастим горянином, перетворив життя Петра Гавриловича на суцільний алярм і якесь постійне глибинне очікування.