Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Помста королеви Анни
Петро Гаврилович Клен – громадянин і мешканець, пасажир і читач завів собі кролика. Хорошого такого, бадьорого, красивого. Петро Гаврилович кролика дуже любив, доглядав його, тому кролик завжди був охайним і чистим. Хотів він дати кролику ім’я – так прийнято у наших вітряних краях, але передумав. Назвав його просто Кролик. Ні, щоб назвати його якось Реббіт, Конін або Банні, або Ляпі, або хоч Усагі чи Ту. Ні, йому хотілось, щоб поруч було щось рідне, нестримне і споконвічне. Тому такий собі кролик на ім’я Кролик жив у Петра Гавриловича. Мені незручно називати мого героя просто Петро, бо віку він уже був поважного, і жив у великому сірому бетонному домі (з постмодерновим графіті на стінах) у місті, що колись будували як ідеальне і роботу мав поважну і важливу, з людьми працював. Тому. Але кролик виявився дуже нечемним: серед ночі прокидався і не давав Петру Гавриловичу спати. Але він на кролика ніскілечки не ображався. Коли Петро Гаврилович знову засинав, пробудившись серед ночі від надто жвавої поведінки нечемного кролика, лагідно назвавши кролика: «Мій кельтський вуханчику!» (чому кельтський? Незрозуміло!), йому снилось, як його кролик залазить у нірку, що була серед таємного лісу. Ці сни переслідували нашого героя – під впливом кролика йому часто снилась то нірка, то кролик в нірці, то якась сувора володарка таємничого лісу, що кролика в нірку не пускала, то навпаки вимагала, щоб кролик у нірку зайшов. Прокидався Петро Гаврилович занепокоєний. І часто думав: «Цікаво, а який кролик був у мого батька – фермера Гаврила?» Але кролик завжди прокидався раніше за нього. У такий бадьорій та невчасній поведінці кролика Петро Гаврилович ладен був звинувачувати кого завгодно, тільки не себе: «Не любить ніхто мого кролика, не приголубить, ось чому він такий неспокійний!». Сусідки Петра Гавриловича, що частенько любили посидіти на лаві біля дому і поговорити про різних людей – про містян і шляхту, про православних та штундів, зауважували про нашого героя: «У його віці інші вже внуків до школи водять, а він кролика вигулює!» Петро Гаврилович почув це і якось дуже реалістично уявив собі: весняного ранку веде Петро Гаврилович двох онуків за руки до першої кляси середньої школи, де будуть їх навчати грамоті, чистописанню, риториці, землемірству, логіці та фільозофії, верби цвітуть, кролик такий спокійний і безтурботний… Потім приходив до тями: ой, та він же все одно думає про кролика! Він справді про нього багато думав, навіть більше, ніж про роботу. Кролик панував у його свідомості. Він часто з кроликом гуляв, але нікому його не показував: є люди зі злим поглядом – побачать кролика і наврочать, і стане кролик нерухомим. А це катастрофа. Тому гуляв він з кроликом, а кролик був захований у спеціальний притулок полотняний. Але все одно, всі чомусь здогадувались, що в Петра Гавриловича є кролик, навіть коли кролик спокійно собі сидів під час прогулянки. А ще біда була в тому, що кролик іноді прокидався і починав поводитись нечемно, дуже непередбачувано і невчасно – і це важко було приховати. Дресируванню кролик не піддавався і команди виконувати не хотів. Навіть на роботі знали, що в Петра Гавриловича є нечемний кролик, і якось колеги запитали нашого героя: «А чому у Вас кролик постійно нечемний? Чим Ви його годуєте, що він такий надто жвавий? Чи може він просто голодний?» І єхидно при цьому посміхалися. Петру Гавриловичу стало соромно – не очікував він такого від колег, зовсім не очікував, задумався. Справді, чому? Він з жахом подумав: а може він зовсім не Петро Гаврилович, а Джакомо Казанова чи його реінкарнація? Розказували ж, що в його бабці Айседори (добре, що не Дункан) були італійські корені. А потім йому згадався сон, що снився йому в четвер, коли Місяць був оповні. Йому приснився корабель-вітрильник – пінаса, що називався «Помста королеви Анни» і всілякі там чорні бороди, пляшка рому та скриня мерця. А вранці Петро Гаврилович прокинувся і пішов до крамниці (звісно, з кроликом). Там наш герой побачив різні сорти картоплі на продаж: «Руста», «Леді Клер», «Барбара», «Блакитиний дзвін», «Ніколя» і серед них сорт «Помста королеви Анни». Згадавши це, Петро Гаврилович зрозумів все. Те, що в нього такий жвавий і вічно неспокійний кролик, то помста королеви Анни, що належала до династії Стюартів, що таємно або явно підтримувала католиків і була шотландського походження. А Петро Гаврилович останнім часом цікавився протестантизмом, філософськими поглядами Лютера і (прости, Господи) Джона Нокса, зачитувався його книгою «Трубний глас проти жахливого правління жінок», почав схилятися до думки, що «Славна революція» була прогресивним проривом, а не заколотом проти влади, і що Джеймс ІІ сам винен у катастрофі на річці Бойн, а якобіти своїми повстаннями зробили Шотландії тільки гірше. І ось вона – помста не забарилася! Його бешкетливий кролик виявився вухастим горянином, перетворив життя Петра Гавриловича на суцільний алярм і якесь постійне глибинне очікування.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Помста королеви Анни
«Я назвала тебе поганим хлопчиком, мій любчику, бо мені не подобається той світ».
(Джеймс Джойс)
Петро Гаврилович Клен – громадянин і мешканець, пасажир і читач завів собі кролика. Хорошого такого, бадьорого, красивого. Петро Гаврилович кролика дуже любив, доглядав його, тому кролик завжди був охайним і чистим. Хотів він дати кролику ім’я – так прийнято у наших вітряних краях, але передумав. Назвав його просто Кролик. Ні, щоб назвати його якось Реббіт, Конін або Банні, або Ляпі, або хоч Усагі чи Ту. Ні, йому хотілось, щоб поруч було щось рідне, нестримне і споконвічне. Тому такий собі кролик на ім’я Кролик жив у Петра Гавриловича. Мені незручно називати мого героя просто Петро, бо віку він уже був поважного, і жив у великому сірому бетонному домі (з постмодерновим графіті на стінах) у місті, що колись будували як ідеальне і роботу мав поважну і важливу, з людьми працював. Тому. Але кролик виявився дуже нечемним: серед ночі прокидався і не давав Петру Гавриловичу спати. Але він на кролика ніскілечки не ображався. Коли Петро Гаврилович знову засинав, пробудившись серед ночі від надто жвавої поведінки нечемного кролика, лагідно назвавши кролика: «Мій кельтський вуханчику!» (чому кельтський? Незрозуміло!), йому снилось, як його кролик залазить у нірку, що була серед таємного лісу. Ці сни переслідували нашого героя – під впливом кролика йому часто снилась то нірка, то кролик в нірці, то якась сувора володарка таємничого лісу, що кролика в нірку не пускала, то навпаки вимагала, щоб кролик у нірку зайшов. Прокидався Петро Гаврилович занепокоєний. І часто думав: «Цікаво, а який кролик був у мого батька – фермера Гаврила?» Але кролик завжди прокидався раніше за нього. У такий бадьорій та невчасній поведінці кролика Петро Гаврилович ладен був звинувачувати кого завгодно, тільки не себе: «Не любить ніхто мого кролика, не приголубить, ось чому він такий неспокійний!». Сусідки Петра Гавриловича, що частенько любили посидіти на лаві біля дому і поговорити про різних людей – про містян і шляхту, про православних та штундів, зауважували про нашого героя: «У його віці інші вже внуків до школи водять, а він кролика вигулює!» Петро Гаврилович почув це і якось дуже реалістично уявив собі: весняного ранку веде Петро Гаврилович двох онуків за руки до першої кляси середньої школи, де будуть їх навчати грамоті, чистописанню, риториці, землемірству, логіці та фільозофії, верби цвітуть, кролик такий спокійний і безтурботний… Потім приходив до тями: ой, та він же все одно думає про кролика! Він справді про нього багато думав, навіть більше, ніж про роботу. Кролик панував у його свідомості. Він часто з кроликом гуляв, але нікому його не показував: є люди зі злим поглядом – побачать кролика і наврочать, і стане кролик нерухомим. А це катастрофа. Тому гуляв він з кроликом, а кролик був захований у спеціальний притулок полотняний. Але все одно, всі чомусь здогадувались, що в Петра Гавриловича є кролик, навіть коли кролик спокійно собі сидів під час прогулянки. А ще біда була в тому, що кролик іноді прокидався і починав поводитись нечемно, дуже непередбачувано і невчасно – і це важко було приховати. Дресируванню кролик не піддавався і команди виконувати не хотів. Навіть на роботі знали, що в Петра Гавриловича є нечемний кролик, і якось колеги запитали нашого героя: «А чому у Вас кролик постійно нечемний? Чим Ви його годуєте, що він такий надто жвавий? Чи може він просто голодний?» І єхидно при цьому посміхалися. Петру Гавриловичу стало соромно – не очікував він такого від колег, зовсім не очікував, задумався. Справді, чому? Він з жахом подумав: а може він зовсім не Петро Гаврилович, а Джакомо Казанова чи його реінкарнація? Розказували ж, що в його бабці Айседори (добре, що не Дункан) були італійські корені. А потім йому згадався сон, що снився йому в четвер, коли Місяць був оповні. Йому приснився корабель-вітрильник – пінаса, що називався «Помста королеви Анни» і всілякі там чорні бороди, пляшка рому та скриня мерця. А вранці Петро Гаврилович прокинувся і пішов до крамниці (звісно, з кроликом). Там наш герой побачив різні сорти картоплі на продаж: «Руста», «Леді Клер», «Барбара», «Блакитиний дзвін», «Ніколя» і серед них сорт «Помста королеви Анни». Згадавши це, Петро Гаврилович зрозумів все. Те, що в нього такий жвавий і вічно неспокійний кролик, то помста королеви Анни, що належала до династії Стюартів, що таємно або явно підтримувала католиків і була шотландського походження. А Петро Гаврилович останнім часом цікавився протестантизмом, філософськими поглядами Лютера і (прости, Господи) Джона Нокса, зачитувався його книгою «Трубний глас проти жахливого правління жінок», почав схилятися до думки, що «Славна революція» була прогресивним проривом, а не заколотом проти влади, і що Джеймс ІІ сам винен у катастрофі на річці Бойн, а якобіти своїми повстаннями зробили Шотландії тільки гірше. І ось вона – помста не забарилася! Його бешкетливий кролик виявився вухастим горянином, перетворив життя Петра Гавриловича на суцільний алярм і якесь постійне глибинне очікування. • Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
