Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Віктор Кучерук. Невеликі роздуми над одним із віршів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віктор Кучерук. Невеликі роздуми над одним із віршів
Можна було обрати іншу авторську публікацію, але в нашому випадку, думаю, це не має великого значення.
Тож ось остання.
* * *
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
Бо красою торкається серця,
І чарує напружений зір, –
Відпочилий вже трохи від герцю
Незрівнянний ні з чим животвір.
14.02.25
Загалом, ми з деякими авторами ПМ про вас, пане Вікторе, чимало останніми днями говорили. Вже вибачайте, що трохи осторонь, і переважно, в контексті дослідження феномену Ігора Павлюка на сторінці відповідної публікації Ярослава Чорногуза.
Були різні погляди. І між інколи досить гострими рядками коментарів, схоже, йшлося про бажання чи небажання ояду авторів ставити перед собою максимальні мистецькі завдання, і що з того вийшло чи досі виходить (з максимальностей). Як на мене, це має і певну психологічну сторону. Бо ж так сталося, що чимало читачів свідомо чи несвідомо шукають в авторських мистецьких спробах "писати по максимуму" собі легку емоційну поживу. І таким читачам, вигодованим великою емоційною поезією наших визначних попередників, часто "голодно" на сторінках, де таку поживу не дають в розжованому, і винятково приправленому вигляді. Тож і подумалося, що саме тому, можливо, часто-густо й виникають зауваження в "нецікавості" творчості тих, хто не схильний з одного боку до творчих "максималізмів", а з іншого - до подібного балування високо ерудованого читача.
Але чи така "несхильність" є відсутністю авторської розмови зі своїм, саме своїм читачем? Ось якщо розглядати цей ваш твір, до, безумовно, вам зовсім не важко було би перейти на більш вітіюватий стиль і написати, приміром, так.
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива твоя далечінь.
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими і накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
лине далі твій радісний спів.
І красою торкається серця,
І чарує синівський мій зір
Не зів'ялий од вічного герцю
незрівнянний цей твій животвір.
І така подача, як на мене, не було би адекватною в контексті авторського світобачення. Бо авторська розмова з "простим" українцем тут інша - повністю зрозуміла і близька читачеві навіть звичними спрощеннями. І це, особисто для мене важливий момент - розмова, яку ми ведемо поетично, вона не обов'язково має емоційно годувати інших, але і здатна бути безпосередньо з іншими, як їхній досвід, їхнє сприйняття. Є й інша, значно поширеніша практика, - особистого відокремлення, нехай часто і не зовсім усвідомлена - здійснювана в пошуках власної мови, власної іпостасі. І така мова може використовувати красу і поетичність всього навколишнього насправді задля авторського себелюбства. І пройти цим шляхом без втрати природного себе дуже важко. Тому я і вважаю, що ви в своїй поетиці не випадково стримані і ясні. Альтернатива буває дуже руйнівною і не завжди виправданою з багатьох точок зору. Та й мало кому насправді дається.
Тож ось остання.
* * *
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
Бо красою торкається серця,
І чарує напружений зір, –
Відпочилий вже трохи від герцю
Незрівнянний ні з чим животвір.
14.02.25
Загалом, ми з деякими авторами ПМ про вас, пане Вікторе, чимало останніми днями говорили. Вже вибачайте, що трохи осторонь, і переважно, в контексті дослідження феномену Ігора Павлюка на сторінці відповідної публікації Ярослава Чорногуза.
Були різні погляди. І між інколи досить гострими рядками коментарів, схоже, йшлося про бажання чи небажання ояду авторів ставити перед собою максимальні мистецькі завдання, і що з того вийшло чи досі виходить (з максимальностей). Як на мене, це має і певну психологічну сторону. Бо ж так сталося, що чимало читачів свідомо чи несвідомо шукають в авторських мистецьких спробах "писати по максимуму" собі легку емоційну поживу. І таким читачам, вигодованим великою емоційною поезією наших визначних попередників, часто "голодно" на сторінках, де таку поживу не дають в розжованому, і винятково приправленому вигляді. Тож і подумалося, що саме тому, можливо, часто-густо й виникають зауваження в "нецікавості" творчості тих, хто не схильний з одного боку до творчих "максималізмів", а з іншого - до подібного балування високо ерудованого читача.
Але чи така "несхильність" є відсутністю авторської розмови зі своїм, саме своїм читачем? Ось якщо розглядати цей ваш твір, до, безумовно, вам зовсім не важко було би перейти на більш вітіюватий стиль і написати, приміром, так.
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива твоя далечінь.
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими і накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
лине далі твій радісний спів.
І красою торкається серця,
І чарує синівський мій зір
Не зів'ялий од вічного герцю
незрівнянний цей твій животвір.
І така подача, як на мене, не було би адекватною в контексті авторського світобачення. Бо авторська розмова з "простим" українцем тут інша - повністю зрозуміла і близька читачеві навіть звичними спрощеннями. І це, особисто для мене важливий момент - розмова, яку ми ведемо поетично, вона не обов'язково має емоційно годувати інших, але і здатна бути безпосередньо з іншими, як їхній досвід, їхнє сприйняття. Є й інша, значно поширеніша практика, - особистого відокремлення, нехай часто і не зовсім усвідомлена - здійснювана в пошуках власної мови, власної іпостасі. І така мова може використовувати красу і поетичність всього навколишнього насправді задля авторського себелюбства. І пройти цим шляхом без втрати природного себе дуже важко. Тому я і вважаю, що ви в своїй поетиці не випадково стримані і ясні. Альтернатива буває дуже руйнівною і не завжди виправданою з багатьох точок зору. Та й мало кому насправді дається.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
