Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Віктор Кучерук. Невеликі роздуми над одним із віршів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віктор Кучерук. Невеликі роздуми над одним із віршів
Можна було обрати іншу авторську публікацію, але в нашому випадку, думаю, це не має великого значення.
Тож ось остання.
* * *
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
Бо красою торкається серця,
І чарує напружений зір, –
Відпочилий вже трохи від герцю
Незрівнянний ні з чим животвір.
14.02.25
Загалом, ми з деякими авторами ПМ про вас, пане Вікторе, чимало останніми днями говорили. Вже вибачайте, що трохи осторонь, і переважно, в контексті дослідження феномену Ігора Павлюка на сторінці відповідної публікації Ярослава Чорногуза.
Були різні погляди. І між інколи досить гострими рядками коментарів, схоже, йшлося про бажання чи небажання ояду авторів ставити перед собою максимальні мистецькі завдання, і що з того вийшло чи досі виходить (з максимальностей). Як на мене, це має і певну психологічну сторону. Бо ж так сталося, що чимало читачів свідомо чи несвідомо шукають в авторських мистецьких спробах "писати по максимуму" собі легку емоційну поживу. І таким читачам, вигодованим великою емоційною поезією наших визначних попередників, часто "голодно" на сторінках, де таку поживу не дають в розжованому, і винятково приправленому вигляді. Тож і подумалося, що саме тому, можливо, часто-густо й виникають зауваження в "нецікавості" творчості тих, хто не схильний з одного боку до творчих "максималізмів", а з іншого - до подібного балування високо ерудованого читача.
Але чи така "несхильність" є відсутністю авторської розмови зі своїм, саме своїм читачем? Ось якщо розглядати цей ваш твір, до, безумовно, вам зовсім не важко було би перейти на більш вітіюватий стиль і написати, приміром, так.
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива твоя далечінь.
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими і накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
лине далі твій радісний спів.
І красою торкається серця,
І чарує синівський мій зір
Не зів'ялий од вічного герцю
незрівнянний цей твій животвір.
І така подача, як на мене, не було би адекватною в контексті авторського світобачення. Бо авторська розмова з "простим" українцем тут інша - повністю зрозуміла і близька читачеві навіть звичними спрощеннями. І це, особисто для мене важливий момент - розмова, яку ми ведемо поетично, вона не обов'язково має емоційно годувати інших, але і здатна бути безпосередньо з іншими, як їхній досвід, їхнє сприйняття. Є й інша, значно поширеніша практика, - особистого відокремлення, нехай часто і не зовсім усвідомлена - здійснювана в пошуках власної мови, власної іпостасі. І така мова може використовувати красу і поетичність всього навколишнього насправді задля авторського себелюбства. І пройти цим шляхом без втрати природного себе дуже важко. Тому я і вважаю, що ви в своїй поетиці не випадково стримані і ясні. Альтернатива буває дуже руйнівною і не завжди виправданою з багатьох точок зору. Та й мало кому насправді дається.
Тож ось остання.
* * *
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
Бо красою торкається серця,
І чарує напружений зір, –
Відпочилий вже трохи від герцю
Незрівнянний ні з чим животвір.
14.02.25
Загалом, ми з деякими авторами ПМ про вас, пане Вікторе, чимало останніми днями говорили. Вже вибачайте, що трохи осторонь, і переважно, в контексті дослідження феномену Ігора Павлюка на сторінці відповідної публікації Ярослава Чорногуза.
Були різні погляди. І між інколи досить гострими рядками коментарів, схоже, йшлося про бажання чи небажання ояду авторів ставити перед собою максимальні мистецькі завдання, і що з того вийшло чи досі виходить (з максимальностей). Як на мене, це має і певну психологічну сторону. Бо ж так сталося, що чимало читачів свідомо чи несвідомо шукають в авторських мистецьких спробах "писати по максимуму" собі легку емоційну поживу. І таким читачам, вигодованим великою емоційною поезією наших визначних попередників, часто "голодно" на сторінках, де таку поживу не дають в розжованому, і винятково приправленому вигляді. Тож і подумалося, що саме тому, можливо, часто-густо й виникають зауваження в "нецікавості" творчості тих, хто не схильний з одного боку до творчих "максималізмів", а з іншого - до подібного балування високо ерудованого читача.
Але чи така "несхильність" є відсутністю авторської розмови зі своїм, саме своїм читачем? Ось якщо розглядати цей ваш твір, до, безумовно, вам зовсім не важко було би перейти на більш вітіюватий стиль і написати, приміром, так.
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива твоя далечінь.
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими і накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
лине далі твій радісний спів.
І красою торкається серця,
І чарує синівський мій зір
Не зів'ялий од вічного герцю
незрівнянний цей твій животвір.
І така подача, як на мене, не було би адекватною в контексті авторського світобачення. Бо авторська розмова з "простим" українцем тут інша - повністю зрозуміла і близька читачеві навіть звичними спрощеннями. І це, особисто для мене важливий момент - розмова, яку ми ведемо поетично, вона не обов'язково має емоційно годувати інших, але і здатна бути безпосередньо з іншими, як їхній досвід, їхнє сприйняття. Є й інша, значно поширеніша практика, - особистого відокремлення, нехай часто і не зовсім усвідомлена - здійснювана в пошуках власної мови, власної іпостасі. І така мова може використовувати красу і поетичність всього навколишнього насправді задля авторського себелюбства. І пройти цим шляхом без втрати природного себе дуже важко. Тому я і вважаю, що ви в своїй поетиці не випадково стримані і ясні. Альтернатива буває дуже руйнівною і не завжди виправданою з багатьох точок зору. Та й мало кому насправді дається.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
