Автори / Юрій Лазірко / Вірші

доля - ниточка

1.
Ти тягнися, та не рвися, доле-ниточко.
Серце - кліточка,
а в ній та,
що тріпоче, заливає співом літечко
хтиве літечко
на устах.

По дорозі подорожником стелитимусь
Очі - привиди
обрій зблід.
А чекання безустанно полини́тиме,
болем виведе
в ясен світ.

приспів:

А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...

2.
Чи зостану та розтану в небі птахою?
Крила змахами
ріжуть край.
Послужу я Божій Волі вістрям й плахою,
пекла жа́хами,
пальцем в рай.

Не губи́ мене, бо я прийду́ провиною,
слово - бритвою
перейде́.
А посіяна любов зросте причинною
і молитвою
розцвіте.

приспів:

А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...



"Ось у нас і новий огляд. Музичний зліт легко модернізованого українського бароко. Непересічна авторська словесність піддана акцентованому музичному диктату. І зовсім не просто на таке зважуватися, особливо, коли мало досвіду в новій справі, але ж як цікавезно воно все розвивається?!..."

Що ж, настав час торкнутися і цілого континенту під назвою "українська діаспора". Як "не дивно", він і далі зростає, і неймовірними темпами - вочевидь, Земля стрімко збільшується в розмірах?
Чудових авторів там безліч, хоча є і деякі сумніви в можливості збереження і розвитку талантів в чужих пенатах. Та що стосується нинішнього нашого автора, жодних втрат справжнього в ньому поки ніби не помічено. Навіть навпаки, не просто йде в ногу з часом, а постійно намагається його випередити. І на які лише експерименти в цій справі він не вдавався! Тотальний модернізм над дещо загрубілими в минулому, як на авторське сприйняття, "поетичними кліше", із народженнями сотень і сотень нових наших слів, способів їхнього вжитку, тощо. Зрештою, з фундаментальним, експресивним - за формою (незалежно від тематики) неоромантизмом (запереченням і доробкою романтизму класичного) у тлі духовності українського бароко. І що дивно - саме ця духовність, нмсд, стале і найбільш очевидним чином і наповнювалася усіма попередніми мовно-революційними діяннями. І це в "загранці", де завжди є чим зайнятися більш матеріальним! Але так, спершу отой модернізм за формою. Та не суттю, що теж дивно, виходячи з найближчого літ.оточення. А найближчий він за локацією саме до "Нью-Йоркської групи" (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.) і до новітніх її послідовників.
Але не тільки, бо кого в Нью-Йорку, просто поруч, тільки не було! І що дивно, читаючи прозу Юрія Лазірка, дехто такий відомий "з поруч" відчувається. Як не дивно - це той самий поет Й.Бродський - батьки якого родом з України. Дуже близька мова їхньої прози мене вразила саме за співмірно образно насиченим стилем. Буває ж таке. )
У віршах ж бо все значно індивідуальніше.
Утім, той же Бродський не раз заявляв, що найгірше для високої поетики є її трансформація під музичне виконання. Вочевидь, він мав на увазі виконання на потребу загалу.
Так от, як ми бачимо в цьому вірші, Юрій не комплексує, і рішуче піддає гармонічним "тортурам" мовну композицію задля композиції пісенної. І нехай "страждає" тільки заключна частина приспіву, але це ніби саме те, що мав на увазі Бродський?
Слова ж у цілому чудесні і музика вельми приємна, пісня вдалася. Але запитання залишається - як довести, і чи взагалі можливо, не втратити рівень, поєднуючи одне з одним?
Думаю, можливо, але скільки ще працювати і працювати над собою в якості композитора!
Звичайно, хтось скаже - музику пише ШІ. Ось - ні. До масового використання електрики теж була жива музика, і з використанням замість клавесина електрооргана вона теж залишилася, тільки повиразнішала. Тож важливе справжнє композиторство - і тоді будь-які інструменти працюватимуть на "вершинність" передачі назовні внутрішніх авторських гармоній.
Судячи по цій композиції - з чудового вірша і неабиякої музики - Юрій на правильному шляху, хоча поки ще, ніби, під впливом дещо вже застарілих наших музично-культурологічних наративів (див наша естрада). Але для діаспори як інакше? Та не думаю, що Юрій на цьому зупиниться. )