Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Юрій Лазірко. Один із віршів. Пісня
Автори / Юрій Лазірко / Вірші
доля - ниточка
1.
Ти тягнися, та не рвися, доле-ниточко.
Серце - кліточка,
а в ній та,
що тріпоче, заливає співом літечко
хтиве літечко
на устах.
По дорозі подорожником стелитимусь
Очі - привиди
обрій зблід.
А чекання безустанно полини́тиме,
болем виведе
в ясен світ.
приспів:
А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...
2.
Чи зостану та розтану в небі птахою?
Крила змахами
ріжуть край.
Послужу я Божій Волі вістрям й плахою,
пекла жа́хами,
пальцем в рай.
Не губи́ мене, бо я прийду́ провиною,
слово - бритвою
перейде́.
А посіяна любов зросте причинною
і молитвою
розцвіте.
приспів:
А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...
"Ось у нас і новий огляд. Музичний зліт легко модернізованого українського бароко. Непересічна авторська словесність піддана акцентованому музичному диктату. І зовсім не просто на таке зважуватися, особливо, коли мало досвіду в новій справі, але ж як цікавезно воно все розвивається?!..."
Що ж, настав час торкнутися і цілого континенту під назвою "українська діаспора". Як "не дивно", він і далі зростає, і неймовірними темпами - вочевидь, Земля стрімко збільшується в розмірах?
Чудових авторів там безліч, хоча є і деякі сумніви в можливості збереження і розвитку талантів в чужих пенатах. Та що стосується нинішнього нашого автора, жодних втрат справжнього в ньому поки ніби не помічено. Навіть навпаки, не просто йде в ногу з часом, а постійно намагається його випередити. І на які лише експерименти в цій справі він не вдавався! Тотальний модернізм над дещо загрубілими в минулому, як на авторське сприйняття, "поетичними кліше", із народженнями сотень і сотень нових наших слів, способів їхнього вжитку, тощо. Зрештою, з фундаментальним, експресивним - за формою (незалежно від тематики) неоромантизмом (запереченням і доробкою романтизму класичного) у тлі духовності українського бароко. І що дивно - саме ця духовність, нмсд, стале і найбільш очевидним чином і наповнювалася усіма попередніми мовно-революційними діяннями. І це в "загранці", де завжди є чим зайнятися більш матеріальним! Але так, спершу отой модернізм за формою. Та не суттю, що теж дивно, виходячи з найближчого літ.оточення. А найближчий він за локацією саме до "Нью-Йоркської групи" (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.) і до новітніх її послідовників.
Але не тільки, бо кого в Нью-Йорку, просто поруч, тільки не було! І що дивно, читаючи прозу Юрія Лазірка, дехто такий відомий "з поруч" відчувається. Як не дивно - це той самий поет Й.Бродський - батьки якого родом з України. Дуже близька мова їхньої прози мене вразила саме за співмірно образно насиченим стилем. Буває ж таке. )
У віршах ж бо все значно індивідуальніше.
Утім, той же Бродський не раз заявляв, що найгірше для високої поетики є її трансформація під музичне виконання. Вочевидь, він мав на увазі виконання на потребу загалу.
Так от, як ми бачимо в цьому вірші, Юрій не комплексує, і рішуче піддає гармонічним "тортурам" мовну композицію задля композиції пісенної. І нехай "страждає" тільки заключна частина приспіву, але це ніби саме те, що мав на увазі Бродський?
Слова ж у цілому чудесні і музика вельми приємна, пісня вдалася. Але запитання залишається - як довести, і чи взагалі можливо, не втратити рівень, поєднуючи одне з одним?
Думаю, можливо, але скільки ще працювати і працювати над собою в якості композитора!
Звичайно, хтось скаже - музику пише ШІ. Ось - ні. До масового використання електрики теж була жива музика, і з використанням замість клавесина електрооргана вона теж залишилася, тільки повиразнішала. Тож важливе справжнє композиторство - і тоді будь-які інструменти працюватимуть на "вершинність" передачі назовні внутрішніх авторських гармоній.
Судячи по цій композиції - з чудового вірша і неабиякої музики - Юрій на правильному шляху, хоча поки ще, ніби, під впливом дещо вже застарілих наших музично-культурологічних наративів (див наша естрада). Але для діаспори як інакше? Та не думаю, що Юрій на цьому зупиниться. )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юрій Лазірко. Один із віршів. Пісня
Автори / Юрій Лазірко / Віршідоля - ниточка
1.
Ти тягнися, та не рвися, доле-ниточко.
Серце - кліточка,
а в ній та,
що тріпоче, заливає співом літечко
хтиве літечко
на устах.
По дорозі подорожником стелитимусь
Очі - привиди
обрій зблід.
А чекання безустанно полини́тиме,
болем виведе
в ясен світ.
приспів:
А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...
2.
Чи зостану та розтану в небі птахою?
Крила змахами
ріжуть край.
Послужу я Божій Волі вістрям й плахою,
пекла жа́хами,
пальцем в рай.
Не губи́ мене, бо я прийду́ провиною,
слово - бритвою
перейде́.
А посіяна любов зросте причинною
і молитвою
розцвіте.
приспів:
А душа, мов рана, - дно
переблизнене,
переоране,
пересіяне.
І заповнюється сном
мить замулена,
незамолена,
переме́лена.
І ні вітру від розмов,
бо ні слова про любов.
Тільки музика німа,
бо все те, чого нема
таки́ було́...
"Ось у нас і новий огляд. Музичний зліт легко модернізованого українського бароко. Непересічна авторська словесність піддана акцентованому музичному диктату. І зовсім не просто на таке зважуватися, особливо, коли мало досвіду в новій справі, але ж як цікавезно воно все розвивається?!..."
Що ж, настав час торкнутися і цілого континенту під назвою "українська діаспора". Як "не дивно", він і далі зростає, і неймовірними темпами - вочевидь, Земля стрімко збільшується в розмірах?
Чудових авторів там безліч, хоча є і деякі сумніви в можливості збереження і розвитку талантів в чужих пенатах. Та що стосується нинішнього нашого автора, жодних втрат справжнього в ньому поки ніби не помічено. Навіть навпаки, не просто йде в ногу з часом, а постійно намагається його випередити. І на які лише експерименти в цій справі він не вдавався! Тотальний модернізм над дещо загрубілими в минулому, як на авторське сприйняття, "поетичними кліше", із народженнями сотень і сотень нових наших слів, способів їхнього вжитку, тощо. Зрештою, з фундаментальним, експресивним - за формою (незалежно від тематики) неоромантизмом (запереченням і доробкою романтизму класичного) у тлі духовності українського бароко. І що дивно - саме ця духовність, нмсд, стале і найбільш очевидним чином і наповнювалася усіма попередніми мовно-революційними діяннями. І це в "загранці", де завжди є чим зайнятися більш матеріальним! Але так, спершу отой модернізм за формою. Та не суттю, що теж дивно, виходячи з найближчого літ.оточення. А найближчий він за локацією саме до "Нью-Йоркської групи" (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.) і до новітніх її послідовників.
Але не тільки, бо кого в Нью-Йорку, просто поруч, тільки не було! І що дивно, читаючи прозу Юрія Лазірка, дехто такий відомий "з поруч" відчувається. Як не дивно - це той самий поет Й.Бродський - батьки якого родом з України. Дуже близька мова їхньої прози мене вразила саме за співмірно образно насиченим стилем. Буває ж таке. )
У віршах ж бо все значно індивідуальніше.
Утім, той же Бродський не раз заявляв, що найгірше для високої поетики є її трансформація під музичне виконання. Вочевидь, він мав на увазі виконання на потребу загалу.
Так от, як ми бачимо в цьому вірші, Юрій не комплексує, і рішуче піддає гармонічним "тортурам" мовну композицію задля композиції пісенної. І нехай "страждає" тільки заключна частина приспіву, але це ніби саме те, що мав на увазі Бродський?
Слова ж у цілому чудесні і музика вельми приємна, пісня вдалася. Але запитання залишається - як довести, і чи взагалі можливо, не втратити рівень, поєднуючи одне з одним?
Думаю, можливо, але скільки ще працювати і працювати над собою в якості композитора!
Звичайно, хтось скаже - музику пише ШІ. Ось - ні. До масового використання електрики теж була жива музика, і з використанням замість клавесина електрооргана вона теж залишилася, тільки повиразнішала. Тож важливе справжнє композиторство - і тоді будь-які інструменти працюватимуть на "вершинність" передачі назовні внутрішніх авторських гармоній.
Судячи по цій композиції - з чудового вірша і неабиякої музики - Юрій на правильному шляху, хоча поки ще, ніби, під впливом дещо вже застарілих наших музично-культурологічних наративів (див наша естрада). Але для діаспори як інакше? Та не думаю, що Юрій на цьому зупиниться. )
| Найвища оцінка | Юрій Лазірко | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
