Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / Вірші
Так
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / ВіршіТак
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
