Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / Вірші
Так
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / ВіршіТак
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
