Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
2026.01.09
15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
2026.01.09
13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
2026.01.09
11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
2026.01.09
10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / Вірші
Так
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вероніка Новікова. Над одним віршем
Автори / Вероніка Новікова / ВіршіТак
Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було.
Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так.
2019-12-05
Перечитуючи останній опублікований вірш Вероніки Новікової, котрий з незрозумілої причини і єдиний, що залишився саме на цій сторінці ПМ, згадую перші вкрай обережні її публікації у нас, відтак все впевненіші нові твори, які викликали живий інтерес читачів й інших наших авторів. Спершу це була ніби та сама жіноча поезія - з бажаною повною доглянутістю обсягу свого "я", і з проявом легкої магії, теж в тій чи тій мірі звичної для поетес. Принаймні, нмсд, так у наших красунь завжди це починається. А ось чим вивершується - завжди досить несподівано. Та Вероніка вельми швидко пройшла шлях свого увиразнення. Більш-менш відомого мені суто по публікаціях на ПМ, принаймні, ось до цього вірша. Відтак, що можна було загалом сказати - що при подібному увиразненні себе і в майстерності, жіноче і чоловіче віршарство вже стає поезією загалом. Хоча й характерності залишаються. І вони й стають часом вельми коштовними.
Тож про характерності Вероніки Новікової. До зауважених від початку обережних проявів модернізму в середовищі вже домінантних в нашому сучасному літпроцесі неореалізму і українського необароко чітко вливаються магічні струмки усвідомлення авторкою темних і світлих особистих обсягів. І це спершу так заманливо. І відомо, де більше практичної магії. Від небезпеки поринання куди Редакція Майстерень час від часу і застерігала не лише нашу чудову авторку. До речі, не тільки талановиту, але й досить поінформовану. Ось її ж слова про себе "Дівчинка, яка з десяти років, замість того, щоб пустувати, читає, в двадцять років перетвориться не на добру ґаздиню,
а на істеричку..." темне Середньовіччя..."
Тож і не дуже дивно, що для непересічної нашої авторки світ поезії, і не лише він, став досить відомим аж надто рано. І її цікавили дальші й дальші межі, куди інші ще не заходили. А там, без усіх нас - інших - скажу вам, ще той холод і мовчанка, принаймні, внизу, - цим відчуттям завжди завершуються подібні розвідки.
І коли повертаєшся, нехай і не надовго, і не повністю, бо ж затягує, тоді й говориш, як є:
"Зараз би розказати — тільки слова холодні.
Тільки мовчу і тану, просякаю теплом.
Може хіба очима, може хіба долонями
все ж теплішою стану, стану не як було."
А вгору дуже непросто з відкритим поглядом у темінь, і так важко обернутися, сприйнявши те, що сприймати в юності ще не варто.
Подібне поетичне буття, з певною магією в долонях, спершу видається "прикольним", натхненним, здається, саме так ти досягаєш максимальної швидкості в розвитку. І попереду ніби все нові й нові обрії. І найчарівніше - досягнеться скоро, а минулий багаж виглядає дещо обтяжливим.
Можливо і з цієї причини були спершу видалені з ПМ найперші, найтонші поетичні спроби, ростки, відтак, в 2019 і остаточно все інше. За винятком оцього вірша, який хочеться зберегти на ПМ, принаймні, в цьому огляді.
Між тим, від славного минулого випадково залишилися ще 43 сторінки Веронічиних коментарів. Що теж вкрай вагомо розкривають і її дивне світобачення, і зростання протиріч, з якими ми всі стикаємося, і котрі намагаємося вирішити творчим шляхом.
"Зараз рости б угору, тільки зерно ще сонне.
Тільки любові коло розімкнулося в шлях.
Може хіба що серце, у якому потоне
Слово, гарячим стане.
Хай би, Господи, так."
І ось, як бачимо в цьому вірші, модерністичні заперечення майже потанули, залишилися особиста магія і продовжена традиція вже фундаментального українського бароко. Тобто, це вже основне, серйозне скерування. І в той же час чується, як крик про допомогу, і звертання в цьому вірші. Ніби в небеса, але ж той Господь, до якого ми безіменно звертаємося, хіба саме в небесах?
Тут можна було б ще поговорити про пошуки свіжих рим, і чим це зазвичай у всіх завершується. Вероніка вчасно зрозуміла цю проблематику, тому в цьому творі це не головне - важливе інше, не завершення, максимальне акцентування точною римою, а в певному римовому флері показати ту картину, яку кожен здатен побачити. Це добре магічне вміння, але надто вже небезпечні теми і їхній супровід, зустрічають нас на подібному шляху.
Та бажаємо нашій авторці якнайбільш цілющого світла і добра, - наша Вероніка Новікова цього всього дійсно заслуговує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
