
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.03.22
09:31
Ната Жижченко - духовний лідер і вокалістка культового гурту «Онука».
Це харизматична особистість. Чарівна жінка. Справжня патріотка - і не лише на словах.
«Онука», як сказав би класик, енгармонійно поєднує українську етнічну
музику й сучасний електро
Це харизматична особистість. Чарівна жінка. Справжня патріотка - і не лише на словах.
«Онука», як сказав би класик, енгармонійно поєднує українську етнічну
музику й сучасний електро
2025.03.22
05:27
Час життя безнастанно
У минуле біжить.
Кожен день, як останній,
Як одна лише мить.
Утікає й зникає,
Мов за обрієм даль –
Без кінця і без краю
Сіє смуток і жаль…
У минуле біжить.
Кожен день, як останній,
Як одна лише мить.
Утікає й зникає,
Мов за обрієм даль –
Без кінця і без краю
Сіє смуток і жаль…
2025.03.22
03:56
Вогонь пекельний ранньої весни...
Ми всі його відчули вже вчетверте.
Серця і душі в кров у нас роздерті -
Національність є у сатани!
Закрийте рота про свою любов!
Не треба тут солодких маніфестів!
Немає в нього воїнської честі,
Ми всі його відчули вже вчетверте.
Серця і душі в кров у нас роздерті -
Національність є у сатани!
Закрийте рота про свою любов!
Не треба тут солодких маніфестів!
Немає в нього воїнської честі,
2025.03.21
20:38
Сніговий туман -
це видимість невідомості,
це позірність невагомості,
у якій повисли
людські думки.
У сніговому тумані
чаїться майбутнє,
яким вагітна невідомість.
це видимість невідомості,
це позірність невагомості,
у якій повисли
людські думки.
У сніговому тумані
чаїться майбутнє,
яким вагітна невідомість.
2025.03.21
15:27
Питає мама донечку Христину:
- Чому була у школі ти нечемна?
Зітхає тихо враз мала дитина:
- То, мамо, через мій язик, напевно.
З- під лоба глянула на маму ясно:
- А можна я про щось тебе спитаю?
Дай відповідь мені, та тільки чесно,
Скажи, для чого
- Чому була у школі ти нечемна?
Зітхає тихо враз мала дитина:
- То, мамо, через мій язик, напевно.
З- під лоба глянула на маму ясно:
- А можна я про щось тебе спитаю?
Дай відповідь мені, та тільки чесно,
Скажи, для чого
2025.03.21
15:15
Вийди, друже, в час весняний
В світ безмежної краси, –
Подивись, як поять зрана
Роси котиків лози.
Помилуйся первоцвітом
І, втомившись од ходи, –
Ти черемховою віттю
Сонну тишу розбуди.
В світ безмежної краси, –
Подивись, як поять зрана
Роси котиків лози.
Помилуйся первоцвітом
І, втомившись од ходи, –
Ти черемховою віттю
Сонну тишу розбуди.
2025.03.21
13:22
Не сумуй, що на сватів
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
2025.03.21
12:40
Шукай, душе моя, ти місця світлого
У ранку сивому, у далі грозовій.
Хоч вогнище притухло, знай, що тлітиме
У ньому жар. Він запульсує квітами,
Як зловить вітру свіжого повій.
І чи тоді, душе, захочеш спокою,
Як родяться слова-краплини з хмар,
У ранку сивому, у далі грозовій.
Хоч вогнище притухло, знай, що тлітиме
У ньому жар. Він запульсує квітами,
Як зловить вітру свіжого повій.
І чи тоді, душе, захочеш спокою,
Як родяться слова-краплини з хмар,
2025.03.21
11:01
Божественна...Ось так я називаю.
Шепоче, надихає із небес.
Для неї неважлива, звісно, слава,
а глибина людська і слова сенс,
що проникає в душу, як проміння,
і окриляє музикою слів.
Це свіжість думки, що не має тління.
Поезія - гармонія з віків.
Шепоче, надихає із небес.
Для неї неважлива, звісно, слава,
а глибина людська і слова сенс,
що проникає в душу, як проміння,
і окриляє музикою слів.
Це свіжість думки, що не має тління.
Поезія - гармонія з віків.
2025.03.21
10:19
Ми дайвери і трохи альпіністи
у божевіллі космосу і душ,
пірнаємо у непроглядну глуш,
у пошуках невідворотних істин.
Лягає слово над сердечні мури,
сповите у метафору і ритм,
тримаючи і стиль, і алгоритм —
у божевіллі космосу і душ,
пірнаємо у непроглядну глуш,
у пошуках невідворотних істин.
Лягає слово над сердечні мури,
сповите у метафору і ритм,
тримаючи і стиль, і алгоритм —
2025.03.21
06:42
Все)прощення: Диптих
1
часто ми йдемо
не дочекавшись правди
мовчки
1
часто ми йдемо
не дочекавшись правди
мовчки
2025.03.20
20:37
Міріади сніжинок
у сніговому космосі
бомбардують тебе
мігабайтами інформації.
Снігова людина -
це виліплені зі снігу
страх, безнадія, розпач.
Снігова людина
у сніговому космосі
бомбардують тебе
мігабайтами інформації.
Снігова людина -
це виліплені зі снігу
страх, безнадія, розпач.
Снігова людина
2025.03.20
19:34
Над річку в лісі вогнище горить.
Вже сонечко за обрій полетіло,
У небі перші зорі мерехтіли.
Стих вітерець, в гіллі не шарудить.
Круг вогнища розсілася малеча.
Вже по вечері, трохи хилить в сон,
Дрімота забирає у полон,
Лягає тягарем важким на пле
Вже сонечко за обрій полетіло,
У небі перші зорі мерехтіли.
Стих вітерець, в гіллі не шарудить.
Круг вогнища розсілася малеча.
Вже по вечері, трохи хилить в сон,
Дрімота забирає у полон,
Лягає тягарем важким на пле
2025.03.20
15:41
Приросла до жаги душею,
а до неба бентежним серцем.
Стань зорею на мить моєю.
щоб яса втамувала щем цей.
Думка птахою ріже простір —
і немає кінця ні краю.
В сни лаврові до тебе в гості
несподівано завітаю.
а до неба бентежним серцем.
Стань зорею на мить моєю.
щоб яса втамувала щем цей.
Думка птахою ріже простір —
і немає кінця ні краю.
В сни лаврові до тебе в гості
несподівано завітаю.
2025.03.20
12:12
на високій кручі хмар
циркова душе кружляй сама
зебри та метелики
місяць & казки
усе що дме в її думках
ирійський вітровій
стало зле несе тобі
циркова душе кружляй сама
зебри та метелики
місяць & казки
усе що дме в її думках
ирійський вітровій
стало зле несе тобі
2025.03.20
12:11
Глибокий березень, а за вікном сніжить.
І сніг цілеспрямований й лапатий.
Це охолодження короткочасна мить,
її не варт гнівливо зустрічати.
Можливо, сніг настелить килими
і вляжеться пухким суцільним шаром.
Це замах нещасливої зими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сніг цілеспрямований й лапатий.
Це охолодження короткочасна мить,
її не варт гнівливо зустрічати.
Можливо, сніг настелить килими
і вляжеться пухким суцільним шаром.
Це замах нещасливої зими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Сергій Татчин. Один із віршів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Татчин. Один із віршів.
Сергій Татчин / Вірші/ Пісня

приручені птахи твоїх губів
чуттєво злітають у пошуках вирію.
я себе за тобою вів,
вростав у твій потойбічний спів.
від мене лишилась половинка – пів,
яка заримовує те, у що вірує.
в молитовнику віршів ковчеги хмар
безперестанку кочують небом.
я володар багатства, що тільки й мав –
твій щебет.
мовчи, моя пташко, цить! а ні –
моє серце не поспіє за твоєю піснею.
настрої щовечора і так суїцидні:
ця любов недаремно називається пізньою.
темно-синя на колір і терпка на смак –
вона перестигла, густа, сливова.
відтепер розримовуй цю пісню сама, –
до слова.
цить, моя пташко, мовчи! а то –
мені не сховатись від твого голосу.
я самодостатній соляний стовп,
що мнить себе деревом...
чи ячмінним колосом,
який за одвічним чеканням дощу
перестиг і зігнувся, мов знак питання.
я б тебе і після смерті розчув –
востаннє.
2
гостре крило лелече,
навпіл розтяло вечір.
наче підміна суті,
землю вкриває сутінь.
в цілому світі тиша,
наче Хазяїн вийшов.
повимирали звуки,
крім оцієї муки.
кожного десь чекає
свій особистий Каїн.
знати і жити може
з цим відтепер не кожен.
хтось в небесах єднає
тих, хто цього не знає,
і не заради зради,
просто любові ради.
голос тече підшкірно,
тихий, чужий, покірний,
і відтепер далекий,
наче лелечий клекіт.
Пройшло достатньо часу, і особисто я не слідкував далі за творчістю одного з наших найкращих авторів, хоча ми й зустрічалися. І нині, коли Сергій Татчин і на фронті, і після поранення, на зціленні, і в дещо іншому художньому процесі, це повернення до одного з його віршів хочеться бачити і як повернення в авторське поетичне майбутнє. Зі спробою його зауважити з дня нинішнього. Бо ж саме подібне передчуття ми пробуємо знайти, розглядаючи суто окремі, останні твори наших авторів.
Тож в цілому, цей короткий нарис, лише наступний випуск "Огляду останніх на ПМ авторських публікацій", після зауваг про Віктора Кучерука і Ігора Шохи, тепер Сергій Татчин.
І так сталося, що оглядовий твір - "Пісня". Просто один вірш, нехай і, воленс-голенс, з чималим бекграундом дещо ширшого знайомства.
Раніше у випусках ми обговорювали твори авторів на тлі інших видів мистецтва. В основному торкалися паралелей словесності і малярства, хоча музика теж була б не зайва.
І певно тому зараз узята "Пісня", що звучить тут лише словесною в'язю. Хоча ще Сергій Татчин є і цікавим художником зі своїм особливим стилем (1), і очевидним зв'язком між його словесністю і малярством видається те саме "враження" - та ж імпресія, яку принагідно досліджувалося в різних її градаціях у попередніх авторів. І, певно таки, маємо в цьому творі ледь не максимально "дозволений" в межах самоконтролю і обраних гармоній її прояв. І що цікаво, ось Ігор Шоха спиняє в творі, який ми оглядали перед цим, імпресію трохи раніше рівнем, відтак м'яко переходить до резюме. Віктор Кучерук взагалі стале переносить емоційність і "враженність" в природні прояви і дотичні суто природі речі. А тут маємо ніби всю можливу повноту і, все ж, без зривів у неконтрольованість чи навіть у божевілля, котрі в світі поезії теж рясно присутні.
Тож свою імпресію в "Пісні" автор, загалом як художник, свідомо чи не надто, але утримує в межах - вочевидь, неореалізму, який саме в цьому творі може й не такий виразний, тому що чіткіше присутній відсвіт іншого, нмсд, стилю авторського витоку - модерну.
Це певне протиріччя, бо модерн і заперечення стереотипного реалізму - неореалізм, позиціоновані в деякому протистоянні, та й духовно пан Сергій ніби тяжіє до Дзену, а ще є й авторське малярство, котре для мене загалом виглядає, як імпресіонічний неореалізм в органічній абстракції. )
Та все ж праосновою цього всього ходіння по межах бачиться таки саме кольоровість модерну. Який і видається мені ключем до охоплення Сергія Татчина і в цілому, і зокрема.
І усе ж у "Пісні" останні риси вимальовує той самий неореалізм, і що характерно, нехай і не так заплутаний із всім мирським, як, скажімо, у Сергія Жадана, але цей, навколо мирський сум, присутній.
1* - Виставка робіт Сергія Татчина в Вашингтоні , в Українському домі в січні 2024.

приручені птахи твоїх губів
чуттєво злітають у пошуках вирію.
я себе за тобою вів,
вростав у твій потойбічний спів.
від мене лишилась половинка – пів,
яка заримовує те, у що вірує.
в молитовнику віршів ковчеги хмар
безперестанку кочують небом.
я володар багатства, що тільки й мав –
твій щебет.
мовчи, моя пташко, цить! а ні –
моє серце не поспіє за твоєю піснею.
настрої щовечора і так суїцидні:
ця любов недаремно називається пізньою.
темно-синя на колір і терпка на смак –
вона перестигла, густа, сливова.
відтепер розримовуй цю пісню сама, –
до слова.
цить, моя пташко, мовчи! а то –
мені не сховатись від твого голосу.
я самодостатній соляний стовп,
що мнить себе деревом...
чи ячмінним колосом,
який за одвічним чеканням дощу
перестиг і зігнувся, мов знак питання.
я б тебе і після смерті розчув –
востаннє.
2
гостре крило лелече,
навпіл розтяло вечір.
наче підміна суті,
землю вкриває сутінь.
в цілому світі тиша,
наче Хазяїн вийшов.
повимирали звуки,
крім оцієї муки.
кожного десь чекає
свій особистий Каїн.
знати і жити може
з цим відтепер не кожен.
хтось в небесах єднає
тих, хто цього не знає,
і не заради зради,
просто любові ради.
голос тече підшкірно,
тихий, чужий, покірний,
і відтепер далекий,
наче лелечий клекіт.
Пройшло достатньо часу, і особисто я не слідкував далі за творчістю одного з наших найкращих авторів, хоча ми й зустрічалися. І нині, коли Сергій Татчин і на фронті, і після поранення, на зціленні, і в дещо іншому художньому процесі, це повернення до одного з його віршів хочеться бачити і як повернення в авторське поетичне майбутнє. Зі спробою його зауважити з дня нинішнього. Бо ж саме подібне передчуття ми пробуємо знайти, розглядаючи суто окремі, останні твори наших авторів.
Тож в цілому, цей короткий нарис, лише наступний випуск "Огляду останніх на ПМ авторських публікацій", після зауваг про Віктора Кучерука і Ігора Шохи, тепер Сергій Татчин.
І так сталося, що оглядовий твір - "Пісня". Просто один вірш, нехай і, воленс-голенс, з чималим бекграундом дещо ширшого знайомства.
Раніше у випусках ми обговорювали твори авторів на тлі інших видів мистецтва. В основному торкалися паралелей словесності і малярства, хоча музика теж була б не зайва.
І певно тому зараз узята "Пісня", що звучить тут лише словесною в'язю. Хоча ще Сергій Татчин є і цікавим художником зі своїм особливим стилем (1), і очевидним зв'язком між його словесністю і малярством видається те саме "враження" - та ж імпресія, яку принагідно досліджувалося в різних її градаціях у попередніх авторів. І, певно таки, маємо в цьому творі ледь не максимально "дозволений" в межах самоконтролю і обраних гармоній її прояв. І що цікаво, ось Ігор Шоха спиняє в творі, який ми оглядали перед цим, імпресію трохи раніше рівнем, відтак м'яко переходить до резюме. Віктор Кучерук взагалі стале переносить емоційність і "враженність" в природні прояви і дотичні суто природі речі. А тут маємо ніби всю можливу повноту і, все ж, без зривів у неконтрольованість чи навіть у божевілля, котрі в світі поезії теж рясно присутні.
Тож свою імпресію в "Пісні" автор, загалом як художник, свідомо чи не надто, але утримує в межах - вочевидь, неореалізму, який саме в цьому творі може й не такий виразний, тому що чіткіше присутній відсвіт іншого, нмсд, стилю авторського витоку - модерну.
Це певне протиріччя, бо модерн і заперечення стереотипного реалізму - неореалізм, позиціоновані в деякому протистоянні, та й духовно пан Сергій ніби тяжіє до Дзену, а ще є й авторське малярство, котре для мене загалом виглядає, як імпресіонічний неореалізм в органічній абстракції. )
Та все ж праосновою цього всього ходіння по межах бачиться таки саме кольоровість модерну. Який і видається мені ключем до охоплення Сергія Татчина і в цілому, і зокрема.
І усе ж у "Пісні" останні риси вимальовує той самий неореалізм, і що характерно, нехай і не так заплутаний із всім мирським, як, скажімо, у Сергія Жадана, але цей, навколо мирський сум, присутній.
1* - Виставка робіт Сергія Татчина в Вашингтоні , в Українському домі в січні 2024.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію