Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Рецензії
Сергій Татчин. Один із віршів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Татчин. Один із віршів.
Сергій Татчин / Вірші/ Пісня

приручені птахи твоїх губів
чуттєво злітають у пошуках вирію.
я себе за тобою вів,
вростав у твій потойбічний спів.
від мене лишилась половинка – пів,
яка заримовує те, у що вірує.
в молитовнику віршів ковчеги хмар
безперестанку кочують небом.
я володар багатства, що тільки й мав –
твій щебет.
мовчи, моя пташко, цить! а ні –
моє серце не поспіє за твоєю піснею.
настрої щовечора і так суїцидні:
ця любов недаремно називається пізньою.
темно-синя на колір і терпка на смак –
вона перестигла, густа, сливова.
відтепер розримовуй цю пісню сама, –
до слова.
цить, моя пташко, мовчи! а то –
мені не сховатись від твого голосу.
я самодостатній соляний стовп,
що мнить себе деревом...
чи ячмінним колосом,
який за одвічним чеканням дощу
перестиг і зігнувся, мов знак питання.
я б тебе і після смерті розчув –
востаннє.
2
гостре крило лелече,
навпіл розтяло вечір.
наче підміна суті,
землю вкриває сутінь.
в цілому світі тиша,
наче Хазяїн вийшов.
повимирали звуки,
крім оцієї муки.
кожного десь чекає
свій особистий Каїн.
знати і жити може
з цим відтепер не кожен.
хтось в небесах єднає
тих, хто цього не знає,
і не заради зради,
просто любові ради.
голос тече підшкірно,
тихий, чужий, покірний,
і відтепер далекий,
наче лелечий клекіт.
Пройшло достатньо часу, і особисто я не слідкував далі за творчістю одного з наших найкращих авторів, хоча ми й зустрічалися. І нині, коли Сергій Татчин і на фронті, і після поранення, на зціленні, і в дещо іншому художньому процесі, це повернення до одного з його віршів хочеться бачити і як повернення в авторське поетичне майбутнє. Зі спробою його зауважити з дня нинішнього. Бо ж саме подібне передчуття ми пробуємо знайти, розглядаючи суто окремі, останні твори наших авторів.
Тож в цілому, цей короткий нарис, лише наступний випуск "Огляду останніх на ПМ авторських публікацій", після зауваг про Віктора Кучерука і Ігора Шохи, тепер Сергій Татчин.
І так сталося, що оглядовий твір - "Пісня". Просто один вірш, нехай і, воленс-голенс, з чималим бекграундом дещо ширшого знайомства.
Раніше у випусках ми обговорювали твори авторів на тлі інших видів мистецтва. В основному торкалися паралелей словесності і малярства, хоча музика теж була б не зайва.
І певно тому зараз узята "Пісня", що звучить тут лише словесною в'язю. Хоча ще Сергій Татчин є і цікавим художником зі своїм особливим стилем (1), і очевидним зв'язком між його словесністю і малярством видається те саме "враження" - та ж імпресія, яку принагідно досліджувалося в різних її градаціях у попередніх авторів. І, певно таки, маємо в цьому творі ледь не максимально "дозволений" в межах самоконтролю і обраних гармоній її прояв. І що цікаво, ось Ігор Шоха спиняє в творі, який ми оглядали перед цим, імпресію трохи раніше рівнем, відтак м'яко переходить до резюме. Віктор Кучерук взагалі стале переносить емоційність і "враженність" в природні прояви і дотичні суто природі речі. А тут маємо ніби всю можливу повноту і, все ж, без зривів у неконтрольованість чи навіть у божевілля, котрі в світі поезії теж рясно присутні.
Тож свою імпресію в "Пісні" автор, загалом як художник, свідомо чи не надто, але утримує в межах - вочевидь, неореалізму, який саме в цьому творі може й не такий виразний, тому що чіткіше присутній відсвіт іншого, нмсд, стилю авторського витоку - модерну.
Це певне протиріччя, бо модерн і заперечення стереотипного реалізму - неореалізм, позиціоновані в деякому протистоянні, та й духовно пан Сергій ніби тяжіє до Дзену, а ще є й авторське малярство, котре для мене загалом виглядає, як імпресіонічний неореалізм в органічній абстракції. )
Та все ж праосновою цього всього ходіння по межах бачиться таки саме кольоровість модерну. Який і видається мені ключем до охоплення Сергія Татчина і в цілому, і зокрема.
І усе ж у "Пісні" останні риси вимальовує той самий неореалізм, і що характерно, нехай і не так заплутаний із всім мирським, як, скажімо, у Сергія Жадана, але цей, навколо мирський сум, присутній.
1* - Виставка робіт Сергія Татчина в Вашингтоні , в Українському домі в січні 2024.

приручені птахи твоїх губів
чуттєво злітають у пошуках вирію.
я себе за тобою вів,
вростав у твій потойбічний спів.
від мене лишилась половинка – пів,
яка заримовує те, у що вірує.
в молитовнику віршів ковчеги хмар
безперестанку кочують небом.
я володар багатства, що тільки й мав –
твій щебет.
мовчи, моя пташко, цить! а ні –
моє серце не поспіє за твоєю піснею.
настрої щовечора і так суїцидні:
ця любов недаремно називається пізньою.
темно-синя на колір і терпка на смак –
вона перестигла, густа, сливова.
відтепер розримовуй цю пісню сама, –
до слова.
цить, моя пташко, мовчи! а то –
мені не сховатись від твого голосу.
я самодостатній соляний стовп,
що мнить себе деревом...
чи ячмінним колосом,
який за одвічним чеканням дощу
перестиг і зігнувся, мов знак питання.
я б тебе і після смерті розчув –
востаннє.
2
гостре крило лелече,
навпіл розтяло вечір.
наче підміна суті,
землю вкриває сутінь.
в цілому світі тиша,
наче Хазяїн вийшов.
повимирали звуки,
крім оцієї муки.
кожного десь чекає
свій особистий Каїн.
знати і жити може
з цим відтепер не кожен.
хтось в небесах єднає
тих, хто цього не знає,
і не заради зради,
просто любові ради.
голос тече підшкірно,
тихий, чужий, покірний,
і відтепер далекий,
наче лелечий клекіт.
Пройшло достатньо часу, і особисто я не слідкував далі за творчістю одного з наших найкращих авторів, хоча ми й зустрічалися. І нині, коли Сергій Татчин і на фронті, і після поранення, на зціленні, і в дещо іншому художньому процесі, це повернення до одного з його віршів хочеться бачити і як повернення в авторське поетичне майбутнє. Зі спробою його зауважити з дня нинішнього. Бо ж саме подібне передчуття ми пробуємо знайти, розглядаючи суто окремі, останні твори наших авторів.
Тож в цілому, цей короткий нарис, лише наступний випуск "Огляду останніх на ПМ авторських публікацій", після зауваг про Віктора Кучерука і Ігора Шохи, тепер Сергій Татчин.
І так сталося, що оглядовий твір - "Пісня". Просто один вірш, нехай і, воленс-голенс, з чималим бекграундом дещо ширшого знайомства.
Раніше у випусках ми обговорювали твори авторів на тлі інших видів мистецтва. В основному торкалися паралелей словесності і малярства, хоча музика теж була б не зайва.
І певно тому зараз узята "Пісня", що звучить тут лише словесною в'язю. Хоча ще Сергій Татчин є і цікавим художником зі своїм особливим стилем (1), і очевидним зв'язком між його словесністю і малярством видається те саме "враження" - та ж імпресія, яку принагідно досліджувалося в різних її градаціях у попередніх авторів. І, певно таки, маємо в цьому творі ледь не максимально "дозволений" в межах самоконтролю і обраних гармоній її прояв. І що цікаво, ось Ігор Шоха спиняє в творі, який ми оглядали перед цим, імпресію трохи раніше рівнем, відтак м'яко переходить до резюме. Віктор Кучерук взагалі стале переносить емоційність і "враженність" в природні прояви і дотичні суто природі речі. А тут маємо ніби всю можливу повноту і, все ж, без зривів у неконтрольованість чи навіть у божевілля, котрі в світі поезії теж рясно присутні.
Тож свою імпресію в "Пісні" автор, загалом як художник, свідомо чи не надто, але утримує в межах - вочевидь, неореалізму, який саме в цьому творі може й не такий виразний, тому що чіткіше присутній відсвіт іншого, нмсд, стилю авторського витоку - модерну.
Це певне протиріччя, бо модерн і заперечення стереотипного реалізму - неореалізм, позиціоновані в деякому протистоянні, та й духовно пан Сергій ніби тяжіє до Дзену, а ще є й авторське малярство, котре для мене загалом виглядає, як імпресіонічний неореалізм в органічній абстракції. )
Та все ж праосновою цього всього ходіння по межах бачиться таки саме кольоровість модерну. Який і видається мені ключем до охоплення Сергія Татчина і в цілому, і зокрема.
І усе ж у "Пісні" останні риси вимальовує той самий неореалізм, і що характерно, нехай і не так заплутаний із всім мирським, як, скажімо, у Сергія Жадана, але цей, навколо мирський сум, присутній.
1* - Виставка робіт Сергія Татчина в Вашингтоні , в Українському домі в січні 2024.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
