Четвертий курс. Початок літа
Задушливий передгрозовий ранок.
Котру годину в небі гуркотить...
Гортаю свої шпори-записки-конспекти
Бо викладачка політології, кажуть, лютує дуже й дуже...
Так начитався аж голова болить.
Ускочивши в маршрутку, поїхав нею аж на Парус
Саме тоді урешті-решт прорвався дрібний дощик
Та я від нього заховався у метро...
А далі? Помчав до центру жовтим дрововозом
Який чомусь "Богданом" назвали.
Він бруківку на дорозі добре вміє рахувати -
Його водій рушати з місця - ні!
І стоячи в широкому, мов щілина, салоні,
Щасливо подолав я шлях, забивши праву руку й ліву скроню.
Пішовши вздовж паркану парком,
Помітив що доволі сильно парко
Й увечері ізнову задощить.
А поки - місто свіжістю пропахло
І на асфальті дощ лишив сліди.
А ген на обрії - вже жовта каламуть.
Поглянувши на теє марево далеке,
Пішов я далі до бібліотеки.
Зустрівши однокурсницю в дорозі,
Пішов читати доки ще у змозі.
Кальварія. Підручники аж із самого
Міста Львова
На запитання інфи дають - таки чимало
На краще все іде аніж раніш коли бувало.
А он іде знайомий (мій приятель -
Хоча і комуніст. Здружилися тому назад
Півроку. Коли оті чудес наворотили.
Відомо здавна - ніщо так сильно,
Як спільний ворог, не єднає!)
Сказав - сьогодні буде день Страшного Суду
Він теж із цим ізголосився,
Бо в них декан лаштує залік.
Та ба, годинник б'є!
Вже час мені іти.
Прийшов. Одначе довелось чекати.
Чому і хто у тому винен?
Про це я краще промовчу...
Ізнову грім вдаряє ззовні
Уже і не уникнути дощу!
А хто ж оце сидить поперед мене?
О так, я упізнав її!
У серці то моїм заноза
Я радий що вона є тут
Однак
Я їй укотре не потрібен
Чи то - потрібен та не так
Я був один - і завше один буду!
(Тут мова про кохання,
А не фізичне щось!)
Призначення самотнім бути пана!
Але - екзамен вже. Що там?
Про партії, і про "Левіафана"?
Ну що ж, ще півгодини - "відмінно" у кишені.
Опісля - у столовці із сусідами сидів я
Про все і ні про що із ними гомонів я.
А тут з вікна зчинилась кружавіль
І вітер розкрутив усе - неначе той кидала
Я тут згадав рядки із пісні Шевчука.
А Паша мені кинув що то не актуально!
Не актуально? Що ж, зате я це люблю!
Під темно-синім небом я повертав додому
А в небі люто бив все той червневий грім!
І ось нарешті вже і злива обвалилась
Її не так як вранці щасливо я уник.
А що в кінці? Сидів я у маршрутці
Аж раптом попереду так смачно,
Прямісінько в калюжу, жигульчик залетів
І нашій він газелі заліпив уповні і до краю
Усе лобове скло! Та все ж таки ми й тут
Уникли катастрофи.
Водій призвав на поміч веселих двірників.
І ось невдовзі я сидів вже тихо вдома,
Сидів читав газету яку я там купив.
Ось Вересень веселий дає газеті "Ліца"
Розлоге інтерв'ю. Чому пішов з "П'ятірки"
І що то є "Озимі".
А це вже "Популярка". Що ж сказано у ній?
Знов Курочкін лютує! Ніяк не вгомониться
Однак ми відсіч знову рішуче тут дамо.
Ну ось уже і вечір. Готуюся до завтра.
Колись іще згадаю як я цей день прожив.

4 червня 2005 р.

День мого студентського життя. Написаний у період духовного піднесення після Помаранчевої революції, коли здавалося, що попереду тільки найкраще.