Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Преса (The press)
Моряк на морі гойдання,
Масон може забути слово пароля,
А священник слова в поховання.
Служниця може забути коштовне намисто,
Наречена швачки весільної сукні адресу,
А єврей Єрусалим може забути геть-чисто,
Перед тим, як ми всі забудемо Пресу!
Хто колись вистояв у найважчі години,
Перед махиною Херрілда й Хоу* страшною,
Що реве наче буря, і паперові рулони
Щоніч пожирає у п’ять миль довжиною.
І хто запалив люльку в спокої ранковому,
Що постає після опівнічного стресу,
Той продав своє серце Мистецтву старому і чорному,
Як щоденну ми називаємо Пресу.
Хто колись грав у найазартне грання,
В яке тільки може грати людина,
Ані збільшення слави, ані пізнє кохання,
Не заманять надовго, бо для гри вже година.
Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми,
Так і Душа, що увійшла у ритуальні процеси,
Каже: Ха! Ха! при звуці сурми*
І голосу громоподібному Преси.
Чи можеш номери надати дням, які виконали?
Чи щоденній «Таймс», яку ми породжували?
Чи можеш блискавки послати, щоби здійснили
Волю Твою на Землі і вони на ній впанували?
Чи дивні хвости і крила Ти дав павичам
Лише заради дурості чи інтересу?
Посядь у серці людей і в основу речам
Ти, хто постійно супроводжує Пресу!
Папа може видати свій Інтердикт* в Ватикані,
Профспілка потішити може себе декретами,
Та мильні бульбашки ці всі були попробивані,
Нами чи такими як ми газетами.
Осторонь будьте, бо битва та вас розчавить,
Допоки Влада й Престоли не визнають, що є Принцеса,
Хто єдина над ними всіма по-справжньому править,
І це Преса – Преса – Преса!
Вірш Радьярда Кіплінга.
«...махиною Херрілда й Хоу». Херрілд (Harrild) – британський виробник друкарського обладнання. Хоу (Hoe) - американський винахідник, який розробив ротаційний друкарський верстат, який використовував рулон паперу довжиною п’ять миль (8 км).
«Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми... Каже: Ха! Ха! при звуці сурми». Посилання на біблійну «Книгу Іова» розділ 39 вірш 25. На відміну від англійського перекладу, де кінь каже: «Ha, ha», в українському перекладі біблійної книги кінь вигукує: «Гу! Гу!»: «при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик».
«Папа може видати свій Інтердикт». Інтердикт — у католицькій церкві папська заборона усіх церковних діянь, яка накладалася на міста і навіть на цілі країни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
