Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Преса (The press)
Моряк на морі гойдання,
Масон може забути слово пароля,
А священник слова в поховання.
Служниця може забути коштовне намисто,
Наречена швачки весільної сукні адресу,
А єврей Єрусалим може забути геть-чисто,
Перед тим, як ми всі забудемо Пресу!
Хто колись вистояв у найважчі години,
Перед махиною Херрілда й Хоу* страшною,
Що реве наче буря, і паперові рулони
Щоніч пожирає у п’ять миль довжиною.
І хто запалив люльку в спокої ранковому,
Що постає після опівнічного стресу,
Той продав своє серце Мистецтву старому і чорному,
Як щоденну ми називаємо Пресу.
Хто колись грав у найазартне грання,
В яке тільки може грати людина,
Ані збільшення слави, ані пізнє кохання,
Не заманять надовго, бо для гри вже година.
Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми,
Так і Душа, що увійшла у ритуальні процеси,
Каже: Ха! Ха! при звуці сурми*
І голосу громоподібному Преси.
Чи можеш номери надати дням, які виконали?
Чи щоденній «Таймс», яку ми породжували?
Чи можеш блискавки послати, щоби здійснили
Волю Твою на Землі і вони на ній впанували?
Чи дивні хвости і крила Ти дав павичам
Лише заради дурості чи інтересу?
Посядь у серці людей і в основу речам
Ти, хто постійно супроводжує Пресу!
Папа може видати свій Інтердикт* в Ватикані,
Профспілка потішити може себе декретами,
Та мильні бульбашки ці всі були попробивані,
Нами чи такими як ми газетами.
Осторонь будьте, бо битва та вас розчавить,
Допоки Влада й Престоли не визнають, що є Принцеса,
Хто єдина над ними всіма по-справжньому править,
І це Преса – Преса – Преса!
Вірш Радьярда Кіплінга.
«...махиною Херрілда й Хоу». Херрілд (Harrild) – британський виробник друкарського обладнання. Хоу (Hoe) - американський винахідник, який розробив ротаційний друкарський верстат, який використовував рулон паперу довжиною п’ять миль (8 км).
«Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми... Каже: Ха! Ха! при звуці сурми». Посилання на біблійну «Книгу Іова» розділ 39 вірш 25. На відміну від англійського перекладу, де кінь каже: «Ha, ha», в українському перекладі біблійної книги кінь вигукує: «Гу! Гу!»: «при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик».
«Папа може видати свій Інтердикт». Інтердикт — у католицькій церкві папська заборона усіх церковних діянь, яка накладалася на міста і навіть на цілі країни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
