Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Преса (The press)
Моряк на морі гойдання,
Масон може забути слово пароля,
А священник слова в поховання.
Служниця може забути коштовне намисто,
Наречена швачки весільної сукні адресу,
А єврей Єрусалим може забути геть-чисто,
Перед тим, як ми всі забудемо Пресу!
Хто колись вистояв у найважчі години,
Перед махиною Херрілда й Хоу* страшною,
Що реве наче буря, і паперові рулони
Щоніч пожирає у п’ять миль довжиною.
І хто запалив люльку в спокої ранковому,
Що постає після опівнічного стресу,
Той продав своє серце Мистецтву старому і чорному,
Як щоденну ми називаємо Пресу.
Хто колись грав у найазартне грання,
В яке тільки може грати людина,
Ані збільшення слави, ані пізнє кохання,
Не заманять надовго, бо для гри вже година.
Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми,
Так і Душа, що увійшла у ритуальні процеси,
Каже: Ха! Ха! при звуці сурми*
І голосу громоподібному Преси.
Чи можеш номери надати дням, які виконали?
Чи щоденній «Таймс», яку ми породжували?
Чи можеш блискавки послати, щоби здійснили
Волю Твою на Землі і вони на ній впанували?
Чи дивні хвости і крила Ти дав павичам
Лише заради дурості чи інтересу?
Посядь у серці людей і в основу речам
Ти, хто постійно супроводжує Пресу!
Папа може видати свій Інтердикт* в Ватикані,
Профспілка потішити може себе декретами,
Та мильні бульбашки ці всі були попробивані,
Нами чи такими як ми газетами.
Осторонь будьте, бо битва та вас розчавить,
Допоки Влада й Престоли не визнають, що є Принцеса,
Хто єдина над ними всіма по-справжньому править,
І це Преса – Преса – Преса!
Вірш Радьярда Кіплінга.
«...махиною Херрілда й Хоу». Херрілд (Harrild) – британський виробник друкарського обладнання. Хоу (Hoe) - американський винахідник, який розробив ротаційний друкарський верстат, який використовував рулон паперу довжиною п’ять миль (8 км).
«Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми... Каже: Ха! Ха! при звуці сурми». Посилання на біблійну «Книгу Іова» розділ 39 вірш 25. На відміну від англійського перекладу, де кінь каже: «Ha, ha», в українському перекладі біблійної книги кінь вигукує: «Гу! Гу!»: «при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик».
«Папа може видати свій Інтердикт». Інтердикт — у католицькій церкві папська заборона усіх церковних діянь, яка накладалася на міста і навіть на цілі країни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
