Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Преса (The press)
Моряк на морі гойдання,
Масон може забути слово пароля,
А священник слова в поховання.
Служниця може забути коштовне намисто,
Наречена швачки весільної сукні адресу,
А єврей Єрусалим може забути геть-чисто,
Перед тим, як ми всі забудемо Пресу!
Хто колись вистояв у найважчі години,
Перед махиною Херрілда й Хоу* страшною,
Що реве наче буря, і паперові рулони
Щоніч пожирає у п’ять миль довжиною.
І хто запалив люльку в спокої ранковому,
Що постає після опівнічного стресу,
Той продав своє серце Мистецтву старому і чорному,
Як щоденну ми називаємо Пресу.
Хто колись грав у найазартне грання,
В яке тільки може грати людина,
Ані збільшення слави, ані пізнє кохання,
Не заманять надовго, бо для гри вже година.
Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми,
Так і Душа, що увійшла у ритуальні процеси,
Каже: Ха! Ха! при звуці сурми*
І голосу громоподібному Преси.
Чи можеш номери надати дням, які виконали?
Чи щоденній «Таймс», яку ми породжували?
Чи можеш блискавки послати, щоби здійснили
Волю Твою на Землі і вони на ній впанували?
Чи дивні хвости і крила Ти дав павичам
Лише заради дурості чи інтересу?
Посядь у серці людей і в основу речам
Ти, хто постійно супроводжує Пресу!
Папа може видати свій Інтердикт* в Ватикані,
Профспілка потішити може себе декретами,
Та мильні бульбашки ці всі були попробивані,
Нами чи такими як ми газетами.
Осторонь будьте, бо битва та вас розчавить,
Допоки Влада й Престоли не визнають, що є Принцеса,
Хто єдина над ними всіма по-справжньому править,
І це Преса – Преса – Преса!
Вірш Радьярда Кіплінга.
«...махиною Херрілда й Хоу». Херрілд (Harrild) – британський виробник друкарського обладнання. Хоу (Hoe) - американський винахідник, який розробив ротаційний друкарський верстат, який використовував рулон паперу довжиною п’ять миль (8 км).
«Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми... Каже: Ха! Ха! при звуці сурми». Посилання на біблійну «Книгу Іова» розділ 39 вірш 25. На відміну від англійського перекладу, де кінь каже: «Ha, ha», в українському перекладі біблійної книги кінь вигукує: «Гу! Гу!»: «при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик».
«Папа може видати свій Інтердикт». Інтердикт — у католицькій церкві папська заборона усіх церковних діянь, яка накладалася на міста і навіть на цілі країни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
