Верлен був ґеніальним композитором від поезії й чи не найвидатнішим символістом свого часу, тому йому й багато дозволено - він цілком виправдовував свої експерименти тим, що міг усі римовані рядки написати через співзвучні голосні чи вміло проставити цезуру. Як-то кажуть, що можна Зевсу, того...
Але гадаю, саме тут ідеться не про формальність, а про якісь традиційні особливості. Звісно ж, ніхто не говорить про ті "канони", які були вигадані якимись німецькими теоретиками ХХ ст., і нині деким сприймаються ніби такі, що їх пропагував і сам Петрарка. Згадаємо, наприклад, те, що італійська поезія силабічна й у ній рими традиційно тільки жіночі. Але у такій "твердій" формі все ж хочеться якоїсь суворости написання, яка би додала їй закінчености; а точна рима - це якраз про те саме, принаймні, у слов'янському віршуванні. Знову ж, згадаю, що в англомовній поезії асонансна рима - ключова; але там і поезія, переважно, тонічна, і навіть пишеться архаїчним правописом (у нашому розумінні це була би церковнослов'янщина, напів язичіє), що дуже віддаляє її від нашої. Якщо поет хоче і вірш хороший (а цей вірш хороший), то чому б і ні. Але я помітив, що Хельгі взагалі тяжіє до асонансів усюди, а це інколи мені здається трохи невиправданим і збиває гармоніку там, де її би дуже хотілося

Щиро дякую за хорошу підтримку та, що не менш важливо, за глибокий екскурс у філософію рими! Надзвичайно приємно, коли твоя "писанина" (як я її скромно назвав) стає приводом для таких ґрунтовних і цікавих дискусій.
Саме пошук балансу між традицією та інновацією, між "примітивом, але автентичним" і бажанням "інакшого" – це, мабуть, одвічна дилема для кожного, хто береться за перо. І, як ви зауважили, це питання, на яке, ймовірно, немає єдиної "золотої" відповіді.
Я ніколи професійно не вивчав поезію, а тим паче, не займався. В цьому плані мало чим відрізнявся від роботяги, який заходить після роботи в більярд, щоб пропустити чарку і трохи побавитися, хай навіть добре, але на на рівні професіонала.
Ваші слова надихають. Дякую ще раз!

З повагою

Дякую за такий уважний та фаховий відгук! Завжди ціную думку досвідчених цінителів поезії.

Ви абсолютно праві: асонанс замість точної рими – це свідоме рішення, і не завжди воно доречне для класичного сонета. Для мене це був своєрідний експеримент у пошуку нового звучання, але я розумію, що такі відхилення від канонів можуть не відповідати традиційним вимогам.
І ще один нюанс, але вже більш приземлений: я не люблю точні рими)

З повагою

А Ви спробуйте якось: Глаша - параша - каша - наша. І почуєте як вірш добре звучить, що й будь-яку дурню напишеш - а вже шедевр!
Ведь иной, придумав глупость, свяжет рифмою конец,
И твердит, как мул упрямый: вот искусства образец!

Не засмучуйтеся, тут і деякі напівграмотні театрали (взагалі ніколи не розумів, як дизайн, театр і фізкультуру можна називати освітою) й письменники за правом народження літературної теорії не вивчали - але це їм не заважає! У Вас є всі шанси притягти муз від Парнасу до Говерли

Дякую!

З повагою

Щиро дякую!
Завжди радий Вам

З повагою