Частина друга

Жовч і кров
1930 рік
1.
Гомін базару в Підгайцях було чути здалеку. Різноголосся брало верх над світанковою тишею в центрі міста та ширилося прилеглими вулицями. Розпочиналося дійство, що потребувало трьох талантів — продати, купити, не стати жертвою злодіїв. З усіх сторін у Підгайці в'їжджали фіри з продуктами і крамом, щоправда, скромнішим, ніж раніше, бо нова, польська, влада шкутильгала, мов кінь з перебитою ногою, зі своєю, як мовило грамотне панство, господарською політикою. А панства розплодилося — хоч греблю гати. Шляхтичі визирали за спин шляхтичів, шляхтянки усміхалися шляхтянкам, і всі вони були впевнені, що "польська нє згінє", а коли краще працюватимуть хлопи, то й державна господарка піде вгору.
Торохтіли й торохтіли до ринкової площі Підгайців вози переселенців з центральної Польщі, що осіли на виділеній їм землі в новоствореному Підгаєцькому повіті після поразки Західноукраїнської народної республіки і тепер торгували плодами найкращого в Європі чорнозему. Цих вважали господарями "середньої руки", тобто не прирівнювали до заможніших — тутешніх купців та знатних адвокатів і лікарів. Інших, кого годувала важка праця рук, називали бідаками. До таких здебільшого належали, українці, що давали собі раду завдяки працелюбству та кмітливості. Ринкова площа і прилеглі вулиці хутко повнились птицею, маслом, молоком, яйцями, а також творіннями боднарів, гончарів, ковалів, римарів та шевців, що інколи чекали базарного дня, як Божої благодаті. Міські жиди в базарний день роздрібною торгівлею на вулиці приваблювали покупців до власних крамничок, наповнених вкрай необхідним або ж екзотичним крамом. Не було покупця, що згодом не заглянув би в ту чи іншу жидівську крамничку — світ практичності, поєднаної з красою.
Власне, про принади підгаєцького базару й повели мову Кася та Марія за версту від нього. Стомлені домашніми турботами, дрімали на фірі, якою правив Микола, та прокинулися, коли коні побігли хутчіше.
— Всі сподівання на Аву, — позіхнула Кася. — Кохана Чигіля обіцяла нам дивовижне!
— Знову сі споглядання без користі, — відмахнулася Марія.
— Зовсім ні, подруго. Якщо радіє душа красі, то вже не намарно споглядаємо.
— Ага, а як жиди радіють, коли не купляють у них нічого...
— Різні вони бувають. З Авою хоч не розлучайся — так приємно з нею.
— Занадто терпелива вона.
— Чому, Маріє?
— Відколи з Перемишля з батьками в Підгайці переїхала, дозволяє Чигілю залицятися.
— Що в тому поганого?
— Як то що, Касю? Ви з Миколою давно побралися, п'ятеро дітей у вас, а сей гуляйвітер Чигіль Роман дурить жінці голову залицяннями, а про спільну сім'ю ні словечка!
— У Романа, кажуть, важлива справа... Та й родина жидівська не хутко приймає чужого... Зате як кохає сей чоловік! З якою ніжністю дивиться на Аву! Не так, як дехто на свою шлюбну, — Кася кивнула в бік Миколи.
— Чим не догодив Микола? — засміялася Марія.
— Ото була раніш у нього Касею, а тепер стала Каською. Воркував раніш, мов голуб, а віднедавна чую бурчання бичаче.
— Помовч, Каськ... Касю, — долинуло з лави їздового.
— Отакої? — наїжачилися подруги.
— Отакої! — Микола повернув голову праворуч. — Військовий цвинтар минаємо. Стільки стрілецьких могил на ньому. Якби не могили польських вояків поряд, хтозна чи стрілецькі вціліли б.
На возі мовчанка — до ринкової площі. Жінки шукають очима Аву: обіцяла стояти там, де залишають господарі фіри старому Мойші. Ще жодного разу Мойша не наробив манки, як люблять казати жиди, завжди повертає коней і вози тим, кому вони насправді належать, і жоден злодій не може його ошукати.
— Касю! Маріє! — скрикнула Ава, першою помітивши жінок, з якими дружить з легкої руки Чигіля. — Та годі вам головами вертіти, мов до зграї гусей пристали.
Подруги зістрибнули з воза і підбігли до жартівниці.
— А де такі стани жіночі продаються, як у тебе? — штовхнула Марія Аву. — Їй-богу, собі купила б такий, бо мій після родів нікуди не годиться.
— Поправимо твій, Марусю. — усміхнулася Ава. — Навчу тебе по-жидівськи їсти і пити, то й матимеш кращий од мого стан.
— Куди підемо, Аво? — запитала Кася, яку не цікавила розмова про стани, бо свій зберегла якнайкраще. — В якій крамниці подиви розпочнемо губити?
— Завітаймо до Фрілінґа. Яким взуттям торгує, жінки! Вам таке і не снилося!
Високий та худощавий Фрілінґ зустрів подруг з поклоном, далебі, тому, що впізнав одноплемінницю, яка, поторгувавшись, обов'язково придбає обновку для шпацеру підгаєцькими вулицями. А, може, й селянки елегантним товаром спокусяться. Проте сільські бездоріжжя нашіптують Касі та Марії про швидку втрату краси розкішними туфлями, які, ну хай би їм грець, аж приросли до їхніх ніг і просяться в торби за плечима. І як тут бути, аби не нагримали чоловіки, якщо все-таки повернуться до них з уподобаним?
— Скажу своєму, що тільки перед церковним порогом взуватиму сю розкіш, — усміхається Кася і чує, як Марія у відповідь:
— І мій не кричатиме, якщо так скажу.
З Фрілінґом торгувалися завзято, але похвала товару з його вуст була настільки яскравою, що, здавалося, засліпить очі, а солодкою мовою він начебто намазував шоколад на хліб. Врешті-решт ціна туфлів залишилася такою, якою була спочатку, а подруги, притискаючи їх до грудей, відчули себе на сьомому небі.
Після купівлі взуття в Касі та Марії злотих зосталося обмаль. Сподівалися, що Микола продасть пшеничне зерно Куньків і Широких, бо ж дітлахам потрібно речі та гостинці за злоті придбати. А поки він торгує, ще хвильку, одним оком хоча б на інші красоти поглянути можна. Та власне з крамниці Фрілінґа хутко — ніяк! Надовго затримали шкіргалантарейні вироби, а згодом нахмурили жіночі чола цукерні та овочева крамниця жида Петкі, на вітрині якої виднілися вуджені вироби. Відверталися від смакоти, аби не ковтати слинку. Ава схопила подруг за руки і привела до багатства Вайнтрауба — крамниці з шовками.
— Хочеться танцювати і... плакати! — скрикнула Кася. — Хоч би одну сукню з сеї дивовижі придбати!
Марія поза тим вдихнула на повні груди аромат парфумів.
— Що се? — здивувалася. — Зроду-віку мій ніс таких запахів не знав.
— Парфумерна Рачинського поруч, — кивнула Ава на високі, оздоблені кованим залізом двері. — Косметика там з Європи.
— Кос Метика? — звела брову Марія. — Що се за кос судді Метика з Підгайців?
Дзвінкий сміх Ави викликав у Марії оторопіння.
— Хочу за ковані двері, — каже, оговтавшись. — Якщо той кос такий смішний, то чому б і мені зуби не просушити...
В крамниці Рачинського крім косметики жінок привабили безліч інших речей. Ава з захопленням розповіла про все, що потрапило їй на очі, заодно любуючись власним личком у численних різної форми і кольору дзеркальцях.
На вулицю подруги вийшли за годину. Кася затулила очі від сонячних променів.
— Ой, високо сонце: часу, мабуть, втекло багато, — забідкалася.
— Годинник на ратуші, Касю, — вихлюпнула зі сміхом Ава, яку не покинув гарний настрій. — Від досвідку до дванадцятої години дня по крамницях швендяли.
— Отож бо, — підхопила Марія, — не личить жінкам отак... дармувати.
— Дармуємо не ми, а товстосуми. — Ава вказала на двоповерховий кам'яний будинок. — З музикою дармують купці та заможна шляхта он-де, в ресторані «Гуцулка». Та й інших ресторанів не цураються вони. Буває, розпочнуть у «Гоцулці» зранку, а в обідню пору вже в «Полонії». Відтак під вечір — у ресторан «Краківський» вкрай захмелілою компанією. Перед такими й поліцаї на задніх лапках, бо й вони, подруженьки, в них куплені.
— Багато поліцаїв на базарі, — зауважила Кася. — Сновигають поза спинами українців...
— Обережніше, Касю! — приклала палець до вуст Ава. — Лихе задумують поляки. Військових у місті побільшало. Нещодавно гусари з Теребовлі в приміщенні школи поселилися, а їхній командир поручник Заремба зачастив у поліцейський постерунок та ґміну.
— Звідки знаєш прізвище командира, Аво? І чому не сидиться йому у школі? — стегнула плечима Марія.
— Жидівський кухар почув, як геть захмелілий секретар ґміни пан Залевський у «Краківському» пригрозив українцям наукою поручника Заремби, якому підготували списки неблагодійних... А хіба не знаєте, чим пахне польська наука?
Неподалік, на вулиці Собєського, заіржали коні. Мовби вихор, наблизився й гайнув ринковою площею ескадрон гусарів. Усі, хто був на його шляху, — врозтіч. Микола на мить замешкався — і нагайка гусара зоставила пекуче пасмо на його плечах.