Я його суть прийняв раніше за свою.
У сутінковий час,
Коли зникають
Змішуються кольори в очах,
Коли любов остання
Розшукує останнє тіло.
Безмежна туга виє між каміння;
В ніщо ідуть оглухлі люди,
Забуті спомини,
Удалині, ніби відпущені чи мертві.
Огидна процесія примар
З розірваними ланцюгами на руках.
Тоді життя поставило світильник
На закривавленій стіні;
Утомлений день сумно осушив
Майбутній ранок, залатаний,
Як королівські лахи.
Це ти світильник,
Мої вуста, моя усмішка,
Форма, яку шукають мої руки усюди, де дістають.
Мої заплющуються очі ради того, щоб уві сні тебе знайти
В моїй уяві,
У поневоленому світі,
У тій загубленій країні,
Яку колись ми втратили, не знаючи про це.

Luis Cernuda No se que nombre darle en mis sueños
Ante mi forma encontré aquella forma
En tiempo de crepúsculo,
Cuando las desapariciones
Confunden los colores a los ojos,
Cuando el último amor
Busca el cuerpo postrero.
Una angustia sin fondo aullaba entre las piedras;
Hacia el aire, hombres sordos,
La cabeza olvidada,
Pasaban a lo lejos como libres o muertos.
Vergonzoso cortejo de fantasmas
Con las cadenas rotas colgando de las manos.
La vida puso entonces una lámpara
Sobre muros sangrientos;
El día ya cansado secaba tristemente
Las futuras auroras, remendadas
Como harapos de rey.
La lámpara eras tú,
Mis labios, mi sonrisa,
Forma que hallan mis manos en todo lo que alcanzan.
Si mis ojos se cierran es para hallarte en sueños
Detrás de la cabeza,
Detrás del mundo esclavizado,
En ese país perdido
Que un día abandonamos sin saberlo.