Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Ціна контролю та цінність моменту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ціна контролю та цінність моменту
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сценарії, ніби щомиті наближається катастрофа. Ми опиняємося в пастці цих тривожних думок, а життя просто проходить повз нас, наче пісок крізь пальці. Ми втрачаємо можливість жити зараз, відчувати справжню радість.
Ця одержимість контролем призводить до відчуття безсилля. Адже скільки речей навколо ми не можемо змінити? Постійне передбачення невдач і переймання через те, що ніколи не станеться, перетворює кожен наш день на суцільні тортури. Життя може стати просто нескінченним стресом, якщо ми не зупинимося.
Але є інший шлях! Справжня свобода і повнота життя криються у здатності цінувати й проживати кожен момент. Коли ми дозволяємо собі бути присутніми — помічати красу довкола, відчувати власні емоції без осуду, — світ відкривається зовсім інакше. Це не про бездіяльність, а про прийняття: багато чого ми не можемо контролювати, і це нормально. Натомість, ми можемо сфокусуватися на тому, на що справді можемо вплинути зараз, у цю мить. Живучи в моменті, ми відчуваємо глибину сьогодення, помічаємо маленькі радощі та краще розуміємо себе.
Практичні поради для "життя в моменті":
- Свідомо дихайте. Коли ви помічаєте, що думки блукають, зробіть кілька глибоких вдихів і повільних видихів, повністю зосереджуючись на відчуттях дихання. Це миттєво повертає вас у теперішнє.
- Задійте органи чуття. Під час повсякденних дій, таких як їжа, прогулянка або прийняття душу, свідомо звертайте увагу на те, що ви бачите, чуєте, нюхаєте, смакуєте та відчуваєте. Помічайте деталі, які зазвичай пропускаєте.
- Виконуйте одну справу за раз. Прагніть зосереджуватися на одній дії, повністю занурюючись у неї. Якщо ви працюєте, приберіть усі відволікаючі фактори. Якщо розмовляєте, слухайте активно, не переглядаючи телефон.
- Створюйте "паузи присутності". Протягом дня виділяйте кілька коротких моментів (1-2 хвилини), щоб просто зупинитися і спостерігати. Можете просто подивитися у вікно, послухати звуки навколо або відчути своє тіло. Без суджень, просто спостерігайте.
- Обмежте цифровий шум. Часто телефон та інтернет відволікають нас від реального життя. Спробуйте встановити часові рамки для використання гаджетів або вимикайте сповіщення, щоб менше відволікатися.
Пам'ятайте, що головна мета — не контролювати думки та емоції, а змінити своє ставлення до них, прийняти. Не існує техніки, яка б змінила наші відчуття, але можна уникнути зайвого стресу, якщо їм просто не надавати оцінки з позиції "добре/погано". Замість того, щоб бути заручниками постійних тривог і прагнення контролювати майбутнє, ви стаєте господарями свого внутрішнього світу, знаходячи спокій та ясність у кожній миті життя.
Ця одержимість контролем призводить до відчуття безсилля. Адже скільки речей навколо ми не можемо змінити? Постійне передбачення невдач і переймання через те, що ніколи не станеться, перетворює кожен наш день на суцільні тортури. Життя може стати просто нескінченним стресом, якщо ми не зупинимося.
Але є інший шлях! Справжня свобода і повнота життя криються у здатності цінувати й проживати кожен момент. Коли ми дозволяємо собі бути присутніми — помічати красу довкола, відчувати власні емоції без осуду, — світ відкривається зовсім інакше. Це не про бездіяльність, а про прийняття: багато чого ми не можемо контролювати, і це нормально. Натомість, ми можемо сфокусуватися на тому, на що справді можемо вплинути зараз, у цю мить. Живучи в моменті, ми відчуваємо глибину сьогодення, помічаємо маленькі радощі та краще розуміємо себе.
Практичні поради для "життя в моменті":
- Свідомо дихайте. Коли ви помічаєте, що думки блукають, зробіть кілька глибоких вдихів і повільних видихів, повністю зосереджуючись на відчуттях дихання. Це миттєво повертає вас у теперішнє.
- Задійте органи чуття. Під час повсякденних дій, таких як їжа, прогулянка або прийняття душу, свідомо звертайте увагу на те, що ви бачите, чуєте, нюхаєте, смакуєте та відчуваєте. Помічайте деталі, які зазвичай пропускаєте.
- Виконуйте одну справу за раз. Прагніть зосереджуватися на одній дії, повністю занурюючись у неї. Якщо ви працюєте, приберіть усі відволікаючі фактори. Якщо розмовляєте, слухайте активно, не переглядаючи телефон.
- Створюйте "паузи присутності". Протягом дня виділяйте кілька коротких моментів (1-2 хвилини), щоб просто зупинитися і спостерігати. Можете просто подивитися у вікно, послухати звуки навколо або відчути своє тіло. Без суджень, просто спостерігайте.
- Обмежте цифровий шум. Часто телефон та інтернет відволікають нас від реального життя. Спробуйте встановити часові рамки для використання гаджетів або вимикайте сповіщення, щоб менше відволікатися.
Пам'ятайте, що головна мета — не контролювати думки та емоції, а змінити своє ставлення до них, прийняти. Не існує техніки, яка б змінила наші відчуття, але можна уникнути зайвого стресу, якщо їм просто не надавати оцінки з позиції "добре/погано". Замість того, щоб бути заручниками постійних тривог і прагнення контролювати майбутнє, ви стаєте господарями свого внутрішнього світу, знаходячи спокій та ясність у кожній миті життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Аб'юзивні стосунки: коли межі розмиті, а трактування неоднозначні"
• Перейти на сторінку •
"Психотравма, як подарунок від матері"
• Перейти на сторінку •
"Психотравма, як подарунок від матері"
Про публікацію
