Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Курдіновський (1989) /
Поеми
Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок тринадцятий. "Намолені обійстя"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок тринадцятий. "Намолені обійстя"
13.1
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Побачив ще по той бік сподівань.
Пора б усі рукописи згорнути,
Уникнути прихованих завдань.
Жорстокий ворог, морок «пресловутий»,
Наказує мені залізно: «Встань!»
В руках моїх сокира. Рубонути
Готовий без затримок та вагань.
Чому ж душа стискається повільно?
Невже готує доля знов сюрприз,
Що допоможе стати дуже сильним?
Давно пощезнув колір давніх рис.
Підкорений неначе, ніби вільний,
Розгледів і крокую зверху вниз.
13.2
Розгледів і крокую зверху вниз.
Немає меж глухому підземеллю.
Вже подумки давно себе загриз,
Життя іде по колу. Каруселлю.
Юрба щось кволо бубонить під ніс
Та пахне приторною карамеллю.
Не видно під дощем болючих сліз.
А сперечатися – чолом об скелю.
Пишу сонет. Ще б знати – він кому?
Собі. Бо треба душу трусонути,
Інакше кину серце у пітьму.
Кордон довіри світом перетнутий.
Хіба ці хибні правила прийму?
Беззвучність боляче скувала груди.
13.3
Беззвучність боляче скувала груди.
Мовчу, неначе той самотній вовк.
Питала в мене: чи я є верблюдом?
Доводив щось, а потім вже замовк.
Колись хотіли вдарити, вщипнути,
Перетворити на слухняний шовк.
Хотілося лишитися почутим!
Листок останній восени пожовк.
Нове життя за обрієм чекало,
Забулась важкість зібраних валіз,
Дурних людей надумане лекало.
Спостерігаю тиші бенефіс.
Зоря червона спокій відібрала,
Не чую скрипки ніжної каприс.
13.4
Не чую скрипки ніжної каприс,
Порвалися тонкі, чутливі струни.
Оркестр хоча й відчув, та переніс
Удар у серце скрипаля гарпуном.
Суспільство перед камерою: «Чіз!»
Сміється, уявляючи лагуну
І океан, який усіх поніс
До берегів, зігрівши теплим струмом.
А я в болоті темному живу,
Давно благого спокою позбутий,
Свій спогад поховав про рандеву.
І де повітря свіжого вдихнути?
Збираю, ніби скошену траву,
Понівечені рими, вірш забутий.
13.5
Понівечені рими, вірш забутий
Хіба зі мною, втомлені, заснуть?
Я їх, можливо, й зможу осягнути,
Щоб зрозуміти остаточну путь.
Тут жалюгідне ствердження – роздуте,
Поради безкоштовні всі дають.
Собі кажу: «Дивись, не переплутай!»,
Проходячи крізь небезпечну ртуть.
Вже висновок зробив для себе вірний:
Моя стихія – це осінній ліс,
Беззахисний, слабкий, багатомірний.
Ще пам’ятає милий шлях навскіс
Сонет крихкий та майже ювелірний,
Колись давно прочитаний на біс.
13.6
Колись давно прочитаний на біс,
Записаний у зошиті старому,
Мій вірш немодний головне доніс…
Звучатиме він вдруге? Невідомо.
Збіговисько глибоких темних криз.
Знайомі – віднедавна незнайомі.
Хіба моє бажання – це каприз?
Мовчання. Тільки звуки метроному.
Мелодію награє клавесин,
Музичний вечір хочу розтягнути…
Здається, я в кімнаті не один…
Розквітнуть, як раніше, жовті рути.
Проникливість моїх старих світлин
Сьогодні неможливо вже відчути.
13.7
Сьогодні неможливо вже відчути
Журбу розкритих широко зіниць.
Панує фальш, розбещеність надута –
Беззбройна щирість падатиме ниць.
Якби ж таємне світло увімкнути
М’яких зірок, небесних захисниць,
Вітання відрізнити від облуди,
Забути маячню усіх дрібниць!
Чому на це ми вчасно не спроможні?
Як відшукати в океані мис,
Де з музою поговорити можна?
Старенький зошит під дощем розкис.
«Відлюдник» та «Поет» - слова тотожні.
Рядки колишні – найдорожчий приз.
13.8
Рядки колишні – найдорожчий приз!
Хто знайде їх, той – обраний! Щасливий,
Але відносно. Світ над ним навис,
Його рятунок – музика журлива.
Життя навколо – з совістю врозріз,
Недосконале та несправедливе.
Зітхає Ерос. Плаче Діоніс.
Неначе флюгер, принципи мінливі.
Ще можна зупинити механізм,
Що множить недалекість норовисту
І знищує прозорий альтруїзм.
Знов пропускаю захід урочистий!
Я зневажаю штучний футуризм!
У серці бережу осіннє листя.
13.9
У серці бережу осіннє листя
І лавку дерев’яну впізнаю.
На ній – дитинство світле, променисте,
Душа співала майже, як в раю.
Чекає вже весну похмуре місто,
Я теж такий зажурений стою.
Велика чаша спогадів барвиста
Поглине ще одну мою сльозу.
Ось бачу поблизу трамвайне коло
Та цілий ряд трамваїв рятівних,
Вони, немов танцюють фарандолу!
Минуле – сховище думок благих.
Вперед крокую без натхнення, кволо.
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх!
13.10
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх,
Палке цвітіння, клени та берези.
Колони днів у сорочках нових
Проходили шляхетним полонезом.
Відтінками світанків неземних
Ця благодать була, мов антитеза
До всіх нахабних, шкірою товстих,
Безсовісних, невдячних, нетверезих.
Двобій одвічний правди і брехні.
Хто розбере – то ролі чи артисти?
Змішалися з веселими сумні.
Накрило небо вечором-батистом.
Зустріну скоро спогади нічні –
Намолені мої сільські обійстя.
13.11
Намолені мої сільські обійстя
Заполонив тепер чортополох.
Я пам’ятаю вишню темнолисту,
Поля, де кукурудза та горох.
Вузенькі вулички, ліси тернисті
І гойдалку, цю забавку для двох.
Садочок тихий в яблучнім намисті,
Комах дзижчання, солов’їне «тьох».
Пейзажі залишилися позаду,
Безмежне літо квітів осяйних,
Прихована юнацька серенада.
Колись давно стрункий кларнет затих.
Зима з весною почала нараду.
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг!
13.12
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг.
Як ще тоді калейдоскоп фантазій
Далеких, недосяжних і смішних,
Щоб наплювати на усі накази
Перевертнів хоч хитрих, та дурних.
Керують світом ледарі наразі.
Багато слів образливих, гірких
Лунають після сорому оказій.
Свята любове! Ні! Ти не помреш!
Бог в поміч! Сонцем, вітром, падолистом,
Бо доброті твоїй немає меж!
Вже березень! Готуй своє намисто!
Я вірю: задля мене збережеш
Часи, де існували мрії чисті!
13.13
Часи, де існували мрії чисті,
Лягли на серце каменем важким.
А демагоги пафосні й речисті
Зв’язали душу хомутом тугим.
Прийшов у світ самотнім піаністом,
Крокую навмання шляхом вузьким.
Хижак зустрівся злий та пазуристий.
Невже мені надалі жити з ним?
Озброївся останніми думками,
Зненацька – перемога! Я відбіг.
Ось раптом зупинився біля брами.
За нею – місто злодіїв, сквалиг.
Але побачив: синю панораму
Висвітлює зелений оберіг.
13.14
Висвітлює зелений оберіг
Моє майбутнє римою палкою.
Там розмаїття квітів лугових,
Якими шрами я свої загою.
Багато буде липнів запашних,
Моя душа наповниться весною.
В повітрі безліч запахів п’янких,
Всі двері відчинятиму з жагою.
А поки заважає світлофор.
Червоне світло, чорні пересуди,
Мелодію пронизує мінор.
Ваяє маску скульптор Бенвенуто.
Приймає долю фаталіст-актор –
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди».
МАГІСТРАЛ 13
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Розгледів і крокую зверху вниз.
Беззвучність боляче скувала груди,
Не чую скрипки ніжної каприс.
Понівечені рими, вірш забутий
Колись давно прочитані на «біс»,
Сьогодні неможливо вже відчути
Рядки колишні – найдорожчий приз.
У серці бережу осіннє листя…
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх,
Намолені мої сільські обійстя.
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг!
Часи, де існували мрії чисті,
Висвітлює зелений оберіг.
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Побачив ще по той бік сподівань.
Пора б усі рукописи згорнути,
Уникнути прихованих завдань.
Жорстокий ворог, морок «пресловутий»,
Наказує мені залізно: «Встань!»
В руках моїх сокира. Рубонути
Готовий без затримок та вагань.
Чому ж душа стискається повільно?
Невже готує доля знов сюрприз,
Що допоможе стати дуже сильним?
Давно пощезнув колір давніх рис.
Підкорений неначе, ніби вільний,
Розгледів і крокую зверху вниз.
13.2
Розгледів і крокую зверху вниз.
Немає меж глухому підземеллю.
Вже подумки давно себе загриз,
Життя іде по колу. Каруселлю.
Юрба щось кволо бубонить під ніс
Та пахне приторною карамеллю.
Не видно під дощем болючих сліз.
А сперечатися – чолом об скелю.
Пишу сонет. Ще б знати – він кому?
Собі. Бо треба душу трусонути,
Інакше кину серце у пітьму.
Кордон довіри світом перетнутий.
Хіба ці хибні правила прийму?
Беззвучність боляче скувала груди.
13.3
Беззвучність боляче скувала груди.
Мовчу, неначе той самотній вовк.
Питала в мене: чи я є верблюдом?
Доводив щось, а потім вже замовк.
Колись хотіли вдарити, вщипнути,
Перетворити на слухняний шовк.
Хотілося лишитися почутим!
Листок останній восени пожовк.
Нове життя за обрієм чекало,
Забулась важкість зібраних валіз,
Дурних людей надумане лекало.
Спостерігаю тиші бенефіс.
Зоря червона спокій відібрала,
Не чую скрипки ніжної каприс.
13.4
Не чую скрипки ніжної каприс,
Порвалися тонкі, чутливі струни.
Оркестр хоча й відчув, та переніс
Удар у серце скрипаля гарпуном.
Суспільство перед камерою: «Чіз!»
Сміється, уявляючи лагуну
І океан, який усіх поніс
До берегів, зігрівши теплим струмом.
А я в болоті темному живу,
Давно благого спокою позбутий,
Свій спогад поховав про рандеву.
І де повітря свіжого вдихнути?
Збираю, ніби скошену траву,
Понівечені рими, вірш забутий.
13.5
Понівечені рими, вірш забутий
Хіба зі мною, втомлені, заснуть?
Я їх, можливо, й зможу осягнути,
Щоб зрозуміти остаточну путь.
Тут жалюгідне ствердження – роздуте,
Поради безкоштовні всі дають.
Собі кажу: «Дивись, не переплутай!»,
Проходячи крізь небезпечну ртуть.
Вже висновок зробив для себе вірний:
Моя стихія – це осінній ліс,
Беззахисний, слабкий, багатомірний.
Ще пам’ятає милий шлях навскіс
Сонет крихкий та майже ювелірний,
Колись давно прочитаний на біс.
13.6
Колись давно прочитаний на біс,
Записаний у зошиті старому,
Мій вірш немодний головне доніс…
Звучатиме він вдруге? Невідомо.
Збіговисько глибоких темних криз.
Знайомі – віднедавна незнайомі.
Хіба моє бажання – це каприз?
Мовчання. Тільки звуки метроному.
Мелодію награє клавесин,
Музичний вечір хочу розтягнути…
Здається, я в кімнаті не один…
Розквітнуть, як раніше, жовті рути.
Проникливість моїх старих світлин
Сьогодні неможливо вже відчути.
13.7
Сьогодні неможливо вже відчути
Журбу розкритих широко зіниць.
Панує фальш, розбещеність надута –
Беззбройна щирість падатиме ниць.
Якби ж таємне світло увімкнути
М’яких зірок, небесних захисниць,
Вітання відрізнити від облуди,
Забути маячню усіх дрібниць!
Чому на це ми вчасно не спроможні?
Як відшукати в океані мис,
Де з музою поговорити можна?
Старенький зошит під дощем розкис.
«Відлюдник» та «Поет» - слова тотожні.
Рядки колишні – найдорожчий приз.
13.8
Рядки колишні – найдорожчий приз!
Хто знайде їх, той – обраний! Щасливий,
Але відносно. Світ над ним навис,
Його рятунок – музика журлива.
Життя навколо – з совістю врозріз,
Недосконале та несправедливе.
Зітхає Ерос. Плаче Діоніс.
Неначе флюгер, принципи мінливі.
Ще можна зупинити механізм,
Що множить недалекість норовисту
І знищує прозорий альтруїзм.
Знов пропускаю захід урочистий!
Я зневажаю штучний футуризм!
У серці бережу осіннє листя.
13.9
У серці бережу осіннє листя
І лавку дерев’яну впізнаю.
На ній – дитинство світле, променисте,
Душа співала майже, як в раю.
Чекає вже весну похмуре місто,
Я теж такий зажурений стою.
Велика чаша спогадів барвиста
Поглине ще одну мою сльозу.
Ось бачу поблизу трамвайне коло
Та цілий ряд трамваїв рятівних,
Вони, немов танцюють фарандолу!
Минуле – сховище думок благих.
Вперед крокую без натхнення, кволо.
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх!
13.10
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх,
Палке цвітіння, клени та берези.
Колони днів у сорочках нових
Проходили шляхетним полонезом.
Відтінками світанків неземних
Ця благодать була, мов антитеза
До всіх нахабних, шкірою товстих,
Безсовісних, невдячних, нетверезих.
Двобій одвічний правди і брехні.
Хто розбере – то ролі чи артисти?
Змішалися з веселими сумні.
Накрило небо вечором-батистом.
Зустріну скоро спогади нічні –
Намолені мої сільські обійстя.
13.11
Намолені мої сільські обійстя
Заполонив тепер чортополох.
Я пам’ятаю вишню темнолисту,
Поля, де кукурудза та горох.
Вузенькі вулички, ліси тернисті
І гойдалку, цю забавку для двох.
Садочок тихий в яблучнім намисті,
Комах дзижчання, солов’їне «тьох».
Пейзажі залишилися позаду,
Безмежне літо квітів осяйних,
Прихована юнацька серенада.
Колись давно стрункий кларнет затих.
Зима з весною почала нараду.
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг!
13.12
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг.
Як ще тоді калейдоскоп фантазій
Далеких, недосяжних і смішних,
Щоб наплювати на усі накази
Перевертнів хоч хитрих, та дурних.
Керують світом ледарі наразі.
Багато слів образливих, гірких
Лунають після сорому оказій.
Свята любове! Ні! Ти не помреш!
Бог в поміч! Сонцем, вітром, падолистом,
Бо доброті твоїй немає меж!
Вже березень! Готуй своє намисто!
Я вірю: задля мене збережеш
Часи, де існували мрії чисті!
13.13
Часи, де існували мрії чисті,
Лягли на серце каменем важким.
А демагоги пафосні й речисті
Зв’язали душу хомутом тугим.
Прийшов у світ самотнім піаністом,
Крокую навмання шляхом вузьким.
Хижак зустрівся злий та пазуристий.
Невже мені надалі жити з ним?
Озброївся останніми думками,
Зненацька – перемога! Я відбіг.
Ось раптом зупинився біля брами.
За нею – місто злодіїв, сквалиг.
Але побачив: синю панораму
Висвітлює зелений оберіг.
13.14
Висвітлює зелений оберіг
Моє майбутнє римою палкою.
Там розмаїття квітів лугових,
Якими шрами я свої загою.
Багато буде липнів запашних,
Моя душа наповниться весною.
В повітрі безліч запахів п’янких,
Всі двері відчинятиму з жагою.
А поки заважає світлофор.
Червоне світло, чорні пересуди,
Мелодію пронизує мінор.
Ваяє маску скульптор Бенвенуто.
Приймає долю фаталіст-актор –
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди».
МАГІСТРАЛ 13
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Розгледів і крокую зверху вниз.
Беззвучність боляче скувала груди,
Не чую скрипки ніжної каприс.
Понівечені рими, вірш забутий
Колись давно прочитані на «біс»,
Сьогодні неможливо вже відчути
Рядки колишні – найдорожчий приз.
У серці бережу осіннє листя…
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх,
Намолені мої сільські обійстя.
Те саме бачу й зараз. Дивний збіг!
Часи, де існували мрії чисті,
Висвітлює зелений оберіг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок чотирнадцятий. "Пробач мої гріхи, земна Мадонно!""
• Перейти на сторінку •
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок дванадцятий. "Дорога від "Ніколи" до "Нікуди""
• Перейти на сторінку •
"Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок дванадцятий. "Дорога від "Ніколи" до "Нікуди""
Про публікацію
