Вершник без голови,
Вершник, як дитина, яка шукає у стерні
Тільки-но загублені ключі,
Звабливі змії, стихійні біди,
Кораблі тихо виходять на береги з плоті,
З плоті, яка помирає разом з людиною.
Далеке
Вогнище перетворює спогади на попіл,
Ночі з однією єдиною зіркою,
Кров, витікає з вен за один день,
Лють кольору кохання,
Кохання кольору забуття,
Гідне зараз лише занедбаного горища.
Співає далекий захід,
Той захід, який руки давніх років
Думали ухопити, як місячний вітер;
Але місяць - це дерево, руки зникають
За краплею крапля, як сльози.
Забуваємо все, навіть сам захід;
Забуваємо, що одного дня сьогоднішні погляди
Засіяють уночі багатьом закоханим
Далеко на заході,
Над ще віддаленішим коханням.

Luis Cernuda LA CANCIÓN DEL OESTE
Jinete sin cabeza,
Jinete como un niño buscando entre rastrojos
Llaves recién cortadas,
Víboras seductoras, desastres suntuosos,
Navíos para tierra lentamente de carne,
De carne hasta morir igual que muere un hombre.
A lo lejos
Una hoguera transforma en ceniza recuerdos,
Noches como una sola estrella,
Sangre extraviada por las venas un día,
Furia color de amor,
Amor color de olvido,
Aptos ya solamente para triste buhardilla.
Lejos canta el oeste,
Aquel oeste que las manos de antaño
Creyeron apresar como el aire a la luna;
Mas la luna es madera, las manos se liquidan
Gota a gota idénticas a lágrimas.
Olvidemos pues todo, incluso al mismo oeste;
Olvidemos que un día las miradas de ahora
Lucirán a la noche, como tantos amantes,
Sobre el lejano oeste,
Sobre amor más lejano.