Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Паразити свідомості. Частина VI. Остання інвентаризація непотребу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Паразити свідомості. Частина VI. Остання інвентаризація непотребу
Завершилась наша подорож лабіринтами свідомості, де замість Мінотавра нас підстерігали набагато підступніші вороги: Провина, Сором, Образа, Заздрість та їхній перфекціоніст-ватажок — Ревнощі. Ми почали з ниючого болю самоосуду, пройшли через паралізуюче відчуття власної нікчемності, виявили згубну звичку віддавати владу кривдникам і, зрештою, зіткнулися з інфантильним вампіризмом порівняння та токсичною романтикою контролю.
Якою є головна особливість, що об’єднує всі ці п’ять явищ? Вони не являються частиною нашої сутності, а лише функціями — емоційними механізмами, які, втративши свою початкову корисну мету, перетворилися на хижих паразитів. Їхня функція тепер одна — забрати нашу енергію та контроль над життям. Кожен із них вимагає від нас пасивності, закликаючи застигнути у стані жертви: чи то жертви власних помилок, чи жертви чужого успіху, чи жертви уявного обману.
Але якщо ми навчилися розпізнавати цих паразитів, то вже зробили перший, найважливіший, крок до звільнення. Справжня небезпека полягала не в їхній силі, а в нашій неусвідомленості. Допоки ми вірили, що Провина — це доля, Сором — вирок, а Ревнощі — кохання, були слабкими і почувалися відповідно.
Насправді, ці п’ять есе були не про те, чому ми відчуваємо, а про те, що робити з цими почуттями.
- Провина вимагала від нас страждання, але ми навчилися замінювати її Відповідальністю та Дією, спрямованими у майбутнє.
- Сором змушував нас ховатися, але ми знайшли силу у Самоспівчутті та Прийнятті власної людської недосконалості.
- Образа прагнула замкнути нас у в’язниці минулого, але ми відкрили, що ключ до свободи — у Встановленні Кордонів та Прийнятті Реальності, а не у прощенні.
- Заздрість хотіла порівняння, але ми встромили кілок у серце вампіра, переключивши фокус уваги на Власні Цілі та Унікальну Велич нашої подорожі (привіт, Слон!).
- Ревнощі намагалися підмінити любов контролем, але ми повернули їм правду: справжні стосунки будуються на Довірі, Безпеці та Свободі.
Весь цикл — розмова про зрілість. Зрілість — здатність відбирати владу у болючих емоцій та почуттів. Це також постійний, щоденний вибір між пасивністю (бути жертвою почуття) та активністю (керувати своїми реакціями).
Життя, як ми розуміємо, не є конкурсом за балами, де успіх вимірюється чиїмись критеріями. У кожного свій сенс, вибір, випробування і спосіб досягнення цілей. Паразити свідомості ж не пропонують нам нічого доброго, крім страху, самосаботажу і постійного невдоволення. Наше завдання у фінальній точці — відмовитись від цього палімпсесту, вирвати владу із рук паразита.
Усвідомлення, дія, прийняття, кордони, відповідальність — не просто слова. Це наша нова система координат. Тепер, коли ми знаємо ворогів в обличчя і розуміємо їхні механізми, терпіти їх не треба. Ключ від нашої в’язниці завжди був у наших руках, як говорилося в одному з попередніх есе, і зараз вже точно час ним скористатися.
Рухаймося вперед!
Живімо вільно!
01.10.2025
Якою є головна особливість, що об’єднує всі ці п’ять явищ? Вони не являються частиною нашої сутності, а лише функціями — емоційними механізмами, які, втративши свою початкову корисну мету, перетворилися на хижих паразитів. Їхня функція тепер одна — забрати нашу енергію та контроль над життям. Кожен із них вимагає від нас пасивності, закликаючи застигнути у стані жертви: чи то жертви власних помилок, чи жертви чужого успіху, чи жертви уявного обману.
Але якщо ми навчилися розпізнавати цих паразитів, то вже зробили перший, найважливіший, крок до звільнення. Справжня небезпека полягала не в їхній силі, а в нашій неусвідомленості. Допоки ми вірили, що Провина — це доля, Сором — вирок, а Ревнощі — кохання, були слабкими і почувалися відповідно.
Насправді, ці п’ять есе були не про те, чому ми відчуваємо, а про те, що робити з цими почуттями.
- Провина вимагала від нас страждання, але ми навчилися замінювати її Відповідальністю та Дією, спрямованими у майбутнє.
- Сором змушував нас ховатися, але ми знайшли силу у Самоспівчутті та Прийнятті власної людської недосконалості.
- Образа прагнула замкнути нас у в’язниці минулого, але ми відкрили, що ключ до свободи — у Встановленні Кордонів та Прийнятті Реальності, а не у прощенні.
- Заздрість хотіла порівняння, але ми встромили кілок у серце вампіра, переключивши фокус уваги на Власні Цілі та Унікальну Велич нашої подорожі (привіт, Слон!).
- Ревнощі намагалися підмінити любов контролем, але ми повернули їм правду: справжні стосунки будуються на Довірі, Безпеці та Свободі.
Весь цикл — розмова про зрілість. Зрілість — здатність відбирати владу у болючих емоцій та почуттів. Це також постійний, щоденний вибір між пасивністю (бути жертвою почуття) та активністю (керувати своїми реакціями).
Життя, як ми розуміємо, не є конкурсом за балами, де успіх вимірюється чиїмись критеріями. У кожного свій сенс, вибір, випробування і спосіб досягнення цілей. Паразити свідомості ж не пропонують нам нічого доброго, крім страху, самосаботажу і постійного невдоволення. Наше завдання у фінальній точці — відмовитись від цього палімпсесту, вирвати владу із рук паразита.
Усвідомлення, дія, прийняття, кордони, відповідальність — не просто слова. Це наша нова система координат. Тепер, коли ми знаємо ворогів в обличчя і розуміємо їхні механізми, терпіти їх не треба. Ключ від нашої в’язниці завжди був у наших руках, як говорилося в одному з попередніх есе, і зараз вже точно час ним скористатися.
Рухаймося вперед!
Живімо вільно!
01.10.2025
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Світло, що випромінює темряву. Від сімейного терору до масової дезінформації"
• Перейти на сторінку •
"Паразити свідомості Частина V. Від любові до ненависті..."
• Перейти на сторінку •
"Паразити свідомості Частина V. Від любові до ненависті..."
Про публікацію
