Вічна трагедія науки: потворні факти вбивають красиві гіпотези.

Томас Гекслі

І
„Якби ми могли завтра дати 100 тис. першокласних тракторів, забезпечити їх бензином, забезпечити їх машиністами (ви чудово знаєте, що зараз це – фантазія), то середній селянин сказав би: „Я за комунію”, тобто, за комунізм. Але для того, щоб це зробити, нам спочатку треба перемогти міжнародну буржуазію, треба примусити її дати нам ці трактори або ж підняти нашу продуктивність настільки, щоб ми самі могли їх діставати.”
(В.І.Ленін „Доповідь про роботу в селі” на VIII з’їзді Російської комуністичної партії 23 березня 1919 року)
Теоретики наукового комунізму відкрили формулу щастя - буття визначає свідомість. Якщо звільнити від експлуатації пролетарів і віддати їм заводи та фабрики, їхня вільна праця створить стільки благ, що вистачить на всіх ще й залишиться. Якщо звільнити селян від експлуатації і „ідіотизму сільського життя”, дати їм землю і сучасні засоби виробництва, вони стануть такими ж свідомими, як пролетарі, і виростять стільки продуктів харчування, що вистачить на всіх, ще й залишиться.
Достаток прийде тоді, коли пролетарями стануть 82 % сільського населення у сто сорока семи мільйонній країні, коли продуктивність праці пролетарів буде такою, як на заводах Форда у США, коли радянські поля буде обробляти такий найпродуктивніший і найнадійніший трактор, як американський Фордзон (Fordson).
У відповідності з самою передовою теорією про визначальну силу буття радянська влада проголосила американізацію і фордизм економіки і приступила до реалізації американських зразків буття.
Робити трактори для нового буття довірили найреволюційнішим пітерським пролетарям на націоналізованому Путилівському заводі (нині завод імені Кірова). Були виділені кошти на купівлю двох Фордзонів. Спеціалісти розібрали їх до гвинтика, зробили креслення, провели аналіз матеріалів, з яких була виготовлена кожна деталь, прописали технологію їхнього виготовлення і приступили до випуску власного трактора. У День солідарності трудящих всього світу 1 травня у 1924 року перший експериментальний трактор „Фордзон -Путилівець” власним ходом вибрався за заводські ворота. Запрацював заводський конвейєр - поїзд з візків тягнули канатом, намотуваним на лебідку, і вже 1 жовтня цього ж року перший серійний трактор зійшов з конвейєра.
Американський трактор почав американізувати пролетарську свідомість. Пролетарська свідомість почала модернізувати американський трактор. Його, м’яко кажучи, імітація не зовсім відповідала оригіналу. Наприклад, для високоточного виготовлення розподільчих валів не було потрібного обладнання, тому вали робили, як уміли. Трактор зберіг свою американську назву, але набув радянських якостей – удвоє зменшилася його швидкість, замість 3-4 передач часто він спроможний був працювати тільки на одній, був важким в експлуатації, часто ламався. Вийшовши за заводські ворота, він з невеликою затримкою відправлявся в металобрухт. Кустарні технології не спромоглися піднятися до рівня масового індустріального виробництва.
Тракторобудівельникам довелося звернутися за допомогою до Форда. У 1925 році в США було замовлено 12 000 тракторів „Фордзон” з передоплатою 75 % вартості і оплатою решти 25 % вартості через 10 місяців після доставки. Після такого замовлення Генрі Форд закрив очі на нелегальне виробництво свого трактора у Пітері та погодився розглянути перспективи співпраці. Сума договору склала 30 млн. дол. У Радянський Союз прибули американські спеціалісти-консультанти, у США на стажування поїхали радянські спеціалісти.
На Путилівський завод було поставлено 105 іноземних верстатів. Місця в цехах вистачило не всім, багато з них працювали під відкритим небом. Несподівано виявилося, що робоча напруга частини верстатів не відповідає напрузі, яку здатна забезпечити заводська електромережа. Серед пролетарів не знайшлося кваліфікованих робітників, які могли б працювати на новому обладнанні: профспілка робітників-металістів пообіцяла прислати п’ятдесят професіоналів, але змогла знайти тільки шістьох.
І почався радянський безлад. Заводи-суміжники, які повинні були виготовляти окремі комплектуючі для трактора, виявилися неспроможними дати їх у потрібній кількості в заплановані терміни. Свідомі пролетарі тяжіли не до впровадження „потогінного” фордизму, а до тривалих перекурів і прогулів. Соціалістичне змагання не стимулювало до таких високих виробничих показників, як потогінна система Форда. Фордівська організація праці була ефективною в умовах безперебійного надходження сировини й матеріалів, наявності кваліфікованих кадрів і виробничої дисципліни. Тут вона зіткнулася з перебоями в поставках, простоями, тривалим узгодженням найменших виробничих питань з заводськими, партійними і профспілковими організаціями, навіть вищим державним керівництвом.
Уряд запропонував Форду концесію на спорудження і експлуатацію тракторобудівних заводів. У 1926 році менеджери компанії побували в Радянському Союзі і прийшли до висновку, що інвестиції в радянську економіку ризиковані й невигідні. Наявний договір про співробітництво через затримки в розрахунках був припинений раніше на три роки за взаємною згодою сторін.
На кінець 1931 року було випущено 34 000 тракторів „Фордзон-Путилівець”. Надалі завод перепрофілювали на виробництво тракторів „Універсал”, скопійованих з трактора Фармол (Farmall) чиказької компанії International Harvester Co. На тракторобудівних заводах Челябінська і Сталінграда почали випускали колісний трактор СХТЗ, прототипом якого став американський International -15/30. Харківський тракторний завод засвоїв випуск гусеничних тракторів, заснованих на німецькій моделі Caterpillar. Архітектором цих заводів став Альбер Кан – архітектор заводів Форда.
У відповідності з Постановою Ради праці і оборони від 5 червня 1929 року почалося масове створення машинно-тракторних станцій (МТС), які повинні були забезпечити пролетаризацію колгоспного села. Колгоспники одержували оплату паличками трудоднів, працівники МТС одержували гарантовану зарплату грошима, як робітники, і сільськогосподарськими продуктами, згідно з договорами з колгоспами. Завдання по пролетаризації населення успішно виконувалося – чисельність робітників у країні збільшилася з 9 млн. осіб у 1928 році до 23 млн. осіб у 1940 році.
На початок 1929 року спочатку в Україні, а потім у всіх містах СРСР було введено карткову систему на хліб. Услід прийшла карткова система розподілу цукру, м’яса, масла, чаю. У 1931 році за картками розподілялися вже й промислові товари. На зміну торгівлі прийшло отоварювання карток і видача товарів за ордерами в закритих розподільниках, робітничих кооперативах і відділах робітничого постачання.
Підсумки програми пролетаризації селянства підвів Голодомор 1933 року. Американізація пролетарів мала наслідком мізерні зарплати, низьку продуктивність праці і ГУЛАГ у якості основного стимула до трудової дисципліни

ІІ
„Боги успадковують один від одного атрибути і віруючих”(Станіслав Єжі Лец „Непричесані думки”)
Споконвіку в поті чола свого селяни добували хліб насущний, плодилися і розмножувалися, славили Бога, ідолам не поклонялися, не призивали Бога свого всує, відпочивали, шанували, не вбивали, прелюбів не чинили, не крали, неправдиво не свідчили, не жадали ні ослів, ні рабів. І молили, щоб було так нині, і прісно, і навіки віків.
Згідно з теорією комунізму, досконалий такий світоустрій, в якому знаряддя і продукти праці належать державі. Просвітленим головам не бракувало політичної волі для втілення теорії в практику, бракувало виконавців. Село опинилося на передньому краї революційної війни за комунізм. Настав кінець „нині і прісно, і навіки віків”.
Ми вже обговорили деякі проблеми індустріалізації на прикладі створення радянського трактора за американськими зразками. Поговоримо ще й про деякі проблеми змагання економіки Радянського Союзу з економікою США, яке виявилося таким же успішним, як змагання Еллочки Щукіної (Людоїдочки) з американською мільярдеркою Вандербільдихою.
В СРСР створювалася потужна, неефективно керована промисловість, яка потребувала великої кількості некваліфікованих робітників. У 1927 – 1930 рр. питома вага вихідців з села в комплектуванні робочої сили промисловості складала 40 %, у 1931 – 1932 рр. – 65 %, у 1933 – 1937 рр. - 54 %. У 1931 році було ліквідоване безробіття. Кількість міського населення перевищила показники 1913 року і продовжувала щороку збільшуватися на 1,5 – 2,0 млн. чол. Перешкодою стрімкій індустріалізації став голод. На початок 1928 року у всіх містах СРСР була введена карткова система на продукти харчування.
У 1928 році сільське господарство вийшло на довоєнні показники: посівні площі склали 94,7 %, а валовий продукт - 91,9 % від показників 1913 року, але товарна частка зерна (та, що надходила на ринок) у 1928 році складала лише 10,3 млн. тон, тоді як у 1913 було 21,3 млн. тон. Ліквідація великих і зменшення кількості середніх землеволодінь, які до революції забезпечували 70 % товарного зерна, привели до зменшення майже вдвічі кількості зерна на продаж при порівнюваному загальному зборі зернових. Значна частка продуктів харчування, вироблених у дрібних господарствах, йшла не на ринок, а на вигодовування худоби і птиці та покращання харчування самих селян.
Діяв закон Чаянова: „Всяке сільське трудове господарство має природну границю своєї продукції, яка визначається співрозмірністю напруженості річної праці сім’ї зі ступенем задоволення її потреб. Межею селянських зусиль є задоволення потреб сімейного харчування”. Наслідком дії цього закону в СРСР стало скорочення товарного виробництва продуктів харчування як при примусовому вилученні продуктів праці (продрозверстка), так і при заохочувальному підвищенні цін на продукти харчування (НЕП). Виходом з ситуації могла б стати механізація сільської праці. Але дрібні селянські господарства не мали ні коштів для закупівлі сільськогосподарської техніки, ні бажання кооперуватися для її придбання.
Партійне керівництво країни мало єдино вірну теорію і політичну волю для її реалізації. Колективізація дозволила укрупнити і механізувати господарства, зменшити споживання продовольства сільським населенням, покращити забезпечення продовольством міського населення. У 1930 році в колгоспах і радгоспах працювали 200 тисяч тракторів, на кінець 1937 року - 345 тисяч тракторів і 129 тисяч комбайнів радянського виробництва. Державні машинно-тракторні станції (МТС) на договірних засадах обслуговували колгоспи. Результати радували, проблема забезпечення міст продовольством була вирішена, з 1 січня 1935 року відмінені картки на хліб, у жовтні – картки на м’ясо, жири, овочі. Все більше зерна йшло на експорт – уряд мав надію збільшити надходження валюти для закупівлі технологій і обладнання для промисловості.
Комуністична ідеологія довела свою життєздатність і готувалася завоювати світ. Через створений у березні 1919 року Третій Комуністичний Інтернаціонал налагоджувалися канали вивозу золота з Росії для фінансування світової революції. Майже всі новозбудовані підприємства мали подвійне призначення – крім автомобілів, тракторів, паровозів вони випускали гармати, військові літаки, бронетехніку. Робітники МТС стали резервом, який можна було будь-якої миті мобілізувати на війну.
На цій переможній комуністичній ноті ми з Вами знову звернемо свої погляди на дорогу моєму серцю степову Покровку. Адміністративно-територіальне підпорядкування Покровки часто змінювалося. Це дещо затруднює пошук статистичних даних. До 1923 року вона входила до Нижньосірогозької волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, з 1923 до 1932 року – до Мелітопольської округи Катеринославської губернії, з 1932 року – до Дніпропетровської області.
У 1921 – 1923 рр. тут було проведено розподіл землі, на кожного їдока виділялося від 2,5 до 3,25 десятин (2,73 - 3,55 га) землі. Менше 10 % одержаних від радянської влади земельних наділів передавалися в оренду, решта оброблялася власниками. У моноліті комуністичної теорії знайшлися нірки і шпарки, придатні для порівняно безбідного життя селян, далеких від будь-яких ідеологій і революцій. Але вони недовго розкошували на ситних харчах, добутих власною працею. Пересидіти революційні перетворення не вдалося нікому.
До 1 січня 1928 року наша округа виконала план хлібозаготівлі на 67,6 %. Ринкові ціни на зерно були майже вдвічі більші за державні закупівельні, тому держава не витримала конкуренції з ринком. В цьому ж році почалася незрозуміла з точки зору здорового селянського глузду колективізація. На 1 жовтня 1931 року Мелітопольська округа відзвітувала про повну колективізацію. У 1929 році в Покровці були створені три колгоспи. Мої веселі земляки з Молдаванки назвали свій колгосп „Червоне дишло”. Згодом покровські колгоспи були об’єднані в один колгосп імені Куйбишева, уродженця Омська, члена Політкомісії ЦК по боротьбі з байсько-куркульським опором в Узбекистані.
Держава карала колгоспи за невиконання плану хлібозаготівлі припиненням виділення промислових товарів, забороною на будь-яку торгівлю, безспірним стягненням хліба, стягненням м’ясних штрафів, виключенням з колгоспу ледарів з примусовим вилученням у них хліба і виселенням до Сибіру. А плани не виконувалися!
Після виходу Постанови Центрального Виконавчого комітету та Ради Народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 р. у Дніпропетровській області на 1 листопада було засуджено за крадіжки хліба 3973 людини, з них до розстрілу — 112. Від 1 листопада до 5 грудня засуджено 1242 людини, з них до розстрілу — 62, до ув’язнення на строк від 5 до 10 років — 480. Крадіжкою хліба вважалося навіть зрізання колосків на присадибній ділянці.
Не дивлячись на те, що урожай зернових був звичайним для цих місць (у 1932 році – 6,1 ц/га, у 1933 році – 8,9 ц/га), вилучення зерна „під мітлу” для державних поставок стало причиною голоду.
Цілими сім’ями люди кинулися рятуватися в містах. Зовсім поряд з 1927 до 1937 року будувався Дніпрельстан. Покровчани, серед яких була і Софія, рідна сестра моєї бабусі, подалися на новобудову. Можливо, вона тут серед новоявлених пролетарок, які потрапили в кадри хроніки - з носилками, тачками, лопатами. Радянська влада звільнила жінку від хатнього рабства і долучила до великої справи будівництва комунізму.

ІІI
Творіть про себе міфи. Боги починали саме з цього. (Станіслав Єжі Лец „Непричесані думки”)
Після Голодомору 1933 року села обезлюдніли. Будівельників комунізму доводилося силоміць тримати в колгоспах. Згідно з Постановою ВУЦК та РНК УРСР від 6 липня 1933 року, паспорти стали засобом обмеження притоку населення в міста, очищення міст від колгоспників, розкуркулених, кримінальних і політичних злочинців, шпигунів і диверсантів. Від початку паспортизації і до 1974 року селянину паспорт не видавали - лише посвідчуючу особу довідку з сільради, дійсну впродовж 30 діб. Особи без паспортів примусово виселялися з режимних міст. В містах за встановленим лімітом селян брали тільки на самі важкі й шкідливі роботи. Жах Голодомору змушував згоджуватися на будь-які умови, тільки б не залишатися в селі.
Мене лякає поєднання термінів „стратегія розвитку” і „політична воля”. Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) мала єдино вірну стратегію розвитку, і не було на світі сили, яка б завадила їй реалізувати політичну волю. Ціна питання не мала значення.
Оборонний бюджет Радянського Союзу свідчив, що країна готувалася до війни - за виключенням дружньої Німеччини, весь світ був проти країни переможного комунізму.
Рік . . .Дохід бюджету Видатки на оборону, Видатки на оборону, Видатки на с/г Видатки на с/г,
. . . . . . .млрд.руб. . . . . . млрд.руб. . . . . . . . . . . . .%. . . . . . . . . . . .. . .млрд.руб. . . . . . . . . . . .%
1937. . .106,238. . . . . . . . .17,481. . . . . . . . . . . . . .16,45 . . . . . . . . . . . . . . .9,506. . . . . . . . . . . .8,95
1938. . .127,481. . . . . . . . .23,151. . . . . . . . . . . . . .18,16. . . . . . . . . . . . . . .11,409. . . . . . . . . . . .8,95
1939. . .156,098. . . . . . . . .10,885. . . . . . . . . . . . . . .6,97. . . . . . . . . . . . . . .13,334. . . . . . . . . . . .8,54
Не треба бути Ротшильдом, щоб розуміти – хто маніпулює інформацією, той маніпулює світом. Міжнародна обстановка говорила, що війна неминуча: від 11 травня до 16 вересня 1939 року монгольсько-японсько-радянський збройний конфлікт на Халхин-Голі, від 17 до 29 вересня 1939 року польський похід Червоної Армії, від 30 листопада 1939 року до 12 березня 1940 року радянсько-фінська війна. СРСР приростав анексованими територіями. Смак перемоги п’янив. Непереможна армія потребувала гарматного м’яса. Ним завжди були селяни. З 20 травня 1939 року починається „прихована мобілізація” на великі навчальні збори, внаслідок чого Збройні сили СРСР до вересня збільшилися з 1,91 млн. чол. до 5 млн. чол.
Хто буде працювати в обезлюднілих колгоспах? Машини. У 1936 році в Мелітопольській окрузі в трьох МТС працювали 443 трактори, 193 комбайни, 137 автомобілів, 575 культиваторів, 846 жаток, 112 снопов’язалок, 62 косилки. Де взяти людей, які керуватимуть цими машинами? Крім чоловіків є ще й жінки.
Держава влаштувала грандіозну пропагандистську виставу, щоб заманити жінок працювати на тракторах. Визначальна роль у цій виставі дісталася Паші Ангеліній. Її батько Микита Васильович був головою Товариства спільної обробки землі (ТСОЗ) у Старобешеві (зараз Донецька область). У 1928 році ТСОЗ перетворилося на колгосп „Культура”. У 1929 році тут з’явилися перші трактори - „Фордзони”. Далекоглядний батько посадив на трактори своїх синів Івана й Василя, Пашу поставив до Івана помічником. У цьому ж році, шістнадцятирічною, вона пішла на курси трактористів і з 1932 року почала працювати трактористкою Старобешевської МТС.
Той, хто вважає МТС зібранням механізаторів, які обробляють землю, знає не всю правду. З літа 1933 року при всіх МТС створено політвідділи з шести працівників: начальник відділу, заступник з політично-масової роботи, заступник з ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління створене для боротьби з політичною і економічною контрреволюцією, шпіонажем і бандитизмом), помічник з комсомольської роботи, помічник по роботі з жінками і редактор багатотиражки. Один з сошкою, шестеро з ложкою. Начальник політвідділу Іван Михайлович Куров розумів стратегію партії і призначення Паші Ангеліної у цій стратегії.
Далі тільки факти. У 1933 році двадцятирічна Паша Ангеліна стає бригадиром першої в світі жіночої тракторної бригади і членом Комуністичної партії. Кожен трактор її бригади перевиконав норму, замість 477 га зорав 739 га. При швидкості оранки близько 3,5 км/год. і ширині плуга близько 2 м на 1 га трактор проходить відстань близько 5 км. Загальна відстань 739 га х 5 км/га = 3695 км, час обробітку такої площі 3695 км / 3,5 км/год. =1055 годин. При тривалості робочого дня 12 годин на цю роботу треба витратити 1055 / 12=88 діб – майже три місяці!!!. Орати 24 години на добу навіть без сну не вдасться – для трактора Фордзон 50 % часу витрачалося на обслуговування та ремонт.
У 1935 році Паша Ангеліна виходить заміж за Сергія Чернишова, другого (чи першого?) секретаря Старобешевського райкому КП(б)У і стає делегаткою Другого Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників (11 – 17 лютого 1935 р.) З трибуни з’їзду вона розповідає країні, що жінки-трактористки працюють краще за чоловіків, і що зможе виконувати норму оранки не на 132 %, а на 200 %. Сказано – зроблено. В цьому ж році бригада зорала по 1225 га на трактор (250 % від норми). Цей самий Фордзон працював на оранці вже 145 діб (майже 5 місяців без вихідних).
У 1938 році двадцятип’ятирічна трактористка була обрана делегатом XIV з’їзду КП(б)У і стала членом Центрального комітету. Те ж саме на XVI (1949), XVII (1952), XVIIІ (1954), XIX (1956) з’їздах КП(б)У. Не диво, бо у 1937 році зі 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У, обраних на ХІІІ з’їзді КП(б)У, були репресовані 100 осіб. Станом на 24 січня 1938 р. у складі ЦК КП(б)У з 62 членів і 40 кандидатів у члени ЦК залишилося відповідно 20 і 5. Чи здогадувалася Паша, що відбувається і які цьому причини? Не з її розумом.
Її зобов’язання зросли до 1600 га на трактор – це 190 діб оранки по 12 годин на добу упродовж 6 місяців, реальний виробіток склав 1715 га – це 204 доби або майже 7 місяців щоденної оранки.
У 1939 році Паша Ангеліна делегатка XVIII з’їзду ВКП(б) (потім XIX і XX з’їздів). Довести обіцянки з’їздам до виробітку 3065 га, тобто 12 місяців щоденної оранки, завадив здоровий глузд – навіть така високопродуктивна трактористка як Паша Ангеліна не могла б зорати всі колгоспні поля Радянського Союзу. А треба, бо ж попереду війна. Довелося звертатися за допомогою – заклик „Сто тисяч подруг на трактор!” швидко перетворився на „Двісті тисяч подруг на трактор!” Усміхнена, життєрадісна трактористка з гарною зачіскою, в модному костюмі, з власним легковим автомобілем, яка порається на кухні в крепдешиновому платті і на дружній нозі з самим товаришем Сталіном, вона манила орденами і величезними заробітками. Коли колгоспник заробляв за місяць 400 рублів, у бригаді Паші Ангеліної заробляли 1400 рублів і додатково одержували по 12 тон пшениці. Комунізм можливий, але не для всіх.
Заклик Паші був почутий, дівчата записувалися на курси трактористів. Хто з нас не знає зі школи, що трактор – це крутіше, ніж маркізет і мадеполам з тривогою пополам?
           Я до трактора підходжу –
           сонце ясне! світе мій!
           Ой, як хочеться учитись,
           щоб вести його самій
           (Павло Тичина "Пісня трактористки. Миргородська МТС 7.ХІІ.1933”)
Проза життя була не схожа на поезію пропаганди. Робота трактористки виявилася не просто брудною і тяжкою, а непосильною. Трактор був без кабіни, з залізним сидінням і великими залізними колесами з прикрученими болтами шпорами. Був ризик травм, бо колеса не мали захисних щитків. На передні колеса прикручувалися залізні ребра. В негоду з коліс на трактористку летіло багно. Фар не було, а працювати доводилося у дві зміни по 12 годин. Уночі попереду трактора йшов помічник з факелом.
У дівчат не вистачало сил, щоб завести трактор. Часто щоб провернути ручку заводу, до неї прив’язували мотузку і тягнули за неї вкількаром. Ручка могла дати віддачу і вдарити по руках чи по голові, в результаті – переломи, струси мозку. Недостатньо глибоко зоране поле змушували переорювати, за перевитрати палива вираховували його вартість з заробітку. При поломці трактора запасні частини доводилося носити на собі за 10 – 20 кілометрів. Щодня треба було робити перетяжку: зливати масло, знімати піддон двигуна, діставати підшипники, заливати баббіт, регулювати зазор прокладки. Ця робота забирала близько двох годин.
200 тисяч подруг на трактор не прийшли. В середньому по СРСР в МТС жінки склали 9 %, на весь Радянський Союз набралося близько 100 000 трактористок. Проблеми кадрів для МТС вони не вирішили. Коли почалася війна, вона призвала і чоловіків, і жінок.
Залучення жінок на виробництво дало непередбачувані результати, зокрема впала народжуваність - стало нікому народжувати солдатів. "Державну зозулю" вигадали значно пізніше.
14-19/07/ 2017