65 млн. років тому в Землю врізався велетенський Чиксулубський болід, значно більший за Чебаркульський і, ймовірно, з іншим призначенням. Раптова зміна клімату знищила цивілізацію динозаврів, яка процвітала майже 150 млн. років. Якою б була подальша еволюція динозаврів за умови, якби катастрофи не було? Чи змогла б ця спільнота створити для всіх динозаврів, як травоїдних, так і м’ясоїдних, аналог комунізму або хоча б соціалізму?
* * *
Емоції отупляють, вони перетворюють людину на емоційного наркомана. Не довіряйте людині, яка маніпулює емоціями. (Тімоті Лірі «Сім мов бога»)
Партія сповідувала релігію демократичного централізму, де першою заповіддю написано, що немає в Партії людини розумнішої від вождя, а другою заповіддю написано, що саме Партія - розум, честь і совість епохи.
За дорученням Сталіна честь і совість підготувала Постанову Ради Міністрів СРСР № 3192 «Про заповідники» від 29 серпня 1951 року. Зі 125 заповідників площею 12,6 млн. га було закрито 88, решті 40 заповідникам залишено площу 1,465 млн. га. В Україні сталінську постанову продублювали 25 вересня 1951 року і закрили 19 заповідників, решті зменшили площу на 33 000 га (на 60 % від заповідної території). Дізнавшись про розгром заповідників, Головліт послужливо вилучив з бібліотек книги про заповідники. Згідно зі вченням Трофима Лисенка природу слід не охороняти, а підкорювати. При соціалізмі природа не потребує охорони.
Потім вождем партії був М.С.Хрущов. Науково-популярний фільм „Золоте озеро” про Алтайський заповідник і Телецьке озеро накликав нову біду на заповідники. Фільм подивився вождь, поставлений партією пильнувати, щоб не пропала жодна народна копієчка, не спожита номенклатурою. Вражений розмахом державних витрат на захист природи від радянського народу, він з властивою йому емоційністю і властивою невігласам безпосередністю поділився своїми враженнями з партією: «Дуже багато настворювали скрізь заповідників. Я бачив, та й ви, мабуть, бачили кіно про заповідник в Горному Алтаї. Кіно дуже добре зроблене. Там показано чоловіка з квітучим здоров’ям, ймовірно, ученого – якщо заповідник, там всі учені (веселе пожвавлення в залі)... – лежить на камені і спостерігає в бінокль, як білка гризе горіхи. Потім зміщує бінокль і дивиться, як іде ведмідь.
Що це за заповідник? Це заповідник для тих, хто там проживає. Вони й пасуться там, пасуться краще, ніж ведмеді й білки. Ось якби тих людей там не було, білка однак би гризла горіхи. Їй то байдуже, є там учений чи його немає. Але різниця в тому, що зараз вона гризе горіхи під наглядом ученого, а учений за це гроші одержує й хороші гроші (веселе пожвавлення в залі). (М.С.Хрущов, Промова на січневому (1961 р.) Пленумі ЦК КПРС)
"Карл Маркс був правий, соціалізм працює, просто він застосував його не до того виду тварин". (Е.О.Вілсон)
Вказівка вождя припинити випасання учених в заповідниках була взята партією до виконання. Постановою № 521 „Про упорядкування мережі державних заповідників і мисливських господарств” від 10 червня 1961 року закрито 16 заповідників загальною площею 2,2 млн. га і у 8 заповідниках площа зменшена на 491,2 тис. га. Однією з перших учених голів полетіла голова харків’янина О.П. Крапивного, який за державні гроші "підглядав" за життям лелеки і сірої чаплі. В партійній газеті "Правда" з'явився фейлетон "З точки зору лелеки"; тему підхопив партійно-сатиричний журнал "Крокодил". Цькування було організовано за перевіреною схемою - звинувачення в бездіяльності і розтраті державних коштів на лелек і чапель, які не дають народу ні яєць, ні пір’я, ні м’яса. Свідомі науковці пропонували позбавити Крапивного ученого ступеня, одержаного за дослідження лелек і чапель. Несвідомі щось лепетали про наукове значення робіт Крапивного і високий індекс цитування у західних наукових журналах, недоступний більшості корисних для народу радянських наукових робіт. Його викликали у Вищу атестаційну комісію. Виявилося, що дисертація захищена по темі ЮНЕСКО. Щоб уникнути міжнародного осуду, довелося обмежитися тільки звільненням з роботи. Олександр Павлович повернувся в Харків. Талановита й принципова людина, він зробив визначний внесок у розвиток української науки і заслуговує, щоб його іменем називали вулиці.
Хвиля партійного невігластва покотилася далі й докотилася до заповідника Асканія-Нова. „Ніде в Європі немає таких величезних заповідників,” - обурився Хрущов. У 1951 році заповіднику Асканія-Нова залишили 518 га, решту 21 600 га передали створеному племінному радгоспу. Радгосп встиг переорати 20800 га цілини і припинив існування. Відібране повернули заповіднику. У 1961 році площу заповідника знову зменшили на 6200 га. Коли плуг вчергове різав асканійський переліг, селяни плакали – розуміли, що втрачали. Партійне керівництво рапортувало про перемогу - площа орних земель в Асканії-Нова збільшилася з 14 174 га у 1961 році до 20 290 га у 1964 році.
В Україні площа заповідників на 1990 рік склала 0,6 % від загальної площі території, тоді як у Німеччині – 13 %, в Англії – 6 %, у США – 15 %, в Китаї – 17 %, в Бразилії – 28 %. А в нас пріоритетом стали військові полігони і бази, які зайняли 4 % площі країни.
То для кого оберігали природу при соціалізмі?
«Поведінка окремих соціальних комах еволюціонувала в напрямку того, який внесок вона робить для спільноти, в той час як генетична придатність людини залежить від того, наскільки добре вона може індивідуально використовувати суспільство.» (Е.О.Вілсон)
Щоб добре дбалося про народ, до якого не відчуваєш нічого, крім зневаги й агресії, народним обранцям треба полювати. Коли на всіх обранців почало не вистачати дичини в мисливських господарствах, почалися полювання в заповідниках. З 9 серпня 1957 року радянські заповідники Біловезька пуща, Кримський і Азово-Сивашський були реорганізовані у заповідно-мисливські господарства з бенкетними залами, саунами, вертолітними майданчиками і неконтрольованими полюваннями для народних обранців. Все за рангом: Залісся тільки для Брежнєва і закордонних гостей, Яготинське господарство – для членів українського Політбюро, Дніпровсько-Тетерівське для Ради Міністрів України, Панська поляна для КДБ, Білозерське – для міністерської дрібноти, Березова кладь для інструкторів ЦК КПУ і керівників областей. Полювали в будь-яку пору року, вдень і вночі, з вертольотів, бронетранспортерів, танків, до останнього патрона і ледь не до останнього подиху.
Останнє полювання Леніна відбулося 18 січня за три дні до смерті. Він вже не міг говорити, не міг тримати в руках рушницю, за нього й для нього стріляли інші, вождь лише радів влучним пострілам. Брежнєв любив бити дичину з-під фар. Коли одряхлів, бив прив’язаних за лапки злітаючих птахів і зв’язаних сікачів, лежачи в мисливській хатині. Після того, як після віддачі рушниця кілька разів розбивала йому обличчя, рушницю в нього забрали. Він міг тільки дивився, як стріляють за нього і для нього. Востаннє "полював" за добу до смерті.
І знову про Асканія-Нову. Надалі в заповідному Степу випасалися лише ті, кому належало випасатися. Не буде розповідей про коня Пржевальського, якого для людства врятували асканійські учені (у відповідності з генеральною лінією партії відкоригувавши йому гени), про антилоп канна, яких навчили давати молоко для народу, про африканських страусів, чиє пір’я, яйця і м’ясо перевершило курячі відповідники, про єдине в Європі стадо американських бізонів, про єдину в Європі ділянку Степу, яка ніколи не знала плуга…
Буде розповідь про те, що заповідний Степ став базою розведення такої кількості овець і свиней для радянського народу, що зайвих диких тварин довелося планово відстрілювати. Після розгрому у 1933 році бажаючих плювати проти вітру залишилося небагато. Тоді були відправлені на перевиховання в ГУЛАГ 21 учений з Асканії-Нова. Одним з видів шкідницької діяльності цієї групи було визнано огороджування 5 400 га заповідного степу проволочною сіткою на залізних стовпах з бетонною основою. Розроблені вченими методи акліматизації тварин були засуджені як контрреволюційні. Зате які розкішні сафарі влаштовувалися віднині для люблячих екзотику народних обранців. З заповідника до столу радянських вельмож без контрреволюційних вивертів поставлялася затребувана кількість будь-якого м'ясива. Революціонери одержали необмежене право розпоряджатися ресурсами країни.
Соціальність тварин еволюціонувала за двома типами. Досконалу соціальність демонструє мурашник, в якому життя кожної мурахи служить суспільному благу і кожна мураха не одержить ні на йоту менше чи більше за інших. Людське суспільство еволюціонує за іншим типом - доступ окремої людини до суспільного блага визначається можливостями групи, до якої вона належить. Чим потужніша і впливовіша група, тим більше благ вона споживає, тим більшу загрозу створює існуванню всього суспільства. І що з цього? Я проти виборів за партійними списками.
«Тільки незначна кількість білих людей, які монополізували майже всю родючу землю острова, одержали вигоду з такої системи. І вони, забезпечивши своє майбутнє, покинули цю землю, з якої вичавили все, зробивши непридатною для проживання…» (Орландо Петерсон «Соціологія рабства»)
* * *
Скажете, а як же еволюція динозаврів. Можливо, ідеальний мисливець, найстрашніший з тиранозаврів Рекс (Tyrannosaurus rex) знищив свою харчову базу, травоїдну і м’ясоїдну, і зник сам. Можливо досконаліші форми життя поступово витіснили динозаврів на задвірки еволюції. А можливо Направляючий Розум поклав край пануванню динозаврів, зневірившись у їхній здатності долучитися до еволюції молочногалактичного розуму. Гідне загибелі загинуло.
09/12/2016