...Про що твої пісні?
Чи знаєш ти, що є одна лиш тема у поетів всіх часів?
І що ця тема про війну, удачу в битві,
становлення довершених бійців.

Волт Вітмен „Коли я в тиші роздумував”

Війни ведуться за ідеї. Але зніміть з війни ідеологічне покривало і побачите, що під ним причаїлися великі гроші. Громадянська війна 1861 – 1865 років у США забрала життя 621 234 людей. Величезну жертву приніс народ США, щоб звільнити з рабства чорношкірих невільників. Голосом Волта Вітмена говорив його час:
          Раб-утікач прийшов до мого дому і зупинився в дворі,
         Я чув, як від його рухів потріскував хмиз у дровітні,
         Через напіввідкриті двері я бачив його, кульгаючого й знесиленого,
         І пішов до нього, там він сидів на колоді, і привів його в дім і заспокоїв його,
         І приніс води, і наповнив ванну для його спітнілого тіла і зранених ніг,
         І дав йому кімнату, з’єднану з моєю, і дав йому простий чистий одяг,
         І чудово пам’ятаю його насторожений погляд і його ніяковість,
         І пам’ятаю, що перев’язав його рани на шиї і щиколотках:
         Він залишався в мене тиждень, доки одужав, і відправився на північ,
         Він сидів за столом поряд зі мною, моя рушниця стояла в кутку.
                  (Волт Вітмен „Пісня про себе”)
Давайте подивимося, що ховало від поета ідеологічне покривало тієї війни. У США не було податку на прибутки, 90 % наповнення державного бюджету давали тарифи на імпортні товари. Високі тарифи на імпорт дозволяли місцевим виробникам тримати високі ціни на власні товари, не боячись конкуренції з іноземними товарами, і розвивати промисловість.
Експортерам бавовни, вирощуваної на Півдні, доводилося мати справу з високими цінами на потрібні їм товари всередині країни і зустрічними високими тарифами в тих країнах, куди експортується їхня продукція. Південь за рахунок високих зустрічних тарифів на експорт бавовни втрачав прибутки. Наприклад, після введення у 1825 році тарифу 35 % Південна Кароліна мусила скоротити експорт на 25 % під тиском конкуренції на ринку.
Підвищення тарифу до 50 % спровокувало першу урядову кризу – південні штати погрожували виходом з Союзу, якщо не буде встановлений прийнятний для них тариф. Компромісним став тариф 15 %.
Промислова криза 1857 року знову змусила Північ заговорити про підвищення тарифу. У травні 1860 року Конгрес прийняв законопроект „Тариф Моррілла”, який збільшував тариф від 37 % у 1860 до 47 % до 1863 року. Тягар кризи знову перекладався на плечі Півдня, який на той час забезпечував 87 % доходу бюджету.
На виборах Авраам Лінкольн виступив на захист тарифа Моррілла і підписав його відразу після проголошення іннаугараційної промови. Південні Штати вийшли з Союзу, залишивши Півночі право самотужки вирішувати проблему наповнення бюджету.
В країні, розділеній на непримиримих протестантів і католиків, чорних і білих, прихильників і ворогів рабства, досить іскри, щоб спалахнув вогонь війни. Лінкольн об’явив мобілізацію 75 000 призовників на війну за збереження США (за повернення сировини для промисловості Півночі і 87 % наповнення бюджету). Далі була війна і по її закінченню період Реконструкції Півдня 1865-1877 рр.
Переможець отримав все. На території бунтівних штатів було розміщено окупаційну армію - 250 000 вояків. Територія поділена на 5 воєнних округів, в яких введено військове управління, все біле населення (крім янкі) позбавлене права обирати й бути обраними як у місцеві, так і федеральні органи влади, в бунтівних штатах скасовано рабство і чорношкірі одержали право голосу. До списків виборців у 1867 році почали вносити білих, які дали присягу вірності США. В п’яти південних штатах – Луїзіані, Місісіпі, Алабамі, Флориді і Південній Кароліні було зареєстровано 700 тисяч виборців, з них тільки 60 тисяч білих. Розгорілися міжрасові конфлікти, був створений Ку-клукс-клан. Зрештою штати знайшли спосіб обмежити виборчі права голосу чорношкірих – введенням майнового цензу і цензу на грамотність (більше 70 % чорних були неписьменними).
Додд, посол США в Німеччині в середині 30-х років, на скарги німців на тяжкі умови Версальського договору відповів, що договір не такий вже поганий у порівнянні з тим, що США нав’язали переможеному Півдню у 1865 – 1869 роках, і який призвів до п’ятдесятирічного гноблення цього регіону, суворішого за всі тяготи, які випали на долю Німеччини.
Історик Генрі Адамс, назвав ту епоху «нікчемною за цілями і безплідною за результатами”. За 25 років з 1870 до 1895 року в списках конгресменів, суддів, представників виконавчої влади не було нічого, крім брудних репутацій. Гроші текли ріками і збагачували тих, хто знав, як одержати пільги, з ким слід домовлятися, кому й скільки платити, хто налагодив зв’язки з державними чиновниками і конгресменами. Барони-розбійника Джей Гулд, Корнеліус Вандербільд і Ендрю Карнегі розбагатіли на будівництві залізниць, Джон Морган на спекуляції зброєю під час війни.
Нагромадження мільйонних і мільярдних статків приватними особами і спустошення державного бюджету стали характерними ознаками будь-яких війн. Бізнес на війні виявився найприбутковішим зі всіх можливих бізнесів. Громадянська війна принесла бюджету Півночі 478 620 000 дол. збитків.
Наступна велика війна, яку вели США – Перша світова - обійшлася бюджету в 52 млрд. дол. До війни національний борг США складав 1 млрд. дол. На кінець світової війни національний борг виріс до 25 млрд. За час війни згідно з поданими податковими деклараціями кількість мільйонерів і мільярдерів зросла на 21 000 осіб. Уряд зацікавився протиріччям між збіднінням держави і збагаченням її громадян. Шістдесят п’ята сесія Конгресу розглянула повідомлення про прибутки корпорацій і державні доходи під час війни (документ № 259), де досліджені прибутки 122 постачальників м’яса, 153 виробників бавовни, 299 виробників одягу, 49 металургійних заводів і 340 виробників вугілля. В мирний час нормальним прибутком для бізнесу є 6 %. Одержаний під час війни прибуток менший 25 % був винятком, норма – прибуток від 100 до 7 856 %%. Якось негарно вийшло, непогано було б обмежити норму прибутку. Але звідки такі прибутки?
„Солдат оплачує більшу частину рахунків.
Якщо ви цьому не вірите, відвідайте американський цвинтар десь за кордоном. Або відвідайте якусь з лікарень для ветеранів в Сполучених Штатах. Подорожуючи по країні, в якій я перебуваю під час написання цієї статті, я відвідав вісімнадцять державних лікарень для ветеранів. У них в цілому близько 50 000 спустошених чоловіків – чоловіків, які були рятівниками нації вісімнадцять років тому. Високопрофесійний головний хірург державної лікарні в Мілуокі, де є 3 800 живих мерців, сказав мені, що смертність серед ветеранів в три рази вища, ніж серед тих, хто залишився вдома.
Хлопчиків зі звичайним світоглядом вивели з полів, офісів, фабрик, аудиторій і поставили в стрій. Там їх обробили, переробили, повністю змінили, щоб вони дивилися на вбивство як на звичайну річ. Їх поставили плечем до плеча і засобами масової психології повністю змінили. Ми використовували їх протягом декількох років, навчали їх взагалі нічого не думати, вбивати або бути вбитими.
Потім раптом ми списали їх, сказавши їм, щоб вони ще раз переробили свою особистість. На цей раз вони повинні були зробити переналаштування без масової психології, без допомоги офіцерів і консультацій, без загальнонаціональної пропаганди. Ми їх більше не потребували... Багато, дуже багато цих прекрасних юнаків в кінцевому рахунку психічно знищені, тому що вони не змогли поодинці подбати „про свою особистість”.
В урядовій лікарні в Меріон, штат Індіана, 1800 цих хлопчиків в загорожі! П'ятсот з них в казармі з металевими гратами і проволокою навколо будівлі і на входах. Вони були морально знищені. Ці хлопці навіть не схожі на людські істоти. О, очі на їхніх обличчях! Фізично вони в хорошій формі, але розум їх покинув.” (Смедлі Батлер "Війна - це рекет")
Наш час позбавлений ілюзій, якими жили люди 150 років тому. Я повторю за Смедлі Батлером "Війна - це рекет". Сподіваюся, українській спільноті не знадобиться 50 років на прозріння, і справою завтрашнього дня стане створення урядової комісії, яка дослідить ситуацію з державними боргами і прибутками приватних фірм, які виконували і виконують замовлення для армії, співставить їх і зробить висновки. І що уряд Росії зробить те ж саме. Народи повинні знати правду, хто наживає капітали на сьогоднішній війні.
31/05/2016