Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Публіцистика
/
Денники з ПМ
Дзеркала. Денники
І ось, нарешті, Новий 2026. Сподівання на все добре проти всього ганебного нікуди не зникли. Вочевидь, не лише нам, але й геть усім остаточно набридло варварство групки недокраїн-бандитів – і все, що можна було заробити на грі з китаями, росіями, іранами, венесуелами, тощо, зароблено. Далі потрібно добряче надавати усім їм "під дих", а, заодно, й зігнати жирок і зі своїх ринків, аби було куди й звідки далі рости.
На жаль, так нині все влаштовано - на грубих грошах і владі. Тож маємо надію, що бажання чимскоріше завершити все це свинство від глобальних владних структур призведе і до скорого знищення росії, як агресора. Для цього небагато потрібно, просто почати діяти разом із ВСУ, і на всіх економічних фронтах.
Щодо мистецтва.
Не менш важливі й трагічні речі спостерігаються і в культурологічній сфері життєбуття. Тут, ясна річ, не та концентрація і швидкість подій, але зло зовсім не зупинилося на просуванні різної гнилі у вигляді лгбт, блм, «все, що не біле», «все, що не чоловіки й не жінки – добре» - ідеологій, а ще ж є і "культури відміни" і "заперечення звичних золотих січень". Це було і є, нехай і неприємним для здорового погляду на природу речей, але тільки маскуванням – боями на тупикових напрямках. А ось, натомість, замикання кожного з нас у собі – зовсім інша справа. І якщо не заплющувати на дійсність очей, то саме таке замикання і стоїть за всіма технологіями, котрі шалено вриваються в наше життя. Влади тільки підігрують цьому цунамі.
Ми ж такі непересічні! І навіть наші вади, що все більше формують цю непересічність – це ж так здорово! Ось нам від влад і техпрогресу й усі засоби, аби не виходячи з дому, далі формувати і позиціювати себе на витоках суто із глибин свого «я».
- То в чому небезпека? - Здивовано запитає будь-хто, з потойбіччя мережі екранів. – Якийсь там мудрець казав ж бо – пізнай себе!
Казав, але йшлося про гармонійний додаток до головного, а не як головне на тлі інших речей. Бо небезпека в балансах, а отже – в критичних порушеннях гармонії. Бо більше і важливіше завжди ззовні від нашого індивідуального буття перед екраном в кімнаті своєї оселі. Навіть не говоримо про те, що ми далеко не одне тіло, - зауважуємо, що дійсність таки безмежна ззовні і вкрай обмежена всередині нас, що цілющі для кожного тільки живі зовнішні стосунки. І лише звідси й зростають основні постулати творчості й мистецтв, як стійких форм творчості.
То ж спостерігаючи за поетичними, та й іншими спробами, важко не помітити фатально-тотального розростання оцієї меншовартісної складової – фонтанування суто із джерел власного «я». І в результаті - акорди із усім зовнішнім, якщо й виникають, то бліді й малоцікаві, послаблені авторським егоцентризмом, - передають одні й ті самі штампи-фрактали. І про що б не писав такий автор, які, б здавалося, вічні істини б не викладав, без особистої присутності в спектрі октав природи речей – все мертве.
Між тим, саме перебування ззовні себе, завжди складало основу будь-якого вдалого мистецького «переповідання». Нехай далі й значно підросли рівні і сприйняття, і передачі, але притомні завдання аж ніяк не змінилися!
Та ось, на жаль, - вібрувати із зовнішнім, аж так не акцентуючи свого «я», кому це нині важливо? Бо ж ми такі вже самодостатні й великі, бо ми точно на тому місці, для якого народилися – а саме перед дзеркалами екранів!
Утім, усе, що намагаємося, напевно таки підсвідомо, довести в подібних спробах – це, що прожили не даремно, і щось собою являємо? Тільки де тут дійсність?
Тож саме на цю небезпеку хочеться звернути спільну увагу в перші дні цього року, і побажати писати менше про те, що дзеркалі, а більше – описувати власні симфонії із життям загалом, - і поглибше, витонченіше. Ми ж не завжди будемо перед дзеркалами комфорту, щось маємо набути і справжнього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дзеркала. Денники
І ось, нарешті, Новий 2026. Сподівання на все добре проти всього ганебного нікуди не зникли. Вочевидь, не лише нам, але й геть усім остаточно набридло варварство групки недокраїн-бандитів – і все, що можна було заробити на грі з китаями, росіями, іранами, венесуелами, тощо, зароблено. Далі потрібно добряче надавати усім їм "під дих", а, заодно, й зігнати жирок і зі своїх ринків, аби було куди й звідки далі рости. На жаль, так нині все влаштовано - на грубих грошах і владі. Тож маємо надію, що бажання чимскоріше завершити все це свинство від глобальних владних структур призведе і до скорого знищення росії, як агресора. Для цього небагато потрібно, просто почати діяти разом із ВСУ, і на всіх економічних фронтах.
Щодо мистецтва.
Не менш важливі й трагічні речі спостерігаються і в культурологічній сфері життєбуття. Тут, ясна річ, не та концентрація і швидкість подій, але зло зовсім не зупинилося на просуванні різної гнилі у вигляді лгбт, блм, «все, що не біле», «все, що не чоловіки й не жінки – добре» - ідеологій, а ще ж є і "культури відміни" і "заперечення звичних золотих січень". Це було і є, нехай і неприємним для здорового погляду на природу речей, але тільки маскуванням – боями на тупикових напрямках. А ось, натомість, замикання кожного з нас у собі – зовсім інша справа. І якщо не заплющувати на дійсність очей, то саме таке замикання і стоїть за всіма технологіями, котрі шалено вриваються в наше життя. Влади тільки підігрують цьому цунамі.
Ми ж такі непересічні! І навіть наші вади, що все більше формують цю непересічність – це ж так здорово! Ось нам від влад і техпрогресу й усі засоби, аби не виходячи з дому, далі формувати і позиціювати себе на витоках суто із глибин свого «я».
- То в чому небезпека? - Здивовано запитає будь-хто, з потойбіччя мережі екранів. – Якийсь там мудрець казав ж бо – пізнай себе!
Казав, але йшлося про гармонійний додаток до головного, а не як головне на тлі інших речей. Бо небезпека в балансах, а отже – в критичних порушеннях гармонії. Бо більше і важливіше завжди ззовні від нашого індивідуального буття перед екраном в кімнаті своєї оселі. Навіть не говоримо про те, що ми далеко не одне тіло, - зауважуємо, що дійсність таки безмежна ззовні і вкрай обмежена всередині нас, що цілющі для кожного тільки живі зовнішні стосунки. І лише звідси й зростають основні постулати творчості й мистецтв, як стійких форм творчості.
То ж спостерігаючи за поетичними, та й іншими спробами, важко не помітити фатально-тотального розростання оцієї меншовартісної складової – фонтанування суто із джерел власного «я». І в результаті - акорди із усім зовнішнім, якщо й виникають, то бліді й малоцікаві, послаблені авторським егоцентризмом, - передають одні й ті самі штампи-фрактали. І про що б не писав такий автор, які, б здавалося, вічні істини б не викладав, без особистої присутності в спектрі октав природи речей – все мертве.
Між тим, саме перебування ззовні себе, завжди складало основу будь-якого вдалого мистецького «переповідання». Нехай далі й значно підросли рівні і сприйняття, і передачі, але притомні завдання аж ніяк не змінилися!
Та ось, на жаль, - вібрувати із зовнішнім, аж так не акцентуючи свого «я», кому це нині важливо? Бо ж ми такі вже самодостатні й великі, бо ми точно на тому місці, для якого народилися – а саме перед дзеркалами екранів!
Утім, усе, що намагаємося, напевно таки підсвідомо, довести в подібних спробах – це, що прожили не даремно, і щось собою являємо? Тільки де тут дійсність?
Тож саме на цю небезпеку хочеться звернути спільну увагу в перші дні цього року, і побажати писати менше про те, що дзеркалі, а більше – описувати власні симфонії із життям загалом, - і поглибше, витонченіше. Ми ж не завжди будемо перед дзеркалами комфорту, щось маємо набути і справжнього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
