Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
2026.10.08
15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
2026.10.08
15:13
І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
2026.10.08
14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
2026.10.08
13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.10.08
13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Публіцистика
/
Денники з ПМ
Ентропія. Денники
За мовними і сенсовими витоками "ентропія" означає «зміни в собі». Переважно цей, сполучений в одне слово, вираз використовується нині суто в науці, та ще й вкрай однобоко, означаючи там лише втрати - незмінне й непозбувне розсіювання. Хоча нікуди ніколи не зникало й «ману тропить в людину», що відображало рух від особи вільної через осягнення свободи в особу творчу, значно більш розвинуту, здатну перебувати в любові до усього живого. Тобто, насправді, присутня і зворотна сторона ентропійної медалі – анфас особистих життєвих успіхів.
Та, як не дивно, обидві ці буттєві сторони не суперечать одна одній. Суперечливим видається лише згадування лише однієї з них, бо усе ж так міцно взаємопов’язано, що просто диву даєшся, як можна зважати на одне, і не акцентувати інше. Бо ж і коефіцієнти корисної дії від тої чи тої кінетики скерований на щось корисне. А що для кожного з нас є успіхом, найкращим досягненням, заради якого покладено стільки років? Вочевидь, йдеться про духовний ріст, душевні надбання. Наука це чомусь відкидає, хоча коли йдеться про системи керування чимсь життєтворним, то кращих еталонів і не знайти.
І як це все проявлене в мистецтві? Ніби й зрозуміло, хоча й не надто виразно.
Бо ж ми витрачаємо на щось свої таланти і працю. І що з отриманих результатів не нівелюватиметься, не умалятиметься вічністю?
Зрозуміло, що матеріальні сліди щезнуть, а звичні мирські омани все перекрутять. Дійсні особисті творчі процеси потануть у млі забуття і загальній байдужості-неважливості. І нехай якийсь час на тих чи тих спадках іще наживатимуться різні інтерпретатори і власники прав, та й це колись відійде, тотальне розсіювання безслідно доконає і це.
Тож які рукописи не горять? Невже суто ті, котрі пишемо, як самих себе? І тільки це не перемеле до стану пилу вічність?
Тоді, виходить, єдине стійке мистецтво – це ми самі, і те, що залишається надалі з нами. А ось на Землі після нас - усе минуще. Та й ми, як відомо, куди прямуємо, туди й потрапляємо.
Тож про що це все, загалом? Про те, що ми тут творимо і «творимо»? І про це теж. А отже, про власну особисту адекватність. Її , як виявляється, можна вимірювати і ентропією.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ентропія. Денники
За мовними і сенсовими витоками "ентропія" означає «зміни в собі». Переважно цей, сполучений в одне слово, вираз використовується нині суто в науці, та ще й вкрай однобоко, означаючи там лише втрати - незмінне й непозбувне розсіювання. Хоча нікуди ніколи не зникало й «ману тропить в людину», що відображало рух від особи вільної через осягнення свободи в особу творчу, значно більш розвинуту, здатну перебувати в любові до усього живого. Тобто, насправді, присутня і зворотна сторона ентропійної медалі – анфас особистих життєвих успіхів.Та, як не дивно, обидві ці буттєві сторони не суперечать одна одній. Суперечливим видається лише згадування лише однієї з них, бо усе ж так міцно взаємопов’язано, що просто диву даєшся, як можна зважати на одне, і не акцентувати інше. Бо ж і коефіцієнти корисної дії від тої чи тої кінетики скерований на щось корисне. А що для кожного з нас є успіхом, найкращим досягненням, заради якого покладено стільки років? Вочевидь, йдеться про духовний ріст, душевні надбання. Наука це чомусь відкидає, хоча коли йдеться про системи керування чимсь життєтворним, то кращих еталонів і не знайти.
І як це все проявлене в мистецтві? Ніби й зрозуміло, хоча й не надто виразно.
Бо ж ми витрачаємо на щось свої таланти і працю. І що з отриманих результатів не нівелюватиметься, не умалятиметься вічністю?
Зрозуміло, що матеріальні сліди щезнуть, а звичні мирські омани все перекрутять. Дійсні особисті творчі процеси потануть у млі забуття і загальній байдужості-неважливості. І нехай якийсь час на тих чи тих спадках іще наживатимуться різні інтерпретатори і власники прав, та й це колись відійде, тотальне розсіювання безслідно доконає і це.
Тож які рукописи не горять? Невже суто ті, котрі пишемо, як самих себе? І тільки це не перемеле до стану пилу вічність?
Тоді, виходить, єдине стійке мистецтво – це ми самі, і те, що залишається надалі з нами. А ось на Землі після нас - усе минуще. Та й ми, як відомо, куди прямуємо, туди й потрапляємо.
Тож про що це все, загалом? Про те, що ми тут творимо і «творимо»? І про це теж. А отже, про власну особисту адекватність. Її , як виявляється, можна вимірювати і ентропією.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поверховий чи поверхневий, як індикатори притомності. Денники."
• Перейти на сторінку •
"Дзеркала. Денники "
• Перейти на сторінку •
"Дзеркала. Денники "
Про публікацію
