За мовними і сенсовими витоками "ентропія" означає «зміни в собі». Переважно цей, сполучений в одне слово, вираз використовується нині суто в науці, та ще й вкрай однобоко, означаючи там лише втрати - незмінне й непозбувне розсіювання. Хоча нікуди ніколи не зникало й «ману тропить в людину», що відображало рух від особи вільної через осягнення свободи в особу творчу, значно більш розвинуту, здатну перебувати в любові до усього живого. Тобто, насправді, присутня і зворотна сторона ентропійної медалі – анфас особистих життєвих успіхів.
Та, як не дивно, обидві ці буттєві сторони не суперечать одна одній. Суперечливим видається лише згадування лише однієї з них, бо усе ж так міцно взаємопов’язано, що просто диву даєшся, як можна зважати на одне, і не акцентувати інше. Бо ж і коефіцієнти корисної дії від тої чи тої кінетики скерований на щось корисне. А що для кожного з нас є успіхом, найкращим досягненням, заради якого покладено стільки років? Вочевидь, йдеться про духовний ріст, душевні надбання. Наука це чомусь відкидає, хоча коли йдеться про системи керування чимсь життєтворним, то кращих еталонів і не знайти.
І як це все проявлене в мистецтві? Ніби й зрозуміло, хоча й не надто виразно.
Бо ж ми витрачаємо на щось свої таланти і працю. І що з отриманих результатів не нівелюватиметься, не умалятиметься вічністю?
Зрозуміло, що матеріальні сліди щезнуть, а звичні мирські омани все перекрутять. Дійсні особисті творчі процеси потануть у млі забуття і загальній байдужості-неважливості. І нехай якийсь час на тих чи тих спадках іще наживатимуться різні інтерпретатори і власники прав, та й це колись відійде, тотальне розсіювання безслідно доконає і це.
Тож які рукописи не горять? Невже суто ті, котрі пишемо, як самих себе? І тільки це не перемеле до стану пилу вічність?
Тоді, виходить, єдине стійке мистецтво – це ми самі, і те, що залишається надалі з нами. А ось на Землі після нас - усе минуще. Та й ми, як відомо, куди прямуємо, туди й потрапляємо.
Тож про що це все, загалом? Про те, що ми тут творимо і «творимо»? І про це теж. А отже, про власну особисту адекватність. Її , як виявляється, можна вимірювати і ентропією.