Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Релігійність крізь призму психіатрії: де закінчується духовність і починається маячня?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Релігійність крізь призму психіатрії: де закінчується духовність і починається маячня?
З давніх-давен людина хотіла зрозуміти незбагненні речі, пояснити їх для себе і гарно упакувати в сховищах розуму. Так, давні люди боялися блискавки, не могли пояснити її природу — і таким чином з'явився бог грому. Те саме відбувалося з вітром, сонцем, вогнем, землетрусом. Богів ставало багато і кожна община верховним визнавала когось свого. Це був політеїзм — надзвичайно цікава з точки зору міфології та сюжету річ, але абсолютно незграбна в плані організації і об'єднання общин.
Тому з часом панівне становище займають монотеїстичні релігії з одним верховним богом. Тепер усе стає зрозумілим. Релігія вже добре виконує функцію регуляції, створюючи єдиний моральний, етичний та соціальний кодекс. Проте саме на цьому етапі виникає перша фундаментальна проблема для людського розуму: з’являється поняття суворого Канону. Якщо раніше будь-який дивний досвід міг бути пояснений грою якогось дрібного духа, то тепер виникає жорстке розмежування: що є «істинним одкровенням», а що — «гріховною спокусою» або «безумством».
Епоха сакрального психозу
В часи Середньовіччя межа між святістю та хворобою була майже невидимою. Екстази монахинь, візії святих та голоси, які сьогодні ми б без вагань класифікували як слухові галюцинації або ознаки скроневої епілепсії, тоді сприймалися за вищу форму духовного досвіду. Людина, що чула «поклик», йшла не до лікаря (його тоді ще не було, можна сказати), а до інквізитора або сповідника. Питання не стояло «чи хворий ти?». Цікавило насамперед «хто саме з тобою говорить: Бог чи диявол?». Це був час, коли духовність повністю домінувала над психікою, ще не давши психіатрії народитися як науці.
Науковий екзорцизм
З розвитком науки маятник хитнувся в інший бік. Розум став новим богом, а все, що не вкладалося в його тісні рамки, було оголошено «поломкою». Блискавка перестала бути гнівом Зевса, ставши електричним розрядом у шарах атмосфери. Так само і релігійний екстаз перестав бути діалогом із Творцем, перетворившись на тимчасове порушення розумових функцій.
Психіатрія виникла як інструмент, що мав «розпакувати» релігійні сховища розуму і замінити позолочену обгортку міфу на чистий білий папір медичної картки. Ми вигнали демонів із хворих, але разом із ними, здається, виставили за двері й саму можливість дива. Сьогодні бачимо в пацієнті не «обраного», а біологічний механізм із порушеним обміном нейромедіаторів.
Анахронізм священної війни у XXI столітті
Проте релігія як засіб регуляції має й інший, значно темніший бік. Колись релігійні війни були нормою. Неосвіченому, безграмотному населенню можна було видати за істину що завгодно, аби мобілізувати його на боротьбу з «чужими». В часи відсутності альтернативних джерел інформації «священна війна» виглядала логічним продовженням божественного порядку.
Але зараз, у XXI столітті, релігійні протистояння виглядають уже якось дивно. Коли люди, маючи в кишені пристрої, що дають миттєвий доступ до всіх знань людства та наукових досягнень, продовжують вбивати один одного через розбіжності в трактуванні стародавніх текстів — викликає у психіатра закономірне запитання про колективне здоров'я. Це виглядає як колективний рецидив архаїчного мислення і спроба втекти від складності теперішнього світу в затишну, але дику простоту середньовічних догм.
Де закінчується духовність і починається маячня?
Сьогодні психіатр, який переживає кризу духовності, опиняється в епіцентрі чогось справді незрозумілого. З одного боку — знання про дофамін та нейронні мережі, з іншого — незгасна потреба людини в сенсі, який виходить за межі біології.
Маячня — спроба хворого розуму відновити цілісність світу, який розпадається, створивши жорстку, хоч і викривлену логічну систему. Вона ізолює людину, позбавляє її критики та веде до руйнації.
Духовність — здатність особистості витримати невизначеність Всесвіту і знайти в ньому вищий порядок, що веде до любові та творення.
Межа між ними проходить не в площині діагнозів, а в плодах, які приносить цей досвід. Якщо віра дає людині сили бути кращою, милосерднішою та сильнішою — це духовність, якою б «нелогічною» вона не здавалася науці. Якщо ж ідеї ведуть до агресії, деградації та ненависті — ми маємо справу з патологією, навіть якщо вона загорнута в докази та аргументи. І насправді атеїст, який чесно зізнається у відсутності віри в божественне, але при цьому визнає право інших на релігійність, має набагато більше спільного з духовністю, ніж ревний християнин, що виріс в церкві, побував у всіх святих місцях, але закипає, коли бачить, що хтось не поділяє його думку. Психіатр сьогодні не заперечує Бога. Зовсім ні. Якщо коротко сформулювати його завдання, воно виглядає так: врятувати людське «Я» від полону ілюзій, щоб воно могло зустрітися з реальністю (або з Богом) із розплющеними очима.
22.02.2026
Тому з часом панівне становище займають монотеїстичні релігії з одним верховним богом. Тепер усе стає зрозумілим. Релігія вже добре виконує функцію регуляції, створюючи єдиний моральний, етичний та соціальний кодекс. Проте саме на цьому етапі виникає перша фундаментальна проблема для людського розуму: з’являється поняття суворого Канону. Якщо раніше будь-який дивний досвід міг бути пояснений грою якогось дрібного духа, то тепер виникає жорстке розмежування: що є «істинним одкровенням», а що — «гріховною спокусою» або «безумством».
Епоха сакрального психозу
В часи Середньовіччя межа між святістю та хворобою була майже невидимою. Екстази монахинь, візії святих та голоси, які сьогодні ми б без вагань класифікували як слухові галюцинації або ознаки скроневої епілепсії, тоді сприймалися за вищу форму духовного досвіду. Людина, що чула «поклик», йшла не до лікаря (його тоді ще не було, можна сказати), а до інквізитора або сповідника. Питання не стояло «чи хворий ти?». Цікавило насамперед «хто саме з тобою говорить: Бог чи диявол?». Це був час, коли духовність повністю домінувала над психікою, ще не давши психіатрії народитися як науці.
Науковий екзорцизм
З розвитком науки маятник хитнувся в інший бік. Розум став новим богом, а все, що не вкладалося в його тісні рамки, було оголошено «поломкою». Блискавка перестала бути гнівом Зевса, ставши електричним розрядом у шарах атмосфери. Так само і релігійний екстаз перестав бути діалогом із Творцем, перетворившись на тимчасове порушення розумових функцій.
Психіатрія виникла як інструмент, що мав «розпакувати» релігійні сховища розуму і замінити позолочену обгортку міфу на чистий білий папір медичної картки. Ми вигнали демонів із хворих, але разом із ними, здається, виставили за двері й саму можливість дива. Сьогодні бачимо в пацієнті не «обраного», а біологічний механізм із порушеним обміном нейромедіаторів.
Анахронізм священної війни у XXI столітті
Проте релігія як засіб регуляції має й інший, значно темніший бік. Колись релігійні війни були нормою. Неосвіченому, безграмотному населенню можна було видати за істину що завгодно, аби мобілізувати його на боротьбу з «чужими». В часи відсутності альтернативних джерел інформації «священна війна» виглядала логічним продовженням божественного порядку.
Але зараз, у XXI столітті, релігійні протистояння виглядають уже якось дивно. Коли люди, маючи в кишені пристрої, що дають миттєвий доступ до всіх знань людства та наукових досягнень, продовжують вбивати один одного через розбіжності в трактуванні стародавніх текстів — викликає у психіатра закономірне запитання про колективне здоров'я. Це виглядає як колективний рецидив архаїчного мислення і спроба втекти від складності теперішнього світу в затишну, але дику простоту середньовічних догм.
Де закінчується духовність і починається маячня?
Сьогодні психіатр, який переживає кризу духовності, опиняється в епіцентрі чогось справді незрозумілого. З одного боку — знання про дофамін та нейронні мережі, з іншого — незгасна потреба людини в сенсі, який виходить за межі біології.
Маячня — спроба хворого розуму відновити цілісність світу, який розпадається, створивши жорстку, хоч і викривлену логічну систему. Вона ізолює людину, позбавляє її критики та веде до руйнації.
Духовність — здатність особистості витримати невизначеність Всесвіту і знайти в ньому вищий порядок, що веде до любові та творення.
Межа між ними проходить не в площині діагнозів, а в плодах, які приносить цей досвід. Якщо віра дає людині сили бути кращою, милосерднішою та сильнішою — це духовність, якою б «нелогічною» вона не здавалася науці. Якщо ж ідеї ведуть до агресії, деградації та ненависті — ми маємо справу з патологією, навіть якщо вона загорнута в докази та аргументи. І насправді атеїст, який чесно зізнається у відсутності віри в божественне, але при цьому визнає право інших на релігійність, має набагато більше спільного з духовністю, ніж ревний християнин, що виріс в церкві, побував у всіх святих місцях, але закипає, коли бачить, що хтось не поділяє його думку. Психіатр сьогодні не заперечує Бога. Зовсім ні. Якщо коротко сформулювати його завдання, воно виглядає так: врятувати людське «Я» від полону ілюзій, щоб воно могло зустрітися з реальністю (або з Богом) із розплющеними очима.
22.02.2026
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зрада — крапка чи кома в стосунках?"
• Перейти на сторінку •
"Про «зрозумілу» психіатрію: це вам не цейво. Ось так!"
• Перейти на сторінку •
"Про «зрозумілу» психіатрію: це вам не цейво. Ось так!"
Про публікацію
