Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Релігійність крізь призму психіатрії: де закінчується духовність і починається маячня?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Релігійність крізь призму психіатрії: де закінчується духовність і починається маячня?
З давніх-давен людина хотіла зрозуміти незбагненні речі, пояснити їх для себе і гарно упакувати в сховищах розуму. Так, давні люди боялися блискавки, не могли пояснити її природу — і таким чином з'явився бог грому. Те саме відбувалося з вітром, сонцем, вогнем, землетрусом. Богів ставало багато і кожна община верховним визнавала когось свого. Це був політеїзм — надзвичайно цікава з точки зору міфології та сюжету річ, але абсолютно незграбна в плані організації і об'єднання общин.
Тому з часом панівне становище займають монотеїстичні релігії з одним верховним богом. Тепер усе стає зрозумілим. Релігія вже добре виконує функцію регуляції, створюючи єдиний моральний, етичний та соціальний кодекс. Проте саме на цьому етапі виникає перша фундаментальна проблема для людського розуму: з’являється поняття суворого Канону. Якщо раніше будь-який дивний досвід міг бути пояснений грою якогось дрібного духа, то тепер виникає жорстке розмежування: що є «істинним одкровенням», а що — «гріховною спокусою» або «безумством».
Епоха сакрального психозу
В часи Середньовіччя межа між святістю та хворобою була майже невидимою. Екстази монахинь, візії святих та голоси, які сьогодні ми б без вагань класифікували як слухові галюцинації або ознаки скроневої епілепсії, тоді сприймалися за вищу форму духовного досвіду. Людина, що чула «поклик», йшла не до лікаря (його тоді ще не було, можна сказати), а до інквізитора або сповідника. Питання не стояло «чи хворий ти?». Цікавило насамперед «хто саме з тобою говорить: Бог чи диявол?». Це був час, коли духовність повністю домінувала над психікою, ще не давши психіатрії народитися як науці.
Науковий екзорцизм
З розвитком науки маятник хитнувся в інший бік. Розум став новим богом, а все, що не вкладалося в його тісні рамки, було оголошено «поломкою». Блискавка перестала бути гнівом Зевса, ставши електричним розрядом у шарах атмосфери. Так само і релігійний екстаз перестав бути діалогом із Творцем, перетворившись на тимчасове порушення розумових функцій.
Психіатрія виникла як інструмент, що мав «розпакувати» релігійні сховища розуму і замінити позолочену обгортку міфу на чистий білий папір медичної картки. Ми вигнали демонів із хворих, але разом із ними, здається, виставили за двері й саму можливість дива. Сьогодні бачимо в пацієнті не «обраного», а біологічний механізм із порушеним обміном нейромедіаторів.
Анахронізм священної війни у XXI столітті
Проте релігія як засіб регуляції має й інший, значно темніший бік. Колись релігійні війни були нормою. Неосвіченому, безграмотному населенню можна було видати за істину що завгодно, аби мобілізувати його на боротьбу з «чужими». В часи відсутності альтернативних джерел інформації «священна війна» виглядала логічним продовженням божественного порядку.
Але зараз, у XXI столітті, релігійні протистояння виглядають уже якось дивно. Коли люди, маючи в кишені пристрої, що дають миттєвий доступ до всіх знань людства та наукових досягнень, продовжують вбивати один одного через розбіжності в трактуванні стародавніх текстів — викликає у психіатра закономірне запитання про колективне здоров'я. Це виглядає як колективний рецидив архаїчного мислення і спроба втекти від складності теперішнього світу в затишну, але дику простоту середньовічних догм.
Де закінчується духовність і починається маячня?
Сьогодні психіатр, який переживає кризу духовності, опиняється в епіцентрі чогось справді незрозумілого. З одного боку — знання про дофамін та нейронні мережі, з іншого — незгасна потреба людини в сенсі, який виходить за межі біології.
Маячня — спроба хворого розуму відновити цілісність світу, який розпадається, створивши жорстку, хоч і викривлену логічну систему. Вона ізолює людину, позбавляє її критики та веде до руйнації.
Духовність — здатність особистості витримати невизначеність Всесвіту і знайти в ньому вищий порядок, що веде до любові та творення.
Межа між ними проходить не в площині діагнозів, а в плодах, які приносить цей досвід. Якщо віра дає людині сили бути кращою, милосерднішою та сильнішою — це духовність, якою б «нелогічною» вона не здавалася науці. Якщо ж ідеї ведуть до агресії, деградації та ненависті — ми маємо справу з патологією, навіть якщо вона загорнута в докази та аргументи. І насправді атеїст, який чесно зізнається у відсутності віри в божественне, але при цьому визнає право інших на релігійність, має набагато більше спільного з духовністю, ніж ревний християнин, що виріс в церкві, побував у всіх святих місцях, але закипає, коли бачить, що хтось не поділяє його думку. Психіатр сьогодні не заперечує Бога. Зовсім ні. Якщо коротко сформулювати його завдання, воно виглядає так: врятувати людське «Я» від полону ілюзій, щоб воно могло зустрітися з реальністю (або з Богом) із розплющеними очима.
22.02.2026
Тому з часом панівне становище займають монотеїстичні релігії з одним верховним богом. Тепер усе стає зрозумілим. Релігія вже добре виконує функцію регуляції, створюючи єдиний моральний, етичний та соціальний кодекс. Проте саме на цьому етапі виникає перша фундаментальна проблема для людського розуму: з’являється поняття суворого Канону. Якщо раніше будь-який дивний досвід міг бути пояснений грою якогось дрібного духа, то тепер виникає жорстке розмежування: що є «істинним одкровенням», а що — «гріховною спокусою» або «безумством».
Епоха сакрального психозу
В часи Середньовіччя межа між святістю та хворобою була майже невидимою. Екстази монахинь, візії святих та голоси, які сьогодні ми б без вагань класифікували як слухові галюцинації або ознаки скроневої епілепсії, тоді сприймалися за вищу форму духовного досвіду. Людина, що чула «поклик», йшла не до лікаря (його тоді ще не було, можна сказати), а до інквізитора або сповідника. Питання не стояло «чи хворий ти?». Цікавило насамперед «хто саме з тобою говорить: Бог чи диявол?». Це був час, коли духовність повністю домінувала над психікою, ще не давши психіатрії народитися як науці.
Науковий екзорцизм
З розвитком науки маятник хитнувся в інший бік. Розум став новим богом, а все, що не вкладалося в його тісні рамки, було оголошено «поломкою». Блискавка перестала бути гнівом Зевса, ставши електричним розрядом у шарах атмосфери. Так само і релігійний екстаз перестав бути діалогом із Творцем, перетворившись на тимчасове порушення розумових функцій.
Психіатрія виникла як інструмент, що мав «розпакувати» релігійні сховища розуму і замінити позолочену обгортку міфу на чистий білий папір медичної картки. Ми вигнали демонів із хворих, але разом із ними, здається, виставили за двері й саму можливість дива. Сьогодні бачимо в пацієнті не «обраного», а біологічний механізм із порушеним обміном нейромедіаторів.
Анахронізм священної війни у XXI столітті
Проте релігія як засіб регуляції має й інший, значно темніший бік. Колись релігійні війни були нормою. Неосвіченому, безграмотному населенню можна було видати за істину що завгодно, аби мобілізувати його на боротьбу з «чужими». В часи відсутності альтернативних джерел інформації «священна війна» виглядала логічним продовженням божественного порядку.
Але зараз, у XXI столітті, релігійні протистояння виглядають уже якось дивно. Коли люди, маючи в кишені пристрої, що дають миттєвий доступ до всіх знань людства та наукових досягнень, продовжують вбивати один одного через розбіжності в трактуванні стародавніх текстів — викликає у психіатра закономірне запитання про колективне здоров'я. Це виглядає як колективний рецидив архаїчного мислення і спроба втекти від складності теперішнього світу в затишну, але дику простоту середньовічних догм.
Де закінчується духовність і починається маячня?
Сьогодні психіатр, який переживає кризу духовності, опиняється в епіцентрі чогось справді незрозумілого. З одного боку — знання про дофамін та нейронні мережі, з іншого — незгасна потреба людини в сенсі, який виходить за межі біології.
Маячня — спроба хворого розуму відновити цілісність світу, який розпадається, створивши жорстку, хоч і викривлену логічну систему. Вона ізолює людину, позбавляє її критики та веде до руйнації.
Духовність — здатність особистості витримати невизначеність Всесвіту і знайти в ньому вищий порядок, що веде до любові та творення.
Межа між ними проходить не в площині діагнозів, а в плодах, які приносить цей досвід. Якщо віра дає людині сили бути кращою, милосерднішою та сильнішою — це духовність, якою б «нелогічною» вона не здавалася науці. Якщо ж ідеї ведуть до агресії, деградації та ненависті — ми маємо справу з патологією, навіть якщо вона загорнута в докази та аргументи. І насправді атеїст, який чесно зізнається у відсутності віри в божественне, але при цьому визнає право інших на релігійність, має набагато більше спільного з духовністю, ніж ревний християнин, що виріс в церкві, побував у всіх святих місцях, але закипає, коли бачить, що хтось не поділяє його думку. Психіатр сьогодні не заперечує Бога. Зовсім ні. Якщо коротко сформулювати його завдання, воно виглядає так: врятувати людське «Я» від полону ілюзій, щоб воно могло зустрітися з реальністю (або з Богом) із розплющеними очима.
22.02.2026
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зрада — крапка чи кома в стосунках?"
• Перейти на сторінку •
"Про «зрозумілу» психіатрію: це вам не цейво. Ось так!"
• Перейти на сторінку •
"Про «зрозумілу» психіатрію: це вам не цейво. Ось так!"
Про публікацію
