Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 3)
Розділ ІV. ПЕРША ЗУСТРІЧ: ЗІТКНЕННЯ ДВОХ СВІТІВ
«Травень розсипав цвіт над Реймсом,
кам’яні химери застигли у німому подиві.
Вона йде по кубах холодного каміння,
двадцятирічна весна у вишитих шатах.
Поруч – король, сивий від битв і років,
дивиться на її спокійні очі».
***
Важкі дубові двері великої зали палацу Сіте відчинилися з неприємним рипінням. Анна повільно йшла вздовж довгого проходу. Її дорожній плащ, прикрашений хутром куниці, ледь шелестів по соломі, що вкривала кам’яну підлогу. Французькі барони та єпископи, які стояли обабіч, затамували подих. Вони очікували побачити залякану дівчинку з далеких лісів, але перед ними ступала велична, струнка княжна з гордо піднятою головою, у чиїх волошкових очах не було й краплі страху.
Наприкінці зали, на важкому дерев'яному троні, сидів Генріх І. На ньому була темно-синя оксамитова мантія, пошита золотими нитками, яка, втім, здавалася потертою на ліктях від частого носіння обладунків. У руках він тримав залізний скіпетр.
Коли Анна зупинилася за кілька кроків від трону, король повільно підвівся. Його важкі чоботи глухо стукнули по мармуру підніжжя. Він пильно, оцінююче оглянув її – від витонченого золотого обруча на русявому волоссі до кінчиків вишитих київських чобітків. Але коли його погляд зустрівся з її прямим, розумним і спокійним поглядом, усередині Генріха щось здригнулося. Він звик до покірних європейських принцес, які тремтіли перед його королівським гнівом, але ця дівчина дивилася на нього як на рівного.
– Вітаю вас у Франції, Ваша Величносте, – голос Генріха був низьким і хрипким, із чітким лицарським притиском. Французька мова здалася Анні різкою та ламаною, але вона зрозуміла кожне слово.
Замість того, щоб схилити голову в глибокому поклоні, як того вимагав французький етикет, Анна зробила крок уперед. Вона повільно підняла руки й протягнула королю свій головний скарб – Давньоруське Євангеліє, яке всю дорогу тримала біля серця. Срібний оклад книги спалахнув у світлі смолоскипів.
– Я привезла вам слово Боже і мир від мого батька, князя Ярослава, – чітко відповіла вона латиною.
Генріх здивовано підняв густі брови. Він обережно взяв книгу своїми великими, мозолястими від меча пальцями. Король збентежено провів долонею по коштовній обкладинці, а потім подивився на великі літери, які не міг прочитати. Він перевів погляд на Анну, і в його стомлених очах уперше проблиснула іскра поваги та дивного, давно забутого тепла.
«Вона пахне чистим снігом і липовим медом, – подумав Генріх, дивлячись у її волошкові очі. – Вона занадто тонка для цього грубого Парижа, але в її погляді сили більше, ніж у половини моїх баронів. Ця дівчина принесла у мій похмурий дім справжнє сонце».
Анна ж, дивлячись на свого майбутнього чоловіка, подумки згадала слова батька Ярослава: «Ти йдеш туди Королевою. То навчи його». Вона побачила його втому, його зморшки й шрами, і в її серці не було відрази – лише глибоке, спокійне розуміння своєї місії.
Генріх повільно повернувся до єпископа Роже, який стояв поруч, і передав йому книгу. Потім він знову взяв Анну за руку. Його долоня була гарячою і шорсткою, але він стиснув її пальці дивовижно обережно, ніби боявся зламати кришталеву фігурку.
– Завтра дзвони Реймса сповістять про наше вінчання, Анно, – сказав король, і вперше за багато місяців на його суворому обличчі з’явилася ледь помітна, але щира посмішка. – Ти станеш королевою мого народу.
У цей момент над похмурим островом Сіте пролунав перший вечірній дзвін. Чарівне смарагдове перо, сховане в її дорожній сумці, легенько затремтіло, даючи знак: перший крок у чужому кам’яному світі було зроблено, і доля «А-н-и Р-ъ-и-н-и» почала свій великий відлік на французькій землі.
«Травень розсипав цвіт над Реймсом,
кам’яні химери застигли у німому подиві.
Вона йде по кубах холодного каміння,
двадцятирічна весна у вишитих шатах.
Поруч – король, сивий від битв і років,
дивиться на її спокійні очі».
***
Важкі дубові двері великої зали палацу Сіте відчинилися з неприємним рипінням. Анна повільно йшла вздовж довгого проходу. Її дорожній плащ, прикрашений хутром куниці, ледь шелестів по соломі, що вкривала кам’яну підлогу. Французькі барони та єпископи, які стояли обабіч, затамували подих. Вони очікували побачити залякану дівчинку з далеких лісів, але перед ними ступала велична, струнка княжна з гордо піднятою головою, у чиїх волошкових очах не було й краплі страху.
Наприкінці зали, на важкому дерев'яному троні, сидів Генріх І. На ньому була темно-синя оксамитова мантія, пошита золотими нитками, яка, втім, здавалася потертою на ліктях від частого носіння обладунків. У руках він тримав залізний скіпетр.
Коли Анна зупинилася за кілька кроків від трону, король повільно підвівся. Його важкі чоботи глухо стукнули по мармуру підніжжя. Він пильно, оцінююче оглянув її – від витонченого золотого обруча на русявому волоссі до кінчиків вишитих київських чобітків. Але коли його погляд зустрівся з її прямим, розумним і спокійним поглядом, усередині Генріха щось здригнулося. Він звик до покірних європейських принцес, які тремтіли перед його королівським гнівом, але ця дівчина дивилася на нього як на рівного.
– Вітаю вас у Франції, Ваша Величносте, – голос Генріха був низьким і хрипким, із чітким лицарським притиском. Французька мова здалася Анні різкою та ламаною, але вона зрозуміла кожне слово.
Замість того, щоб схилити голову в глибокому поклоні, як того вимагав французький етикет, Анна зробила крок уперед. Вона повільно підняла руки й протягнула королю свій головний скарб – Давньоруське Євангеліє, яке всю дорогу тримала біля серця. Срібний оклад книги спалахнув у світлі смолоскипів.
– Я привезла вам слово Боже і мир від мого батька, князя Ярослава, – чітко відповіла вона латиною.
Генріх здивовано підняв густі брови. Він обережно взяв книгу своїми великими, мозолястими від меча пальцями. Король збентежено провів долонею по коштовній обкладинці, а потім подивився на великі літери, які не міг прочитати. Він перевів погляд на Анну, і в його стомлених очах уперше проблиснула іскра поваги та дивного, давно забутого тепла.
«Вона пахне чистим снігом і липовим медом, – подумав Генріх, дивлячись у її волошкові очі. – Вона занадто тонка для цього грубого Парижа, але в її погляді сили більше, ніж у половини моїх баронів. Ця дівчина принесла у мій похмурий дім справжнє сонце».
Анна ж, дивлячись на свого майбутнього чоловіка, подумки згадала слова батька Ярослава: «Ти йдеш туди Королевою. То навчи його». Вона побачила його втому, його зморшки й шрами, і в її серці не було відрази – лише глибоке, спокійне розуміння своєї місії.
Генріх повільно повернувся до єпископа Роже, який стояв поруч, і передав йому книгу. Потім він знову взяв Анну за руку. Його долоня була гарячою і шорсткою, але він стиснув її пальці дивовижно обережно, ніби боявся зламати кришталеву фігурку.
– Завтра дзвони Реймса сповістять про наше вінчання, Анно, – сказав король, і вперше за багато місяців на його суворому обличчі з’явилася ледь помітна, але щира посмішка. – Ти станеш королевою мого народу.
У цей момент над похмурим островом Сіте пролунав перший вечірній дзвін. Чарівне смарагдове перо, сховане в її дорожній сумці, легенько затремтіло, даючи знак: перший крок у чужому кам’яному світі було зроблено, і доля «А-н-и Р-ъ-и-н-и» почала свій великий відлік на французькій землі.
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 4)"
• Перейти на сторінку •
"«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 2)"
• Перейти на сторінку •
"«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 2)"
Про публікацію
