ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 «АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 8)
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ

Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захистом їхнього господаря, палац Сіте – цей застиглий кам'яний вулик, здригнувся від хаосу, і тіні минулого заповзли в його найтемніші закутки.
У королівських залах запанувало обурення, змішане з прихованим зловтішанням. Французькі барони, які роками ховали жовч проти «чужинки з Руського моря» за її надмірну освіченість та гордість, тепер отримали привід для помсти.
Архієпископ Реймський Гервасій втрачав терпіння, вибухав гнівом і скликав собор: «Це наруга над пам'яттю покійного короля Генріха! Блуд і святотатство! Вона пішла за чоловіком, чий рід уже проклятий за непослух Церкві!»
Придворні дами шепотілися за шовковими віялами, наче гадюки в заростях: «Вона вдавала з себе святу, читала книги та грецькі манускрипти, а виявилася звичайною блудницею, яку спокусив перший-ліпший дикий граф!»
Графи та барони виривали мечі з піхов, вбачаючи в цьому політичну змову. Рауль де Крепі й без того був занадто могутнім васалом, а союз із королевою-вдовою робив його неподільним володарем половини Галлійської землі. Двір вимагав крові та негайного покарання зухвальця.
Найважча хмара закрила сонце над чотирнадцятирічним королевичем Філіпом. Його мати була для нього залізним щитом і вечірньою зорею серед придворного мороку. Хлопчик зачинився у покоях, де панувала глуха ніч. Перед його очима палали золоті літери на пергаментах: «А-Н-А Р-Ъ-И-Н-А». Його дитячий розум не міг збагнути, чому володарка світу обрала не зверхність трону, а земне кохання.

***
Важкі дубові двері королівської зали розчинилися з гуркотом. Архієпископ Гервасій не йшов – він ступав, наче сама грозова хмара, а його чорна сутана шелестіла, як сухе листя на цвинтарі. Юний Філіп сидів на завеликому для нього троні батька, маленький і блідий, але нерухомий, мов витесаний з каменю.
– Ваша Величносте! – голос архієпископа прогримів під високими склепіннями, змусивши затремтіти полум’я свічок. – Ви марнуєте час у мовчанні, поки гріх випалює землю Франції! Ваша мати осквернила ложе покійного короля Генріха. Вона втекла з вовком Раулем до його диких лісів! Ви мусите підняти хоругви і оголосити священну війну зрадникам!
Філіп не поворухнувся. Лише міцніше стиснув пальцями холодні підлокітники трону.
– Війну, отче? – тихо запитав хлопчик. Його голос ще не набув чоловічої сили, але в ньому вже відчувався холод криці. – Проти кого? Проти жінки, яка дала мені життя і захищала цю корону, поки ви плели інтриги за її спиною?
Гервасій зробив крок уперед, його очі спалахнули під густими сивими бровами. Він підняв важкий золотий хрест, наче зброю.
– Вона більше не королева! Вона грішниця, яку спокусив диявол! Рауль де Крепі – проклятий бунтівник, чий рід давно відлучений від милості Божої. Якщо ви не підете на нього війною, Церква вважатиме, що ви покриваєте блуд. Ви втратите підтримку Риму, Філіпе! Ви хочете, щоб ваш трон перетворився на попіл?
Придворні, що стояли вздовж стін, затамували подих. Здавалося, повітря стало густим, як смола. Всі чекали, що чотирнадцятирічний хлопчик розплачеться або піддасться гніву.
Але Філіп повільно підвівся з трону. В цей момент у його поставі прокинувся дух його діда – Ярослава, який тримав у покорі далеку та могутню Русь. Хлопчик подивився прямо в розлючене обличчя первосвященника.
– Почуйте мене, архієпископе, – промовив юний король, і слова його падали, наче важкі золоті монети. – Як син, я оплакую вибір моєї матері-Королеви, і небо судитиме її гріх. Але як король Франції, я дивлюся на мапу, а не на вівтар. Рауль де Крепі тримає половину моїх земель. Якщо я підніму на нього меч, французи вбиватимуть французів. Кров залиє наші ниви, а сусіди-хижаки розірвуть королівство на шматки.
Гервасій задихнувся від обурення, його обличчя покрилося багрянцем:
– Ви обираєте мир із гріхом замість святої помсти за честь батька?!
– Я обираю життя мого народу, – відрізав Філіп, і в його очах спалахнуло королівське сонце. – Ображений дух мого покійного батька не вартий жодної краплі крові селянина чи лицаря. Франція прагне миру, щоб зміцніти. Церква може молитися за спасіння душі моєї матері. А я буду правити країною. Меч залишиться в піхвах. Це моє перше і останнє слово.
Архієпископ застиг, важко дихаючи. Він зрозумів, що перед ним стоїть уже не дитина, якою можна керувати, а новий, залізний володар. Гнівно розвернувшись, священик змахнув сутаною і швидко вийшов із зали, лишивши за собою лише запах ладану та німе заціпеніння придворних.
Юний лев виграв свою першу битву – без жодного пострілу та без жодної жертви.
***
Коли слова юного короля Філіпа відлунали під кам’яними склепіннями, у залі Сіте на мить запала така тиша, що було чути, як тріщить віск у канделябрах. Але вже за мить ця тиша вибухнула зміїним сичанням дам і глухим наріканням баронів.
– Погляньте на це теля! – процідив крізь зуби старий граф де Вермандуа, демонстративно поклавши важку долоню на руків'я меча. – Він боїться пролити кров! Кров «чужинки» та «дикого вовка»!.. Якби його батько, король Генріх, устав із могили, він би власноруч вирвав у цього хлопчиська скіпетр! Рауль де Крепі забере наші землі, а ми будемо дивитися на це, склавши руки?
– Тихо, Вермандуа, не гарячкуй, – обірвав його потайний барон де Монфо́р, чиї очі хижо блищали в напівтемряві. На його губах блукала тонка, отруйна посмішка. – Хлопчик не боягуз, він хитрий. Навіщо нам ламати списи об залізні щити Крепі, якщо Церква все зробить за нас? Нехай Рим прокляне Рауля, нехай барони відвернуться від нього. Ми зачекаємо, поки цей вовк ослабне, і тоді заберемо його володіння без жодного пострілу. Король дав нам час, і цей час коштує золота.
Придворні дами, сховавши обличчя за віялами наче за ширмою, перезиралися з викликом і острахом.
– Ви бачили його очі? – прошепотіла молода графиня де Блуа своїй сусідці. – У ньому заговорила кров київських князів. Це той самий погляд, яким Королева Анна дивилася на нас, коли ми не могли прочитати жодного рядка в її книгах. Він не підкорився архієпископу. О, цей хлопчик ще змусить Францію тремтіти...
Гервасій Реймський вийшов, грюкнувши дверима, а за ним, наче чорний шлейф, потягнулася частина його свити. Але Філіп продовжував стояти на недосяжній вершині трону. Його погляд, холодний і непохитний, повільно оглядав залу, змушуючи найзавзятіших бунтівників один за одним опускати очі й ховати мечі назад у піхви.

Далі буде.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-06-29 14:07:26
Переглядів сторінки твору 164
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 14:28
Автор у цю хвилину відсутній