Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Вірші
пародії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
пародії
Пародії
Що це?
Ігор Римарук написав:
В гірському вересневому селі
Читав “Сонети темної любові”,
Ходив у ліс, відсиджувавсь у слові...
....................................
Чи це - химера, вигадка міська?
Ходив у ліс, відсиджувавсь у слові,
На скелі ліз, у реченнях блукав,
Блудив, як біс, з прикметниками в мові...
Чи це - поезія така, Римарукова,
Чи це - химера, вигадка міська?
Гра словами
Павло Мовчан, “Голос” написав:
Біля грубки так святково
вип`єш чай і будеш знов
переважувати слово,
що вимірює любов.
.......................
Це звичайне хитрування,
гра словами, і не більш,
у той час, коли кохання
вперто проситься у вірш.
Біля грубки так святково
(це ж тобі не радіатор!)
пережовувати слово,
запашну п`ючи гербату.
І любов тоді, й кохання
вперто просяться у вірші...
Та виходить римування,
гра словами - і не більше.
Годі, Музо, чаю лити, -
вже Пегас гризе за плечі:
лий, голубко, оковиту -
геніальні видам речі!
Поп`єм води
Петро Осадчук, “Гуцульська балада” написав:
Не зволікайте, це не діло,
Надалі відкладать не варто, -
Прийдіть до мене в понеділок,
Поп`єм води з одної кварти!
........................................
Прийдіть до мене в понеділок,
Коли зоря впаде на трави...
........................................
Приходьте, стукайте у ганок,
Надалі відкладать не варто.
Не згаєм вечір - стрінем ранок,
Поп`єм води з одної кварти.
Якщо напитись закортіло,
То у неділю йти не варто, -
Прийдіть до мене в понеділок
І принесіть велику кварту!
Не зволікайте, це не діло,
Не сир, щоб відкладать у ворок, -
Прийдіть надвечір в понеділок
Або під ранок у вівторок.
Приходьте, стукайте у ганок, -
Терпіти спрагу більш не варто:
З моїх балад тече, як з крана, -
Поп`єм води з одної кварти.
Сальєрщина
Г.Гарченко, “Моцартіана” написав:
В майбутнє прочинивши двері,
Розгін узявши ого-го,
В натхненні тисячі сальєрі
Шукають Моцарта свого.
Боюсь я виткнутись за двері
Із дому рідного свого:
Не Моцарт я, та злі сальєрі
Ще не второпали того.
Загублять душу душогуби,
Отруять, гади, хоч кого...
Не моцарт я, сальєрі любі!
Я написав лиш: “ого-го” .
* * *
С.Чернілевський написав:
І день іде, і літо йде за літом,
І лінь стоїть, як вірний челядин.
Чого я ріс і вицвів пустоцвітом?
І, Боже ж мій, чи я такий один?
Чого, ото спитатись, нуджу світом?
Чому лінивий, як німецький кінь?
Чого я ріс і вицвів пустоцвітом?
Чому мені не мовить “татку” син?
Чому ще й досі донечки не маю?
Чого блукаю, як безплотна тінь?..
А голос внутрішній мені гукає:
- Раніш за тебе народилась лінь!
Якщо вже так, то в тому я не винен.
То ж буду вибивать я клином клин:
Знайду собі ліниву “половину”,
Бо ж, мабуть, я на світі не один.
* * *
В.Бровченко, “Довічна заблука” написав:
Двигтить, у джинси обтягнувши попи,
Біжить людей затуркана ріка...
Бував не раз в Америці й Європі,
По штрассе, авеню і стріт блукав.
Запам`яталось: попи, попи, попи...
То ж каку описав я землякам.
Самотня заблука
Забрела я на сайт "Еротика"
Начиталась й насолодилась !
Аж свого я відкрила ротика…
………………………………...
... Все. Пора. Йду вимикатись....
(Л..а)
Забрела я на сайт еротики,
А потім на сайт порнографії:
Розпашілі там губки і ротики, -
Все ворушиться – не фотографії.
Надивилась тієї екзотики,
І так захотілося спати...
Довелося вже вкотре і знов-таки
Самотужки себе покохати.
Я смиренно молилась Всевишньому:
- Чом сама я на всю планету,
Скільки можна отак, по-колишньому? -
Дай Адама мені з Інтернету!!!
Що це?
Ігор Римарук написав:
В гірському вересневому селі
Читав “Сонети темної любові”,
Ходив у ліс, відсиджувавсь у слові...
....................................
Чи це - химера, вигадка міська?
Ходив у ліс, відсиджувавсь у слові,
На скелі ліз, у реченнях блукав,
Блудив, як біс, з прикметниками в мові...
Чи це - поезія така, Римарукова,
Чи це - химера, вигадка міська?
Гра словами
Павло Мовчан, “Голос” написав:
Біля грубки так святково
вип`єш чай і будеш знов
переважувати слово,
що вимірює любов.
.......................
Це звичайне хитрування,
гра словами, і не більш,
у той час, коли кохання
вперто проситься у вірш.
Біля грубки так святково
(це ж тобі не радіатор!)
пережовувати слово,
запашну п`ючи гербату.
І любов тоді, й кохання
вперто просяться у вірші...
Та виходить римування,
гра словами - і не більше.
Годі, Музо, чаю лити, -
вже Пегас гризе за плечі:
лий, голубко, оковиту -
геніальні видам речі!
Поп`єм води
Петро Осадчук, “Гуцульська балада” написав:
Не зволікайте, це не діло,
Надалі відкладать не варто, -
Прийдіть до мене в понеділок,
Поп`єм води з одної кварти!
........................................
Прийдіть до мене в понеділок,
Коли зоря впаде на трави...
........................................
Приходьте, стукайте у ганок,
Надалі відкладать не варто.
Не згаєм вечір - стрінем ранок,
Поп`єм води з одної кварти.
Якщо напитись закортіло,
То у неділю йти не варто, -
Прийдіть до мене в понеділок
І принесіть велику кварту!
Не зволікайте, це не діло,
Не сир, щоб відкладать у ворок, -
Прийдіть надвечір в понеділок
Або під ранок у вівторок.
Приходьте, стукайте у ганок, -
Терпіти спрагу більш не варто:
З моїх балад тече, як з крана, -
Поп`єм води з одної кварти.
Сальєрщина
Г.Гарченко, “Моцартіана” написав:
В майбутнє прочинивши двері,
Розгін узявши ого-го,
В натхненні тисячі сальєрі
Шукають Моцарта свого.
Боюсь я виткнутись за двері
Із дому рідного свого:
Не Моцарт я, та злі сальєрі
Ще не второпали того.
Загублять душу душогуби,
Отруять, гади, хоч кого...
Не моцарт я, сальєрі любі!
Я написав лиш: “ого-го” .
* * *
С.Чернілевський написав:
І день іде, і літо йде за літом,
І лінь стоїть, як вірний челядин.
Чого я ріс і вицвів пустоцвітом?
І, Боже ж мій, чи я такий один?
Чого, ото спитатись, нуджу світом?
Чому лінивий, як німецький кінь?
Чого я ріс і вицвів пустоцвітом?
Чому мені не мовить “татку” син?
Чому ще й досі донечки не маю?
Чого блукаю, як безплотна тінь?..
А голос внутрішній мені гукає:
- Раніш за тебе народилась лінь!
Якщо вже так, то в тому я не винен.
То ж буду вибивать я клином клин:
Знайду собі ліниву “половину”,
Бо ж, мабуть, я на світі не один.
* * *
В.Бровченко, “Довічна заблука” написав:
Двигтить, у джинси обтягнувши попи,
Біжить людей затуркана ріка...
Бував не раз в Америці й Європі,
По штрассе, авеню і стріт блукав.
Запам`яталось: попи, попи, попи...
То ж каку описав я землякам.
Самотня заблука
Забрела я на сайт "Еротика"
Начиталась й насолодилась !
Аж свого я відкрила ротика…
………………………………...
... Все. Пора. Йду вимикатись....
(Л..а)
Забрела я на сайт еротики,
А потім на сайт порнографії:
Розпашілі там губки і ротики, -
Все ворушиться – не фотографії.
Надивилась тієї екзотики,
І так захотілося спати...
Довелося вже вкотре і знов-таки
Самотужки себе покохати.
Я смиренно молилась Всевишньому:
- Чом сама я на всю планету,
Скільки можна отак, по-колишньому? -
Дай Адама мені з Інтернету!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
