Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.08
22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
2026.01.08
19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
2026.01.08
17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
2026.01.08
12:54
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
2026.01.08
12:37
І ти вже не та, і я вже не той…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
2026.01.08
10:47
Така невизначеність у погоди.
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
2026.01.08
08:37
сумно і безнадійно палає хміль
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
2026.01.07
21:00
Із Леоніда Сергєєва
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
2026.01.07
20:42
Се день у день, на тому горбі
Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
2026.01.07
20:24
У пеклі зачекалися чорти,
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
2026.01.07
19:56
Протокол номер 01/01.26 від сьомого січня поточного року.
Місце проведення – Головний офіс "пиріжкарень" і точки віддаленого доступу до нього.
Що можна сказати про цей вірш:
Відчувається авторська амбіція, як і курсова спрямованість на результат,
2026.01.07
15:27
Виблискує красою
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
2026.01.07
14:48
У дворі... на дворі дощик.
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
2026.01.07
10:45
Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.
Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.
Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних
2026.01.07
07:16
Москви не жаль і москалів не шкода,
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
2026.01.07
02:25
Присвяти мені вірш-епітафію, рідний мій січню!
Нас було колись троє січневих. Лишився один.
Та життя стало чорним, гірким і нестерпно-трагічним,
А вінець йому - спомин і безліч стареньких світлин.
Не рятує ні сніг, ні коріння твоє королівське,
Вже
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нас було колись троє січневих. Лишився один.
Та життя стало чорним, гірким і нестерпно-трагічним,
А вінець йому - спомин і безліч стареньких світлин.
Не рятує ні сніг, ні коріння твоє королівське,
Вже
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладу циклу сонетів "Астрофіл і Стелла" Філіпа Сідні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладу циклу сонетів "Астрофіл і Стелла" Філіпа Сідні
НАЙЗОРЯНІШИЙ ІЗ СОНЕТНИХ ЦИКЛІВ
(Вступна стаття до перекладу циклу сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні)
Цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні мав надзвичайно великий вплив на читачів. Хоча він був опублікований лише в 1591 році вже після смерті автора, але одразу ж після написання в 1582 році поширювався в рукописному вигляді і був досить добре знайомий сучасникам поета. Під його впливом форма сонета набула надзвичайної популярності в Англії і протягом 20 наступних років одних лише сонетних циклів, перший з яких започаткував Філіп Сідні, там з’явилося більше двох десятків, в тому числі й такі знамениті, як “Amoretti” Едмунда Спенсера та цикл сонетів Вільяма Шекспіра.
Філіп Сідні народився 30 листопада 1554 року в містечку Пенстхерст, графство Кент, в дуже знатній сім’ї. Його мати походила із старовинного аристократичного роду, батько, сер Генрі, довгий час був намісником англійської корони в Ірландії, батькові ж брати лорд Варвік і лорд Лестер займали при дворі королеви Єлизавети вищі державні пости. Філіп отримав прекрасну освіту, навчаючись спочатку в Шрюсберзькій школі, а потім в Оксфордському університеті. З 1572 по 1575 рік подорожував країнами Європи (Франція, Німеччина, Італія), що стало в той час вже традиційним для юнаків із аристократичних сімей. Сподіваючись на дипломатичну і військову кар’єру, майбутній поет багато уваги надавав зустрічам і спілкуванню з державними діячами, знайомився з політичним, економічним та релігійним життям країн, в яких перебував. Повернувшись на батьківщину, розраховував на дипломатичне призначення, але замість цього йому запропонували чисто церемоніальну посаду королівського виночерпія, що не вимагала особливих зусиль і зачних затрат часу. В лютому 1577 року королева Єлизавета нарешті направила Філіпа Сідні послом до німецького імператора Рудольфа ІІ, але потім в наступні вісім років не давала йому ніяких офіційних доручень. Сідні ж мріяв про політичну діяльність і військові почесті, гідне застосування набутих знань і гострого розуму. Позбавлений можливості здійснити дипломатичну або військову кар’єру, він з усією нерозтраченою енергією молодості віддається літературній діяльності і за п’ять-шість років створює шедеври, які навічно вписали його ім’я в історію англійської літератури. В період з 1578 по 1585 рік були написані пасторальний роман “Аркадія”, літературно-критичний трактат “Захист поезії” та цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” – три головні твори Філіпа Сідні, які на довгі роки стали визначальними для літератури Англії. В листопаді 1585 року від королеви нарешті надійшло довгоочікуване призначення: він був посланий в Нідерланди, де герцог Оранський очолив боротьбу проти іспанського панування. 22 вересня 1586 року в сутичці з іспанцями біля містечка Зутфен Філіп Сідні був поранений і помер від гангрени 17 жовтня 1586 року. Його тіло було доставлене в Англію і з військовими почестями поховане в соборі св. Павла.
Найбільшу славу Філіпу Сідні приніс цикл сонетів “Астрофіл і Стелла”. В 108 сонетах і 11 піснях цього циклу розповідається про любов юного придворного Астрофіла (в перекладі з грецької: Закоханий в зорю) до знатної заміжньої дами Стелли (в перекладі з латини: Зоря). Їх прототипами сучасники вважали самого поета і Пенелопу Деверекс, дочку лорда Ессекса, який незадовго перед смертю висловив побажання, щоб його дочка, якій тоді виповнилося 13 років, вийшла в майбутньому заміж за Філіпа Сідні, якого він дуже цінував і який був на дев’ять років старший за неї. Але за наполяганням опікунів через чотири роки Пенелопа одружилась із лордом Річем.
Що герої циклу мали реальних прототипів, свідчить і обігрування імені Річ (в перекладі з англійської: багатий) в сонетах. Сам Філіп Сідні, який передусім прагнув добитися визнання в дипломатичній або військовій діяльності, не дуже переймався думками про одруження. Але коли Пенелопа вийшла заміж за іншого, в ньому спалахнуло кохання до неї. І справді, Пенелопа Деверекс мала ряд чеснот, які особливо цінуються при дворі: була дуже красивою, освіченою, володіла французькою, іспанською та італійською мовами, брала участь в придворних спектаклях. В час, коли Сідні писав свій цикл сонетів, вона перебувала в апогеї своєї краси і чарівності; багато знатних чоловіків домагалися її прихильності. Автор зображує зародження і еволюцію пристрасті свого героя, в якій нерозривно поєднались надія і відчай, гнів і захоплення, екзальтація і пригніченність, іронія і простодушність, сарказм і благоговіння. Отримавши відмову, він переборює свій відчай і вирішує присвятити себе громадській діяльності. Неможливість поєднання Астрофіла і Стелли підкреслена метафорично і в самій назві циклу: зорі недосяжні із-за гігантських космічних відстаней, що відділяють їх від нас.
Сонет посідає особливе місце в творчості Філіпа Сідні і важко переоцінити той вплив, який він справив на утвердження цієї форми в англійській поезії, заслуживши високу честь називатися “англійським Петраркою”. Цей поетичний розмір, в якому найбільший ефект досягається найскупішими художніми засобами, виникає в Італії в ХІІІ ст. з початком епохи Відродження і набуває досконалості в творчості Франческо Петрарки (1304–1374), який канонізує його класичну форму, що дістала назву петрарківського або італійського сонета, в якому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою абба абба, а останні шість (секстет) – за схемою вгд вгд або вгв гвг чи деякою їх модифікацією. В англійській літературі сонет вперше з’являється в творчості Томаса Вайєта (1503–1542), який, багато в чому наслідуючи Петрарку, використовував італійську форму сонета. Генрі Ховард, граф Саррі (1517–1547), послідовник Вайєта, відмовився від петрарківської форми сонета і започаткував нову, що складається з трьох катренів з незалежним римуванням за схемою абаб вгвг деде і заключного двовірша: єє. Ця форма пізніше отримала назву шекспірівського або англійського сонета. Але тільки в творчості Філіпа Сідні сонет займає гідне місце в англійській літературі і утверджується як одна із провідних форм ліричної поезії. За своє коротке життя Сідні написав досить багато сонетів. Частина з них ввійшла в його пасторальний роман “Аркадія”, де прозовий текст чергувався із віршовими вставками, інші – в збірку “Деякі сонети”. Але світову славу він здобув як автор першого англійського циклу сонетів “Астрофіл і Стелла”, в якому поєднані елементи обох форм – октава італійського зразка, а секстет, як правило, розпадається на катрен і заключний двовірш.
І зараз благородні почуття людей єлизаветинської епохи, їх радості і скорботи, донесені крізь товщу століть в поетичному слові, знаходять вдячний відгук в наших серцях, спонукаючи їх битись в унісон із серцями Астрофіла і Стелли, героїв однойменного циклу, подібно далеким зорям, чиє світло, долаючи неймовірні відстані, продовжує дарувати нам радість і надію навіть тоді, коли їх самих вже немає.
(Вступна стаття до перекладу циклу сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні)
Цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні мав надзвичайно великий вплив на читачів. Хоча він був опублікований лише в 1591 році вже після смерті автора, але одразу ж після написання в 1582 році поширювався в рукописному вигляді і був досить добре знайомий сучасникам поета. Під його впливом форма сонета набула надзвичайної популярності в Англії і протягом 20 наступних років одних лише сонетних циклів, перший з яких започаткував Філіп Сідні, там з’явилося більше двох десятків, в тому числі й такі знамениті, як “Amoretti” Едмунда Спенсера та цикл сонетів Вільяма Шекспіра.
Філіп Сідні народився 30 листопада 1554 року в містечку Пенстхерст, графство Кент, в дуже знатній сім’ї. Його мати походила із старовинного аристократичного роду, батько, сер Генрі, довгий час був намісником англійської корони в Ірландії, батькові ж брати лорд Варвік і лорд Лестер займали при дворі королеви Єлизавети вищі державні пости. Філіп отримав прекрасну освіту, навчаючись спочатку в Шрюсберзькій школі, а потім в Оксфордському університеті. З 1572 по 1575 рік подорожував країнами Європи (Франція, Німеччина, Італія), що стало в той час вже традиційним для юнаків із аристократичних сімей. Сподіваючись на дипломатичну і військову кар’єру, майбутній поет багато уваги надавав зустрічам і спілкуванню з державними діячами, знайомився з політичним, економічним та релігійним життям країн, в яких перебував. Повернувшись на батьківщину, розраховував на дипломатичне призначення, але замість цього йому запропонували чисто церемоніальну посаду королівського виночерпія, що не вимагала особливих зусиль і зачних затрат часу. В лютому 1577 року королева Єлизавета нарешті направила Філіпа Сідні послом до німецького імператора Рудольфа ІІ, але потім в наступні вісім років не давала йому ніяких офіційних доручень. Сідні ж мріяв про політичну діяльність і військові почесті, гідне застосування набутих знань і гострого розуму. Позбавлений можливості здійснити дипломатичну або військову кар’єру, він з усією нерозтраченою енергією молодості віддається літературній діяльності і за п’ять-шість років створює шедеври, які навічно вписали його ім’я в історію англійської літератури. В період з 1578 по 1585 рік були написані пасторальний роман “Аркадія”, літературно-критичний трактат “Захист поезії” та цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” – три головні твори Філіпа Сідні, які на довгі роки стали визначальними для літератури Англії. В листопаді 1585 року від королеви нарешті надійшло довгоочікуване призначення: він був посланий в Нідерланди, де герцог Оранський очолив боротьбу проти іспанського панування. 22 вересня 1586 року в сутичці з іспанцями біля містечка Зутфен Філіп Сідні був поранений і помер від гангрени 17 жовтня 1586 року. Його тіло було доставлене в Англію і з військовими почестями поховане в соборі св. Павла.
Найбільшу славу Філіпу Сідні приніс цикл сонетів “Астрофіл і Стелла”. В 108 сонетах і 11 піснях цього циклу розповідається про любов юного придворного Астрофіла (в перекладі з грецької: Закоханий в зорю) до знатної заміжньої дами Стелли (в перекладі з латини: Зоря). Їх прототипами сучасники вважали самого поета і Пенелопу Деверекс, дочку лорда Ессекса, який незадовго перед смертю висловив побажання, щоб його дочка, якій тоді виповнилося 13 років, вийшла в майбутньому заміж за Філіпа Сідні, якого він дуже цінував і який був на дев’ять років старший за неї. Але за наполяганням опікунів через чотири роки Пенелопа одружилась із лордом Річем.
Що герої циклу мали реальних прототипів, свідчить і обігрування імені Річ (в перекладі з англійської: багатий) в сонетах. Сам Філіп Сідні, який передусім прагнув добитися визнання в дипломатичній або військовій діяльності, не дуже переймався думками про одруження. Але коли Пенелопа вийшла заміж за іншого, в ньому спалахнуло кохання до неї. І справді, Пенелопа Деверекс мала ряд чеснот, які особливо цінуються при дворі: була дуже красивою, освіченою, володіла французькою, іспанською та італійською мовами, брала участь в придворних спектаклях. В час, коли Сідні писав свій цикл сонетів, вона перебувала в апогеї своєї краси і чарівності; багато знатних чоловіків домагалися її прихильності. Автор зображує зародження і еволюцію пристрасті свого героя, в якій нерозривно поєднались надія і відчай, гнів і захоплення, екзальтація і пригніченність, іронія і простодушність, сарказм і благоговіння. Отримавши відмову, він переборює свій відчай і вирішує присвятити себе громадській діяльності. Неможливість поєднання Астрофіла і Стелли підкреслена метафорично і в самій назві циклу: зорі недосяжні із-за гігантських космічних відстаней, що відділяють їх від нас.
Сонет посідає особливе місце в творчості Філіпа Сідні і важко переоцінити той вплив, який він справив на утвердження цієї форми в англійській поезії, заслуживши високу честь називатися “англійським Петраркою”. Цей поетичний розмір, в якому найбільший ефект досягається найскупішими художніми засобами, виникає в Італії в ХІІІ ст. з початком епохи Відродження і набуває досконалості в творчості Франческо Петрарки (1304–1374), який канонізує його класичну форму, що дістала назву петрарківського або італійського сонета, в якому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою абба абба, а останні шість (секстет) – за схемою вгд вгд або вгв гвг чи деякою їх модифікацією. В англійській літературі сонет вперше з’являється в творчості Томаса Вайєта (1503–1542), який, багато в чому наслідуючи Петрарку, використовував італійську форму сонета. Генрі Ховард, граф Саррі (1517–1547), послідовник Вайєта, відмовився від петрарківської форми сонета і започаткував нову, що складається з трьох катренів з незалежним римуванням за схемою абаб вгвг деде і заключного двовірша: єє. Ця форма пізніше отримала назву шекспірівського або англійського сонета. Але тільки в творчості Філіпа Сідні сонет займає гідне місце в англійській літературі і утверджується як одна із провідних форм ліричної поезії. За своє коротке життя Сідні написав досить багато сонетів. Частина з них ввійшла в його пасторальний роман “Аркадія”, де прозовий текст чергувався із віршовими вставками, інші – в збірку “Деякі сонети”. Але світову славу він здобув як автор першого англійського циклу сонетів “Астрофіл і Стелла”, в якому поєднані елементи обох форм – октава італійського зразка, а секстет, як правило, розпадається на катрен і заключний двовірш.
І зараз благородні почуття людей єлизаветинської епохи, їх радості і скорботи, донесені крізь товщу століть в поетичному слові, знаходять вдячний відгук в наших серцях, спонукаючи їх битись в унісон із серцями Астрофіла і Стелли, героїв однойменного циклу, подібно далеким зорям, чиє світло, долаючи неймовірні відстані, продовжує дарувати нам радість і надію навіть тоді, коли їх самих вже немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
• Перейти на сторінку •
"Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 16"
• Перейти на сторінку •
"Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 16"
Про публікацію
