НАЙЗОРЯНІШИЙ ІЗ СОНЕТНИХ ЦИКЛІВ
(Вступна стаття до перекладу циклу сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні)

Цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” Філіпа Сідні мав надзвичайно великий вплив на читачів. Хоча він був опублікований лише в 1591 році вже після смерті автора, але одразу ж після написання в 1582 році поширювався в рукописному вигляді і був досить добре знайомий сучасникам поета. Під його впливом форма сонета набула надзвичайної популярності в Англії і протягом 20 наступних років одних лише сонетних циклів, перший з яких започаткував Філіп Сідні, там з’явилося більше двох десятків, в тому числі й такі знамениті, як “Amoretti” Едмунда Спенсера та цикл сонетів Вільяма Шекспіра.
Філіп Сідні народився 30 листопада 1554 року в містечку Пенстхерст, графство Кент, в дуже знатній сім’ї. Його мати походила із старовинного аристократичного роду, батько, сер Генрі, довгий час був намісником англійської корони в Ірландії, батькові ж брати лорд Варвік і лорд Лестер займали при дворі королеви Єлизавети вищі державні пости. Філіп отримав прекрасну освіту, навчаючись спочатку в Шрюсберзькій школі, а потім в Оксфордському університеті. З 1572 по 1575 рік подорожував країнами Європи (Франція, Німеччина, Італія), що стало в той час вже традиційним для юнаків із аристократичних сімей. Сподіваючись на дипломатичну і військову кар’єру, майбутній поет багато уваги надавав зустрічам і спілкуванню з державними діячами, знайомився з політичним, економічним та релігійним життям країн, в яких перебував. Повернувшись на батьківщину, розраховував на дипломатичне призначення, але замість цього йому запропонували чисто церемоніальну посаду королівського виночерпія, що не вимагала особливих зусиль і зачних затрат часу. В лютому 1577 року королева Єлизавета нарешті направила Філіпа Сідні послом до німецького імператора Рудольфа ІІ, але потім в наступні вісім років не давала йому ніяких офіційних доручень. Сідні ж мріяв про політичну діяльність і військові почесті, гідне застосування набутих знань і гострого розуму. Позбавлений можливості здійснити дипломатичну або військову кар’єру, він з усією нерозтраченою енергією молодості віддається літературній діяльності і за п’ять-шість років створює шедеври, які навічно вписали його ім’я в історію англійської літератури. В період з 1578 по 1585 рік були написані пасторальний роман “Аркадія”, літературно-критичний трактат “Захист поезії” та цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” – три головні твори Філіпа Сідні, які на довгі роки стали визначальними для літератури Англії. В листопаді 1585 року від королеви нарешті надійшло довгоочікуване призначення: він був посланий в Нідерланди, де герцог Оранський очолив боротьбу проти іспанського панування. 22 вересня 1586 року в сутичці з іспанцями біля містечка Зутфен Філіп Сідні був поранений і помер від гангрени 17 жовтня 1586 року. Його тіло було доставлене в Англію і з військовими почестями поховане в соборі св. Павла.
Найбільшу славу Філіпу Сідні приніс цикл сонетів “Астрофіл і Стелла”. В 108 сонетах і 11 піснях цього циклу розповідається про любов юного придворного Астрофіла (в перекладі з грецької: Закоханий в зорю) до знатної заміжньої дами Стелли (в перекладі з латини: Зоря). Їх прототипами сучасники вважали самого поета і Пенелопу Деверекс, дочку лорда Ессекса, який незадовго перед смертю висловив побажання, щоб його дочка, якій тоді виповнилося 13 років, вийшла в майбутньому заміж за Філіпа Сідні, якого він дуже цінував і який був на дев’ять років старший за неї. Але за наполяганням опікунів через чотири роки Пенелопа одружилась із лордом Річем.
Що герої циклу мали реальних прототипів, свідчить і обігрування імені Річ (в перекладі з англійської: багатий) в сонетах. Сам Філіп Сідні, який передусім прагнув добитися визнання в дипломатичній або військовій діяльності, не дуже переймався думками про одруження. Але коли Пенелопа вийшла заміж за іншого, в ньому спалахнуло кохання до неї. І справді, Пенелопа Деверекс мала ряд чеснот, які особливо цінуються при дворі: була дуже красивою, освіченою, володіла французькою, іспанською та італійською мовами, брала участь в придворних спектаклях. В час, коли Сідні писав свій цикл сонетів, вона перебувала в апогеї своєї краси і чарівності; багато знатних чоловіків домагалися її прихильності. Автор зображує зародження і еволюцію пристрасті свого героя, в якій нерозривно поєднались надія і відчай, гнів і захоплення, екзальтація і пригніченність, іронія і простодушність, сарказм і благоговіння. Отримавши відмову, він переборює свій відчай і вирішує присвятити себе громадській діяльності. Неможливість поєднання Астрофіла і Стелли підкреслена метафорично і в самій назві циклу: зорі недосяжні із-за гігантських космічних відстаней, що відділяють їх від нас.
Сонет посідає особливе місце в творчості Філіпа Сідні і важко переоцінити той вплив, який він справив на утвердження цієї форми в англійській поезії, заслуживши високу честь називатися “англійським Петраркою”. Цей поетичний розмір, в якому найбільший ефект досягається найскупішими художніми засобами, виникає в Італії в ХІІІ ст. з початком епохи Відродження і набуває досконалості в творчості Франческо Петрарки (1304–1374), який канонізує його класичну форму, що дістала назву петрарківського або італійського сонета, в якому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою абба абба, а останні шість (секстет) – за схемою вгд вгд або вгв гвг чи деякою їх модифікацією. В англійській літературі сонет вперше з’являється в творчості Томаса Вайєта (1503–1542), який, багато в чому наслідуючи Петрарку, використовував італійську форму сонета. Генрі Ховард, граф Саррі (1517–1547), послідовник Вайєта, відмовився від петрарківської форми сонета і започаткував нову, що складається з трьох катренів з незалежним римуванням за схемою абаб вгвг деде і заключного двовірша: єє. Ця форма пізніше отримала назву шекспірівського або англійського сонета. Але тільки в творчості Філіпа Сідні сонет займає гідне місце в англійській літературі і утверджується як одна із провідних форм ліричної поезії. За своє коротке життя Сідні написав досить багато сонетів. Частина з них ввійшла в його пасторальний роман “Аркадія”, де прозовий текст чергувався із віршовими вставками, інші – в збірку “Деякі сонети”. Але світову славу він здобув як автор першого англійського циклу сонетів “Астрофіл і Стелла”, в якому поєднані елементи обох форм – октава італійського зразка, а секстет, як правило, розпадається на катрен і заключний двовірш.
І зараз благородні почуття людей єлизаветинської епохи, їх радості і скорботи, донесені крізь товщу століть в поетичному слові, знаходять вдячний відгук в наших серцях, спонукаючи їх битись в унісон із серцями Астрофіла і Стелли, героїв однойменного циклу, подібно далеким зорям, чиє світло, долаючи неймовірні відстані, продовжує дарувати нам радість і надію навіть тоді, коли їх самих вже немає.