Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
22:09
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
2026.07.22
08:45
я написав тобі сонет
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
2026.07.22
07:17
І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг
ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ
(Вступна стаття до перекладу “Сонетів з португальської” Елізабет Браунінг)
Цикл “Сонети з португальської” англійської поетеси Елізабет Браунінг належить до вершинних досягнень світової любовної лірики. Мабуть, в жодного іншого поета, що звертались до однієї із найскладніших поетичних форм – сонета, особисте, біографічне не виражено настільки явно, не втілене з такою поетичною майстерністю. Разом з листами, адресованими Роберту Браунінгу, ці сонети стали невід’ємною складовою романтичної легенди про любов двох видатних поетів, що змела всі перепони, перенісши закоханих із похмурої і холодної атмосфери Лондона до теплої і сонячної Італії.
Елізабет Баррет Браунінг народилась 6 березня 1806 р. в Англії поблизу міста Дарем в досить заможній сім’ї: батько мав великі плантації на острові Ямайка і розбагатів на продажі цукру і рому. Дівчина отримала прекрасну домашню освіту, що включала знання класичних (латини та грецької) і кількох сучасних мов, історії, філософії, літератури; ще в дитячому віці почала писати вірші. Батько, натура владна і деспотична, завів у сім’ї строгі порядки, вимагаючи беззастережної покори і заборонивши всім одинадцяти своїм дітям вступати в шлюб, – але він гордився досягненнями дочки в навчанні, а пізніше в літературній творчості: в 1820 р. була опублікована її епічна поема “Марафонська битва”. З раннього дитинства Елізабет страждала хронічною хворобою легень, в 1821 р. після травми хребта стала напівінвалідом. В 1835 р. сімейство Барретів переїхало до Лондона, де поетеса дістала змогу брати безпосередню участь в літературному житті столиці. В 1838 р. була опублікована її поетична збірка “Серафим та інші вірші”, зустрінута досить прихильно критиками. В тому ж 1838 р. Елізабет для зміцнення здоров’я на кілька років відправилась в м. Торкі на південному узбережжі Англії, де в 1840 р. загинув, катаючись на човні, її брат Едвард. Переживши у зв’язку з цим сильне нервове потрясіння, Елізабет вирішує усамітнитись в своєму лондонському помешканні і готуватись до смерті, оскільки життя втратило для неї всякий сенс; проводить весь свій час в затемненій кімнаті, не встаючи з ліжка і не приймаючи нікого із друзів та знайомих. Єдиною її втіхою в цей час була тільки поезія. В 1844 р. виходить з друку в двох томах її збірка “Вірші”, що утвердила її поетичну репутацію; до неї, зокрема, ввійшов широко відомий вірш “Плач дітей”, спрямований проти визиску дитячої праці на фабриках та шахтах.
Вірші Елізабет Баррет справили надзвичайно сильне враження на англійського поета Роберта Браунінга (1812–1889). Захоплений ними, він починає шукати можливості зустрітися з нею. Оскільки це зробити було надзвичайно складно, бо Елізабет перебувала під пильним наглядом батька, який ревниво оберігав її від будь-якого контакту із зовнішнім світом, то спочатку між ними зав’язалося листування. В першому листі до неї, відправленому 10 січня 1845 р., Роберт писав: “Я всім серцем полюбив Ваші вірші, ... але я полюбив і Вас”. Між ними спалахнуло кохання і 12 вересня 1846 р. вони таємно обвінчалися, а вже через тиждень відбули до Італії. Батько так і не пробачив дочці її вчинку; листи, які вона посилала йому з Італії, вертались нерозпечатаними. Подружжя поселилось у Флоренції. Щасливий шлюб, сприятливий південний клімат благотворно вплинули на здоров’я Елізабет; в 1849 р. вона народила сина, брала активну участь в літературному та громадсько-політичному житті Італії, щиро співчуваючи борцям за її визволення. Померла поетеса 29 червня 1861 р.; одразу ж після її смерті Роберт Браунінг із сином повернувся до Англії.
Світову славу Елізабет Браунінг приніс любовний цикл із 44 сонетів “Сонети з португальської”, що писались протягом 1846–48 років і були опубліковані в 1850 р. В цих віршах, що надихались і живились безпосереднім життєвим досвідом, відображено зародження і еволюція її великого кохання: раптове почуття застало самотню, хвору, позбавлену надій на щастя жінку зненацька – замість смерті, до якої вона готувалась, прийшло кохання, яке збурило все її життя. Збентеження і внутрішнє сум’яття, яке героїня відчуває спочатку, міняється на радісне прийняття цього нового почуття, яке росте й міцніє, заповнюючи все її єство, відкриваючи перед нею нові горизонти, підносячи над прозою буденності і долучаючи до поезії вічності. У зв’язку із надто особистим, інтимним характером циклу сонети були видані з імітацією під переклади з іноземної мови; вибір саме португальської пояснюється тим, що Роберт пестливо називав Елізабет за її смаглявість “моя португалочка”.
І хоч роки перебування в Італії були для Елізабет Браунінг досить плідними у творчому відношенні (збірки віршів “Вікна будинку Гвіді” (1851), “Вірші до конгресу” (1860), роман у віршах “Аврора Лі” (1857)), “Сонети з португальської” так і залишились її лебединою піснею, проспіваною при найвищому злеті на крилах кохання.
(Вступна стаття до перекладу “Сонетів з португальської” Елізабет Браунінг)
Цикл “Сонети з португальської” англійської поетеси Елізабет Браунінг належить до вершинних досягнень світової любовної лірики. Мабуть, в жодного іншого поета, що звертались до однієї із найскладніших поетичних форм – сонета, особисте, біографічне не виражено настільки явно, не втілене з такою поетичною майстерністю. Разом з листами, адресованими Роберту Браунінгу, ці сонети стали невід’ємною складовою романтичної легенди про любов двох видатних поетів, що змела всі перепони, перенісши закоханих із похмурої і холодної атмосфери Лондона до теплої і сонячної Італії.
Елізабет Баррет Браунінг народилась 6 березня 1806 р. в Англії поблизу міста Дарем в досить заможній сім’ї: батько мав великі плантації на острові Ямайка і розбагатів на продажі цукру і рому. Дівчина отримала прекрасну домашню освіту, що включала знання класичних (латини та грецької) і кількох сучасних мов, історії, філософії, літератури; ще в дитячому віці почала писати вірші. Батько, натура владна і деспотична, завів у сім’ї строгі порядки, вимагаючи беззастережної покори і заборонивши всім одинадцяти своїм дітям вступати в шлюб, – але він гордився досягненнями дочки в навчанні, а пізніше в літературній творчості: в 1820 р. була опублікована її епічна поема “Марафонська битва”. З раннього дитинства Елізабет страждала хронічною хворобою легень, в 1821 р. після травми хребта стала напівінвалідом. В 1835 р. сімейство Барретів переїхало до Лондона, де поетеса дістала змогу брати безпосередню участь в літературному житті столиці. В 1838 р. була опублікована її поетична збірка “Серафим та інші вірші”, зустрінута досить прихильно критиками. В тому ж 1838 р. Елізабет для зміцнення здоров’я на кілька років відправилась в м. Торкі на південному узбережжі Англії, де в 1840 р. загинув, катаючись на човні, її брат Едвард. Переживши у зв’язку з цим сильне нервове потрясіння, Елізабет вирішує усамітнитись в своєму лондонському помешканні і готуватись до смерті, оскільки життя втратило для неї всякий сенс; проводить весь свій час в затемненій кімнаті, не встаючи з ліжка і не приймаючи нікого із друзів та знайомих. Єдиною її втіхою в цей час була тільки поезія. В 1844 р. виходить з друку в двох томах її збірка “Вірші”, що утвердила її поетичну репутацію; до неї, зокрема, ввійшов широко відомий вірш “Плач дітей”, спрямований проти визиску дитячої праці на фабриках та шахтах.
Вірші Елізабет Баррет справили надзвичайно сильне враження на англійського поета Роберта Браунінга (1812–1889). Захоплений ними, він починає шукати можливості зустрітися з нею. Оскільки це зробити було надзвичайно складно, бо Елізабет перебувала під пильним наглядом батька, який ревниво оберігав її від будь-якого контакту із зовнішнім світом, то спочатку між ними зав’язалося листування. В першому листі до неї, відправленому 10 січня 1845 р., Роберт писав: “Я всім серцем полюбив Ваші вірші, ... але я полюбив і Вас”. Між ними спалахнуло кохання і 12 вересня 1846 р. вони таємно обвінчалися, а вже через тиждень відбули до Італії. Батько так і не пробачив дочці її вчинку; листи, які вона посилала йому з Італії, вертались нерозпечатаними. Подружжя поселилось у Флоренції. Щасливий шлюб, сприятливий південний клімат благотворно вплинули на здоров’я Елізабет; в 1849 р. вона народила сина, брала активну участь в літературному та громадсько-політичному житті Італії, щиро співчуваючи борцям за її визволення. Померла поетеса 29 червня 1861 р.; одразу ж після її смерті Роберт Браунінг із сином повернувся до Англії.
Світову славу Елізабет Браунінг приніс любовний цикл із 44 сонетів “Сонети з португальської”, що писались протягом 1846–48 років і були опубліковані в 1850 р. В цих віршах, що надихались і живились безпосереднім життєвим досвідом, відображено зародження і еволюція її великого кохання: раптове почуття застало самотню, хвору, позбавлену надій на щастя жінку зненацька – замість смерті, до якої вона готувалась, прийшло кохання, яке збурило все її життя. Збентеження і внутрішнє сум’яття, яке героїня відчуває спочатку, міняється на радісне прийняття цього нового почуття, яке росте й міцніє, заповнюючи все її єство, відкриваючи перед нею нові горизонти, підносячи над прозою буденності і долучаючи до поезії вічності. У зв’язку із надто особистим, інтимним характером циклу сонети були видані з імітацією під переклади з іноземної мови; вибір саме португальської пояснюється тим, що Роберт пестливо називав Елізабет за її смаглявість “моя португалочка”.
І хоч роки перебування в Італії були для Елізабет Браунінг досить плідними у творчому відношенні (збірки віршів “Вікна будинку Гвіді” (1851), “Вірші до конгресу” (1860), роман у віршах “Аврора Лі” (1857)), “Сонети з португальської” так і залишились її лебединою піснею, проспіваною при найвищому злеті на крилах кохання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу циклу сонетів "Астрофіл і Стелла" Філіпа Сідні"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу циклу сонетів "Астрофіл і Стелла" Філіпа Сідні"
Про публікацію
