ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ
(Вступна стаття до перекладу “Сонетів з португальської” Елізабет Браунінг)

Цикл “Сонети з португальської” англійської поетеси Елізабет Браунінг належить до вершинних досягнень світової любовної лірики. Мабуть, в жодного іншого поета, що звертались до однієї із найскладніших поетичних форм – сонета, особисте, біографічне не виражено настільки явно, не втілене з такою поетичною майстерністю. Разом з листами, адресованими Роберту Браунінгу, ці сонети стали невід’ємною складовою романтичної легенди про любов двох видатних поетів, що змела всі перепони, перенісши закоханих із похмурої і холодної атмосфери Лондона до теплої і сонячної Італії.
Елізабет Баррет Браунінг народилась 6 березня 1806 р. в Англії поблизу міста Дарем в досить заможній сім’ї: батько мав великі плантації на острові Ямайка і розбагатів на продажі цукру і рому. Дівчина отримала прекрасну домашню освіту, що включала знання класичних (латини та грецької) і кількох сучасних мов, історії, філософії, літератури; ще в дитячому віці почала писати вірші. Батько, натура владна і деспотична, завів у сім’ї строгі порядки, вимагаючи беззастережної покори і заборонивши всім одинадцяти своїм дітям вступати в шлюб, – але він гордився досягненнями дочки в навчанні, а пізніше в літературній творчості: в 1820 р. була опублікована її епічна поема “Марафонська битва”. З раннього дитинства Елізабет страждала хронічною хворобою легень, в 1821 р. після травми хребта стала напівінвалідом. В 1835 р. сімейство Барретів переїхало до Лондона, де поетеса дістала змогу брати безпосередню участь в літературному житті столиці. В 1838 р. була опублікована її поетична збірка “Серафим та інші вірші”, зустрінута досить прихильно критиками. В тому ж 1838 р. Елізабет для зміцнення здоров’я на кілька років відправилась в м. Торкі на південному узбережжі Англії, де в 1840 р. загинув, катаючись на човні, її брат Едвард. Переживши у зв’язку з цим сильне нервове потрясіння, Елізабет вирішує усамітнитись в своєму лондонському помешканні і готуватись до смерті, оскільки життя втратило для неї всякий сенс; проводить весь свій час в затемненій кімнаті, не встаючи з ліжка і не приймаючи нікого із друзів та знайомих. Єдиною її втіхою в цей час була тільки поезія. В 1844 р. виходить з друку в двох томах її збірка “Вірші”, що утвердила її поетичну репутацію; до неї, зокрема, ввійшов широко відомий вірш “Плач дітей”, спрямований проти визиску дитячої праці на фабриках та шахтах.
Вірші Елізабет Баррет справили надзвичайно сильне враження на англійського поета Роберта Браунінга (1812–1889). Захоплений ними, він починає шукати можливості зустрітися з нею. Оскільки це зробити було надзвичайно складно, бо Елізабет перебувала під пильним наглядом батька, який ревниво оберігав її від будь-якого контакту із зовнішнім світом, то спочатку між ними зав’язалося листування. В першому листі до неї, відправленому 10 січня 1845 р., Роберт писав: “Я всім серцем полюбив Ваші вірші, ... але я полюбив і Вас”. Між ними спалахнуло кохання і 12 вересня 1846 р. вони таємно обвінчалися, а вже через тиждень відбули до Італії. Батько так і не пробачив дочці її вчинку; листи, які вона посилала йому з Італії, вертались нерозпечатаними. Подружжя поселилось у Флоренції. Щасливий шлюб, сприятливий південний клімат благотворно вплинули на здоров’я Елізабет; в 1849 р. вона народила сина, брала активну участь в літературному та громадсько-політичному житті Італії, щиро співчуваючи борцям за її визволення. Померла поетеса 29 червня 1861 р.; одразу ж після її смерті Роберт Браунінг із сином повернувся до Англії.
Світову славу Елізабет Браунінг приніс любовний цикл із 44 сонетів “Сонети з португальської”, що писались протягом 1846–48 років і були опубліковані в 1850 р. В цих віршах, що надихались і живились безпосереднім життєвим досвідом, відображено зародження і еволюція її великого кохання: раптове почуття застало самотню, хвору, позбавлену надій на щастя жінку зненацька – замість смерті, до якої вона готувалась, прийшло кохання, яке збурило все її життя. Збентеження і внутрішнє сум’яття, яке героїня відчуває спочатку, міняється на радісне прийняття цього нового почуття, яке росте й міцніє, заповнюючи все її єство, відкриваючи перед нею нові горизонти, підносячи над прозою буденності і долучаючи до поезії вічності. У зв’язку із надто особистим, інтимним характером циклу сонети були видані з імітацією під переклади з іноземної мови; вибір саме португальської пояснюється тим, що Роберт пестливо називав Елізабет за її смаглявість “моя португалочка”.
І хоч роки перебування в Італії були для Елізабет Браунінг досить плідними у творчому відношенні (збірки віршів “Вікна будинку Гвіді” (1851), “Вірші до конгресу” (1860), роман у віршах “Аврора Лі” (1857)), “Сонети з португальської” так і залишились її лебединою піснею, проспіваною при найвищому злеті на крилах кохання.