
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
МАЙСТЕР ПАРАДОКСАЛЬНОГО АФОРИЗМУ
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вступна стаття до перекладів груків Піта Хейна"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
Про публікацію