Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
МАЙСТЕР ПАРАДОКСАЛЬНОГО АФОРИЗМУ
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вступна стаття до перекладів груків Піта Хейна"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
Про публікацію
