Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
Високе літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Високе літо
На полонині тирличі розквітли,
без нас природа вершить свій закон,
і світ зове, світанки не поблідли,
і кріпне крок під новим рюкзаком.
Бувай, химерна, холена еліто
мужів томливих, товариських дам.
Веде стежинка в полонинське літо,
хоч доля світу твориться не там.
внизу шумлять дороги бистроплинні,
жінки щебечуть, плодоносить сад.
Та вгору ми, назустріч полонині,
хоча рюкзак тягнутиме назад.
Природа – як їй глянути у вічі:
удень засліпить,
скриється вночі...
Та годі вже палити ретросвічі –
на полонині світять тирличі.
Угору –
крок за кроком,
метр за метром,
де зір хорали і дзвінки отар
звучать сучасно, а не в стилі ретро,
де не старіє вітер-трембітар.
Відчуємось нарешті багачами,
успадкувавши видиво земне
із ключ-травою,
цими тирличами,
вогонь котрих із нами не мине.
При ньому грітись предкам
не судилось,
у путь скарби їх кликали не ті:
далеке світло з-під землі цідилось –
то очищались гроші золоті.
Верхи – скарбів примарних осередки...
Які ж високі нажили горби
і скільки гір перекопали предки,
шукаючи приховані скарби!
Тепер, звичайно, всяк із нас філософ
і всяк своєму світу голова.
Ми те світіння спишемо на фосфор
і на відсталість спишемо дива.
А де скарби – ми знаємо сьогодні,
сама природа подає нам знак.
Лиш одного позбутися не годні:
не впхнути жмуток дива у рюкзак.
Ох, путь до гір – як за кордон, далека!
Пройшов начальник ситий, мов гора,
йому природа вже лишень аптека:
підводить серце, схуднути пора.
А в того щось неясно з апетитом,
а в того гірше – і казати стид...
Не так за ліки прийдеться платити
ціну ганебну, як за апетит...
У того все красиве і корисне
на продаж –
діловитий чоловік...
Та золото, що в нього в домі зблисне,
вже більше не очиститься повік...
А той красу підріже для науки,
до серця їй шукаючи ключів...
І скільки їх уже нагріли руки
на полум’ї високих тирличів!
Лягла у небо спати полонина,
лиш ватра з втром бореться вночі.
Та прийде знов і запитає днина:
що вам наснилось, любі тирличі?
А що могло їм доброго наснитись?
Нема від нас їм спокою ніде.
Хіба з легенди прийде світлий витязь,
від них пожадну руку відведе.
Щоб світ і завтра засвітився щедро,
не зводячи багатство до гроша...
Та витязі – це теж із моди ретро.
А в нас рюкзак місткіший чи душа?
У кого як. Тягар страждань повергши,
ми возвелись, що й гори нам малі.
По горах путь. І вже рюкзак полегшав.
Та ще душа нас пригне до землі.
Природа – як їй глянути у вічі,
як їй досерця віднайти ключі?..
Шукаємо... Згоряють ретросвічі.
І тирличі нам світять – тирличі...
1992
без нас природа вершить свій закон,
і світ зове, світанки не поблідли,
і кріпне крок під новим рюкзаком.
Бувай, химерна, холена еліто
мужів томливих, товариських дам.
Веде стежинка в полонинське літо,
хоч доля світу твориться не там.
внизу шумлять дороги бистроплинні,
жінки щебечуть, плодоносить сад.
Та вгору ми, назустріч полонині,
хоча рюкзак тягнутиме назад.
Природа – як їй глянути у вічі:
удень засліпить,
скриється вночі...
Та годі вже палити ретросвічі –
на полонині світять тирличі.
Угору –
крок за кроком,
метр за метром,
де зір хорали і дзвінки отар
звучать сучасно, а не в стилі ретро,
де не старіє вітер-трембітар.
Відчуємось нарешті багачами,
успадкувавши видиво земне
із ключ-травою,
цими тирличами,
вогонь котрих із нами не мине.
При ньому грітись предкам
не судилось,
у путь скарби їх кликали не ті:
далеке світло з-під землі цідилось –
то очищались гроші золоті.
Верхи – скарбів примарних осередки...
Які ж високі нажили горби
і скільки гір перекопали предки,
шукаючи приховані скарби!
Тепер, звичайно, всяк із нас філософ
і всяк своєму світу голова.
Ми те світіння спишемо на фосфор
і на відсталість спишемо дива.
А де скарби – ми знаємо сьогодні,
сама природа подає нам знак.
Лиш одного позбутися не годні:
не впхнути жмуток дива у рюкзак.
Ох, путь до гір – як за кордон, далека!
Пройшов начальник ситий, мов гора,
йому природа вже лишень аптека:
підводить серце, схуднути пора.
А в того щось неясно з апетитом,
а в того гірше – і казати стид...
Не так за ліки прийдеться платити
ціну ганебну, як за апетит...
У того все красиве і корисне
на продаж –
діловитий чоловік...
Та золото, що в нього в домі зблисне,
вже більше не очиститься повік...
А той красу підріже для науки,
до серця їй шукаючи ключів...
І скільки їх уже нагріли руки
на полум’ї високих тирличів!
Лягла у небо спати полонина,
лиш ватра з втром бореться вночі.
Та прийде знов і запитає днина:
що вам наснилось, любі тирличі?
А що могло їм доброго наснитись?
Нема від нас їм спокою ніде.
Хіба з легенди прийде світлий витязь,
від них пожадну руку відведе.
Щоб світ і завтра засвітився щедро,
не зводячи багатство до гроша...
Та витязі – це теж із моди ретро.
А в нас рюкзак місткіший чи душа?
У кого як. Тягар страждань повергши,
ми возвелись, що й гори нам малі.
По горах путь. І вже рюкзак полегшав.
Та ще душа нас пригне до землі.
Природа – як їй глянути у вічі,
як їй досерця віднайти ключі?..
Шукаємо... Згоряють ретросвічі.
І тирличі нам світять – тирличі...
1992
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Просто Немо | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
