ДИКІ ЛЕБЕДІ В КУЛЕ

Стежки сухі, в убір з позолоти
Дерева зодяглись;
Крізь вуаль мли осінньої води
Віддзеркалюють вись;
Й там лебеді на водах осяйних,
Й п’ятдесят дев’ять всіх.

Вже осінь в дев’тнадцятий раз
Відтоді, як лік цих прикмет
Почав я, й ось так же бачив щораз
Раптовий їх злет;
Й тішили слух мій в кружлянь юрмі
Шумливими крильми.

О, що для серця танок їх значив!
Та зараз туга в нім:
Змінилось все з тих пір, як побачив
Їх вперше на березі цім;
Під благовіст крил, що вгорі не мовк,
Я йшов – й легким був крок.

Все так же не втомлюються парами
В холодній вже воді
Плескатись чи кружлять під хмарами,
Й серця їх молоді:
Та ж пристрасть й серед осінньої мли
У них, де б не були.

Й тепер ще в цих водах розкошують,
Чарує їх політ.
В яких комишах вже гніздо влаштують,
З яких озер чи боліт
Зір тішитимуть, як збуджусь колись
Й узнаю, що геть подались?

ПЕРЕСПІВ СТАРОЇ ПІСНІ

Кохану в саду зустрів я, як вечір на землю ліг,
Осяялась стежка світлом її білосніжних ніг;
Просила буть ніжним в любові, мов листя дерев навесні,–
Та я був дурним і юним: інакше здавалось мені.

Стояв я з коханою в лузі, де сонно гойдалась ріка,
Тремтіла в моїй, здригалась її білосніжна рука;
Просила в житті буть терплячим, як рута росте й верболіз,–
Та я був дурним і юним – й ось зараз не стримую сліз.

ЖАЛОБА ЛЮБОВІ

Жалоба – й це вже не дивує –
Присутня в любові самій:
Скрізь люд продає щось, купує;
Хмарки в метушняві своїй;

Вітри, що й на мить не спочинуть;
Скида гай убір золотий,
Де води струмка сірі плинуть –
Загрози це любці моїй.

ПОЛІТИКА

О, цей стрункий дівочий стан! –
Чи щось уже збагну
В словах про римлян, росіян,
Про мир і про війну?

Той мандрував багато й зна,
Про що говорить він;
А той політик – з уст луна:
“Агресорам – заслін!”

І мають рацію, мабуть,
У тім, про що бубнять.
Та – о! – якби знов юним буть
І те дівча обнять!

ВІЧНОСУЩІ ГОЛОСИ

О, вічносущі голоси, мовчіть!
Йдіть до отар небесних сторожів
І мандрувать у небі їх навчіть,
За зблиском зблиск, поки стоїть цей світ.
Чи ж вам не знать, що серцем постарів,
Що в співі птахів вже цей зов звучить,
В вітрах і в хвилях, в шелестінні віт?
О, вічносущі голоси, мовчіть!