Серпень у 1968 році однозначно і назавжди закарбувався у моїй пам‘яті і у пам‘яті міліонів українців, як окупація Чехословаччини, яка неправдиво і у перекрученій формі подавалася у радянській пресі, радіо і у телебаченні. Жителі України, бувши під колоніальним ігом Росії, так нічого і не зрозуміли, що ж насправді відбувається. Окремі військовослужбовці, які проходили службу у Прикарпатському і Київському військовому окрузі були кинуті у складі формувань СРСР і Варшавського пакту для придушення «Празької весни» - молодих паростків чеської демократії.Серед моїх знайомих, на превеликий жаль були також і чехи, які служили у групі радянських військ у Міловіцях. Пропаганда совєтів була досить сильною і тому їй вірили і прислуговували багато народів СРСР.
У 1968 році бувши студентом Житомирського музичного училища ім.В.С. Косенка на власні очі спостерігав протягом двох місяців, пересування військ, їх сконцентрованість і кількість, тому що кожного тижня їздив до батьків у м. Радомишль, яке розташоване близько автомагістралі між Києвом і Житомиром. На ту добу досить добре усвідомлював політичну ситуацію і те що відбувалося.
Взагалі, у СРСР виховували людей у фальшивому розумінні світу.У школах і навчальних закладах велась активна пропоганда про великий «братній союз народів», якого насправді ніколи не існувало. Московсько-російське комуністичне керівництво із недовірою відносилося до народів, які проживали на території України, насамперед українців , поляків ,чехів, німців,євреїв і іншіх, а тому українців тяжко було пересвідчити у тому, що введення армії Варшавського пакту - це є допомога чесько-словацькому народу проти «агресії армії блоку НАТО».
Із перших днів окупації почався активний рух військової техніки.Над головами пролітали різноманітні літаки, гелікоптери. На автомагістралі між Житомиром і Києвом, було зконцентровано багато військової техніки: танки, бронетранспортери, різноманітні автомобілі із антенами (звязок).Обабіч магістралі були прокладені товсті, чорного кольору кабелі.У поліських лісах і на галявинах у тимчасових таборових містечках із наметів проживали тисячі військовослужбовців.По телевізору і у радіо нас пресвідчували, що дану акцію потрібно було зробити раніше, ніж війська блоку НАТО і США змогли окупувати Чехословаччину.
У 1968 році я готувався до служби у армії і у голові весь час була думка, чому війська чужих країн у мирний час окупували малу середньо-європейську країну? Зважуючи те, що невдовзі буду призваний на службу до армії, мені не хотілося приймати участь у ганебній окупації землі, звідки походив мій чеський рід. Заздалегідь домовився із війсьовим диригентом із м. Овруча капітаном Г.В.Відомським, що він мене візьме до оркестру. Пообіцявши, він виконав свою обіцянку.
У Чеській республіці, на жаль і до сьогодні, не подається ніякої інформації про дисидентський рух 60-х років в Україні і про людей, які були проти окупації Чехословаччини. Україну і її населення подають у медіях, як частину СРСР, яка приймала участь у окупації. Насправді, було інакше.Адже на захист чеського народу і на його підтримку виступила значна частина українських людей: інтелігенція, письменники, журналісти і художники.Вони виступили із гострою реакцією.Це Іван Світличний,Євген Сверстюк, Василь Стус, Галина Севрук, Алла Горська, яка згодом була убита спецслужбами КГБ за свою активну просвітницьку і дисидентську діяльність. Іван Світличний сказав , що якщо у Чехії буде погром і введуть танки, то і на Україні буде таке.У Чехію ввели війська, а в Україні були суди і ув‘язнення над дисидентами.Московське керівництво ставило питання :Чехословаччина є небезпечною,тому що із неї візьмуть приклад радянські республіки.Передусім, найближча Україна.Про українські протести світ не знав.5 листопада 1968 року, на вулицю Хрещатик вийшов Василь Макух із протестом. Він облив себе бензином і вигукнув слова про волю України і проти окупації Чехословаччини.Це було настільки страшно,що усі удавали, ніби не розуміють ,що відбувається.Невдовзі від опіків він помер.Євген Сверстюк написав книгу «Собор у риштуванні», за яку відсидів як політичний вязень у таборах з позбавленням волі 12 років.Доля українців і чехів досить подібна ,але поставлена з ніг на голову.У 1945 році уся Чехія вітала червону армію,а на Україні ще велась війна за свою самостійність, яка ведеться і до сьогодні.Чехія у ті часи була досить лоаяльною до Москви, але 1968 рік показав, що під дружбою криється вовчий оскал. Нам, чехам і українцям слід добре знати, що несе із собою російська окупація. Вертаючись у сорокарічний спогад окупації Чехословаччини 1968 року бачимо і сьогодні загарбницьку руку Росії, що знову погрожує Європі і всьому світу, здійснюючи військову агрессію проти Чечні, котру повністю знищила.Зовсім свіжі події військової агресії і окупація Грузії. Россія також зазіхає на території прибалтійських держав, України, Молдавії та інших.
Нажаль агресивна політика недостатньо засуджується провідними країнами світу, Францією, Німеччиною, Великобританією, США та іншими. Світ мусить негайно зупинити і знешкодити агресора, адже у історії знаємо багато фактів , коли із малого регіонального конфлікту починається катастофа.