ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2024.05.19 11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню. З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб

Микола Соболь
2024.05.19 09:09
Кажеш з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.

Віктор Кучерук
2024.05.19 06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…

Микола Соболь
2024.05.19 04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому Артур Дмитриевич, меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации. Несколько цитат. О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»). Однако в миру, как говорится, Вы об

Артур Курдіновський
2024.05.19 02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.

Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Лайоль Босота
2024.04.15

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Журналіст Чесний (1941) / Критика | Аналітика / Міжнаціональні стосунки

 Ева М. Томпсон «Після колонії»




Найвища оцінка Тетяна Роса 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Іван Редчиць 5.5 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-08-25 11:55:15
Переглядів сторінки твору 9911
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.750 / 5.75  (4.083 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 4.720 / 6  (3.828 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2018.03.30 02:10
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-08-25 11:59:08 ]
Нечасто трапляється, щоби серйозна наукова розвідка, до того ж перекладна, та ще й розрахована на зовсім іншу аудиторію, ставала незаперечною громадською подією. Йдеться про книгу американської дослідниці Еви Томпсон «Трубадури імперії. Російська література й колоніалізм» (Imperial Knowledge: Russian Li terature and Colonialism), яка вийшла цього року у видавництві «Основи». Для розуміння масштабу досить темпераментного відгуку Оксани Забужко: «бомба, сенсація, відкриття, цілковита революція в західних поглядах на Росію й Центрально-Східну Європу, – словом, одна з тих рідкісних книжок, які «нарешті пояснюють все», знаходять універсальну відмичку до цілого пакета питань, що довгий час здавалися нероз в’язними».


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2008-10-19 01:52:58 ]
Оксана Забужко трошки перебільшила. Все це ближче до прописних істин, зрозумілих кожній більш-менш нормальній людині, а не до бомби. Але Еві Томпсон слід подякувати за увагу до цієї теми. Психологічні хвороби сильних держав однакові, як і проблеми, що виникають з-за цього у більш слабких. Мене більше хвилює, що я не бачу політичної сили, здатної об'єднати навколо себе людські і матеріальмі ресурси країни, аби зробити прорив уперед, щоб нас, нарешті, перестали повчати жити, наче якіхось недоумків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-10 15:01:52 ]
05.03.2009 _ Богдан Сологуб для "УП"

Література на службі імперії


Кілька років тому вчені зробили сенсаційне відкриття: виявляється, те, що ми бачимо, – далеко не точна картинка того, що є насправді. Як писав Козьма Прутков, коли у клітці тигр, а написано "буйвол", не вір очам своїм: перед тобою, звісно, тварина рогата…

Передбачаю вашу криву скептичну посмішку, але цей принцип стовідсотково спрацьовує в тому випадку, коли ми говоримо про ірраціональне сприйняття нашого північного сусіда - Росії - у світі та деякими нашими громадянами.

Повну картину того, як насправді формувався міф Росії не як окупанта і колонізатора, як це було насправді, а як "висококультурної могутньої держави", досліджує у своїй книзі головний редактор періодичного видання центрально- та східноєвропейської тематики "Sarmatian Review" Ева Маєвска-Томпсон "Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм", що її у перекладі українською видали "Основи".

Томпсон детально досліджує, як упродовж століть російська література ретельно вибудовувала колоніальний міф "все наше на законних правах". У, здавалося б, на перший погляд нейтральних щодо такої проблематики творах авторка помічає стабільний, чіткий колоніальний дискурс.

Приміром, Томпсон доводить, що такі тексти, як то "Кавказький бранець" Пушкіна чи "Герой нашого часу" Лермонтова належать до початкового етапу постання імперського дискурсу, вони агресивні і відверті у своїй меті вмотивувати правомірність і необхідність російської присутності на Кавказі і не лише там.

Дослідниця зазначає, що Росія після завоювання певної території включала її до своєї держави або призначала органи влади, які обслуговували російські інтереси. Література брала участь у цьому процесі, впроваджуючи на завойованих територіях наратив російської присутності і витісняючи з цих територій їхню власну історію та письменство.

Порівнюючи колоніалізм західноєвропейський, наприклад, британський та російський, авторка книги "Трубадури імперії" відзначає цинізм останнього.

Приміром, захопивши Індію, британцям навіть і на думку не спало перейменовувати її, тоді як тільки Росія захоплювала нові землі - там одразу ж зникали власні імена: всюди була - Росія.

Імперська література у цьому процесі не пасла задніх.

Приміром, у творах Пушкіна і Лермонтова, Толстого ("Війна і мир") та Солженіцина ("Раковий корпус"), у творах Валентина Распутіна та Анатолія Рибакова населення колоніальних територій, де розвивалися події їхніх творів, або безмовне, або ж наділене негативними якостями - будь то національності Кавказу, Сибіру чи Узбекистану.

Російські автори різних століть ретельно "відвертають увагу читачів від Росії як імперської грабіжниці і скеровують її до створеного власного образу, який росіяни плекають: Росія - це покірна жертва".

Що, звичайно, є літературним цинізмом.

Приміром, у епопеї "Війна і мир" Толстой зображає "вищий світ" Російської імперії - якихось кілька десятків сімей, менше відсотка населення, натомість зображене суспільство наполегливо мусувалося як "повне відображення російського суспільства".

"Неосвічене і варварське королівство", як описували Росію англійські посли в Москві шістнадцятого століття, раптово завдяки літературним колоніальним прийомам метаморфізується в Росію пишних балів, Наташ Ростових, великих полководців Кутузових (тільки через військову бездарність якого була з тріском програна велика битва під Аустерліцем) та П'єрів Безухових.

До речі, про останнього. Ми дізнаємося з "Війни і миру", що більшість кріпаків П'єра проживала в Київській губернії. Автор тактовно приховує, що добробут П'єра мав початок у страхові, ненависті, втратах і зникненнях людей. Малороси-плебеї, за тонким зауваженням Еви Томпсон, на думку Толстого, нічим не відрізнялися від рабів плантацій

Вони мали забезпечувати "висоту російського духу" одного з головних героїв.
Не відстає у розбудові колоніального дискурсу і літературознавство, радянське зокрема.

Приміром, славетний дослідник давньої літератури Дмитро Лихачов практично всю свою діяльність присвятив пропаганді двох речей: того, що російська література почалася з Києва (хоча до появи "Історії" Карамзіна у 20-х роках вісімнадцятого століття Московська держава вперто, і цілком слушно, відмежовувалась від "київської спадщини") і того, що середньовічна російська література має спільний дух з тогочасною європейською.

Демонструє він це на прикладі барокового гумору. Томпсон вщент розбиває аргументи Лихачова. Вона предметно доводить, що тоді як європейська гумористична література вісімнадцятого століття висміювала недосконалість суспільної ієрархії, раз на рік у вигляді карнавалу творячи "перевернутий світ", то в тогочасній Росії (від себе додам - і в теперішній теж) гумор був пов'язаний з нехтуванням верховенства права; життя, кероване законами, є об'єктом насміхання, тоді як світ без законів сприймається росіянами як норма.

Відтак перед читачем московськими авторами вісімнадцятого століття відверто пропагується вкрай цинічне світосприйняття.
Ева Маєвска-Томпсон. Фото з сайту письменниці
Звичайно, не слід переоцінювати вплив літератури на міф країни, який твориться наполегливо століттями. Але й недооцінювати його не слід.

У світлі сучасної російської політики міф "Росії як жертви" знову виплив в контексті війни на Кавказі, "газової війни" з Україною, розміщенням систем ПРО. У будь-якій агресії винні грузини, українці, американці (потрібне підкреслити), "загадкова російська душа" вимушена тільки захищатися.

Українське суспільство дивується, чому світ, прямо скажемо, необ'єктивно оцінює очевидні речі. Та що там далеко ходити, російські дії набули елементу сакральності у значної частини громадян України.

Міфи живучі, а міфи колективні - тим паче. Деконструкція міфу починається із його усвідомлення. Відтак чим більше ми будемо опиратись "ірраціональному" сприйняттю Росії, тим швидше подолаємо наслідки колоніального минулого.

Богдан Сологуб, для УП


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-11 10:35:34 ]
Література - надійна зброя імперії. А Пушкін і Лєрмонтов її авангард. Глибока думка. Достойна геніїв, які перейменовували вулиці Пушкіна і Лєрмонтова у Львові.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Журналіст Чесний (М.К./Л.П.) [ 2009-08-14 21:58:09 ]
http://durdom.in.ua/uk/main/article_print/article_id/1113.phtml
09.09.09 Хроника освобождения (Украины)

«Время», ОРТ.
Сегодня ночью, с целью предотвратить геноцида русскоязычного населения в селе Червона Зирка (Красная Звезда) Луганской области, по селу был нанесен упреждающий удар установками «Град». По предварительным данным полностью уничтожено одно подразделение «Просвиты» и бюст Тараса Шевченко. Жителям села российскими солдатами оказана гуманитарная помощь, их обеспечили временным жилищем в виде палаток. После прекращения работы российских установок «Град», на месте кровавых злодеяний украинских боевиков из «Просвиты» обнаружены многочисленые жертвы мирного населения. Прокуратурой РФ возбуждено криминальное дело по статье «Геноцид».

«Сегодня», НТВ
….На данный момент, миротворческие силы РФ, при поддержке артилерии и авиации проводят операцию по принуждению Украины к принятию посла Российской
Федерации. Бронетанковые подразделения российских войск двигаются по направлению к Харькову, Луганску, Донецку. Наши корреспонденты передают об
уличных боях в Севастополе, где вероломному нападению украинской Госавтоинспекции подверглись части Черноморского флота России… Российская авиация работает по аэродромам Львова, Ивано-Франковска, Винницы…

«Вести», РТР.
Депутат Верховной Рады Украины (БЮТ) Валерий Писаренко отозвал свой букет цветов, которым он приветствовал российские танки утром. Вместо цветов Писаренко послал торт солдатам-освободителям от оранжевой чумы-Ющенко.

Михаил Леонтьев, «Однако»:
Однако, здравствуйте! Нельзя сказать, что события развиваются непрогнозированно. Ющенко и его клика показали, что терять им нечего. Крыса, загнанная в угол будет вести себя именно как крыса. Демонстративное нежелание ввести с первого сентября в школьную программу на Украине Закон Божий (Московского Патриархата) никак иначе, чем военная провокация, цивилизованными странами не квалифицируется.

Однако, дело совсем не в Ющенке. Черной не только душой, но и телом администрации Белого Дома придется хорошенько подумать о том, как дальше
строить свои отношения с такой страной, как Россия. Тут мало будет перезагрузки, совершенно ясно, что лидер всего православного и славянского
мира, даже без помощи ядерного оружия способен эффективно указать зарвавшимся шакалам облезлого тигра на их место в новом геополитическом раскладе. Не лишним, также будет помнить и тем, кто вооружал и поддерживает политических банкротов в Киеве, о справедливом возмездии. Аляксандр Лукашенка может бесконечно долго лгать о том, что на Украине не пахали против россиян белорусские трактористы, а Беларусь поставляла украинским агрессорам боевые трактора, и прочую технику, включая тяжелые самосвалы и автопоезда в рамках международного права и абсолютно законно, однако, мораль (значение сего слова в Минске надло полагать забыли вовсе) выше чем закон. И
аморальность, вместе с предательством наказывают! И наказывают жестоко.

Максим Кононенко, Mr.Parker, блоггер
…Я давно говорил и буду повторять – всех хохлов надо убить. Просто потому, что ублюдочнее хохлов только британцы. И если бы, в 2004-м, хохлы послушали меня и просто убили Ющенко, всего этого могло бы и не быть. Так что – сами виноваты. Вот такой вот пиздец.


Генерал Наговицын, из интервью новостным телеканалам:
«Также обнаружены в огромных количествах дипломатические молдавские, польские, венгерские и румынские номера. Особый интерес представляют
дипломатические тракторные белорусские номера…»


Аркадий Мамонтов, для тех, кому виднее будет, откуда дать в эфир (Рабочие наброски: материал строится на противопоставлении ужасных злодеяний и
варварства т.н. «украинцев» и спокойной силы, морального облика и культуры русского солдата. В материале должно быть: много гуманизма, оптимизма и немножко жизнеутверждающего юмора.):

«…Она плачет чистым русским языком, которого ее лишили в кинотеатре больше года назад. Над Ксенией Бочаровой издевались методично и зверски, почти с рождения. По злому украинскому умыслу, ее, еще беззащитным ребенком, паспортист записал Оксана Бочарив. Невозможно передать всю глубину страданий и унижений в полуфашистском государстве, на Украине, девочки, чья мать русская из под Фастова, а отец – русский из Хырова (Хырив – так, в период более чем 900 летней западенской оккупации Червонной Руси, называли древний русский Херов-град). Дочь двух русских людей носила фамилию и паспорт, с которой невозможно без проблем пройти мимо московского милиционера…
…Кирилл еще слишком маленький, чтобы понимать, что его спасли от пожизненного проклятия писать каноничное «Кирилл» не только с одним «л», но
и с неприличным звучанием - «Кырыло». Спасли вот эти самые, простые русские парни, сидящие на броне БМПшки. Он играет и смеется возле своего
разрушенного до основания, в котором не осталось даже унитаза, дома. Когда сильно приспичит – Кирилл без проблем ходит в туалет к российским солдатам, простым русским парням, несущим культуру, мир и цивилизацию. Парни соорудили
красивый походно-полевой туалет, в котором есть даже унитазы. Говорят, чтобы создать столь культурный обьект, унитазы собирали по всему селу…»

Владимир Жириновский, из интервью:
«Всех выслать! Всех! Хохляцкая мафия! Со времен Екатерины ни к чему не пригодны! Только разбойничать, воровать. Вы посмотрите – вся преступность в России, кто? Да хохлы! Только они. Все маньяки – Чикатило, например. Они воруют, они воруют рабочие места! Куда пойти русскому работать? Одни хохлы и таджики кругом. У русского выхода нет! Он от того и пьет. Они спаивают
великий русский народ!»


«Комсомольская правда», боевой репортаж с места событий:
«Генерал Х-улев принимает решение:
- Колонну поведу я!

…прыгаем на броню. Возле нас садится сам генерал. С другой стороны – капитан в майке маскировочного грязно-белого цвета и начищеных кирзачах. Капитан
ловит мой взгляд на кирзачи. Угрюмо цедит сквозь зубы:
- Туфли были ахуенные, но пришлось продать…

Идем колонной. Довольно быстро. Успеваю разглядеть яблони, нагнувшие свои ветви под тяжестью плодов над самой дорогой. Мой приятель Гена яблонь разглядеть не успевает – его буквально сносит с башни БМДшки украинская
ветка с многочисленными яблоками!
- Хохлы! - страшно орет над ухом капитан в начищеных кирзачах.

Колонна останавливается, падаем в мягкую пыль на траву возле дороги. Пальба со всех сторон. Краем глаза замечаю, как в меня целится граненым стаканом со смещенным уровнем самогона здоровенный детина в веночке и с оселедцем!
- Я журналист! Пресса! – кричу из последних сил.
- А я – киллер! – отвечает детина.

Успеваю наговорить на диктофон последнее «прости» жене, детям, теще, тестю, главному редактору, нашему бухгалтеру, еще нескольким десяткам друзей и знакомых, Дмитрию Анатольевичу Медведеву и Владимиру Владимировичу Путину (Медведеву, впрочем, успеваю только написать маленький комент в блог).

Вдруг, капитан в начищеных кирзачах прыгает на детину и, буквально своим телом закрывает меня, принимая в себя весь губительный заряд страшного
стакана! Опешивший детина стоит возле дороги и я наконец-то разглядываю в умиротворенных чертах, того кто в меня целился, девушку…

Повсюду валяются безжизненные тела, молоденького лейтенанта рвет с непривычки в придорожный кювет, возле гусеницы БМДшки, люто бьет рукой по земле и плачет седой прапорщик:
- Я ж говорил! Нахрена соваться! Колонной!... Нет больше колонны! Нет!!! Из самогона! Всех положили…

Остатки штабного батальона стягиваются к командирской машине. Она без гусениц, без пушки, без двигателя – украинский 1-й, отдельный Харьковский батальон истребителей танков полностью прет из танка все без промаха, влет
продавая… Сбоку стонет генерал Х-улев, потирая отбитое ниже поясницы место.
Вторая война. Второе ранение. В то же место. Герой!...»

***

Если кто-то находит все написанное чистейшей воды бредом, выдумкой и провокацией – пусть послушает Дугина . Или
посмотрит Медведева . Там тоже смешно. Я бы сказал – смешнее. Однако еще и интересно – у кого на уме то, что у них на языке?


Канаріс (12.08.2009) durdom.in.ua

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-09-03 06:36:28 ]
За гори золота я не продам
Своєї волі піднебесний храм.
У ньому я хреститиму нащадків,
Щоб жодний не скорився ворогам.