Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.25
07:21
Нема підстав, як і причин,
Клясти погоду, -
Бажане сонце з-за хмарин
Завжди виходить.
Невдовзі вітер віднесе
Важкі хмарини
І стане чистим небо все,
Як і донині.
Клясти погоду, -
Бажане сонце з-за хмарин
Завжди виходить.
Невдовзі вітер віднесе
Важкі хмарини
І стане чистим небо все,
Як і донині.
2026.07.24
23:28
На перехресті спогадів та мрій
Тримав за руку благодатне літо.
Веселку щастя бачив я з-під вій,
А червень, мов салюти, сипав квіти.
Стояв поет замислено-сліпий,
Хотілося заради інших жити.
О, небо! Сном про ті часи покрий,
Тримав за руку благодатне літо.
Веселку щастя бачив я з-під вій,
А червень, мов салюти, сипав квіти.
Стояв поет замислено-сліпий,
Хотілося заради інших жити.
О, небо! Сном про ті часи покрий,
2026.07.24
18:11
Для достойного життя
дав Бог землю народу.
Та лідери вирішили, що
не таку, не там, не стільки…
І повели багато люду,
майже весь народ,
всюди за більшою, кращою,
також Божою, але інших…
І хто вони тепер перед Богом?
24.07.2026р. UA
2026.07.24
17:43
Є потреба бути-вщухнуть
І тріпочучи зомліть ,
Духи злого нарікання
Дичиною захопить.
Розчепірь-но пальці щему,
Прикуси язик скорбот,
Видирайся на ґорґоші*
І тріпочучи зомліть ,
Духи злого нарікання
Дичиною захопить.
Розчепірь-но пальці щему,
Прикуси язик скорбот,
Видирайся на ґорґоші*
2026.07.24
17:03
Надія — вона така:
на поклик руша, де важко.
І тиха, й негомінка,
неначе пір’їнка пташки,
у душу впаде й живе —
така собі незнищенна.
Заповідає нове,
що станеться недаремно.
на поклик руша, де важко.
І тиха, й негомінка,
неначе пір’їнка пташки,
у душу впаде й живе —
така собі незнищенна.
Заповідає нове,
що станеться недаремно.
2026.07.24
15:50
Каліфорнійські береги
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
2026.07.24
15:26
підприємці із міста пирятина
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
2026.07.24
13:18
Стовпи зі світла - первісні знамення,
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
2026.07.24
12:54
Осінній вечір позаминулого року. У селі вже геть стемніло та ще й електроенергію вимкнули. Взявши потужний ліхтарик та двоє відер, вирішив принести від колонки води в хату, щоб не бігати ранком під дощем, який обіцяли. Напевно я щільно не зачинив вхідних
2026.07.24
12:48
Чи на землі цій грішній були б ми,
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
2026.07.24
10:23
Всі твої кумири, як на гріх,
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
2026.07.24
08:48
у нього ризики і квоти
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
2026.07.24
07:38
Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
Про публікацію
