Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.31
19:17
Чи наснилось, чи ні... Вже заплутався. Не пам'ятаю...
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
2026.05.31
15:20
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
2026.05.31
15:03
Як Сталін партійну «опозицію» подолав.
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
2026.05.31
14:35
ті хмари над
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
2026.05.31
11:42
Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
2026.05.31
10:55
Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
2026.05.31
10:34
ІІІ. ВАГА КОРОНИ
Тереми великого князя дихали прохолодою та запахом воску. Ярослав Мудрий сидів біля дубового столу, заваленого сувоями, книгами та картами. Його погляд – глибокий, проникливий, який бачив людей наскрізь – зара
2026.05.31
07:03
Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
2026.05.30
12:07
Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
2026.05.30
11:53
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.
Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.
Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
2026.05.30
11:01
На зеленому газоні
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.
2026.05.30
07:28
напередодні усього
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
2026.05.30
06:57
Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
2026.05.30
00:11
В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Звідки прий
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
Про публікацію
