Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Міський бог Ерос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міський бог Ерос
Почнемо з вулиці. Очі блакитно світяться
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
