Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
. І
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Міський бог Ерос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міський бог Ерос
Почнемо з вулиці. Очі блакитно світяться
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
