Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Вода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вода
(лід)
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
