
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Вода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вода
(лід)
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію