Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Вода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вода
(лід)
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
