Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Вода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вода
(лід)
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
На лезах льоду виступила сіль.
Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню
Мурують небо мовчазні істоти
І засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.
Усміхнені уста іще мовчать,
Та вже тремтять заплющені повіки.
Звучать у замках льоду перші ріки,
І на сувої зламано печать!
Читайте, сфінкси, древні письмена:
“Коли людина змучиться в безсмерті,
кров проросте в її долоні стерті,
засвітиться і висвітить до дна...”
Колись холодну кров я ніс на спис,
Ім’ям Христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)
Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Ще грань лаає промені, та вже тьмяніє холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
Вбирають кольори, їх циферблати – зо-ло-
То-цо-ко-тіння рухається тінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
Дзвенять пружини-стебла – лет зелених ліній!
І промені води! Дзеркальний срібний струм,
Перетікання кольорів з імен і гобеленів
У небо! В марево! В невидимі сім струн! –
І хвиля золота! – Вода! Води солодкий геній
Росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи-дзвіниці,
Її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
Русалки і вінки, темниці, таємниці,
Слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,
І водорості ніжні і рухливі...
Нічні міста несе її підземний плин –
Їх мушлі океан ховає в пасма сиві.
І ось виходять з них веселі божества,
Співучі друзі, нереїди захмелілі.
Все ближчі голоси. Тремтить трава.
І я з’являюся. І ти ідеш між лілій,
Між поглядів, мелодій і дзеркал –
Тебе багато, ти – вже інша, незнайома,
Чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
А тінь моя летить над містом невагома.
Я – демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я – режисер. Маґістр алхімії. Я триста
Разів ніхто. Невтішний. Я – ця фізія пісна.
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.
Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба – голова.
Вони ідуть – води невпинні легіони.
Бруківка вибухає. Б’ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю по спіралі.
Тризуб Нептуна викине його в Сузір’я Пса.
Повториться усе. І зникне. І так далі...
(дощ)
вже ближчають дощі – темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло
і будять землю їх невпинні стріли
і відчиняють брами золоті
...так, наше сонце – дощове і скам’яніле.
У ринвах води Нілу віддзвеніли.
Щурі чатують ґрати і потоки,
А голуби – прекрасне і високе.
Між ними – ми, весна, розмова, пляшка.
А за дверима –вічність – бідолашка.
Та вже якщо Ви тут, - чекайте, бабцю!
А ви – оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
Про те, які на світі є пейзажі,
Про риб і звірину – то незла тема!
Про “Свято, що завжди з тобою” Хема...
Я буду посміхатись і п’яніти.
А ви мені – про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
Й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
