Анно,
вірш твій мені сподобався. Хоча для мого дещо лінійного германського мислення він в певних місцях незрозумілий, але то, мабуть, тому, що в ньому є тільки тобі та твоїм втаємниченим адресатам віломі шифроґрами.
З дружнім привітом,

Юрцю, стосовно ідіомності в мене є дещо контроверсивні думки... Бачиш великий набір ідіом чи фразеологізмів, яким славиться англійська мова безумовно розкіш, але ця розкіш позбавляє мову певної гнучкості. Ми ж бо з тобою знаємо наскільки англійська мова переобтяжена ідіомами, чого тільки варті дієслівні ідіоми, яких вже назбиралося на грубезний словник. В поезії важливе мовне новаторство, ту українська та й будьяка слов*янська мова, окрім болгарської дасть величезну фору англійській. Відомо ж, рухомість слів в реченні (рос\укр) породжує нові значення.

Тепер знову до тези "варимося в собі". Поезія, на мою думку є герметичною цариною, тому кожна національна поезія вариться у власному бульйоні. Просто у англійської поезія, з відомих причин, більше читачів. Проза, драматургія, есеїстика - то інша річ, вони просто перекладаються і там такої герметичності немає. Інша справа що поет, який знає еілька мов може збагачувати себе як технічно так і змістовно. Але обміну міжлітературного , на мою думку, не відбувається. Читачі кожної національної поезії переважно є носіями тієї мови, на якій вона написана. Це ж очевидно, чи не так?

Юрцю, ти не хочеш мене чути! По - перше, Шекспіра знає весь світ тому що він насамперед драматург. Його пєси за ці кілька століть поставила у всіх країнах Європи. Хто знає Шекспіра як автора сонетів? Хто у світі їх може прочитати, окрім людей, які гарно розмовляють англійською. Чи багато американців знають достатньо англійську щоб прочитати і насолодитися сонетами Шекспіра? Питання риторичне. Далі, світ не знає слов'янських авторів. Який світ? Світ американських фермерів, чи шапувальників фаст-фудів? Ти хочеш сказати що культурна людина на Сході чи на Заході не знає творів Достоєвського, Чехова, Толстого, Набокова, Пастернака, Бродського, Ґавела, Куркова? Інша справа, що автрійці знають і насолоджуються Рільке, німці Гейне, французи Аполінером, італійці можуть насолодитися прекрасними сонетами Мікєльанджело Буонаротті. Всім іншим треба вчити німецьку, французьку, італійську щоб відчути те, що можуть відчути вони... Ти багатьох англомовних американців знаєш, які б володіли хоча б однією мовою окрім англійської? Давай спочатку згадаємо про свідомий ізоляціонізм американців, французів, почасти британців, а потім будемо говорити про світ, яких не хоче нас знати.
Будувати мости між поезіями можуть лише поети, але не пересічні читачі. І професійні поети їх давно вже збудували. Українські поети минулого і сучасного як ніхто інший ті мости будували. Недарма, Микола Зеров у 20 роки минулого століття сказав, що українці - це нація селян і перекладачів. Українські поети і письменники за Совка сторили одну з кращих шкіл літературного перекладу. А журнал Всесвіт читав весь культурний СРСР, для того багато балтійців та росіян вивчали українську мову щоб читати світові новинки літературні, бо саме в Києві існувало правило - ми перекладаємо те, що ще не встигли перекласти російською. Тому існувала така собі культурна конкуренція. Ти про те знав? Скажи відверто тільки? САме така перекладацька активність багатьох поетів збагатила новими формами, новими думками. Просто не всіх авторів достойних знають зараз молоді поетичні початківці. Іноді у них складається хибне враження, що вони першопрохідці.
, а насправді багато хто не ладен у слід вступити тим, кого вже зараз і немає...