Коли Союз розпадався - багато вірило в це?
І Росії чекає та сама участь.
Не іронізуй Чері - це лиш моя особиста думка - Росія як держава повинна загнутись. А як буде - можливо побачимо.

та збав мене Боже комусь колись ставити діагноз тавро чи клізму:))))))))))) ні в якому разі не заперечую формули, що скільки мов ти знаєш стільки разів ти людина... лише волію зробити акцент на тому, що, на мій суб’єктивний погляд, для сучасних молодих українських авторів сліпе наслідування модних тенденцій, най навіть і світових, може стати духовним добровільним самознищенням.

З іншого боку - шо таке Їжаки і АНТИПО - фігня від нічого робити - так і передай їм.
Ти ж у наc ку`єр. Кхм. :)

Тобто, те, що ти - месія, заперечень в тебе не викликає? А от все інше - викликає :))) Ех, Юрчику, кидай ту роботу в мерликанському офісі - тамошні покемони тобі всю оперативку вже покоцали...

Черунь,
Я не месія - я мрійник. А ну ж сповниться... ;)

Смерть читачу! :)

Чері,
Отакі "капіши" :)
Але пізно - джин з пляшки вийшов і буде важко його туди загнати.
Значить автор відповідає за це все. І хух і хіх - легше стало.

скоріше вже "смерть автору":)
було б добре хоча б на час приміряти ідеї постструктуралістів і із авторитарних патріархальних авторів, які виношують твір, як дитину, і потребують тлумача-критика, перетвористись на скрипторів - деперсоналізованих авторів, які маргіналізуються, даючи своїм любим читачам реалізуватись, витлумачивши текс на свій манер. (по суті - створивши текст заново). :)
в принципі будь-який текст - це комбінація вже відомого і існуючого, тому саме поняття "оригінальності" твору в певній мірі здається недоречним.
у клачному розумінні автор яскраво домінує у співвідношенні "автор-текста", намагається нав"язати читачеві певний зміст, прагне оволодіти свідомістю читача через вплив власне-твору,
коли ж скраптор = твір, вони існують в єдності і є взаємообумовленими - тоєсть, автор - є автор лише коли він творить твір:) а далі твір існує самостійно, і фактично "автором" стає сам читач - вкладаючи свої змісти у текст.
тому, зважаючи на ремарку Люби, як на мене (поструктуралісти мене би підтримали:)) автор не винен, бо автор "помер".

Тоді вже, швидше, "смерть нетворчому читачеві" :)
Нікусю, сонечко, згідний з багатьма вашими поглядами, окрім висловлювання автор "помер". Тоді і Бог "помер"? Інакше як?

Погоджуюсь Нікусь,
Тому - часто елітарна поезія помирає для "мас", бо до неї потрібен інтерпритатор,
або голова, котра індентивікує себе на цьому самому рівні знань у якісь конкретній галузі.
А це, що "знавці" - читають елітку і петрають щось в тім - фарс.
А "мейнстрімова" поезія має занадто широкий спектор самопрояву і кола читачів,
вона дефинітивно народжується суб`єктивною по суті.
Тоді з`являється поняття смаку. А на нього, як відомо "таваріщей нєт".
Є (повторюсь) фільтр - через рецептори до вібраційних процесів в області серцевого
клапана з відтворенням картини уявними процесами персепціонізацїї сприйняття.
Автор помер - нехай жиє автор! :)

І помре тільки той, хто прагне смерті. Амен. :(

Юрію, ви щось вельми підозріле говорите про поняття смаку. А на нього, як відомо "таваріщей нєт"...

А як тоді ну хоча би однакові блюда в ресторані, чи їх не обирають за певними смаковими критеріями? Не кажу вже про чисте повітря, чисту воду, лагідне сонце, природу - до яких ми маємо вельми схожі відчуття...
Смак це - початково, відчуття добра, згадайте, що на цю тему сказав Господь і що Він передав людині...

Володимире,
Коли людина голодна - то смакові якості притуплені дещо.
Тож коли масли плавають, а довкола юшка - масли видаються манною божою.
А ось насититься така людина і починає перебирати - стає гурманом.
Ось я наприклад - не можу їсти спайсі їжу - весь смак - коту під хвіст.
А для декого - це одне блаженство. І якою би вода чистою не була і блюдо
би не виготовлялось хто-зна яким маестро кулінарії - це їда для мене буде лиш
переперченим вогнедихаючим дракомном і я будучи ситим відкладу її на бік.
Я про саме про такі смаки говорю.

Юль,
Не наслідувати потрібно а розуміти, щоби потім не стати енним винахідником кола...
Ви боїтесь, шо коли начитаєтесь Фроста то вже не станете подібні до Кабанова :)))))

оу, а я гадала, що ударами нижче поясу варто користатись лише у чоловічому двобої:))) В мене є певні інтуїтивні здогадки, що навіть якщо я вивчу напам’ять всього Фроста, він не стане мені ближчим за певні вірші Кабанова) Кожному властива любов, що поза межами аналітики:)

сказати ж щось нове можна швидше від інформаційного вакууму аніж від неабиякої обізнаності..бо "многие знания - многие печали" (с) ніхто ще не скасовував. Отак перечитаєш буває всього Фроста, Еліота та Вітмена підхопиш вірусяку цинізьму і зрозумієш собі на голову, що все вже дааааааавно написане до нас. і замовкнеш навіки. і амінь.

принаймні дискусія відбулась. дяка за розвагу.)

Юліє - я пожатував. Звичайно - Ви маєте рацію - все вже дааааааавно написане до нас.
А ми бавимося, можливо до кола прилаштовуємо якісь чудернацькі цяці і від того воно котиться
швидже. Але колесо вже є.
Із любов`ю я з Вами погоджуюсь - кожен любить кого Бог послав любити - бачите який я погідний. :)
Так і живемо.

Нікусю, любов не відноситься до здобутків цивілізаційних, а тільки до стосунків Господь - Людина, і якщо автор, як людина творча, що звершується у Подібності, а значить і Бог (до кого у подібності) "померли", то любові у вас не має і бути не може, не дивлячись на будь які посилання. Бо любов - атрибут тільки Божественний, а ми ці атрибути набуваємо тільки із наближенням до Джерела, а не віддаляючись :(

Пишіть вже краще тоді - з найтеплішою пристрастю :)