от блін, Юрію..а я сподівалась отримати за нього (твір) "букера"...:)))))))))))
щодо "сукровицы".. пояснювати асоціації - марна справа..довго набирати, як каже один мій кращий друг:)
стосовно "искусанной губы", то наші і ваші мови тут ні до чого - ця метафора стосувалась лінії берега.:))

Ніхто нікому не винен…Невинних нема, мала.
І винних також немає…А море – воно довіку
Тече – і не витікає. Ти ж бачила, ти ж була,
Ти ж чула по черзі: чайок і голос того чоловіка,
Якого – (який красивий!) – по нотах збирала і
По літерах, пальцях, струнах, по снах і по чому ще там…
Константи станційних стансів…І танців живі вогні…
Угору злітає пісня.
Донизу стікає Лета.
Вокзал – наче зал побачень (побачила – і… пішов),
Побачень-пробачень-прощень і тощо, багато тощо,
Бо море, аморе-море, тікає від підошов…
Бо море, аморе-горе, затоплює траси, площі,
Будинки, двори, горища – усе, що в тобі-мені,
Безмежжя – навала шалу, і шаллю загорнеш плечі…
…І потяг, а потім протяг, а потім – крізь сон – вогні…
…Півроку мине – і знову збираєш слова і речі
В наплічник… І зимно… Юлько, зозулько моя дурна,
Коралі (горох-квасолька) розсипані…Розсип літер…
…А море зітхне, і схлипне, і руку простягне: на.
Збирай, підбирай, маленька…
Мозаїка.
Море.
Вітер.

дуже гарно.

дяка, Юль.