ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Прохорчук (1988) /
Вірші
Розстріляні колоски
Пам’ятаєш, Вкраїно, той дивний смак голодомору?
Пам’ятаєш опухлий і напівпритомний жах?
Лікувалась земля, на тиранів і деспотів хвора,
А недуга лишилась на встромлених в горло ножах.
А двадцятому віку було лише тридцять три роки...
І приходила смерть не з косою тоді, а з серпом.
Пам’ятаєш, Вкраїно, оті замордовані щоки?
Пам’ятаєш ті шиї, задушені житнім снопом?
Пригадай, як вершився страшний суд тоталітаризму,
Що страчав і виносив вердикти до болю прості.
І тримали кати, наче хрест, ідеал комунізму,
Й розпинали народ на зчорнілому тому хресті,
І збирали дань смерті – про це не розкажуть аннали –
Не минувши жоднісіньку хату і жоден куток...
Ну, чого так принишкли, недозвіри і канібали?!
Розкажіть, чи багато пожали тоді ви кісток.
Що, товаришу Сталін, солодке убивства захмілля?
Розкажи нам, народів всіх батько і вождь всіх страхів:
Чи ти бачив той голод з очима напівбожевілля?
Чи хоч раз куштував горобців, лободу й ховрахів?
Розкажи нам про запах безкровної смерті мільйонів
І про кровну смерть тих, хто зварився в чужім казанку,
Як за золото й срібло іконок, хрестів й медальйонів
Продавав напівтрупам ти мить існування п’янку.
А безвинних дітей, немовлят убивав ти навіщо,
Давши ніж тим, чий розум згасили інстинктів вітри?!..
Все ж було в тому році таке щось зловісно-провіще,
Бо й Ісусу в день страти також було лиш тридцять три...
... І справляв геноцид свій бенкет, торжество сатанічне,
І блукала, блукала повсюди червона чума,
І мовчання села переходило з часом у вічне,
Тільки де-не-де чулось: „Матусю... дай хліба...” – „Нема...”
І серця вже не бились у дикім плачу істерички,
А в очах у сиріт відлунав передсмертний той спів...
Пам’ятаєш, Вкраїно, голодні жнива п’ятирічки?
Ти іще не забула розстріляні п’ять колосків?..
18.12.04
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розстріляні колоски
Пам’ятаєш, Вкраїно, той дивний смак голодомору?Пам’ятаєш опухлий і напівпритомний жах?
Лікувалась земля, на тиранів і деспотів хвора,
А недуга лишилась на встромлених в горло ножах.
А двадцятому віку було лише тридцять три роки...
І приходила смерть не з косою тоді, а з серпом.
Пам’ятаєш, Вкраїно, оті замордовані щоки?
Пам’ятаєш ті шиї, задушені житнім снопом?
Пригадай, як вершився страшний суд тоталітаризму,
Що страчав і виносив вердикти до болю прості.
І тримали кати, наче хрест, ідеал комунізму,
Й розпинали народ на зчорнілому тому хресті,
І збирали дань смерті – про це не розкажуть аннали –
Не минувши жоднісіньку хату і жоден куток...
Ну, чого так принишкли, недозвіри і канібали?!
Розкажіть, чи багато пожали тоді ви кісток.
Що, товаришу Сталін, солодке убивства захмілля?
Розкажи нам, народів всіх батько і вождь всіх страхів:
Чи ти бачив той голод з очима напівбожевілля?
Чи хоч раз куштував горобців, лободу й ховрахів?
Розкажи нам про запах безкровної смерті мільйонів
І про кровну смерть тих, хто зварився в чужім казанку,
Як за золото й срібло іконок, хрестів й медальйонів
Продавав напівтрупам ти мить існування п’янку.
А безвинних дітей, немовлят убивав ти навіщо,
Давши ніж тим, чий розум згасили інстинктів вітри?!..
Все ж було в тому році таке щось зловісно-провіще,
Бо й Ісусу в день страти також було лиш тридцять три...
... І справляв геноцид свій бенкет, торжество сатанічне,
І блукала, блукала повсюди червона чума,
І мовчання села переходило з часом у вічне,
Тільки де-не-де чулось: „Матусю... дай хліба...” – „Нема...”
І серця вже не бились у дикім плачу істерички,
А в очах у сиріт відлунав передсмертний той спів...
Пам’ятаєш, Вкраїно, голодні жнива п’ятирічки?
Ти іще не забула розстріляні п’ять колосків?..
18.12.04
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любі друзі зі старої кАманди Анни Ахмєтової рятують країну"
• Перейти на сторінку •
"Stars fell on Alabama"
• Перейти на сторінку •
"Stars fell on Alabama"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0919 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0919 seconds