Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ
ДОРОГА, або МЕТЕЛИК ЗА СКЛОМ.
Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 248 с. – (День Європи).
Спочатку біографічні акценти: письменниця Ірен Роздобудько живе в Києві, працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна», автор 15-ти книжок, переможець конкурсу «Коронація слова», лауреат міжнародної премії ім. Юрія Долгорукого, два романи екранізовані.
У зав’язці сюжету книги, про яку йдеться, нема нічого особливого: рядове робоче відрядження журналістки Єви та оператора Дана, що їдуть робити звичну роботу. Отже, дорога… А дорога – це зміна status quo, це – рух, це – неминучі зустрічі, обов’язкові випадковості, тобто, умови гри заявлено чітко й недвозначно. Спочатку героїв двоє, потім гра продовжується втрьох, ще далі – вчотирьох, бо додаються Мія та Іван. Серед них нема поганих і хороших. Є люди. Зі своїми позитивними й негативними рисами. Зі своїм дивним, химерним, трагічним життям, котре круто змінила дорога.
Ситуація вимальована цілком природна: зустрілися чужі люди, але дорога їх зблизила, й вони стали близькими один одному, незамінними, єдиними. Сюжет набуває універсальності філософської притчі, адже побудований на незбігові видимого й сущого ( і в результаті – непередбаченого), бо ж муки мученицькі, нестерпні страдницькі гризоти відчуження – це головна психологічна реальність нашого часу. Дорога змусила головних героїв зупинитися (саме так!), подивитися на своє звичне існування, і зі жахом упевнитися в його фальші, в тому, що весь попередній спосіб життя – чистої води лицемірство, удаване, облудне, штучне життя. Не випадково раз по раз виникає образ метелика за склом – прекрасна за своєю глибиною метафора несумісності, окремішності, приреченості: «…я не хочу обманювати тебе. Я – метелик. Жила – і померла. Тобі подобаються засушені метелики? У мене вже є все, що потрібно: коробка зі скляною кришкою, жорсткий поролон, голки по обох боках – аби крильця завжди були розпрямленими і гарними. На мене дивляться, але ніхто не може видряпати з-під скла. Я цього не хочу!»
Письменниця вдало використала випробуваний багатьма літераторами, перевірений часом спосіб демаскування персонажів. Віч-на-віч із собою та під впливом дорожніх подій у наших героїв із під машкари зневіри й байдужості раптом визирають справжні обличчя. Буває, що для цієї оздоровчої процедури вистачає двох хвилин! Головній героїні Єві пофартило: переживши душевну драму, вона знайшла довгоочікувану гармонію між собою і світом, повернулася до себе справжньої, впевнилася у тлінності зла, неминучості добра і вірності своєму призначенню. Операторові Дану це не вдалося, бо повернення до норми він сприйняв як небезпеку, як порушення загальноприйнятих канонів. Порушення правил гри для нього закінчилося трагічно: зустрівши жінку, яку шукав усе життя, він її втрачає і гине сам. Іншого йому не дано.
У класиці кінематографу мотив дороги як символу змінності й непередбачуваності людського життя втілив італійський маестро Федеріко Фелліні. Його шедевр про людську жорстокість і людське страждання так і називається – «Дорога». Головна героїня, яку блискуче зіграла Джульєтта Мазіна, трішки вар’ятка, трішки свята, трішки кумедна, лагідна й ласкава жінка мандрує дорогами Італії вкупі зі циркачем, жорстокою і зовсім чужою людиною. Але справа не тільки у сюжетній подібності. Цей чоловік не знав, що для нього означає ця жінка, а коли зрозумів, уже її втратив. Момент прозріння запізнився.
Звісно, роман містить у собі немалу частку обов’язкового антуражу гри: події, щедро начинені ознаками трилера: кривава бійка при спробі зґвалтування беззахісної Мії групою п’яниць, героїчне її врятування, небезпечне поранення Івана, вбивство одного з нападників, таємнича аура ворожки і цілительки, яка рятує Івана від смерті, і ще багато іншої екзотики, включно зі красотами Сингапуру. У всьому – фатальність, рокованість, загостреність, що доведені до межі. Але то вже деталі. Головне – зі сторінок роману Ірен Роздобудько постає страхітлива історія запізнілого пробудження душі, й одночасно, віра у можливість людини круто змінитися, зробивши на дорозі свого життя зупинку. От тільки бажано, щоби не запізно!
Надруковано : "Літературна Україна" №5-2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ
Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 248 с. – (День Європи).
Спочатку біографічні акценти: письменниця Ірен Роздобудько живе в Києві, працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна», автор 15-ти книжок, переможець конкурсу «Коронація слова», лауреат міжнародної премії ім. Юрія Долгорукого, два романи екранізовані.
У зав’язці сюжету книги, про яку йдеться, нема нічого особливого: рядове робоче відрядження журналістки Єви та оператора Дана, що їдуть робити звичну роботу. Отже, дорога… А дорога – це зміна status quo, це – рух, це – неминучі зустрічі, обов’язкові випадковості, тобто, умови гри заявлено чітко й недвозначно. Спочатку героїв двоє, потім гра продовжується втрьох, ще далі – вчотирьох, бо додаються Мія та Іван. Серед них нема поганих і хороших. Є люди. Зі своїми позитивними й негативними рисами. Зі своїм дивним, химерним, трагічним життям, котре круто змінила дорога.
Ситуація вимальована цілком природна: зустрілися чужі люди, але дорога їх зблизила, й вони стали близькими один одному, незамінними, єдиними. Сюжет набуває універсальності філософської притчі, адже побудований на незбігові видимого й сущого ( і в результаті – непередбаченого), бо ж муки мученицькі, нестерпні страдницькі гризоти відчуження – це головна психологічна реальність нашого часу. Дорога змусила головних героїв зупинитися (саме так!), подивитися на своє звичне існування, і зі жахом упевнитися в його фальші, в тому, що весь попередній спосіб життя – чистої води лицемірство, удаване, облудне, штучне життя. Не випадково раз по раз виникає образ метелика за склом – прекрасна за своєю глибиною метафора несумісності, окремішності, приреченості: «…я не хочу обманювати тебе. Я – метелик. Жила – і померла. Тобі подобаються засушені метелики? У мене вже є все, що потрібно: коробка зі скляною кришкою, жорсткий поролон, голки по обох боках – аби крильця завжди були розпрямленими і гарними. На мене дивляться, але ніхто не може видряпати з-під скла. Я цього не хочу!»
Письменниця вдало використала випробуваний багатьма літераторами, перевірений часом спосіб демаскування персонажів. Віч-на-віч із собою та під впливом дорожніх подій у наших героїв із під машкари зневіри й байдужості раптом визирають справжні обличчя. Буває, що для цієї оздоровчої процедури вистачає двох хвилин! Головній героїні Єві пофартило: переживши душевну драму, вона знайшла довгоочікувану гармонію між собою і світом, повернулася до себе справжньої, впевнилася у тлінності зла, неминучості добра і вірності своєму призначенню. Операторові Дану це не вдалося, бо повернення до норми він сприйняв як небезпеку, як порушення загальноприйнятих канонів. Порушення правил гри для нього закінчилося трагічно: зустрівши жінку, яку шукав усе життя, він її втрачає і гине сам. Іншого йому не дано.
У класиці кінематографу мотив дороги як символу змінності й непередбачуваності людського життя втілив італійський маестро Федеріко Фелліні. Його шедевр про людську жорстокість і людське страждання так і називається – «Дорога». Головна героїня, яку блискуче зіграла Джульєтта Мазіна, трішки вар’ятка, трішки свята, трішки кумедна, лагідна й ласкава жінка мандрує дорогами Італії вкупі зі циркачем, жорстокою і зовсім чужою людиною. Але справа не тільки у сюжетній подібності. Цей чоловік не знав, що для нього означає ця жінка, а коли зрозумів, уже її втратив. Момент прозріння запізнився.
Звісно, роман містить у собі немалу частку обов’язкового антуражу гри: події, щедро начинені ознаками трилера: кривава бійка при спробі зґвалтування беззахісної Мії групою п’яниць, героїчне її врятування, небезпечне поранення Івана, вбивство одного з нападників, таємнича аура ворожки і цілительки, яка рятує Івана від смерті, і ще багато іншої екзотики, включно зі красотами Сингапуру. У всьому – фатальність, рокованість, загостреність, що доведені до межі. Але то вже деталі. Головне – зі сторінок роману Ірен Роздобудько постає страхітлива історія запізнілого пробудження душі, й одночасно, віра у можливість людини круто змінитися, зробивши на дорозі свого життя зупинку. От тільки бажано, щоби не запізно!
Надруковано : "Літературна Україна" №5-2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
