ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.05 11:42
Розпізнаю війни запеклість
І лють, і злість її щодня, –
Іще засмучує далекість
І душу точить незнання.
Я так давно тебе не бачив,
Через появу в нас біди,
Що знемагаю без побачень,
Як степ улітку без води.

Віктор Насипаний
2025.04.05 07:02
В село якось примчав дорослий внук
До свого діда врешті в гості:
- Авто я маю, хату, ноутбук.
Мене шанують на роботі.

І непогана, звісно, зарплатня.
Я, діду, програміст хороший.
До долара прив’язана вона.

Микола Соболь
2025.04.05 06:55
Осяде пил на убиті тіла,
понівечені жили доріг,
моя любове, аби ж ти могла,
врятувати в ту мить Кривий Ріг,
ще кров гаряча стікає з чола,
лежать дітки убиті, поглянь,
моя любове, аби ж ти могла…
я б віддав тебе всю без вагань.

Хельґі Йогансен
2025.04.05 00:14
— Добрий ранок, кохана! Як спалось?
— Жартівник! Це вже майже обід.
Таки справді без чогось дванадцять,
Лиш спросоння не видно мені.
На столі пахне тепла ще кава,
Сонце сяє грайливо в вікні.
Ти усміхнена, ніжна і гарна,
Наче Еос, мов цвіт навесні.

Борис Костиря
2025.04.04 21:50
Ця синиця вміщає в собі
цілий Всесвіт.
Синиця вміщає в собі
голку Кощія.
Так велике ховається
у малому.
Зруйнуєш малий Всесвіт,
розвалиться великий.

Борис Костиря
2025.04.04 21:45
Руйнується немічне тіло, мов замок.
Руйнується плоть, як уламки сторіч.
Руйнується те, що виходить із рамок,
Немовби відлуння лихих протиріч.

І те, що цвіло, переходить в занепад.
А те, що буяло, упало в труху.
І нас поглинає ненависті невід

Тетяна Левицька
2025.04.04 21:17
Нестерпілось, незлюбилось,
навіть уві сні...
Ніч заквецяла чорнилом
зорі чарівні.
Вітер хмари поганяє
пружним батогом...
Сніг пухнастим горностаєм
стелиться кругом.

Ігор Терен
2025.04.04 21:16
І
Ніколи кажуть не кажи, – ніколи.
Не має сенсу парадигма ця,
немає ні початку, ні кінця
абсурду, що вертається по колу
сансарою во ім’я гаманця.
Америка «кришує» Україну
як рекетир і поки тліє край,

Іван Потьомкін
2025.04.04 19:13
«Чому розладналися твої заручини з Томом?» «Бачиш, він обдурив мене: казав, що є фахівцем з печінки й нирок,а насправді працює в м’ясній лавці». 2 «Чому ти не відповіла на мій лист?» «Я не отримала його. З іншого боку, мені не подобається, що в ньому

Ольга Олеандра
2025.04.04 12:06
В міцних обіймах прохолоди
Після тягучого дощу
Хвилюються Дніпрові води
Розходяться Дніпрові води
По змоченому згарищу.
Віки прокочуються ними
І чайки звично ґелґотять
Середньовічні довгі зими

Микола Соболь
2025.04.04 10:50
Хай квітень нас розсудить і мине.
Впаде на землю квітом абрикоси.
За все, що не збулось, пробач мене
і за холодні, світанкові роси.
Переродись у дрібочку тепла,
почуй, як вітер небозвід колише,
коли сльоза по шибі потекла,
хай не карає спогадами бі

Козак Дума
2025.04.04 09:25
Гаптується часом верета вінчальна,
вкриває гілля білий квіт,
та вітер навіює присмак печалі
і линуть думки у політ,
а цвіт опадає із віт…

Доносить віола безмірності звуки,
лунає прийдешнього суть –

Юрій Гундарєв
2025.04.04 09:16
квітня - День народження видатної американської співачки українського походження.
До речі, зверніть увагу, як римуються: Квітень і Квітка…


Українка Квітослава Цісик народилася і все життя прожила у США. Батько, скрипаль родом зі Львова, називав її К

Віктор Кучерук
2025.04.04 05:51
А душа моя безкрила
Рветься пташкою в політ,
Бо в уяві сотворила
Без наруг і воєн світ.
Чи утримати зумію
Горем змучену украй,
Раз не втратила надію
Десь потрапити у рай.

С М
2025.04.03 22:44
фіолет розсуд мій скрив
вихідні зовсім не ті
наче блазень & не знаю сам
із небесами цілуюся

фіолет наокіл
занепасти чи то зійти
чи у халепі чи радості

Борис Костиря
2025.04.03 21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ
Образ твору ДОРОГА, або МЕТЕЛИК ЗА СКЛОМ.

Роздобудько Ірен. ДВІ ХВИЛИНИ ПРАВДИ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 248 с. – (День Європи).

Спочатку біографічні акценти: письменниця Ірен Роздобудько живе в Києві, працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна», автор 15-ти книжок, переможець конкурсу «Коронація слова», лауреат міжнародної премії ім. Юрія Долгорукого, два романи екранізовані.
У зав’язці сюжету книги, про яку йдеться, нема нічого особливого: рядове робоче відрядження журналістки Єви та оператора Дана, що їдуть робити звичну роботу. Отже, дорога… А дорога – це зміна status quo, це – рух, це – неминучі зустрічі, обов’язкові випадковості, тобто, умови гри заявлено чітко й недвозначно. Спочатку героїв двоє, потім гра продовжується втрьох, ще далі – вчотирьох, бо додаються Мія та Іван. Серед них нема поганих і хороших. Є люди. Зі своїми позитивними й негативними рисами. Зі своїм дивним, химерним, трагічним життям, котре круто змінила дорога.
Ситуація вимальована цілком природна: зустрілися чужі люди, але дорога їх зблизила, й вони стали близькими один одному, незамінними, єдиними. Сюжет набуває універсальності філософської притчі, адже побудований на незбігові видимого й сущого ( і в результаті – непередбаченого), бо ж муки мученицькі, нестерпні страдницькі гризоти відчуження – це головна психологічна реальність нашого часу. Дорога змусила головних героїв зупинитися (саме так!), подивитися на своє звичне існування, і зі жахом упевнитися в його фальші, в тому, що весь попередній спосіб життя – чистої води лицемірство, удаване, облудне, штучне життя. Не випадково раз по раз виникає образ метелика за склом – прекрасна за своєю глибиною метафора несумісності, окремішності, приреченості: «…я не хочу обманювати тебе. Я – метелик. Жила – і померла. Тобі подобаються засушені метелики? У мене вже є все, що потрібно: коробка зі скляною кришкою, жорсткий поролон, голки по обох боках – аби крильця завжди були розпрямленими і гарними. На мене дивляться, але ніхто не може видряпати з-під скла. Я цього не хочу!»
Письменниця вдало використала випробуваний багатьма літераторами, перевірений часом спосіб демаскування персонажів. Віч-на-віч із собою та під впливом дорожніх подій у наших героїв із під машкари зневіри й байдужості раптом визирають справжні обличчя. Буває, що для цієї оздоровчої процедури вистачає двох хвилин! Головній героїні Єві пофартило: переживши душевну драму, вона знайшла довгоочікувану гармонію між собою і світом, повернулася до себе справжньої, впевнилася у тлінності зла, неминучості добра і вірності своєму призначенню. Операторові Дану це не вдалося, бо повернення до норми він сприйняв як небезпеку, як порушення загальноприйнятих канонів. Порушення правил гри для нього закінчилося трагічно: зустрівши жінку, яку шукав усе життя, він її втрачає і гине сам. Іншого йому не дано.
У класиці кінематографу мотив дороги як символу змінності й непередбачуваності людського життя втілив італійський маестро Федеріко Фелліні. Його шедевр про людську жорстокість і людське страждання так і називається – «Дорога». Головна героїня, яку блискуче зіграла Джульєтта Мазіна, трішки вар’ятка, трішки свята, трішки кумедна, лагідна й ласкава жінка мандрує дорогами Італії вкупі зі циркачем, жорстокою і зовсім чужою людиною. Але справа не тільки у сюжетній подібності. Цей чоловік не знав, що для нього означає ця жінка, а коли зрозумів, уже її втратив. Момент прозріння запізнився.
Звісно, роман містить у собі немалу частку обов’язкового антуражу гри: події, щедро начинені ознаками трилера: кривава бійка при спробі зґвалтування беззахісної Мії групою п’яниць, героїчне її врятування, небезпечне поранення Івана, вбивство одного з нападників, таємнича аура ворожки і цілительки, яка рятує Івана від смерті, і ще багато іншої екзотики, включно зі красотами Сингапуру. У всьому – фатальність, рокованість, загостреність, що доведені до межі. Але то вже деталі. Головне – зі сторінок роману Ірен Роздобудько постає страхітлива історія запізнілого пробудження душі, й одночасно, віра у можливість людини круто змінитися, зробивши на дорозі свого життя зупинку. От тільки бажано, щоби не запізно!

Надруковано : "Літературна Україна" №5-2009

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-11-28 07:41:11
Переглядів сторінки твору 5972
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.01.24 10:13
Автор у цю хвилину відсутній