або чого вчить народний фольклор?

Нещодавно почула таку думку: наші народні казки вчать лише як задарма щось отримати, тобто ледарства. Аргументами були казки „По щучому велінню”, „Іван-дурень”, „Горбоконик”, де головним героям все діставалось як подарунок, без праці та докладення зусиль. Тобто задарма. А зарубіжні казки навпаки навчають терпінню, покорі та наполегливій праці – тоді головний герой здобуде бажане.
Чи справді наш фолькльор, зокрема народна казка, несе у собі ідею дармоїдства? Чи наш народ з глибин віків дійсно прагнув отримувати все нічого не затративши і вклав цю думку в казку, яку ми тепер передаємо своїм дітям?
Я вірила, що ні, тому вирішила дослідити це питання.

Перш за все, що таке казка. Відповідно прийнятій в українській літературі термінології, казкою називаємо оповідання фантастичне, без виразної моралізуючої цілі (за систематикою запропонованою Франком у збірці Етнограф I т.). Але зовсім інше казка народна.

Українські народні казки - популярний фольклорний жанр (фольклор -"народна мудрість"). Отже – мудрість! Це оповіді наших далеких предків, які відчували себе і все що їх оточує частиною природи. А природа у нашого краю багата, різнобарвна, пишна. Усе це багатство відбилося в оповідях – казках. Відобразився у казці і побут, звичаї, традиції, вірування народу.
В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. У казках також знайшли відображення важливі історичні події. Одні казки виховували любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Є також гумористичні і сатиричні твори, які не мають педагогічного характеру. Але незважаючи на те, що різні групи казок відрізняються темами і формою, ідеї у них подібні. Усі вони прославляють мудрих, хоробрих та кмітливих і засуджують зрадливих, ледачих і підступних.
Основні теми побутових народних казок:
1. Суд правди над кривдою - мрія знедоленого народу.
2. Любов до рідної землі.
3. Протиставлення бідних багатим (дуже часто бідний чоловік - розумний та кмітливий, панич - невіглас).
4. Любов до праці - протиставлення працьовитої людини ледачій.
5. "хліб і золото" - засуджували жадібність до наживи та показували, що для людини хліб є набагато дорожчим за будь-які гроші.
Перші казки, які чує дитина, які вводять її у чарівний світ видуманого, фантазійного і водночас переплетеного з життям, та його реаліями - казки раннього дитинства(для дітей 3-5 років):
"Рукавичка"
"Котик і Півник"
"Телесик"
„Курочка ряба”
„Колобок”
„Круть і Верть”
„Ріпка”
„Солом’яний бичок”

У казках для найменших здебільшого головні герої звірята та тварини. Вороги – хижі дикі звірі (у казці „Колобок” – лисичка, "Вовк і семеро козенят" – вовк), а домашні тварини, які допомагали людині вижити змальовані у казках добрими, вдячними, вони завжди прийдуть на допомогу. Дружбу та відданість бачимо у казці „Котик і Півник”, працелюбство та ледарство цікаво та з мораллю висвітлює казочка „Круть і Верть”, згрупованість та родинну підтримку казка „Ріпка”.
Уже в першій казці, яку чує дитина, і здається, такій простій та невибагливій „Курочка ряба” можна віднайти глибокий зміст. Дід та баба, наче уособлення перших людей на землі, а яйце – те з чого виник світ, тобто з яйця. І необережний рух суєтливої мишки, яка виступає як символ людської суєти, розбиває цілісність нашого середовища, є причиною руйнації єдності людини з найколишнім світом.
Напевно жодна дитина не ставила під сумнів існування чарівної дідової рукавички із казки „Рукавичка” чи то чарівного діда в рукавичку якого стільки усяких звірят поміщалось. Але й тут існує глибокий зміст та мораль. Можливо рукавичка є тим нашим світом у якому ми співіснуємо з іншими світами, тваринним, рослинним і т. д. І повинні усі поміщатись і лагодити між собою.

Казки для дошкільного та молодшого шкільного віку несуть у собі глибший моральний зміст. Візьмемо також найбільш відомі казки:
"Котигорошко".
"Дідова дочка і бабина дочка".
"Яйце-райце"
"Летючий корабель"
„Кирило Кожум’яка”
„Ох”
„Кривенька качечка”
„Правда і Кривда”

Працьовитому та миролюбному українському народу доводилось часто обороняти свій квітучий край від ворогів отож у казкових оповідях герої, що боролися з злом щедро обдаровувались визначною силою, красою, відвагою. Наприклад, казка про богатиря Котигорошка, що боровся з змієм, Кирило Кожум’яка, якого боявся лютий змій: „...як затопить хату, то дим аж під небеса "стелиться, а як вийде на Дніпро мочить кожи — бо він кожем’яка — то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму да й учеплюсь за їх, чи витягне то він їх? А йому й байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. От того тільки мені й страшно!”. Але й ворогів наш народ мав неабияких, тому змальовував їх гідними богатирської сили їхніх супротивників – це три, дев’яти-, дванадцятиголові змії.
Лесі Українка писала, що в українській казці дивним чином, з великою фантазією народною описуються далекі краї чудові „райські країни”, „тридев’яті царства”, „киселеві береги та молочні ріки”, сади з золотими яблуками з чарівними жар-птицями. Це показує велику фантазійність українського народу, його прагнення до чогось незвичного, чудесного, чарівного.
В українських казках всі ці дивні дари та чудеса можна досягти відвагою та силою, часом „хитрими чарами”, але не лінощами. Навіть казки про таких собі „дурників”, яким переважно був останній, третій син виявляється найкмітливішим і найсміливішим. Лише він не прагне до мирських багатств, а до чогось вищого. Нехай це кохання до царівни чи допомога нужденному. Три брати, менший брат — щасливий дурень; широко розповсюднена і популярна тема, яка об’єднує в собі, властиво, два мотиви: а) дурням щастя, б) менший брат, котрим помітують старші браття, виявляє далеко більше і мудрості, і моральної вартості (відваги, пильності, обов’язковості), тому знаходить прихильників і протекторів і здобуває успіх. Звичайними помічниками простодушного, чесного дурня являються вдячні звірята і особливо чудесний кінь, звичайний секрет його успіхів.” (М.Чумарна” Мандрівка в українську казку”).

Українська казка подає нам лицарів, козаків – відважних, сміливих, непоборних богатирів. А помічниками та друзями головних героїв дуже часто є куплені, виручені чи викуплені звірі чи люди.
Вернидуб, Варнигора, Крутивус – друзі та помічники Івана Богданця теж є уособленням богатирської сили українських лицарів. В казкових оповідях звучить козацька відвага, бринить ніжна душа матері, тішить чуйність, краса, відданість молодої дівчини яка, як у казці „Змієва дочка”, де царева дочка на все ладна піти задля порятунку свого коханого. Викликає гнів читата зрада, ницість, підлість, жадібність, брехня, ледарство – усе це наш безцінний скарб. Якщо народ його втратить то перестане бути народом. Казка доносить нам мудрість про те, що у природі все взаємопов’язано і де збудуєш – там і знайдеш, де зруйнуєш – там втратиш.

Богатирі, що вершать суд і встановлюють правду – це ідеал людської доблесті. Жіночі ж образи – це любляча мати, дбайлива господиня. В уявленнях народу жінка – як добра богиня, берегиня, помічниця відобразилась у образі дівчини, що доглядала стареньких в „Кривенькій качечці”, роботящої дівчини у казках „Дідова дочка і бабина дочка” та „Кобиляча голова”, а з бабиної гордої та чванькуватої, нахабної та лінивої народ насміхається.
Ще одна тема українських казок – злидні, біда, нещастя. Багато довелося бідувати та терпіти народу, але надії на краще майбутнє не полишав. Тому й казки на цю тему, такі як „Про злидні”, „Правда і Кривда” несуть оптимістичний заряд і надію на щасливе майбутнє.
Велика школа народної моралі закладена у казці „Іван – мужицький син”. Старенька бабуся просить його виконати її прохання для випробування героя. Чи чуйний він до старших, чи добрий. Бо злі люди не здатні на подвиги. Переконавшись, що таки Іван є справжньою людиною з великим серцем, дарує йому чарівного коня. А дід, який теж допомагає героєві повчає його: „отак, ніколи старих людей не минай, завжди поздоровайся”. Присутній у казках і образ зеленого чоловічка („Ох”, „Котигорошко”), який наче втілення потойбічного світу і разом з тим дає нам право припустити: а чи не про перевтілення, героя йде мова, перосмислення ним життєвих цінностей? Після якого він набуває нечуваної чарівної сили для виконання подвигів.

Казка ніколи не показує відверто мораль, яка у ній закладена. Повчання у казці випливає з дії. І непомітно, коли мудрість закладена у казку переходить до читата. А мудрість ця дуже глибока.

Отож, звідки прийшли до нас казки з ідеєю дармоїдства та ледарства?
Такі думки висвітлені у казках „Золота рибка”, де дідові рибка дарувала все що забаглося його жадібній бабі. У казці „Іван-дурак” - найменшому синові Івану
„По щучому велінню” – ледар і нероба досягнув всього ніяких сил не доклавши.

Але ці казки не українського фолькльору. Ми їх вважаємо своїми через довге перебування у радянському середовищі, у якому нас всіма силами та методами намагались позбавити своїх традицій та фолькльору і нав’язати нам загальний, радянський, маючи за мету створити один загальний для усіх фолькльор.

Отже, українська казка є глибоко моральною та повчальною. Матеріал, який тут розглянуть є лише маленькою частинкою у морі багатого українського фолькльору. Навіть дорослим не завадить прочитати та вникнути в зміст, у саму глибину народної казки. Вона несе у собі мудрість всього народу, що відточувалась поколіннями і не може бути не повчальною.