Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Ми, котрі є...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми, котрі є...
Шунь М. Біяс.- К.: видавництво Жупанського, 2008. – 298 с.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
