Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.17
09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
2026.08.17
06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Ми, котрі є...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми, котрі є...
Шунь М. Біяс.- К.: видавництво Жупанського, 2008. – 298 с.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
