Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.03
05:54
Туман розвіявся, мов дим,
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Ми, котрі є...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми, котрі є...
Шунь М. Біяс.- К.: видавництво Жупанського, 2008. – 298 с.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
Якщо поет не живе у своїй батьківщині, то батьківщина живе у ньому. Книга поезій Марії Шунь «Біяс», яка побачила світ цього року яскраве тому підтвердження. Назва, у перекладі з англійської, звучить як «центр притягання, настроювання на щось». Це своєрідний центр притягання Всесвіту поетеси, настроювання на поетичний лад прозаїчних буднів... Авторка, проживаючи у Нью-Йорку, залишається глибоко українським поетом, який серед неорганічності хмародерів, дзеркальних вітрин, безтурботно-заклопотаних ladys and gentelmen шукає для себе чогось справжнього , природнього поетичного.
Ми присмокталися до склепіння небесних оргазмних віршів
на риштуваннях з винограду і тіло по частинах
віддаєм з драбинки навзаєм собі – лови долоню,
лови вже цілу руку, ось нога...
Ось він – глобус земного щастя – глобус двох рук, ми
крутимо в руках глобус земного щастя...
Поезія Марії Шунь здебільшого верліброва, але відсутність римовано-ритмованої гармонії дає можливість відчувати внутрішню змістову гармонію її віршів – у яких дуже часто висвітлюється проста, але запоетизована у своєрідній «марієшунівській» метафорі філософія, як ось:
...І лісовий годинник тобі витикує прогаяне життя
на дні пекельного колодязя, де йдеш в намулі
діяльних вулиць, по тижбах люду,
із головою, вгрузлою у Завтра, по лету птахів
у крові – залізним кроком треба
Встигнути...
Встигнути написати, встигнути побачити і відчути цей світ голими нервами, що властиве лише справжнім поетам, і встигнути збутися, яко Людина. В Марії Шунь ще й «треба встигути» знайти себе « між містом, у якому Є ти, і містом, де тебе НЕМА , і містом, у якому б ЖИТИ ...». ЇЇ вірші – це своєрідна метафора урбанізованого життя-існування сучасної людини, в фундаменті якої шепіт-крик душі, яка прагне вирватися із асфальтно-дзеркальної буденності Нью-Йорка, Чикаго, Києва, Львова... кудись у позачасопросторовість – де «життя триває далі» , де «анатомічно-вічно / розпадуться на друзки / всі... підводи-приходи / та дружні предтечі-втечі / від себе самого / до себе самого» і, де ти зможеш просто “Enjoy your day” .
Поетеса застерігає нас:
Ми, котрі є , не питаймо, що таке відчай!
Він – це велика здохла рибина
зеленого простору...
А ми
...осипаємось і розсипаємось, наче наші древні
міста, сумирно
на танцмайданчики цвинтарів...
Ми, котрі є, не бувши...
У вірші «В день мого 34-ліття» авторка характеризує себе як «...голос голий... Голий голос голосної Свободи!» , свободи, яку не зупинити нічим і ніколи, бо вона у Слові.
Книга «Біяс» , до якої увійшли поезії із майбутньої збірки «ООН» та попередніх книг «Водокач», «Борохно і порохно», «Верлібрарій», «Ми, котрі є» розкриває перед читачем картину підтекстово-явного американсько-українського світовідчуття та світобачення авторки, де
WELLCOME in the CLUB –
це про самотність
Нью-Йорку на десять
мільйонів населення…
Та
WELLCOME HOME –
це якщо
про львівську каву...
У поезії Марія Шунь не грішить псевдопатріотизмом, що можна відчитати у творах деяких інших авторів, які проживають за межами своєї батьківщини. Авторка просто залишається щирою:
...Щезник-час моє серце
Повертає на місце своє назад – у Львів...
Вона пише:
Te amo, America,
Із твоїм Америго Веспучі й Колумбом!
Розпука моя – два твої океани...
......................................................
Тож прощай, Америко,
Повертаюсь назад у Львів...
Своєрідна Марія Шунь також у віршах про кохання, які у збірці трапляються не часто, та мають винятково новий і цікавий зміст. Її рядки не заангажовані виплеском банальних емоцій небанального почуття, проте залишаються глибоко нерозгаданими, чи, точніше, недомовленими, в чому відчувається сила і неповторність того самого почуття:
Коли вона збиралася до нього,
Дощова акула
проковтнула Манхеттен
і ціле місто...
Та лірична героїня – як сильний і вольовий характер жінки ХХІ-го століття –
Відсунула акулу
поза міст і дощ...
.........................
І таки пішла
до нього...
У своїх творах поетеса використовує яскраві епітети, на кшталт: комбікормовий бог, вечірні пазухи, косметичні дзеркала, чорносмородинові соки, манні очі люмінісцентні ; метафори: скільки снігів... скошено, скільки поезій випито, проценти на душу ростуть, золотистий пляж себе зашнуровує ; порівняння: дві розвідки світу, як два голуби, люто билися, банкноти... як схід сонця, починають жити . Також досить цікаві своєрідні новотвори Марії Шунь, як ось: кам’ янобродний, зороастрічний , міріадолітт я , неповерненн я …
Окрім віршів до книги увійшло також серйозне і цінне етнолінгвістичне дослідження «Крилатий Симаргл – прототип християнського Юрія-Змієборця», у якому авторка заглиблюється у світову та українську міфологію, аби прослідкувати використання «об’ єктивн их і реальн их прототип ів»у творенні певних міфологічних образів.
Поезія ж – це джерело пам’ яті і натхненної сили кожного народу і людства загалом. Поезія, якщо вона справжня, не має кордонів, не має мови, не має стильової чи жанрової диференціації. Але вона має душу – оте невмируще своє єство, яке стає центром притягання гармонії Всесвіту людського... Книга «Біяс» – яскраве тому підтвердження. А поети залишаються вічними воїнами в руках яких – найгрізніша зброя – Слово. Для Марії Шунь вони –
...то клаптик берега,
який Ріка, минаючи, не зносить...
І не знесе, допоки світ світом , допоки час часом, допоки люди залишатимуться людьми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
