ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2023.09.27 10:25
Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,
Між прозорими водами рік і блакитним небом,
Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,
Між тобою і сном про тебе.
Тут,
Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,
Біль, що гаптує нитками – чорним

Юрій Гундарєв
2023.09.27 09:57
Дівчинка руда
Дарує тобі квітку...
Наче сонця дар.

17.
Дай сили, Боже,
Битись у двері глухі!
Пустить хто, може...

Микола Соболь
2023.09.27 06:09
На парнасі гикає коняка
(Гундарєв дописує катрен)
ще рядок й пегасик точно клякне
чи топитись піде в Борисфен.

«Краще так, чим пописульки «майстра»,
бо за ними плаче психіатр,
сил немаю більше. Хватить. Баста!

Віктор Кучерук
2023.09.27 05:48
Небо хмуриться, бо сонце
Десь блукає кілька днів, -
Замість зайчика в долоньці
Крапелиночки дрібні.
Як побачили у жменьці
Ці краплинки ластівки,
То сховалися в кубельцях
Від вологої руки.

Сергій Губерначук
2023.09.26 17:19
Падай-падай, Сонцю!
А любов Моя живе
на видноколі Сну Мого.
А Ти така вся… вдягнута в нове,
але Щастя ніц нема.
Океан Емоцій
у музиці, яка не є –
опісля Почуття Твого…

Ярослав К
2023.09.26 15:40
Розчинилась у обрійній стумі
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.

Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,

Микола Соболь
2023.09.26 12:16
Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.

Володимир Каразуб
2023.09.26 11:15
Це просто неквапна розмова з твоїм відображенням –
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на п

Олександр Сушко
2023.09.26 10:55
Кувікає у сажі порося,
А є політик, плямкає щоденно.
На виборах за нього люди "За",
Потрібен він країні? Ой, не певен.

Бо спадок у очільника ще той...
Але табу на критику та гавкіт.
Бо вилилося на війну АТО...

Юрій Гундарєв
2023.09.26 09:24
Ніколаю Погорєлову (Соболю)

«Тож закрий свій писок свинособака зросійщена!» (Цього разу я на прохання автора, який пишається тим, що грамотність - його слабке місце, не редагую авторського тексту, залишаючи його без коми і кличного відмінка).
«Лишилос

Олена Лоза
2023.09.26 06:42
Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.

Віктор Кучерук
2023.09.26 05:44
Щодоби не може тато
Галю вчасно вкласти спати, –
То вона до себе в ліжко
Цілий вечір кличе кішку
Й перепитує раз двісті,
Чи не хочеться тій їсти.
То за мамою голосить
Так, що пружиться волосся, –

Микола Соболь
2023.09.26 05:19
Щастя уламком комети
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.

Микола Соболь
2023.09.26 05:18
– Коротша думка, кращі пироги!
– Це правда, Юро?
– Мги.
26.09.23р.

Володимир Бойко
2023.09.26 02:28
Буковель на Куршавель Нобель на Гренобль Іршаву на Варшаву Полтаву на Оттаву Бурштин на Ольштин Брацлав на Вроцлав Умань на Ухань Бар на Барі Базалію на Базель Малин на Мілан Вінницю на Венецію

Іван Потьомкін
2023.09.25 22:01
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Живий батько дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Романчук (1961) / Критика | Аналітика

 У мереживі мережі 3
Людина приходить у світ голою. Та її приймають ніжні материнські руки, здатні захистити від усіх довколишніх бід. У світі Інтернетного сайту кожен має вибір – прийти голим, лиш у лавровому віночку віршів, чи прикрити-таки причинні та безпричинні місця фіговим листям звань, заслуг, титулів, як-от член, лауреат, автор книг.
Можна гордо назватися власним номеном і доменом, а можна сховатися за ніком (для неутаємничених – то така кличка, інколи дуже дивна, яка мала б увиразнювати творчу індивідуальність автора чи просто прикривати ім’я чи його повну відсутність). Можна гордо вивісити власне привабливе фото і дивитися людям у вічі, можна затулити власний фейс картиною Джорджоне, квіточкою, будячком, портретом улюбленого собаки, якоюсь абстракцією, що нагадує котячі геніталії – будь-який творчий спалах припустимий. А можна з однієї знимки дивитися людям у вічі і зойкати: «Чудовий вірш! Я у захваті!», а з іншої, позичивши очей у собаки, та ще й чужого, писати таке, що й пес би не слухав. Безліч варіантів, безліч можливостей.
У мухи… У Софії… Та ні, таки у мене самої, раби Божої Лесі Романчук, вибору не було – власне вм’я, власна стандартна, з офіційного сайту видавництва, знимка – в міру привітна, в міру стримана. «Ах, так вот ты какой, северный олень!» - мав припасти навколішки читач, уздрівши геніальні твори геніальної авторки на геніальному сайті генієм створеної мережі. Така потреба визрівала з прозаїчної причини: прозу можна придбати у книгарнях чи замовити через «книгу поштою», а поезія… Книжки поезії розлітаються, вимахуючи паперовими крилами – щойно був добрячий стосик, а от уже й нема. А вчительки як змовилися, задають дітям то «Синьооке диво», то «Сливочку», то «Батиєву гору».
Сьогодні чергова стурбована мама потенційного відмінника замовила «Батиєву гору». Віршик як віршик, років 15 йому. Ні, більше, у 1990-му написаний, у Києві, на Батиєвій горі, на тому місці, де у важкому 1240-му розвіював вітер бунчуки ставки хана Батия, там, де тепер відомий усьому світові центр кардіохірургії ім. М. Амосова. І сам великий хірург іще жив тоді. І навіть бігав узвозом.
- А что это вы, девушка, пишете?
- Стихи…
- А разве в наше время люди ещё пишут стихи?
І побіг собі далі, юний і вічний…

Київ. Батиєва гора

На цьому місці він стояв,
Насупивши кошлаті брови.
Дививсь униз. Хрещатий яр
Не затуляли забудови.

Град Ярославів на виду,
Заціпенів славетний Київ
Під грізним поглядом Бату,
Під хижим поглядом Батия.

Намет шовковий бовванів,
І бунчуки звивались гордо.
Батий чекав сім довгих днів,
Та не приніс йому ключів
Золотоверхий стольний город.

Зоріли в небо куполи
Востаннє світло, синьооко.
Пішли тумени на вали.
У брами вдарили пороки.

На дев'яносто третю ніч
Софія впала. Сонце змеркло.
Сховала тисячі облич
В руїнах Десятинна церква.

А він стояв на цій горі
І дим вдихав, мов запах горя.
Знов до походу майорів
Бунчук— за три останніх моря.

Побито. Спалено ущент.
З землею вирівняно Київ.
Та, змиту весняним дощем,
Хтось свічку засвітив в Софії.

Не кожен знає, чий він син,
І прагне вічного не кожен,
Та все ж знайдеться хоч один,
Хто запалить вогонь спроможен

У темну ніч, у чорну тьму,
На згарищі і на руїнах.
І знаю я тепер, чому
Вона не вмерла, Україна.

А на Батиєвій горі
Сліди копит позаростали.
І від отих кошлатих брів
Лиш назва в пам'яті зосталась.
1990

Кажуть, якщо хочеш дізнатися про себе те, чого досі не знав, зареєструйся кандидатом у депутати. Є простіший шлях. Зареєструйся на поетичному сайті, і на тебе чекають дивовижні відкриття… і викриття.
От уже не думала, що такий стандартний вірш може викликати таку суперечку, аж до необхідності оборони Києва у ті часи взагалі!
«А чи мало сенс захищати Київ? У ті часи це було занедбане містечко, віддали б його ханові без бою, зберегли б життя тисячам городян!» - отаку сентенцію висловив один з поважних критиків, підкріпивши її історичною розвідкою, що, без сумніву, демонструвала поважність джерела, та аж ніяк не переконувала у марності спротиву злу налаштованої попри все світити свічку в храмі Святої Софії авторки.
За такою логікою, будь-який спротив, не підкріплений достатніми ресурсами, марний. Марні були жертви юнаків-студентів під Крутами, марно боролися і гинули воїни УПА, марно встали Стус, Світличний, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська в кінотеатрі «Україна», протестуючи проти репресій. Що це дало? Нові жертви! От сиділи б тихо!
Але завдяки їм, студентам, що загинули під Крутами, хлопцям і дівчатам, що боролися в УПА, завдяки моральному подвигові шістдесятників ми маємо право нині називатися нацією. Бо завжди серед українців знаходився хоч один, «що запалить вогонь спроможен»! Хіба сліпий може не зауважити цього рядка, в якому суть, і сенс, і сіль, і кров вірша! Ба ні…
«А чому ви так переймаєтеся долею саме Києва? Адже хан Батий зруйнував тоді й Москву, всі її визначні пам’ятники, знищив десятки тисяч людей!» - вичитує мені якесь патріотично налаштоване дівча. Ну, що тут скажеш? Що Москва тоді була ще не столицею, а великим селом?
Коли історична дискусія сягнула апогею і досягла максимального дисонансу міркувань критиків із патріотичними почуттями, авторка позичила у Батия кривий ятаган і рубонула по кнопочці «Знищити». І запала тиша. «Наконец-то все угомонились,» - зітхнув із полегшенням привид із казки Андерсена «Снігова королева».

Приходячи на світ голою, людина не має вибору. На сайті вибір є. Дехто у відомостях про себе подає розлогу інформацію: «закінчив школу без трійок», «навчався у ПТУ № 28, був виключений за політичними мотивами», «друкувався у районній газеті «Велике задрипанство»». Хтось додає лауреатські регалії. Якого ефекту прагнуть? Щоб усі завмерли за командою «Струнко!» Так воно ж не військовий плац! З іншого боку – якось нечесно… Колись на Олімпіадах мали право виступати лише спортсмени-аматори, а професіоналам – зась.
Отак і міркуйте – прикрити лисинку лауреатським лавром чи виступати в одязі лише з власних віршів, як чемпіони давніх олімпіад?
Спершу я чемнюсінько заповнила всі рядочки авторської сторінки. В учителі запросила велику Ліну і Мікеланджело. Уявляю, як обурено гриміли у гробниці в Санта Марія дель Фльоре кістки Мікеле Ангело і як зітхала б із мого нахабства Ліна Василівна! Та машина чомусь вдавилася чи надміром претензій, чи величиною фото і завантажила лиш скромне – Тернопіль. Довелося конструювати такий-сякий «прикид» із віршів. Розшифрували наступного дня. От уже й запитали: «А де можна придбати ваші книжки?» От уже й відповіла. На свою голову. От уже й нарвалася: «Так це ви жіночих романів перечиталися?» – «Ні, я їх переписалася». А зневаги ж! «Нє чітал, но знаю!» - повіяло радянським.
Добре, що не писала про членство у НСПУ, і без того дізналася, що це ганьба ганебна, бо до Спілки вступають лише старі, зашкарублі у гріхах графомани, а справжні цінності, справжні таланти – тільки тут, у мережі. Повіяло запашним і давно знайомим: «Скоро ничего не будет – ни кино, ни театров, будет только телевидение!» Вже років тридцять, як Москва сльозам не вірить, і телебачення проминуло свій зеніт, а нічого, живі, збереглися й театри, і кіно. Здираємося нині на Пік Інтернету: «Скоро ничего не будет – ни кино, ни театров, ни книг, ни телевидения, будет только Інтернет!»
Маю підозру, що кіно, театри, книги залишаться й тоді, коли комп’ютери замінить щось іще досконаліше.
Втім, винахід справді чудодійний! Сам написав, сам надрукував, сам видав, цілий світ читачів до твоїх послуг!
Ні тобі прикрих редакторів, ані видавців, ані занудних коректорів. Повна свобода! Усіляких черг на видання – немає, йок! З іншого боку – гонорару також йок. Не є гонорару. Зате гонору – досхочу!
Утім, якраз редактори на сайті є. Значна частина з них – люди компетентні, фахові, думка яких виважена, професійна, авторитетна. Та є й такі, що вимахують редакторським пером як елегантною тростинкою – щоб дівчатка охнули, хто як довбнею – щоб графомани знали своє місце, хто – як знаком вищості за інших із правом вказувати – «к ноге!». Таких одна чи дві, але прикрих: «Бач, виліз отут зі своїм життєвим досвідом! А я – редактор! Зелений, але фрукт!»
Стати редактором – нелегко й почесно. Для визначення права оцінювати від імені редакції людина повинна довести свій високий фаховий рівень – зазвичай, це перемога у конкурсі Майстерень. Проте перемога у конкурсі – річ не абсолютна. До уваги беруть не так об’єктивні показники – місце у таблиці рейтингу, як суб’єктивні – творчі уподобання редакторів. Дехто зважує кандидатури на терезах «подобається – не подобається», і це теж нормально, оскільки редакторів майже два десятки, люди різні за віком і фахом, тому й різноманітність уподобань мала б забезпечити широкий у спектрі тональності творчих напрямів діапазон претендентів.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-02-15 16:44:21
Переглядів сторінки твору 3068
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.108 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.096 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.02.07 19:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-02-15 21:48:59 ]
Дуже-предуже цікаво читати. Навіть не думала, що так "по-літературному" можна писати про реальні речі. (ой, мабуть, смішно виразилася, але, гадаю, можна з бідою зрозуміти :) ) І все вже сприймаєтьяс зовсім у іншому вимірі.
Ну, іду далі, в наступну частину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2009-02-15 22:14:57 ]
Ну й Богові дяка, якщо так, Всилинко. Всі жанри добрі, окрім нудного.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2009-02-17 23:13:29 ]
Оце забрів і я до Ваших, шановна пані Лесю, роздумів, з якими згодний і підтримую.
Дивуюсь я Вашій непересічній працьовитості та
невтомності.
Хотілось ще перефразувати:
Всі жанри нудні, окрім доброго:-)
(Люблю погратись словами)
Радий був читати Вас!
Щиро, Сергій!