Придбавши на «7-му кілометрі» в Одесі парфуми під назвою «CHANEL №5», Таня поверталася додому на маршрутці і всю дорогу принюхувалася до пляшечки.
«Схожі на справжні, чи ні?» - гадала вона.
Важкий запах, що розповсюдився по кімнаті, після того, як дівчина відкрила флакончик, переконав, що ні.
«Я ж знала, що купую», - розчаровано зітхала Таня, виливаючи сморідну рідину до унітазу.
Таке траплялося з нею часто. «Здійснення мрій навиворіт», - називали Танині «проколи» її веселі подруги. Однак цього разу вона вирішила не ділитися з ними своєю невдачею, розчарування було надто великим.
Підійшовши до вікна, Таня виглянула на вулицю. Вітер з силою рвав випрану білизну з мотузки. Сирі плями повиступали на шпалерах біля вікна. «Ще так довго чекати тепла!» - знову зітхала вона, закриваючи шторами мокрі вікна.
Холодні дощі та вітер, розбурхане море – ось вона, зима південних берегів України. Таня не любила цю пору. Безлюдні пляжі, мертві чайки, неспокій шторму, що кожної ночі доносився до їхнього будинку. В неї не хватало терпіння так довго чекати весни. Як не хватало його і на те, щоб зібрати більші кошти на справжні парфуми.
«Не можна бути такою нетерплячою», - не раз казали їй рідні. Та такою вже була вдача дівчини.
Гримаючи важкими колесами по сталевих рейках, по під вікнами протрясся трамвай, слідом за ним, через деякий час, почувся стукіт у двері.
- Квартиранта приймаємо, Таню, - заглянула до неї схвильована мати.
Ще б пак, лишня «копійка» в таку пору року!
«І кому це відпочивати біля холодного моря заманулося?» - дивувалася дівчина.
Збираючись на чергування до лікарні (Таня працювала у відділенні невідкладної допомоги), вона кілька разів заглянула до вітальні, однак, дивний квартирант того вечора там так і не з’явився.
Чергування проходило як завжди: кілька розривів зв’язок та нескладних переломів (на вулиці була ожеледиця), опік стопи (жінка спробувала зігрітися з допомогою наповненої гарячою водою пластикової пляшки), і на кінець зміни – перелом ребер (нічна сутичка в кафе).
Втомлена Таня вже збиралася додому, коли до них привезли чоловіка з пошкодженою рукою. Травма була незначною, та постраждалий так побивався через свою тимчасову втрату працездатності, і стільки ставив запитань стосовно того, як швидше відновити її, що дівчина не втрималась і поцікавилася ким він працює.
- Я художник, - пояснив той, - до міста приїхав лише вчора, сподівався попрацювати над кількома сюжетами, і ось така прикрість.
Тані стало шкода бідолаху, вона налила в склянку води і простягнула нещасному. Та, передаючи її, надто рано відпустила руку, - склянка, вдарилась об підлогу і розлетілася на скалки.
Кинувшись підбирати колючі осколки, художник і Таня, несподівано, стукнулися лобами й разом опустились на долівку.
- Андрій, - першим підвівся і простягнув дівчині здорову руку потерпілий.
Запах олійної фарби залоскотав ніздрі, Таня глибоко вдихнула його і голосно чхнула.
- Не хворійте, - сказав їй чоловік, замість того, щоб сказати «будьте здорові».
Таня засміялася. «Він схожий на мене», - подумала вона, відчувши до незнайомця дивну симпатію.
Вдома, відіспавшись після зміни, дівчина заходилася наводити лад у домі: мила посуд, стирала пил, поливала квіти. А з голови все «не йшов» незнайомець. Весь час їй чувся запах олійної фарби і навіть прочинена кватирка не допомогла позбутися його.
Під кінець прибирання Таня дісталася кімнати, яку батьки здавали пожильцям. Взимку вона, зазвичай, пустувала, та цього разу там мав хтось бути, і Таня тихенько постукала в двері. Однак, на її стукіт ніхто не озвався, таємничого пожильця знову не було вдома.
Підмівши швиденько підлогу в кімнаті, дівчина вже зібралася було йти, коли, на раз, помітила в кутку, закрите простирадлом, велике полотнище. Не втримавшись, вона обережно підняла край матерії і завмерла…
Велетенські морські хвилі котилися на неї. Розбуджене море, сердите й суворе, зібралося поглинути її, затягнути в свої темні глибини. «Хто порушив мій спокій? – гнівалося воно.
Вражена, Таня відскочила від картини і вибігла з кімнати, забувши там свій віник.
А вночі їй наснився Андрій. Він стояв серед бурхливих хвиль і пензлем, як диригент оркестровою паличкою, керував ними. Грізні, але підвладні найменшим порухам його руки, хвилі накочувались одна на одну, пінилися, шуміли, сперечалися…
Прокинувшись, Таня довго прислухалася до тиші в будинку. В кімнаті пожильця не спали. Не йшов сон і до неї, тож тихенько піднявшись зі свого ліжка, вона пробралася на кухню і включила електрочайник.
Торт, складений з бананів, крекеру з маком та збитої з цукром сметани, стояв на столі. Ласунка-Таня надумала скоштувати його. Загорнувшись у мамину кофтину, вона сіла на стілець біля столу, піджала під себе ноги і стала чекати доки закипить вода.
Гучно шумів чайник, нараз, вона почула голос за спиною:
- Не заважатиму?
Різко оглянувшись, Таня злетіла зі стільця.
Перед нею стояв Андрій. Він знову протягував їй свою руку.
- Ви наш новий квартирант?! – здивовано вигукнула дівчина.
- Так, а Ви медсестра з лікарні, - сказав Андрій.
- Таня, - нагадала вона.
- Я пам’ятаю, - всміхнувся він.
Помітивши свіжий поріз на його руці, дівчина зніяковіла, а потім, спохватившись, стала вгощати тортом.
Андрій, аби не здаватися неввічливим, поцікавився рецептом, Таня - станом його руки. Далі вели розмову про погоду, про море, про високу вологість у будинку і, врешті-решт, про картини. Він захоплено говорив про поетичну красу морських краєвидів, про складність завдання правдиво передати велич морської стихії, - Таня лише слухала його.
«Людина захоплена своєю справою, - думала вона, - ставить перед собою якісь завдання, долає перешкоди, чи знайдеться мені місце серед усього цього?»
Але вголос сказала зовсім інше:
- Прибираючи кімнату, я бачила Вашу картину…
- Так це був Ваш віник? – очі Андрія весело заіскрились.
А потім вони стояли в його кімнаті і вона знову дивилася на дивний витвір, тільки цього разу не відчувала страху. Рука художника лежала на її плечі й нічого надійнішого неї в цей момент не знала Таня. Хвилі, як у вісні, повинні були коритися своєму творцю. Однією з цих хвиль вона відчула і себе…
Запах свіжої фарби, вітру й солоного моря наповнив світ. Не так як вчора світило сонце, не такими були люди на вулиці, - весна прийшла в Танине серце раніше, ніж показував календар на стіні. А біла квітка магнолії, привезена для неї Андрієм після морської подорожі до Криму, переконувала, що до довгожданого тепла всього два «кроки» морем.
Запах магнолії, запах художніх фарб і сильного чоловічого тіла – таким було несподіване кохання Тані, таким був запах її першої любові…