ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Романюк (1989) /
Поеми
САМОТНЯ ПОЕМА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМОТНЯ ПОЕМА
САМОТНЯ ПОЕМА
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3112 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3112 seconds