ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
2026.11.09
06:57
Жовтіють вікна, рожевіє обрій,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
2026.11.08
15:06
Московський карлик світ увесь ляка,
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
2026.11.08
14:41
Чи буду далі я писати
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
2026.11.08
12:35
політ нормальний
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
2026.11.08
10:00
Кохатися між тривогами,
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
2026.11.08
08:56
ІІ. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ: Тріумф і трагедія людського Генія
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
2026.11.08
06:13
Вітер видмухнув з-під тину
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
2026.11.07
18:17
Андрій Розумовський
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
2026.11.07
16:32
Мені часу постійно бракує.
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
2026.11.07
13:51
Тарган вусатий б’є усі рекорди
і певно-що радіють бульбаші,
що їхній незамінний держиморда
вже переплюнув Мао й Чанкайші,
але мабуть, не знає навіть ШІ,
що бригадир колгоспного городу
не має ні моралі, ні душі.
і певно-що радіють бульбаші,
що їхній незамінний держиморда
вже переплюнув Мао й Чанкайші,
але мабуть, не знає навіть ШІ,
що бригадир колгоспного городу
не має ні моралі, ні душі.
2026.11.07
11:13
Тумани смокчуть хмарне вим'я,
міліє сивий небокрай.
Як хочеш, любий, душу вийми,
але журі не віддавай.
Цей листопад, мов битий щебінь,
під чобітками шурхотить.
Згубив пір'їни чорний лебідь
міліє сивий небокрай.
Як хочеш, любий, душу вийми,
але журі не віддавай.
Цей листопад, мов битий щебінь,
під чобітками шурхотить.
Згубив пір'їни чорний лебідь
2026.11.07
06:54
О, як повільно рухається ніч,
Коли не спиш в очікуванні світла, -
Коли пітьму розсіяти невміч,
А туга в серці, наче терн, розквітла.
Судомить щемом душу самота,
Коли пітьма тримає у полоні, -
Молитвами вже втомлені уста,
Слізьми украй зволожені д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли не спиш в очікуванні світла, -
Коли пітьму розсіяти невміч,
А туга в серці, наче терн, розквітла.
Судомить щемом душу самота,
Коли пітьма тримає у полоні, -
Молитвами вже втомлені уста,
Слізьми украй зволожені д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Романюк (1989) /
Поеми
САМОТНЯ ПОЕМА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМОТНЯ ПОЕМА
САМОТНЯ ПОЕМА
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2941 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2941 seconds