ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
2025.08.04
21:13
Як моцно грає радіола.
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
2025.08.04
10:52
Вітру перешіптування з листям.
Що ти їм розказуєш, бродяго?
Знову нагасався десь та злишся
на свою невикорінну тягу
до буття у безперервних мандрах,
на свою неміряну бездомність,
знову їм, осілим, потай заздриш,
між гілля снуючи невгамовно?
Що ти їм розказуєш, бродяго?
Знову нагасався десь та злишся
на свою невикорінну тягу
до буття у безперервних мандрах,
на свою неміряну бездомність,
знову їм, осілим, потай заздриш,
між гілля снуючи невгамовно?
2025.08.04
09:28
серпня - день народження унікального німецького музиканта
Клаус Шульце (1947 - 2022) - композитор, клавішник, перкусист, один із піонерів ембієнту (дослівно - «навколишній») - цього напрямку електронної музики.
Батьки - письменник і балерина,
після
Клаус Шульце (1947 - 2022) - композитор, клавішник, перкусист, один із піонерів ембієнту (дослівно - «навколишній») - цього напрямку електронної музики.
Батьки - письменник і балерина,
після
2025.08.04
08:53
Із Бориса Заходера
Крругом – мурра, мурра,
все – маррність та сумбурр,
а ти муррчи: «Урра-а!»
І більш – ані мур–мур!
(2025)
Крругом – мурра, мурра,
все – маррність та сумбурр,
а ти муррчи: «Урра-а!»
І більш – ані мур–мур!
(2025)
2025.08.04
08:02
Для боїв із ворогами час настав.
Страх в Дніпро стікає по краплині...
Визріла чортополохом густо мста,
Вкрилось чорнотою небо синє.
Пелюстками осипаються роки,
Епілог дописує правиця.
У ходу сьогодні хрестики й вінки,
Страх в Дніпро стікає по краплині...
Визріла чортополохом густо мста,
Вкрилось чорнотою небо синє.
Пелюстками осипаються роки,
Епілог дописує правиця.
У ходу сьогодні хрестики й вінки,
2025.08.04
02:40
Оце ж вона - країна Доброти.
Для себе так відкрив її раптово.
Душа моя раділа веселково,
Коли зібрався я туди піти.
Це - світ чарівний, де немає зла,
Де сила - в ненав'язливому слові.
Де ти по вінця сповнений любові,
Для себе так відкрив її раптово.
Душа моя раділа веселково,
Коли зібрався я туди піти.
Це - світ чарівний, де немає зла,
Де сила - в ненав'язливому слові.
Де ти по вінця сповнений любові,
2025.08.03
23:39
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Романюк (1989) /
Поеми
САМОТНЯ ПОЕМА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМОТНЯ ПОЕМА
САМОТНЯ ПОЕМА
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2306 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2306 seconds