ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Романюк (1989) /
Поеми
САМОТНЯ ПОЕМА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМОТНЯ ПОЕМА
САМОТНЯ ПОЕМА
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
Р.С.Б.
І
Заспіваю, щоб горнило мого голосу
не залилось
матом.
Проклинаю тебе, чуєш, світе,
за біліючу голову
матері.
Проклинаю тебе за дорогу,
що розлукою
звана.
Чуєш, материним серцем стукаю?
Бачиш – серце її зранене?
Проклинаю вечір цей одинокий
в жалобності матовий!
Чи ти чуєш, як
роз’їдає неспокій?!
Відчуваєш, як
немає матері?..
Проклинаю небес мокроти осінні!
Хай дощем
хоч заб’ють мене
неба карателі.
Просто, ти знаєш,
як воно синові
дорогою від
матері?
Просто, ти знаєш, як воно
синові,
сидячи тут,
у труні вагона,
чути
псаломні її голосіння,
стогони?
Вечір. Неспокій. Млявий ліхтар.
Фіранки мовчать
мученицьки.
Місяць надтріснутий
по склу скрапує
в очі
неприручені.
Поїхав вокзал. Побігли перони,
завмерлий вагон
у темряву вдушуючи.
І бачу над собою,
як Омофор,
мамину
душу.
Кілометрами дорога
на коліс мотки.
І над тривкістю степу
силует строгий
благословляє швидкий
«Харків - Острог».
Розуміюче
вечір до волосся лащиться.
І вагонний гамір спадає збезсилілий.
Віддаляється
мама в пащеку Харкова…
Злущується з вікна…
Темрява хвилями
над вечором скволілим. Осипається погляд.
Як листя спалене
осипаюся я, розлукою пойнятий.
Плацкарт затуманило.
Передзвіння коліс – по мені подзвін
Уже, наче остання,
дорога.
Вітер хрипло затягує
«…да у покой раба
Бо-о-о-же…»
ІІ
Заспіваю, щоб сурми мого голосу
не залились
матом.
Я одинокий глас проти поголосу,
смертник
перед катом.
Я одинокий,
як свічки голос
за упокій душі зрадника:
змалілий під склепінь соборів
натиском.
Я одинокий,
як Петра слово
після слова третього півня.
Мені – колючі в Хреста голову –
нутро
противиться.
В незахищену шию вганяє
вітер
мене все глибше і глибше
в себе
голосу
жебрати.
ІІІ
Заспіваю, щоб жили мого голосу
не натяглись
матом.
Мучиться дух, як нерви в руці
під колеса
накатом.
Затискається поле в лещата лісу.
Вже волинський
гримить грім.
У вагону проваллі
такий лишений
я
світом усім.
Десь позаду сходяться колії
в нитку
з гобелена днів із нервів мереживом.
Ще дня одного пуп’янок
виткався,
але
не-
живий.
Колючки пустельні –
слова з горла
витягну
і зманіженому голосові
власяницю витчу.
В горлі мого пустелі висхлій,
щоб він
чувсь,
як струмка пересохлого моління дощів
винне.
У вагоні чорному
дев’ятнадцятилітньої
душі
сивіння.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.134 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.134 seconds