... Дивний і важкий день з прихованим присмаком драматизму у третіх напівтонах його осіннього аромату... І я мов примарливий сон пливу у прохолодній терпкості смілиого чистого вмирання природи..
Вчора Я до ранку не могла заснути, серце неспокійно калатало і незрозуміла важкість вязкою задухою тисла на мене і заважала мому тілу... На світанні я впала у важкий і такий же вязкий неприємний сон.
Мені снився мій брат. Це погана прикмета, коли він мені сниться. Для нього погана. Адже завжди після таких снів у нього трапляються напади епілепсії. Андрій на вісім років старший за мене і колись ми були з ним дуже близькі, але все змінилось і наші відносини не виходять за рамки: "привіт, як справи" на черговому сімейному зібрані, але як не дивно я і досі дуже болюче сприймаю усе, що його стосується і люблю його незрозумілою хворобливою любов ю. Він давно почав мені снитися і завжди після того, як він мені наснився йому стає погано і кидає в агонях епілепсії, дуже важко кидає, як ніким не кидає...
Сьогодні він наснився мені весь в білому, на ньому був яскраво білі брюки, піджак і що особливо кинулось мені в очі, гарні, шкіряні білі чоботи. Увесь цей туалет різко контрастував з його чорним волоссям і чорними очима. Він сумно дивився на мене і ніби хтів про щось запитати...
За вікном пашіла від ранкового туману перестигла горобина і ранок запрошував у новий сповнений руху і ретро шарму багряно-сірий день. Мені чомусь забажалось бути сьогодні особливою, жіночою і схожою на осінь... Підібране на потилицю волосся, червоні губи, червоний плащик і сукня а ля 40-ві " синьо-сіра" у маленький мерехтливий в очах горошок.... Я була такою, як вона - моя пані, що любить себе таою жорстокою і холодною, але і вміє обпікати своїм терпким холодним жаром....
А потім Мар янка цілий день плакала і я ніяк не могла її заспокоїти... Вона отримала звістку про смерть свого друга, ще два дні тому вони бачились і вона була така щаслива, повернувшись з прогулянки з ним. Вона розповідала і розповідала без упину, який він цікавий, чудовий, смішний і суворий одночасно, вона розповідала, як вони грали разом всі у квача і як готували їжу на свіжому поітрі, вона не могла приховати свого збентеження від того, що він їй подобається, а сьогодні їй сказали, що він загинув, розбившись на машині... І маленька моя плакала і плакала, а я просила припинити і розбивати себе. От дурна, я розумію, що дурна, але мені так хотілось її підтримати, але я ніколи не знаю, що казати, чи як себе поводити у таких випадках. Його звали Андрій. Я його не знала, але вже встигла проникнутись цікавістю і симпатією по тому, що стільки всього нарозповідавла мені Марянка. Я її люблю, вона така в мене чудова, Марянка, маленька Марянка, найдобріша істотка з усіх, кого знаю... На англійській я була в прострації і на всі закиди викладача, яна плиз тел ас ... ай ансверд: ай ем нот реді... Я не хтіла і не могла ні на чому зосередитись, мене кликав за вікном багряніючий голосієвський ліс і співав мені тонку хвилюючу пісню, а я намагалась вловити ту мелодію, ніби щось неймовірно важливе... Ніби відповідь на питання, яке я не могла сформувати у свідомості і лише підсвідомість грала у свої злі насміхуваті ігри.
Злоті ворота - ще одна з зупинок мого повсякденного життя - робота. Після якогось часу ритмічного поклацування по клавіатурі, через жалюзі у спустілі стіни колишньої лікарні 7агло посміхаючись заповзає ніч, сміючись голосно з мене і мої самотності... Зате яка я сьогодні гарна... Драматично гарна серед нудних байдужих кадрів повсякденного життя, в якому нічого не тапляється, окрім поодиноких рідких запрошень піти до ресторану від одружених чужих чоловіків, яким я певне ніщо інше як черговий екзотичний трофей...