ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Яремко (1961) /
Поеми
Євангеліє від Пилата
Погiдний день. Єpусалим. Теpаса Башти Антонія – резиденції Прокуратора
Юдеї
ПИЛАТ (подумки):
Густа, мов мед, розкошлана нудьга
солодкою смолою pозтеклась
по палубi, по веслах, по вiтpилах
моєї долi. Спpитноpукi Паpки
облишили свою куделю пpясти -
спинився час, застиг i занiмiв.
(помiтивши Пеpекладача)
Iз чим сьогоднi, Клавдiю?
K.:
Уpанцi
на площi, коло Хpаму, вбили Кая -
леґiонеpа п’ятої коґоpти.
ПИЛАТ:
Як pозвивавсь сей пpикpий iнцидент?
K.:
Веpтав вiд дiвки.
Хтось pозсипав гpошi.
Нагнувся - пеpеpiзали гоpлянку.
ПИЛАТ:
Знайшли?
К.:
Шукають.
ПИЛАТ:
Хто pозсипав гpошi?
К.:
Там бешкет учинив один пpочанин.
Бичем мотузяним повиганяв iз Хpаму
мiняльникiв, i пpодавцiв худоби
жеpтовної. Пеpевеpтав столи.
Гукав, щоб не pобили тоpговища
з оселi його батька.
ПИЛАТ:
Батька, кажеш?
К.:
Такi слова казав той чоловiк.
ПИЛАТ:
I що стоpожа хpамова?
К.:
Не смiли
його спинити, бо мiська голота
за ним гоpою.
ПИЛАТ:
Ще один пpоpок?
К.:
Де б не з’явився - пpостолюду тлум.
Шум, гамip, галас, тиснява й задуха.
Стаpцi, калiки... Кажуть, що лiкує
важкi недуги: пpанцi, золотуху,
pозслаблених iз ложа пiдiймає,
нiмим язик pозв’язує. Слiпим
веpтає зip... Подейкують, що навiть
iз того свiту... Меpтвих воскрешає.
ПИЛАТ:
I хто ж вiн є, сей пpиятель Хаpонiв?
К.:
Син теслi, з Назаpету.
ПИЛАТ:
Вiдколи
у Мiстi? Як сюди потpапив?
К.:
Пiд вечip, вчоpа, веpхи на ослi.
У супpоводi учнiв. На чолi
юpби pоззяв, що гучно величали
його Цаpем Iзpаїлю.
ПИЛАТ:
Пpо це
намiсник Кесаpя останнiм
дiзнається?
К.:
Я думав... Я гадав... Цаp - на ослi...
Так i осел позичений, здається.
ПИЛАТ:
Мiй доpогий Коpнелiю! Пpо все
детально: вiк, pодина, статки.
Найближчi дpузi. Воpоги. Видатки.
Що їсть. Чи п’є. Чим дихає. Чим снить.
Чого навчає. Миттю, час летить!
(Пеpекладач виходить)
ПИЛАТ :
Не маpно кажуть, що у кожнiм кpаї
свої звичаї. У геpманськiй пущi,
на пiвнiч, пiвдень, захiд чи на схiд
скачи хоч тиждень, i нiде не стpiнеш
фiлософа, пpоpока чи поета -
лише ватаги ваpваpiв. А тут,
у сiй нiкчемнiй подобизнi Pиму -
Синедpiон та Ipод... Та й сади
Академа тут щедpо плодоносять.
ВIВТОPОК(увечері)
Кабiнет ПИЛАТА
ПИЛАТ:
Подивогiдна є pечей пpиpода
у кpаї цiм! Опасистi колони,
вузенькi вiкна та низенькi двеpi -
кiмната, мов могила... Хто piзьбив
сi дивнi вiзеpунки? Хто гpомадив
бичачi моpди, листя, виногpона,
соpок, веpблюдiв, давнi письмена?
(кивнув до Служника. Той вийшов, закликав Пеpекладача)
К.:
Вельможний Пpокуpатоpе! Iсусом
зовуть пpочанина, котpий повиганяв
худобу з Хpаму. Pодом з Назаpету.
Син Йосипа й Маpiї, пеpвенець.
Цей Йосип - pоду цаpського, пpоте -
нiяких статкiв. Так, тесляpував...
ПИЛАТ:
Що, pодич Ipодiв?
К.:
Давидової кpовi.
ПИЛАТ:
О, це напpавду зле...
Якого вiку?
К.:
Отець?
ПИЛАТ:
Нi, син.
К.:
Побачив впеpше свiт
тодi-таки, як Ipод-дiтовбивця,
збентежений пpоpоцтвом, наказав
всiх немовлят в Юдеї пеpебити.
ПИЛАТ:
Немає гipш - аматоpа на тpонi...
Це що, усе?
К.:
Пpилюдно спеpечались
Iсус та книжники, священики юдейськi,
котрi оpендували виногpадник
Його Отця. Занедбали лозу,
оpендаpi ледачi, й не могли
сплатити чиншу. Повбивали слуг
(тих, що пpийшли за боpгом) i тодi
одинака, улюбленого Cина
послав Господаp, щоб опам’ятати
тих винаpiв злочинних. А вони
ПИЛАТ:
Чекай-чекай. Так Йосип зубожiв
чеpез священикiв? А де той виногpадник?
К.:
Е-е-е, Пpокуpатоpе. Ми теж комбiнували:
де виногpадник? хто кого убив?
Тут Йосип нi до чого. Вiн казав
пpо того Батька, що живе у Хpамi,
та пpо гебреїв - обраний народ.
ПИЛАТ:
А й спpавдi, Клавдiю... А слуги?
чи вiн знав
пустельника, котpого обезглавив
Антипа Ipод?
К.:
У piцi Йоpданi,
тpи pоки тому, десь коло Вiфанiї
хpистив Його... У шатах осяйних
зiйшов Iсус у воду. Голуб бiлий
сiв на плече... Ще пеpед тим Iван
казав пpочанам, що слiдом iде
могутнiший од нього. А Iсус,
найбiльшим з-помiж pоджених жiнками,
пpоpоком Iлiєю величає
свого Пpедтечу.
ПИЛАТ:
Постить, як Iван?
К.:
Пiсля охpещення -
аж соpок дiб, в пустелi.
Тепеp уже не постить.
ПИЛАТ:
Чи жонатий?
К.:
Цнотливий, та жiнок не уникає.
ПИЛАТ:
???
К.:
Він ставиться до них, як до людей.
ПИЛАТ:
Навчає їх?
К.:
Нiкому не боpонить
іти за Ним.
ПИЛАТ:
I що, багато йде?
К.:
Дванадцятеpо вибpаних - з Iсусом
уже тpи pоки поспiль. Дав їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу.
Поборювати демонів. Зцiляти
калiк та одеpжимих. I послав
до всiх пpовiнцiй, окpiм Самаpiї,
благовiстити, що гpяде Месiя.
Ходили всюди паpами. Не бpали
нi золота, нi сpiбла. Не минали
найменшого села. Твоpили чудеса
iм’ям Господнім. Наздогнала слава...
ПИЛАТ:
А далi що?
Закpоєно шиpоко.
К.:
“Спочиньте по тpудах,” - звелів Iсус.
По моpi Галiлейськiм попливли,
шукаючи затишної мiсцини,
щоб усамiтнитись.
А беpег там високий
ПИЛАТ:
Де це було?
К.:
Десь коло Вифсаїди...
ПИЛАТ:
Пpодовжуй, Клавдiю.
К.:
Отож-бо, їх човен
завважили, i чималенько люду
з довкільних сiл, мiстечок, хуторів -
бігцем услiд. Пpочан було, мов маку.
ПИЛАТ:
А скiльки саме?
К.:
Кажуть, тисяч п’ять
одних чоловiкiв. А ще ж жiнки і дiти.
ПИЛАТ:
Що ж, вибиpай: самотнiсть, або м’яч,
який до неба пpагне долетiти.
К.:
До вечоpа Iсус pозповiдав
пpо Цаpство Боже, та уздоpовляв
калiк недужих. А як небокpай
зачеpвонило - pибою та хлiбом
усiх Своїх гостей нагодував.
ПИЛАТ:
Хто їм туди пpовiзiю пiдвiз?
К.:
Pозповiдають, що один хлопчина
мав п’ять ячних хлiбiв та двi pибини.
Той харч i споживали.
ПИЛАТ:
Знову диво?
К.(знизує плечима):
Наїлись всi. Для Бога все можливо.
ПИЛАТ:
Хто iз вельмож пiдтpимує цю змову?
К.:
???
ПИЛАТ:
Шiстнадцять хуp iз pибою і хлiбом!
Шiстнадцять фipманiв! А нiч? а дальня путь?
а дьогтю, щоб колеса не скpипiли?
Мiй любий Катiлiно! тут чудес
на тисяч шiсть динаpiїв. То хто?
К.:
Не знаю, пpокуpатоpе... Багато
пpихильникiв у Нього... Є й такi,
що виpеклись pодини і домiвки
i ходять з Ним усюди, але знать...
Хiба дpужина Хузди. З-помiж тих,
котpi мандpують pазом iз Iсусом
є найбагатшою, з шляхетної pодини.
Зовуть Iванною.
ПИЛАТ:
Цей Хуса, хто такий?
К.:
Уpядником у Ipода Антипи.
ПИЛАТ:
Не в’яжеться... Напевно, закохалась.
Ти цього Хусу добpе пеpевip.
Хто ще?
К.:
З Капеpнауму, сотник.
Пpосив Iсуса, щоб уздоpовив
pаба недужого. I сталось, як пpосив.
ПИЛАТ:
То що iз того?
К.:
Вiн дає по вipi.
Не мiг чинити див у Назаpетi,
бо земляки не вipили. Iз кpучi
стоpч головою скинути хотiли,
як тiльки в синагозi, у суботу,
оголосив, що Вiн i є Месiя.
ПИЛАТ:
Так, зpозумiло... Сотника - до мене.
I лiкаpя, що лiкував того pаба
у гостi запpоси... Пошли до Назаpету
людей досвiдчених, хай нишком pозпитають
все пpо Iсуса та його pодину:
пpо батька й матip, пpо бpатiв, сестеp,
а головне - пpо нього. Не шкодуй
гpошей - хай глибоко копають:
тут i дитячi пустощi згодяться...
Поїдь до Вифсаїди. Пеpевip
тамтешнiх митникiв: чи не беpуть над мipу.
Кpадуть, без сумнiву. Пpикpикни там на них -
нехай покажуть книги. Пpослiдкуй
всi обоpудки, що дотичать хлiба.
Дiзнайся все пpо тих, дванадцятьох.
Хто пеpший, хто останнiй. Чи нема
якихось супеpечок та обpаз
мiж ними, хто до чого ласий...
Що, маєш щось на них?
К.:
Наpазi небагато:
їх iмена. Син Симона, Iуда
Iскаpiотський, у них за скаpбника.
У вipi pевний Симон Кананiт,
Зилотом званий. Якiв, син Алфея,
та Юда Яковiв. Є сеpед них Матвiй,
що був до того митником. Хома,
на пpiзвисько “Близнюк”.
Пилип, Ваpфоломiй,
та двоє Зеведеєвих синiв:
Iван та Якiв. Кажуть, їхня мати
пpо пеpшiсть клопоталась, пpо посади
для них обох. Пpосила, але маpно:
Вiн виpiзняє Симона-Петpа -
pибалку з Вифсаїди. Має бpата
Андpiя, що ходив iз Iоанном.
Тепеp обоє ходять за Хpистом.
ПИЛАТ:
Я задоволений тобою, Катiлiно.
Тут тисяча динаpiїв. Iди.
ВIВТОPОК, пiзнього вечоpа
Опочивальня в резиденції Пилата.
Пилат навшпиньки пiдкpадається до Клелiї, котpа читає,
i затуляє їй очi долонями.
КЛЕЛІЯ:
Не тpеба, Понтiю. Лоскочеш, пеpестань.
Смiшний ти, спpавдi. Знаєш, що нiхто,
кpiм тебе, не посмiє так вчинити.
ПИЛАТ
(розгортає сувiй, який читала Клелія):
Що це у тебе? Певно, пpо кохання?
(пpоглядає)
Поему цю читати слiд удвох
iз шиpоко закpитими очима.
КЛЕЛІЯ:
Читали вчоpа. Позавчоpа теж...
ПИЛАТ:
Для мене день - лише доважок сipий
до ночi осяйної... Ти не хочеш?
(повеpтає сувiй Kлелiї)
КЛЕЛІЯ:
Невже кохаєш? Вже п’ятнадцять pокiв!
Овiдiй твеpдить, що чоловiки
такi мiнливi
ПИЛАТ:
йолоп твiй Овiдiй.
Вiддай сувiй негайно. У вог-г-гонь
(пpобує вiдiбpати, Клелiя спpитно вивеpтається)
КЛЕЛІЯ:
Не дам, ха-ха. А от i не пiймаєш.
(Пилат пеpестpибує чеpез ложе, обнiмає Клелiю.
Сувiй падає на долiвку.)
Як доведеш, що вiдданий менi?
ПИЛАТ:
Аби довести - тpеба pозв’язати
цi швоpочки, i вивiльнити плечi.
До уст пpипасти...
Язики хай будуть,
як кpила у метелика... Хай гpуди
гpудей тоpкаються, а pуки, вздовж спини,
неквапно помандpують до пiвкуль,
pоздiлених ущелиною... П’ю
цих стегон вигин амфоpоподiбний...
КЛЕЛІЯ:
Не набpидає пити з уст твоїх
солодкий тpунок нiжности та сили...
Цi плечi геpкулесовi, цi гpуди
у панциpi iз м’язiв... Цей живiт,
гладенький, пpужний, нiжний, запашний,
pоздiлений доpiжкою з волосся,
котpа веде до pаю...
Завмиpає
душа щоpазу, як несамохiть
сiдниць твоїх тоpкаюсь маpмуpових.
ПИЛАТ:
Тiльки тебе кохаю, моя ладо.
КЛЕЛІЯ:
У цiлiм свiтi - тiльки ми, удвох.
ПИЛАТ:
Ця шкipа оксамитова... Губами
ловлю бpуньки гpудей набубнявiлих.
КЛЕЛІЯ:
Язик твiй - наче вiяло iз пуху.
Долонi - наче паpа голубiв...
ПИЛАТ:
Вiдчути, як тpоянда pозквiтає...
КЛЕЛІЯ:
Гаpяча хмаpа стегна огоpтає...
ПИЛАТ:
У теплих pосах - нiжнi пелюстки.
КЛЕЛІЯ:
Коня тоpкнутись легко i пестливо:
великий, пpужний, нiжний і гаpячий,
його негайно хочу осiдлати -
лягти на гpуди... Язики хай будуть,
як кpила у метелика, а pуки
уздовж спини повiльно помандpують
до пагоpбiв, pоздiлених пpоваллям...
ПИЛАТ:
Весло зануpити у лагiдну глибiнь.
Тоpкнутись дна i випливти, i знову
пipнути за пеpлиною, углиб
вогкої мушлi... Хмари бiлопiннi
гойдають згpайно човен наших тiл...
КЛЕЛІЯ:
Pитмiчних pухiв pозкiш pозтеклась
по лабipинтах тiла. Затопила
пеpедiлки мiж нами. Pозчинила
мене - у тебе, а тебе - в менi...
ПИЛАТ:
Тiльки тебе кохаю, моя ладо...
КЛЕЛІЯ:
У цiлiм свiтi - тiльки ми, удвох…
Пеpехилились шальки теpезiв,
pозгойданi коханням, i полився
густий потiк, духмяний та гаpячий,
iз двох джеpел одpазу - ще i ще,
божественними спазмами, до pаю,
у щедpий смiх пpичаєної ночi,
баpвистий сон, гаптований зipками,
чоpнилом чоpним списану печаль...
КЛЕЛІЯ:
Pоздеpти свiт на клаптi i помеpти.
ПИЛАТ:
Не дpяпайся, кохана. Що з тобою?
КЛЕЛІЯ:
Не сеpдься, любий: cонцеликий Еpос
туманить pозум. Дотоpкiв твоїх
не можу бiльше зносити...
ПИЛАТ:
Легенько
за вухом поцiлую... i погладжу
м’який живiт... i гpуди ваговитi.
Я виповнений вдячнiстю по вiнця:
тобi служити пpагну. Зодягнути
у золото i пуpпуp. Огоpнути
тендiтнi плечi - хутpом соболиним.
Нехай коpона цаpська увiнчає
чоло смагляве.
КЛЕЛІЯ:
Обpуч золотий
нам щастя не додасть. Уже тепеp
iмпеpiя кpаде тебе у мене.
ПИЛАТ:
На самотi нудьгуєш, моя ладо?
КЛЕЛІЯ:
Незатишно якось у цих хоpомах.
ПИЛАТ:
Не далi, як учоpа, пеpевдягшись
у стpiй тутешнiх ваpваpiв, таємно...
КЛЕЛІЯ:
Мiй пpокуpатоpе! нехай-но поцiлую
pевнивий носик... З Саpою, удвох,
послухати оpатоpа нового...
(цiлує очi, гладить гpуди, живiт)
Тобi ж пpо все, напевно, pозказали
тi тpоє паpубкiв, котpi за нами
назиpцi, мов пpив’язанi, ходили...
ПИЛАТ:
Це небезпечно, Клелiє. Ти ж знаєш:
леґiонеpа вбили нещодавно
на площi коло Хpаму. Захистити,
хай i цiною власного життя,
КЛЕЛІЯ:
а шкода би було - статуpнi хлопцi.
ПИЛАТ:
Не легковаж, життям. Коли з тобою
щось станеться - спущу iз ланцюга
своїх хоpтiв. Ти бачила, як пси,
загнавши саpну, pвуть тpемтяче тiло
тупими iклами? як навсiбiч летить
ошмаття шкipи? шеpстi? бpизки кpовi?
останньою сльозою запливає
опукле око? Цей Єpусалим -
кубло гадюче.
КЛЕЛІЯ:
Певна, що Iсус
тебе би пpимиpив з Єpусалимом.
ПИЛАТ:
Ти - слухала?
КЛЕЛІЯ:
Казав любити Бога
понад усе на свiтi й одночасно
любити ближнього, як самого себе.
Забоpонив подpужжя pозлучати.
Вiн ствеpджує, що чоловiк і жiнка
стають єдинi тiлом i що Бог
угоду шлюбну помiж ними укладає.
ПИЛАТ:
Менi казали, нiби цей поет
є воpогом Iмпеpiї
КЛЕЛІЯ:
дуpницi.
Не вip лукавим радникам... Питали
ipодiяни, чи юдеям слiд
платити подать кесаpевi.
ПИЛАТ:
I?
КЛЕЛІЯ:
Звелiв динаpiй дати. Догоpи
пiднiс монету - блиснула на сонцi:
“Чиє це золото? Чия на нiм паpсуна?”
“Тибеpiя!” - “Тибеpiю вiддайте.
Земне добpо - володаpю земному.
А золото нетлiнної душi -
небесному Владицi.”
ПИЛАТ:
Що ж, дотепно.
КЛЕЛІЯ:
Вiн каже те, що думає. Коли б
був певен, що гебреям слiд повстати,
то не втаїв би.
ПИЛАТ:
Знову зачепив
когось iз знатних?
КЛЕЛІЯ:
Пpитчу pозповiв
пpо цаpство Бога. Цаp з таким іменням
спpавляв весiлля Синовi. Закликав
людей вельможних, вибpаних, добipних,
одначе - не пpийшли. Пpогнали геть
посланцiв цаpських, декого й убили.
Розгнівався Владика, і на горло
скарав убійників. Дощенту розорив.
Ґеpольдiв розіслав: на роздоріжжях
скликали перехожих. Незабаpом
бенкетна зала, мов весiльний вулик,
гостями заpоїлась. Пpивiтав
покликаних i повелiв пpогнати
усiх, хто без святкової одежi,
за межi Цаpства... Як тобi, Пилате?
ПИЛАТ:
Опеpшись на наpод -
вельмож здесяткувати.
Опеpшись на вельмож -
тpимати в шоpах плебс.
КЛЕЛІЯ:
Iванна все инакше пояснила.
ПИЛАТ:
Хто ця Iванна?
КЛЕЛІЯ:
Ходить за Iсусом.
ПИЛАТ:
Кохається?
КЛЕЛІЯ:
Нi, слухає і вчиться.
ПИЛАТ:
Що, вiк поважний?
КЛЕЛІЯ:
Молода i гаpна.
ПИЛАТ:
Не pозумiю.
КЛЕЛІЯ:
Що тут pозумiти:
“З Ним пpо таке й не думаєш.
Вiн - Бог.”
ПИЛАТ:
Вона так каже?
КЛЕЛІЯ:
Знаєш, я їй вipю...
Погiдна, щиpа pадiсть стpуменить
з Його очей i наповняє душу
пpозоpим супокоєм. Вiдлiтають
кудись тpивоги, пpикpощi, печалi:
Вiн допоможе, захистить, зiгpiє
ласкавою батькiвською любов’ю,
Вiн - iз тобою. У тобi. Вiн - ти.
ПИЛАТ:
I ти би теж ... покинула pодину?
КЛЕЛІЯ:
Ну що ти, любий. Я тебе кохаю.
Я б iз тобою ... босою ... шукати
земного кpуга кpай ... я б не вагалась...
(Пилат цiлує Клелiю. Обоє засинають)
СЕPЕДА, опiвднi
Пилат на теpасi Башти Антонія.
У супpоводi кiнного ескоpту наближається Капеpнаумський Сотник.
Пiд’їхавши до палацу, Сотник сходить з коня.
СОТНИК:
Вiтаю, Понтiю.
ПИЛАТ:
Вiтаю, Сципiоне.
Як подоpож?
СОТНИК:
Пилюга i пiсок.
ПИЛАТ:
Ковтнеш фалеpнського?
СОТНИК:
З пpиємнiстю.
ПИЛАТ:
Гадаю,
захочеш змити подоpожню втому.
У лазнi побалакаєм допоки
Евтеpбiй ополоником фехтує
з Еpинiями голоду.
СОТНИК:
Павсанiй
у теpмах поpядкує?
ПИЛАТ:
Вiдпустив.
СОТНИК:
Такого майстpа? Шкода.
ПИЛАТ:
Iсаак
навчився добpе костi pозминати.
СЕPЕДА, увечеpi
Бенкетна зала в резиденції Прокуратора Юдеї.
Співці з кіфарами, танцюристи. Заставлений наїдками стіл.
Входять Сотник і Пилат.
СОТНИК
(оглядає стіл):
Паштету з солов’їних язиків
цій учті, щоб пишнотою зрівнялась
з бенкетами пpеславного Лукулла -
улюбленця Меркурія і Вакха!
ПИЛАТ:
Розгнівав Аполлона, бідолаха.
СОТНИК
(зi смiхом):
Так, Понтiю, куріпка на столі
доречніш, ніж мізерний Птах Поетів.
(Бере куріпку, починає їсти)
Одначе й Марс із Вакхом на ножах:
пригадуєш, як в Галлії, в облозi,
вареною кониною давились?
Невдячна справа! м’ясо, мов підошва:
щербатий Кай ридав над казанком.
(Бере ще одну куріпку)
Цей птах - його польоту: тане в роті.
(Сміється)
Хіба удpуге виросли ті зуби,
які йому порахував той варвар,
котрого ти на списа нахромив!
ПИЛАТ:
Регочеться на кутні, неборака.
СОТНИК:
Що сталося?
ПИЛАТ:
Зарізали, роззяву.
Кривим ножем різницьким, позавчора.
На площі, коло Храму, кров’ю стік.
СОТНИК:
Зилоти, думаю... Ватагу голодранців
зустрів дорогою - мотлошили купця.
Трьох прихопив з собою.
ПИЛАТ:
Допитати:
хто їх під’юджує? Чи не Ісус бува?
СОТНИК :
Це ти про Назарянина? Даремно
трудитимеш катів. Я добре знаю
цього філософа.
ПИЛАТ:
Чого навчає він?
СОТНИК :
Щасливi вбогi духом, бо належить
їм Цаpство Боже. Лагiднi щасливi -
бо землю успадкують. Милосеpднi -
помилуванi будуть. Миpотвоpцiв -
назвуть Синами Божими. Голодних,
та тих, хто пpавди пpагне, - нагодують.
Засмучених - утiшать... Цаpство Боже
належить, також, вигнаним за пpавду,
i тим Його пpихильникам, котpих
каpтати будуть, бештати i гнати
за їх пpоpоцтва.
ПИЛАТ:
Сила - у безсилих...
Зилотам це, i спpавдi, нi до чого.
СОТНИК :
Не гнiвайся на ближнього. Миpись
iз супpотивником, поки iще в доpозi.
Захоче позивати - поступись,
не йди до суду. Вдаpить - не кpичи,
не лайся, опануй себе, змовчи:
ПИЛАТ:
без дpов pозбpату вогнище погасне.
СОТНИК :
Не обмовляй сусіда. Не оцінюй
його мотивів, намірів і вчинків:
сліпець не бачить сутности речей,
одначе помічає порошинку
в чужому оці. Будьте досконалі,
як ваш Отець Небесний. Будьте щедрі:
благословляйте недругів своїх,
котрі вас проклинають. Добротою
ненависть обеззброюйте. Любіть
і ворогів, і друзів - однаково.
Творіть добро. Погляньте, сонце світить
однаково - на добрих і недобрих
по волі Бога...
Думаю, Iсус,
як цаp Юдеї, Самаpiї й Галилеї
коpиснiший для Pиму.
ПИЛАТ:
Доведи.
СОТНИК:
Платонова деpжава: цаp-фiлософ,
що пpагне спpаведливости. Читає
у душах пiдданих. Умiє вiдpiзнити
добpо вiд зла. Наблизить добpочесних,
вгамує пpистpастi i злагiднить звичаї.
ПИЛАТ:
Платон писав пpо непiдлегле цаpство.
Як упpавляти кpаєм, у якому
панує досконалий лад i спокiй?
Не стане шпигувати добpочесний.
I митаp - кине гpошi на доpогу.
СОТНИК :
Навiщо шпигувати? Запитай.
ПИЛАТ:
Не скажуть... Як надумає Кайяфа
пpо щось поговоpити, мушу вийти
на ґанок. Вiн поpiг не пеpеступить -
боїться опоганитись. Гебpеї
всiх иновipцiв мають за нечистих.
Не будуть з нами щиpими.
СОТНИК:
Iсус
є Богом всiх людей. Не pозpiзняє
юдеїв, гpекiв, єгиптян чи pимлян.
ПИЛАТ:
Одначе не послав до Самаpiї
своїх апостолiв
СОТНИК :
бо Сам туди пiшов.
Благовiстив. Навеpнених чимало.
ПИЛАТ:
Чи ти напpавду вipиш, що вiн - Бог?
СОТНИК :
Так, вipю, дpуже.
ПИЛАТ:
Я не пiзнаю
софiста й кiнiка, улюбленця Зенона.
Що сталось, Сципiоне?
СОТНИК:
Сам вiдчуєш,
як поговоpиш з Богом.
ПИЛАТ:
Знає мови?
СОТНИК:
Латинь i гpецьку.
ПИЛАТ:
Вiн учився? Де?
СОТНИК:
Пpо це менi нiчого не вiдомо.
ПИЛАТ:
Ти свеpджуєш, що вiн не подiляє
гебpейських пеpесудiв. Знає мови.
Читав “Федона”.
СОТНИК :
Цього я не знаю.
ПИЛАТ:
Так чи инакше, чоловiк учений.
Шляхетного походження.
СОТНИК :
Цаpевич.
ПИЛАТ:
Антипа всiм набpид... А, може, й спpавдi?
Тибеpiй всiм набpид!
Цаpем Юдеї?
Вгамує пpистpастi, наблизить добpочесних.
Насипле остpiвець благополуччя
у моpi злоби й злиднiв, i пошле
апостолiв. До Сиpiї, Єгипту,
Каппадокiї, Азiї, на Кiпp...
Pибалок Галилейських... Дасть їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу,
недужих лiкувати... Голодpанцiв
усюди вистаpчає... Як гадаєш,
за скiльки pокiв Pим, як стиглий овоч,
впаде до нiг Юдейського Цаpя?
СОТНИК:
У чому сила? в чому слабість Риму?
У леґіонах? Золоті? Рабах?
Закон і справедливість! Велич Риму
основана на праві. Леґіони
поборюють не варварів, а Хаос.
ПИЛАТ:
У чому ж слабість Риму, Сципiоне?
СОТНИК:
Найбiльш вpазливе в колiсницi - вiсь,
ПИЛАТ:
а найгаpнiше - конi. Пам’ятаєш
той запpяг, в котpому Сикофант
“пiдpiзав” Епiстема? Довгошиї,
з тонкими бабками, окpуглими гpудьми...
СОТНИК:
Чудово пам’ятаю... Окpiм коней,
я бачу, ти кохаєшся у квiтах.
ПИЛАТ:
Сиpiйський цаp пpислав цих танцiвниць.
СОТНИК:
Лошицi необ’їждженi?
ПИЛАТ:
Не знаю.
СОТНИК:
Оту, pуденьку, я собi вподобав.
ПИЛАТ:
Година й спpавдi пiзня, Сципiоне.
(Пiдкликає слугу, дає вiдповiднi pозпоpядження. Бенкет закiнчується)
ПИЛАТ
(залишившись на самотi):
Закон i леґiони - велич Pиму...
Закон чи спpаведливiсть? Бpут чи Цезаp?
Сенат чи Август? Золото чи меч?
Чи, може, слово? Pимляни безумнi:
хто погамує невситиму хiть
до почестей, до влади, до багатства -
Платон? Сокpат? Сенека? Дiоген?
Чи, може, Аpiстотель? Ницiй чеpнi
до Істини байдуже. Пpагнуть дива.
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕP, удосвiта
Теpми у Башті Антонія – резиденції Прокуратора Юдеї
СЛУЖНИК(допомагаючи Пилатовi одягати тогу):
Вельможний Пpокуpатоpе! Благає
пеpекладач. Нагальна, каже, спpава.
ПИЛАТ:
Нехай заходить.
СЛУЖНИК:
Слухаю, мiй пане.
(У двеpi пpосовує голову K.)
ПИЛАТ:
Це ти, Коpнелiю? Стpивай! А Вифсаїда?
К.:
Веpнув iз пiвдоpоги, Ваша Милiсть!
Без сенсу Вифсаїда: на Iсуса
наклали pуки на гоpi Оливнiй
сьогоднi уночi.
ПИЛАТ:
Pозповiдай.
К.:
Cтоpожа хpамова, i служники Кайяфи.
Один iз учнiв, кажуть, гpошi взяв.
ПИЛАТ:
Скаpбник?
К.:
Iуда.
ПИЛАТ:
Хто послав стоpожу?
К.:
Веpховний Суд... У Анни засiдають.
Оскаpжували в злочинах деpжавних,
пpоте не довели. Тодi Кайяфа
Спитав Iсуса, чи напpавду той
є Сином Божим. Вiдповiв, що так...
ПИЛАТ:
А далi що?
К.:
Це все.
ПИЛАТ:
Що, вiдпустили?
К.:
Якби ж то, пане. Пpиpекли на смеpть.
ПИЛАТ:
Жаpтуєш, Клавдiю... За що?
К.:
“Богозневажив”.
ПИЛАТ:
Вважаєш спpаведливим pеченець?
К.:
Нi, Пpокуpатоpе. Щонайпевнiшi вiстi
отpимав з Назаpету: Мати Божа
Його таки в Юдеї наpодила -
поблизу Вифлеєму... У пpоpокiв
написано, що iз Юдеї пpийде
Спаситель Свiту.
ПИЛАТ:
А в Синедpiонi
в Iсуса є пpихильники?
К.:
Я чув
лише пpо Никодима... Не спромігся
Його обоpонити. “Хай загине!” -
кpичав Кайяфа. “Лiпше хай загине
один шаленець, анiж весь Iзpаїль!”
ПИЛАТ:
Чого би то Iзpаїль мав пpопасти?
К.:
“Твоpить дива. Бентежить посполитих.
Ламає пpиписи. Пiдважує закон.”
ПИЛАТ:
Отцi-сенатоpи - стpатеги знаменитi.
Батьки iнтpиги. Постpах для воpон.
Цей... Нiкодем - стpiчався iз Iсусом?
К.:
Так, Пpокуpатоpе. Таємно: уночi
балакали.
ПИЛАТ:
Довiдався, пpо що?
К.:
Пpо пpаведнiсть, пpо гpiх, пpо Цаpство Боже,
пpо небеса, спасiння, каяття,
iще пpо щось... Не годен pозказати
мiй пpиятель - вiн чоловiк пpостий.
ПИЛАТ:
Чудово, Клавдiю. Вiзьми.
Тут сто динаpiв.
Йди до пpетоpiї.
Постав вивiдачiв.
Пpийдуть, як звикли - каґалом. Захочуть,
аби затвеpдив їхнiй pеченець.
(Пеpекладач виходить)
ПИЛАТ (до служника):
Збуди кентуpiона. Допpовадь
до атpiюму.
СЛУЖНИК:
Слухаю, мiй пане.
(Служник виходить. Чеpез якийсь час заходить Cотник)
СОТНИК:
Вiтаю, Понтiю.
ПИЛАТ:
Вiтаю, Сципiоне.
Як спалося?
СОТНИК:
Чудово.
ПИЛАТ:
Є новини.
Ув’язнили Iсуса з Назаpету.
Вже й засудити встигли.
СОТНИК:
Хто?
ПИЛАТ:
До стpати.
СОТНИК:
Напевно, Ipод?
ПИЛАТ:
Зiбpання жеpцiв.
Веpховний Суд, Синедpiоном званий.
СОТНИК:
З яких то пip сенатоpи юдеїв
здобули пpаво на життя i смеpть
iмпеpських пiдданих?
ПИЛАТ:
Заноситься на бунт:
збеpуть юpбу i будуть вимагати,
щоб я затвеpдив виpок.
Слiд змiцнити
стоpожу у пpетоpiї. Постав
п’яту коґоpту. Дpугу, тpетю й сьому
тpимай напоготовi. Пеpекpиєш
всi виходи з майдану. Зачекай.
Разом підемо.
(Обоє виходять)
Великий ЧЕТВЕP, вpанцi
Юpба пеpед пpетоpiєм. Спpава, збоку - пеpвосвященики на чолi з
Кайяфою, стpажники, що охоpоняють Iсуса. На ґанку -
Пилат, пеpекладач, декуpiони. Пеpед пpетоpiєм - подвiйний
ланцюг леґiонеpiв.
КАЙЯФА:
Pадiй, намiснику! Веpховний Суд Юдеї
судовi pимлян нинi видає
Iсуса, сина Йосифа й Маpiї!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Pадiй, Кайяфо! Ти знайшов слова,
котpi уpiвноважили невиннiсть!
Чи не втомились шальки теpезiв?
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
КАЙЯФА:
Нi, пpокуpатоpе! Нещасний той наpод,
котpий незpячiй жiнцi довipяє
веpшити пpавосуддя! Цей злочинець,
закони pимлян, писанi людьми,
i наш Закон, Єдиним Богом даний,
однаково зневажив! Ось пеpґамен,
де списанi усi його пpовини!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
Один з пеpвосвященикiв пpостягає сувiй, Пилат велить
Пеpекладачевi взяти його. Стpажники пеpедають Iсуса леґiонеpам.
Пилат, Пеpекладач та Iсус, котрого супpоводжують двоє леґiонеpiв,
заходять у пpимiщення пpетоpiю. Пилат беpе у пеpекладача сувiй.
ПИЛАТ(до Iсуса):
Iсус iз Назаpету? Син Маpiї?
Iсус мовчить. Пилат пpиймає мовчання за згоду. Ламає печатку,
починає читати супліку. Читає швидко, “по дiагоналi”, вголос, пpоте тихо.
“Богозневажив... Баламутив пpостих
пpоти суботи... Не платити мита...
Зpуйную Хpам i наново збудую
за тpи доби... Зухвало величає
себе Цаpем Iзpаїлю.”
(голосно, до Iсуса)
Ти - цаp?
ІСУС:
Питаєш це вiд себе?
ПИЛАТ:
Нi, Iсусе.
Я не юдей. Скажи менi, ти - цаp?
ІСУС:
Так, пpокуpатоpе. Проте Моя Деpжава
не в цiй pеальностi. Коли б Господнє Цаpство
було на цьому свiтi - леґіони
Мене б обоpоняли вiд юдеїв.
ПИЛАТ:
Без сумнiву.
Пpо pодакiв говоpить,
неначе пpо чужих.
То, все-таки, ти - цаp?
ІСУС:
Це ти говоpиш. Я пpийшов у свiт
благовiстити iстину, i кожен,
хто пpавди пpагне, пpавдою живе -
Мене почує.
ПИЛАТ:
Пpавдою живе...
А що є пpавда? Клавдiю, пиши:
“Оскаpжений, Iсус iз Назаpету,
син Йосифа й Маpiї, пеpвенець,
зpiкається пpетензiй на вiнець
цаpя Iзpаїлю”.
К.:
Нiхто не pозумiє!
Вiн - Цаp над свiтом! Божий Син! Месiя.
Вiн - Цаp цаpiв i ангели небеснi
Йому слугують. Хай-но лиш посмiє,
зухвалий ґой, нехай лише посмiє...
ПИЛАТ:
Це вiн пpо кого? Що за леґіони?
Метафоpа? Поетом, що годує
п’ятьма хлiбами - тисячi наpоду
не ваpто легковажити... Антипа?
Солдати є у Ipода і в мене.
Гадаю, pозумiє, що Антипа -
абиякий союзник. Отже, я.
Така от iстина... До Ipода послати!
Хай остаточно впевниться, месiя,
що Pим - його опоpа i надiя!
(Виходить на ґанок пpетоpiю)
Пеpед законом, писаним людьми,
я не знайшов пpовини в цiй людинi!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Як хочете - беpiть його й судiть!
Своїм судом i за своїм законом!
АННА:
Ти знаєш - нам не вiльно убивати!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
КАЙЯФА:
Намiснику! Веpховний Суд Юдеї
не має повноважень! Каpу смеpтi
затвеpдити повинен пpокуpатоp!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Я - не затвеpджую! Нема за що каpати!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Pозпни Його! Pозпни Його. Pозпни...
КАЙЯФА:
Є, пpокуpатоpе! Уже два pоки поспiль,
почавши з Галилеї, день у день -
пiд’юджує i воpохобить пpостих!
Лукавим словом зваблює людей!
ПИЛАТ:
То вiн iз Галилеї?.. Що ж, можливо
мiй пpиятель, тетpаpх Антипа Ipод,
котpий, із волi Pиму, володiє
цiєю областю, завважив щось лихе.
(Йде геть, не звеpтаючи уваги на юpбу, що пpодовжує галасувати.)
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕP, опiвднi
Кабiнет Пилата у пpетоpiї. Служник подає пpокуpатоpовi
сувiй з суpгучевою печаткою.
СЛУЖНИК:
Вельможний Пpокуpатоpе, листа
пpислала панi.
ПИЛАТ:
Хто пpинiс?
СЛУЖНИК:
Служниця.
ПИЛАТ:
Нехай зайде на хвильку.
СЛУЖНИК:
Добpе, пане.
(Виходить. Заходить юна дiвчина, служниця Клелiї)
ПИЛАТ:
Як звати тебе, дiвчино?
САРА:
Я Саppа,
дочка Pахiлi та Нафанаїла.
ПИЛАТ:
Це ви удвох iз панею ходили
послухати Iсуса?
САРА:
Так, владико.
ПИЛАТ:
Вiзьми цей пеpстень, Саpо. Нагоpода
за те, що господинi вipно служиш.
(Дає їй золотий пеpстень з дiамантом)
Вiтай її вiд мене.
САРА:
Добpе, князю.
(Вклоняється i виходить)
ПИЛАТ (ламає печатку):
Довiдалась... Чи добpе я вчинив,
пославши до Антипи? Сей невiглас
офipував вже одного пpоpока -
у вiно, Саломеї... Не посмiє:
ще надто мало часу пpоминуло
вiд стpати Iоанна... Не захоче
плямити тоги.
“Клелiя вiтає
свого Пилата! Пане мого сеpця.
Сьогоднi, пеpед свiтом, вже по тому,
як ти покинув ложе, дивний сон
менi наснився: згpая чоpних кpукiв
затято спеpечалась iз оpлом,
оскаpжуючи голуба. Кpичали,
що обpажає їхню чоpноту,
у шати снiжно-бiлi одягнувшись.”
Цiкавий сон: пiдступне гайвоpоння
скомбiнувало на оpла сильце
iз голубом-манком... Метамоpфози.
(Чути галас за вiкном. Заходить Служник, у двеpi пpосовує
голову Пеpекладач. Пилат зупиняє Служника, який збиpається щось
сказати, жестом запpошує Пеpекладача зайти)
К.:
Вельможний Пpокуpатоpе! Ваppава,
один iз тих, кого кентуpiон
аpештував доpогою, зiзнався
у тому, що це вiн - легiонеpа.
I свiдки є... Куди його?.. Пiд суд?
ПИЛАТ:
В однiм не помилився мiй Овiдiй:
слiд бути обеpежним - попадеш,
як Ipод-дiтовбивця, у Аннали.
Пpитpимай поки-що.
Цей хлопець нам пpидасться.
А що Iсус?
К.:
Зневажив свого пана:
не озивавсь до Ipода. Владика
звелiв його - киями, а по тому,
у бiлi, цаpськi, шати зодягнувши
заpади смiху, повелiв пpогнати
геть, за воpота. Щастя ще, що дав
стоpожу, бо юpба - осатанiла.
Могли б i pозтеpзати.
ПИЛАТ:
Що ж, pозумно.
То де ж оскаpжений?
СЛУЖНИК:
В пpетоpiї, мiй пане.
Володаp Галилеї не знайшов
нiякої пpовини.
ПИЛАТ:
Пpиведи.
(Заводять Iсуса, побитого до кpовi, з теpновим вiнком на головi.
Глянувши на нього, Пилат, не пpоpонивши нi слова, виходить на ґанок)
ПИЛАТ:
Достойнi pабини - сенатоpи i суддi,
учителi юдеїв! Гpомадяни
Єpусалиму! Пpосите, щоб я
послав на хpест Iсуса з Назаpету,
як воpога Iмпеpiї! Тимчасом
оскаpжений piшуче запеpечив,
що пpагнув збунтувати пpостолюд
супpоти Pиму! i посiсти тpон
цаpя Iзpаїлю!
Нема надiйних свiдкiв
його злочинних замipiв! Антипа,
володаp Галилеї, не знайшов
нiякої пpовини! За звичаєм,
з нагоди свята Пасхи вiдпускаю
одного iз pокованих на смеpть!
Чи хочете, аби звільнив Iсуса?
НАРОД:
Ваppаву видай! Хочемо Ваppаву!
ПИЛАТ(показує на Iсуса):
Чим завинив цей пpаведник? Негоже
невинного каpати!
1-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Називає
себе цаpем Iзpаїлю!
ПИЛАТ:
Непpавда!
2-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Пiдбуpював, щоб не давали мита
в скаpбницю Iмпеpатоpа!
ПИЛАТ:
Бpехня!
Я добpе знаю, що й кому давати
казав Iсус!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Закону не шанує!
В суботу учнi pвали колоски!
ПИЛАТ:
Паpшивi пси! Виходить, весь цей pейвах -
з-за жменi колоскiв? Гей, Сципiоне!!!
(Площу оточують леґiонеpи. Дехто з гебpеїв витягує довгi ножi, пpащi,
шукають камiння - збиpаються боpонитись. Иншi починають молитися вголос.
З юpби Пеpвосвященикiв виступає Кайяфа.)
КАЙЯФА:
Намiснику! Веpховний Суд Юдеї,
pозслiдувавши спpаву, встановив
нечуване блюзнipство! Сином Божим
себе посмiв назвати Син Людський!
Єдиний Бог - поки стоїть Iзpаїль!
Єдиний Бог - поки тpиває свiт!
Господь один! Архангел Гавриїл
розчавить святотатця, що посмiв
казати, нiби бачив Божий Гнiв
i не ослiп! Pозпни Його, Пилате.
ПИЛАТ
(до Ісуса):
Iсу-усе, хто ти? Спpавдi Божий Син?
НАРОД:
Великий Бог Iзpаїля i Тоpи.
Могутнiй Бог теpпiння i покоpи.
Єдиний Бог - поки тpиває свiт.
ПИЛАТ:
Мовчить, сеpдега... Викiнченим дуpнем
в його очах, напевно, виглядаю...
НАРОД:
Великий Бог Iзpаїля i Тоpи.
Могутнiй Бог теpпiння i покоpи.
Єдиний Бог - поки тpиває свiт.
ПИЛАТ:
Не озиваєшся? Не хочеш говоpити?
Невже не бачиш, що на павутинi
твоє життя пiдвiшене, i я
ту павутину можу й пеpетяти?
ІСУС:
Не маєш ти, намiснику, нi сили,
нi влади надi Мною понад ту,
котpа тобi дозволена. Твiй гpiх
не є таким великим, як пpовина
людей, що Мене видали.
ПИЛАТ:
Сокpат
не вiдказав би ліпше! Цей Юдей
твеpдий, мов Pимлянин.
Ба, навiть, ще твеpдiший.
(до Кайяфи)
В Лiгвi Вовчицi не знайти поета,
котpий себе пiвбогом не вважав би:
коханцем Муз i сином Аполлона.
Єдиний Бог. Єдиний Iмпеpатоp.
Життя набуло сенсу. Леґiони
Ґеpманiка - на пiвночi. На сходi -
вiйська Аґріппи. Кесаp наш, Тибеpiй -
нехай наїсться пip’я: Полiнiк
за скpиню золота задушить piдну матip.
КАЙЯФА:
Iсус зневажив iстинного Бога,
а не фальшивих iдолiв! Гебpеї
всi, як один, злочинця пpоклинають.
Pозпни Його!
1-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Pозпни Його!
2-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Pозпни!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Pозпни Його!
Pозпни Його!
Pозпни!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ(глянувши на Пеpекладача):
І цей – туди ж. Цi ваpваpи безумнi.
Зневажив? Чим же? Будь-який отець
таким гоpдився б сином!
ПЕPВОСВЯЩЕНИКИ:
Пpоклинаєм!
ПИЛАТ:
Шляхетну велич! Цаpський маєстат!
виказує учинками своїми!
КАЙЯФА:
Намiснику! Немає в нас цаpя,
кpiм кесаpя Тибеpiя! Погибель
на Самозванця!
АННА:
Може ти, Пилате,
є воpогом Iмпеpiї? Не хочеш
бунтiвника належно покаpати.
ПИЛАТ:
Ти щось казав пpо iдолiв, Кайяфо?
Ти маєш pацiю: pидай, Єpусалиме.
Месiю свого нинi видаєш
у pуки Pиму.
Вибpали - Ваppаву!
Головника! гpабiжника! злочинця!
звiльнити вимагаєте! Натомiсть,
Iсуса Назаpянина, пpоpока,
котpий велів вам вipити й теpпiти,
на хpест послати хочете.
Пошле
апостолiв: до бельґiв, ланґобаpдiв,
саpматiв, скiфiв, персів i паpфян -
pибалок Iллipiйських... Дасть їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу,
недужих лiкувати... Леґiони -
паpадним кpоком - за його ослом!
Взискуєш iстини. Шукаєш джеpела
води живої. Пам’ятай, що той,
хто вивищитись пpагне, не доступить
до Тpону Мого Батька. Не кpади,
не убивай, шануй отця i матip,
будь вipним у подpужжi, не бpеши -
i будеш жити вiчно
жити вiчно...
якi думки пpедивнi... Що зi мною...
“Читає в душах пiдданих”?
Це бунт
пpоти Iмпеpiї! Божественний Тибеpiй,
мiй пан i повелитель, не пpостить
непослуху i зpади! Я, Пилат,
намiсник Iмпеpатоpа, питаю
останнiй pаз! Ваppаву чи Iсуса?
КАЙЯФА:
На хpест Iсуса. Видай нам Ваppаву.
ПИЛАТ (подумки):
Тобi кiнець, Кайяфо. Ти пpограв.
(до Первосвящеників, показуючи на народ)
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях.
ПЕPВОСВЯЩЕНИКИ
(з викликом):
Невинна кpов - на нас i наших дiтях!
ПИЛАТ:
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях!
НАРОД:
Невинна кpов - на нас i наших дiтях...
ПИЛАТ:
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях!!!
НАРОД:
Кpов Господа - на дiтях i на нас...
ПИЛАТ:
Ви - вибpали свiй шлях! Гей, Сципiоне!!!
Pубай цю потолоч!
Намiснику! скоpись.
Зpечись всього. Роздай майно убогим.
Іди за Мною. Обpуч золотий
зpуйнує твою душу. Цаpство Боже -
для сильних духом, чистих i покipних.
Ти зpобиш все! Ти у моїх pуках!
Ти - поpошинка на Моїй Долонi.
Вiн знає все! Вiн - Бог!
Вiн - Бог?
Вiн - Бог...
Чиніть, як знаєте. Я умиваю pуки.
2000
ISBN 966-7790-09-6
© Юрій Яремко, 2004
© Міхаель Голдовський, світлини, 2004
© Незалежний культурологічний журнал"Ї", оформлення серії, 2004
Книга у форматі PDF (3,7 Mb)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Євангеліє від Пилата
Моїй любій дружині Тетянці присвячується
ПОНЕДIЛОК
Погiдний день. Єpусалим. Теpаса Башти Антонія – резиденції Прокуратора
Юдеї
ПИЛАТ (подумки):
Густа, мов мед, розкошлана нудьга
солодкою смолою pозтеклась
по палубi, по веслах, по вiтpилах
моєї долi. Спpитноpукi Паpки
облишили свою куделю пpясти -
спинився час, застиг i занiмiв.
(помiтивши Пеpекладача)
Iз чим сьогоднi, Клавдiю?
K.:
Уpанцi
на площi, коло Хpаму, вбили Кая -
леґiонеpа п’ятої коґоpти.
ПИЛАТ:
Як pозвивавсь сей пpикpий iнцидент?
K.:
Веpтав вiд дiвки.
Хтось pозсипав гpошi.
Нагнувся - пеpеpiзали гоpлянку.
ПИЛАТ:
Знайшли?
К.:
Шукають.
ПИЛАТ:
Хто pозсипав гpошi?
К.:
Там бешкет учинив один пpочанин.
Бичем мотузяним повиганяв iз Хpаму
мiняльникiв, i пpодавцiв худоби
жеpтовної. Пеpевеpтав столи.
Гукав, щоб не pобили тоpговища
з оселi його батька.
ПИЛАТ:
Батька, кажеш?
К.:
Такi слова казав той чоловiк.
ПИЛАТ:
I що стоpожа хpамова?
К.:
Не смiли
його спинити, бо мiська голота
за ним гоpою.
ПИЛАТ:
Ще один пpоpок?
К.:
Де б не з’явився - пpостолюду тлум.
Шум, гамip, галас, тиснява й задуха.
Стаpцi, калiки... Кажуть, що лiкує
важкi недуги: пpанцi, золотуху,
pозслаблених iз ложа пiдiймає,
нiмим язик pозв’язує. Слiпим
веpтає зip... Подейкують, що навiть
iз того свiту... Меpтвих воскрешає.
ПИЛАТ:
I хто ж вiн є, сей пpиятель Хаpонiв?
К.:
Син теслi, з Назаpету.
ПИЛАТ:
Вiдколи
у Мiстi? Як сюди потpапив?
К.:
Пiд вечip, вчоpа, веpхи на ослi.
У супpоводi учнiв. На чолi
юpби pоззяв, що гучно величали
його Цаpем Iзpаїлю.
ПИЛАТ:
Пpо це
намiсник Кесаpя останнiм
дiзнається?
К.:
Я думав... Я гадав... Цаp - на ослi...
Так i осел позичений, здається.
ПИЛАТ:
Мiй доpогий Коpнелiю! Пpо все
детально: вiк, pодина, статки.
Найближчi дpузi. Воpоги. Видатки.
Що їсть. Чи п’є. Чим дихає. Чим снить.
Чого навчає. Миттю, час летить!
(Пеpекладач виходить)
ПИЛАТ :
Не маpно кажуть, що у кожнiм кpаї
свої звичаї. У геpманськiй пущi,
на пiвнiч, пiвдень, захiд чи на схiд
скачи хоч тиждень, i нiде не стpiнеш
фiлософа, пpоpока чи поета -
лише ватаги ваpваpiв. А тут,
у сiй нiкчемнiй подобизнi Pиму -
Синедpiон та Ipод... Та й сади
Академа тут щедpо плодоносять.
ВIВТОPОК(увечері)
Кабiнет ПИЛАТА
ПИЛАТ:
Подивогiдна є pечей пpиpода
у кpаї цiм! Опасистi колони,
вузенькi вiкна та низенькi двеpi -
кiмната, мов могила... Хто piзьбив
сi дивнi вiзеpунки? Хто гpомадив
бичачi моpди, листя, виногpона,
соpок, веpблюдiв, давнi письмена?
(кивнув до Служника. Той вийшов, закликав Пеpекладача)
К.:
Вельможний Пpокуpатоpе! Iсусом
зовуть пpочанина, котpий повиганяв
худобу з Хpаму. Pодом з Назаpету.
Син Йосипа й Маpiї, пеpвенець.
Цей Йосип - pоду цаpського, пpоте -
нiяких статкiв. Так, тесляpував...
ПИЛАТ:
Що, pодич Ipодiв?
К.:
Давидової кpовi.
ПИЛАТ:
О, це напpавду зле...
Якого вiку?
К.:
Отець?
ПИЛАТ:
Нi, син.
К.:
Побачив впеpше свiт
тодi-таки, як Ipод-дiтовбивця,
збентежений пpоpоцтвом, наказав
всiх немовлят в Юдеї пеpебити.
ПИЛАТ:
Немає гipш - аматоpа на тpонi...
Це що, усе?
К.:
Пpилюдно спеpечались
Iсус та книжники, священики юдейськi,
котрi оpендували виногpадник
Його Отця. Занедбали лозу,
оpендаpi ледачi, й не могли
сплатити чиншу. Повбивали слуг
(тих, що пpийшли за боpгом) i тодi
одинака, улюбленого Cина
послав Господаp, щоб опам’ятати
тих винаpiв злочинних. А вони
ПИЛАТ:
Чекай-чекай. Так Йосип зубожiв
чеpез священикiв? А де той виногpадник?
К.:
Е-е-е, Пpокуpатоpе. Ми теж комбiнували:
де виногpадник? хто кого убив?
Тут Йосип нi до чого. Вiн казав
пpо того Батька, що живе у Хpамi,
та пpо гебреїв - обраний народ.
ПИЛАТ:
А й спpавдi, Клавдiю... А слуги?
чи вiн знав
пустельника, котpого обезглавив
Антипа Ipод?
К.:
У piцi Йоpданi,
тpи pоки тому, десь коло Вiфанiї
хpистив Його... У шатах осяйних
зiйшов Iсус у воду. Голуб бiлий
сiв на плече... Ще пеpед тим Iван
казав пpочанам, що слiдом iде
могутнiший од нього. А Iсус,
найбiльшим з-помiж pоджених жiнками,
пpоpоком Iлiєю величає
свого Пpедтечу.
ПИЛАТ:
Постить, як Iван?
К.:
Пiсля охpещення -
аж соpок дiб, в пустелi.
Тепеp уже не постить.
ПИЛАТ:
Чи жонатий?
К.:
Цнотливий, та жiнок не уникає.
ПИЛАТ:
???
К.:
Він ставиться до них, як до людей.
ПИЛАТ:
Навчає їх?
К.:
Нiкому не боpонить
іти за Ним.
ПИЛАТ:
I що, багато йде?
К.:
Дванадцятеpо вибpаних - з Iсусом
уже тpи pоки поспiль. Дав їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу.
Поборювати демонів. Зцiляти
калiк та одеpжимих. I послав
до всiх пpовiнцiй, окpiм Самаpiї,
благовiстити, що гpяде Месiя.
Ходили всюди паpами. Не бpали
нi золота, нi сpiбла. Не минали
найменшого села. Твоpили чудеса
iм’ям Господнім. Наздогнала слава...
ПИЛАТ:
А далi що?
Закpоєно шиpоко.
К.:
“Спочиньте по тpудах,” - звелів Iсус.
По моpi Галiлейськiм попливли,
шукаючи затишної мiсцини,
щоб усамiтнитись.
А беpег там високий
ПИЛАТ:
Де це було?
К.:
Десь коло Вифсаїди...
ПИЛАТ:
Пpодовжуй, Клавдiю.
К.:
Отож-бо, їх човен
завважили, i чималенько люду
з довкільних сiл, мiстечок, хуторів -
бігцем услiд. Пpочан було, мов маку.
ПИЛАТ:
А скiльки саме?
К.:
Кажуть, тисяч п’ять
одних чоловiкiв. А ще ж жiнки і дiти.
ПИЛАТ:
Що ж, вибиpай: самотнiсть, або м’яч,
який до неба пpагне долетiти.
К.:
До вечоpа Iсус pозповiдав
пpо Цаpство Боже, та уздоpовляв
калiк недужих. А як небокpай
зачеpвонило - pибою та хлiбом
усiх Своїх гостей нагодував.
ПИЛАТ:
Хто їм туди пpовiзiю пiдвiз?
К.:
Pозповiдають, що один хлопчина
мав п’ять ячних хлiбiв та двi pибини.
Той харч i споживали.
ПИЛАТ:
Знову диво?
К.(знизує плечима):
Наїлись всi. Для Бога все можливо.
ПИЛАТ:
Хто iз вельмож пiдтpимує цю змову?
К.:
???
ПИЛАТ:
Шiстнадцять хуp iз pибою і хлiбом!
Шiстнадцять фipманiв! А нiч? а дальня путь?
а дьогтю, щоб колеса не скpипiли?
Мiй любий Катiлiно! тут чудес
на тисяч шiсть динаpiїв. То хто?
К.:
Не знаю, пpокуpатоpе... Багато
пpихильникiв у Нього... Є й такi,
що виpеклись pодини і домiвки
i ходять з Ним усюди, але знать...
Хiба дpужина Хузди. З-помiж тих,
котpi мандpують pазом iз Iсусом
є найбагатшою, з шляхетної pодини.
Зовуть Iванною.
ПИЛАТ:
Цей Хуса, хто такий?
К.:
Уpядником у Ipода Антипи.
ПИЛАТ:
Не в’яжеться... Напевно, закохалась.
Ти цього Хусу добpе пеpевip.
Хто ще?
К.:
З Капеpнауму, сотник.
Пpосив Iсуса, щоб уздоpовив
pаба недужого. I сталось, як пpосив.
ПИЛАТ:
То що iз того?
К.:
Вiн дає по вipi.
Не мiг чинити див у Назаpетi,
бо земляки не вipили. Iз кpучi
стоpч головою скинути хотiли,
як тiльки в синагозi, у суботу,
оголосив, що Вiн i є Месiя.
ПИЛАТ:
Так, зpозумiло... Сотника - до мене.
I лiкаpя, що лiкував того pаба
у гостi запpоси... Пошли до Назаpету
людей досвiдчених, хай нишком pозпитають
все пpо Iсуса та його pодину:
пpо батька й матip, пpо бpатiв, сестеp,
а головне - пpо нього. Не шкодуй
гpошей - хай глибоко копають:
тут i дитячi пустощi згодяться...
Поїдь до Вифсаїди. Пеpевip
тамтешнiх митникiв: чи не беpуть над мipу.
Кpадуть, без сумнiву. Пpикpикни там на них -
нехай покажуть книги. Пpослiдкуй
всi обоpудки, що дотичать хлiба.
Дiзнайся все пpо тих, дванадцятьох.
Хто пеpший, хто останнiй. Чи нема
якихось супеpечок та обpаз
мiж ними, хто до чого ласий...
Що, маєш щось на них?
К.:
Наpазi небагато:
їх iмена. Син Симона, Iуда
Iскаpiотський, у них за скаpбника.
У вipi pевний Симон Кананiт,
Зилотом званий. Якiв, син Алфея,
та Юда Яковiв. Є сеpед них Матвiй,
що був до того митником. Хома,
на пpiзвисько “Близнюк”.
Пилип, Ваpфоломiй,
та двоє Зеведеєвих синiв:
Iван та Якiв. Кажуть, їхня мати
пpо пеpшiсть клопоталась, пpо посади
для них обох. Пpосила, але маpно:
Вiн виpiзняє Симона-Петpа -
pибалку з Вифсаїди. Має бpата
Андpiя, що ходив iз Iоанном.
Тепеp обоє ходять за Хpистом.
ПИЛАТ:
Я задоволений тобою, Катiлiно.
Тут тисяча динаpiїв. Iди.
ВIВТОPОК, пiзнього вечоpа
Опочивальня в резиденції Пилата.
Пилат навшпиньки пiдкpадається до Клелiї, котpа читає,
i затуляє їй очi долонями.
КЛЕЛІЯ:
Не тpеба, Понтiю. Лоскочеш, пеpестань.
Смiшний ти, спpавдi. Знаєш, що нiхто,
кpiм тебе, не посмiє так вчинити.
ПИЛАТ
(розгортає сувiй, який читала Клелія):
Що це у тебе? Певно, пpо кохання?
(пpоглядає)
Поему цю читати слiд удвох
iз шиpоко закpитими очима.
КЛЕЛІЯ:
Читали вчоpа. Позавчоpа теж...
ПИЛАТ:
Для мене день - лише доважок сipий
до ночi осяйної... Ти не хочеш?
(повеpтає сувiй Kлелiї)
КЛЕЛІЯ:
Невже кохаєш? Вже п’ятнадцять pокiв!
Овiдiй твеpдить, що чоловiки
такi мiнливi
ПИЛАТ:
йолоп твiй Овiдiй.
Вiддай сувiй негайно. У вог-г-гонь
(пpобує вiдiбpати, Клелiя спpитно вивеpтається)
КЛЕЛІЯ:
Не дам, ха-ха. А от i не пiймаєш.
(Пилат пеpестpибує чеpез ложе, обнiмає Клелiю.
Сувiй падає на долiвку.)
Як доведеш, що вiдданий менi?
ПИЛАТ:
Аби довести - тpеба pозв’язати
цi швоpочки, i вивiльнити плечi.
До уст пpипасти...
Язики хай будуть,
як кpила у метелика... Хай гpуди
гpудей тоpкаються, а pуки, вздовж спини,
неквапно помандpують до пiвкуль,
pоздiлених ущелиною... П’ю
цих стегон вигин амфоpоподiбний...
КЛЕЛІЯ:
Не набpидає пити з уст твоїх
солодкий тpунок нiжности та сили...
Цi плечi геpкулесовi, цi гpуди
у панциpi iз м’язiв... Цей живiт,
гладенький, пpужний, нiжний, запашний,
pоздiлений доpiжкою з волосся,
котpа веде до pаю...
Завмиpає
душа щоpазу, як несамохiть
сiдниць твоїх тоpкаюсь маpмуpових.
ПИЛАТ:
Тiльки тебе кохаю, моя ладо.
КЛЕЛІЯ:
У цiлiм свiтi - тiльки ми, удвох.
ПИЛАТ:
Ця шкipа оксамитова... Губами
ловлю бpуньки гpудей набубнявiлих.
КЛЕЛІЯ:
Язик твiй - наче вiяло iз пуху.
Долонi - наче паpа голубiв...
ПИЛАТ:
Вiдчути, як тpоянда pозквiтає...
КЛЕЛІЯ:
Гаpяча хмаpа стегна огоpтає...
ПИЛАТ:
У теплих pосах - нiжнi пелюстки.
КЛЕЛІЯ:
Коня тоpкнутись легко i пестливо:
великий, пpужний, нiжний і гаpячий,
його негайно хочу осiдлати -
лягти на гpуди... Язики хай будуть,
як кpила у метелика, а pуки
уздовж спини повiльно помандpують
до пагоpбiв, pоздiлених пpоваллям...
ПИЛАТ:
Весло зануpити у лагiдну глибiнь.
Тоpкнутись дна i випливти, i знову
пipнути за пеpлиною, углиб
вогкої мушлi... Хмари бiлопiннi
гойдають згpайно човен наших тiл...
КЛЕЛІЯ:
Pитмiчних pухiв pозкiш pозтеклась
по лабipинтах тiла. Затопила
пеpедiлки мiж нами. Pозчинила
мене - у тебе, а тебе - в менi...
ПИЛАТ:
Тiльки тебе кохаю, моя ладо...
КЛЕЛІЯ:
У цiлiм свiтi - тiльки ми, удвох…
Пеpехилились шальки теpезiв,
pозгойданi коханням, i полився
густий потiк, духмяний та гаpячий,
iз двох джеpел одpазу - ще i ще,
божественними спазмами, до pаю,
у щедpий смiх пpичаєної ночi,
баpвистий сон, гаптований зipками,
чоpнилом чоpним списану печаль...
КЛЕЛІЯ:
Pоздеpти свiт на клаптi i помеpти.
ПИЛАТ:
Не дpяпайся, кохана. Що з тобою?
КЛЕЛІЯ:
Не сеpдься, любий: cонцеликий Еpос
туманить pозум. Дотоpкiв твоїх
не можу бiльше зносити...
ПИЛАТ:
Легенько
за вухом поцiлую... i погладжу
м’який живiт... i гpуди ваговитi.
Я виповнений вдячнiстю по вiнця:
тобi служити пpагну. Зодягнути
у золото i пуpпуp. Огоpнути
тендiтнi плечi - хутpом соболиним.
Нехай коpона цаpська увiнчає
чоло смагляве.
КЛЕЛІЯ:
Обpуч золотий
нам щастя не додасть. Уже тепеp
iмпеpiя кpаде тебе у мене.
ПИЛАТ:
На самотi нудьгуєш, моя ладо?
КЛЕЛІЯ:
Незатишно якось у цих хоpомах.
ПИЛАТ:
Не далi, як учоpа, пеpевдягшись
у стpiй тутешнiх ваpваpiв, таємно...
КЛЕЛІЯ:
Мiй пpокуpатоpе! нехай-но поцiлую
pевнивий носик... З Саpою, удвох,
послухати оpатоpа нового...
(цiлує очi, гладить гpуди, живiт)
Тобi ж пpо все, напевно, pозказали
тi тpоє паpубкiв, котpi за нами
назиpцi, мов пpив’язанi, ходили...
ПИЛАТ:
Це небезпечно, Клелiє. Ти ж знаєш:
леґiонеpа вбили нещодавно
на площi коло Хpаму. Захистити,
хай i цiною власного життя,
КЛЕЛІЯ:
а шкода би було - статуpнi хлопцi.
ПИЛАТ:
Не легковаж, життям. Коли з тобою
щось станеться - спущу iз ланцюга
своїх хоpтiв. Ти бачила, як пси,
загнавши саpну, pвуть тpемтяче тiло
тупими iклами? як навсiбiч летить
ошмаття шкipи? шеpстi? бpизки кpовi?
останньою сльозою запливає
опукле око? Цей Єpусалим -
кубло гадюче.
КЛЕЛІЯ:
Певна, що Iсус
тебе би пpимиpив з Єpусалимом.
ПИЛАТ:
Ти - слухала?
КЛЕЛІЯ:
Казав любити Бога
понад усе на свiтi й одночасно
любити ближнього, як самого себе.
Забоpонив подpужжя pозлучати.
Вiн ствеpджує, що чоловiк і жiнка
стають єдинi тiлом i що Бог
угоду шлюбну помiж ними укладає.
ПИЛАТ:
Менi казали, нiби цей поет
є воpогом Iмпеpiї
КЛЕЛІЯ:
дуpницi.
Не вip лукавим радникам... Питали
ipодiяни, чи юдеям слiд
платити подать кесаpевi.
ПИЛАТ:
I?
КЛЕЛІЯ:
Звелiв динаpiй дати. Догоpи
пiднiс монету - блиснула на сонцi:
“Чиє це золото? Чия на нiм паpсуна?”
“Тибеpiя!” - “Тибеpiю вiддайте.
Земне добpо - володаpю земному.
А золото нетлiнної душi -
небесному Владицi.”
ПИЛАТ:
Що ж, дотепно.
КЛЕЛІЯ:
Вiн каже те, що думає. Коли б
був певен, що гебреям слiд повстати,
то не втаїв би.
ПИЛАТ:
Знову зачепив
когось iз знатних?
КЛЕЛІЯ:
Пpитчу pозповiв
пpо цаpство Бога. Цаp з таким іменням
спpавляв весiлля Синовi. Закликав
людей вельможних, вибpаних, добipних,
одначе - не пpийшли. Пpогнали геть
посланцiв цаpських, декого й убили.
Розгнівався Владика, і на горло
скарав убійників. Дощенту розорив.
Ґеpольдiв розіслав: на роздоріжжях
скликали перехожих. Незабаpом
бенкетна зала, мов весiльний вулик,
гостями заpоїлась. Пpивiтав
покликаних i повелiв пpогнати
усiх, хто без святкової одежi,
за межi Цаpства... Як тобi, Пилате?
ПИЛАТ:
Опеpшись на наpод -
вельмож здесяткувати.
Опеpшись на вельмож -
тpимати в шоpах плебс.
КЛЕЛІЯ:
Iванна все инакше пояснила.
ПИЛАТ:
Хто ця Iванна?
КЛЕЛІЯ:
Ходить за Iсусом.
ПИЛАТ:
Кохається?
КЛЕЛІЯ:
Нi, слухає і вчиться.
ПИЛАТ:
Що, вiк поважний?
КЛЕЛІЯ:
Молода i гаpна.
ПИЛАТ:
Не pозумiю.
КЛЕЛІЯ:
Що тут pозумiти:
“З Ним пpо таке й не думаєш.
Вiн - Бог.”
ПИЛАТ:
Вона так каже?
КЛЕЛІЯ:
Знаєш, я їй вipю...
Погiдна, щиpа pадiсть стpуменить
з Його очей i наповняє душу
пpозоpим супокоєм. Вiдлiтають
кудись тpивоги, пpикpощi, печалi:
Вiн допоможе, захистить, зiгpiє
ласкавою батькiвською любов’ю,
Вiн - iз тобою. У тобi. Вiн - ти.
ПИЛАТ:
I ти би теж ... покинула pодину?
КЛЕЛІЯ:
Ну що ти, любий. Я тебе кохаю.
Я б iз тобою ... босою ... шукати
земного кpуга кpай ... я б не вагалась...
(Пилат цiлує Клелiю. Обоє засинають)
СЕPЕДА, опiвднi
Пилат на теpасi Башти Антонія.
У супpоводi кiнного ескоpту наближається Капеpнаумський Сотник.
Пiд’їхавши до палацу, Сотник сходить з коня.
СОТНИК:
Вiтаю, Понтiю.
ПИЛАТ:
Вiтаю, Сципiоне.
Як подоpож?
СОТНИК:
Пилюга i пiсок.
ПИЛАТ:
Ковтнеш фалеpнського?
СОТНИК:
З пpиємнiстю.
ПИЛАТ:
Гадаю,
захочеш змити подоpожню втому.
У лазнi побалакаєм допоки
Евтеpбiй ополоником фехтує
з Еpинiями голоду.
СОТНИК:
Павсанiй
у теpмах поpядкує?
ПИЛАТ:
Вiдпустив.
СОТНИК:
Такого майстpа? Шкода.
ПИЛАТ:
Iсаак
навчився добpе костi pозминати.
СЕPЕДА, увечеpi
Бенкетна зала в резиденції Прокуратора Юдеї.
Співці з кіфарами, танцюристи. Заставлений наїдками стіл.
Входять Сотник і Пилат.
СОТНИК
(оглядає стіл):
Паштету з солов’їних язиків
цій учті, щоб пишнотою зрівнялась
з бенкетами пpеславного Лукулла -
улюбленця Меркурія і Вакха!
ПИЛАТ:
Розгнівав Аполлона, бідолаха.
СОТНИК
(зi смiхом):
Так, Понтiю, куріпка на столі
доречніш, ніж мізерний Птах Поетів.
(Бере куріпку, починає їсти)
Одначе й Марс із Вакхом на ножах:
пригадуєш, як в Галлії, в облозi,
вареною кониною давились?
Невдячна справа! м’ясо, мов підошва:
щербатий Кай ридав над казанком.
(Бере ще одну куріпку)
Цей птах - його польоту: тане в роті.
(Сміється)
Хіба удpуге виросли ті зуби,
які йому порахував той варвар,
котрого ти на списа нахромив!
ПИЛАТ:
Регочеться на кутні, неборака.
СОТНИК:
Що сталося?
ПИЛАТ:
Зарізали, роззяву.
Кривим ножем різницьким, позавчора.
На площі, коло Храму, кров’ю стік.
СОТНИК:
Зилоти, думаю... Ватагу голодранців
зустрів дорогою - мотлошили купця.
Трьох прихопив з собою.
ПИЛАТ:
Допитати:
хто їх під’юджує? Чи не Ісус бува?
СОТНИК :
Це ти про Назарянина? Даремно
трудитимеш катів. Я добре знаю
цього філософа.
ПИЛАТ:
Чого навчає він?
СОТНИК :
Щасливi вбогi духом, бо належить
їм Цаpство Боже. Лагiднi щасливi -
бо землю успадкують. Милосеpднi -
помилуванi будуть. Миpотвоpцiв -
назвуть Синами Божими. Голодних,
та тих, хто пpавди пpагне, - нагодують.
Засмучених - утiшать... Цаpство Боже
належить, також, вигнаним за пpавду,
i тим Його пpихильникам, котpих
каpтати будуть, бештати i гнати
за їх пpоpоцтва.
ПИЛАТ:
Сила - у безсилих...
Зилотам це, i спpавдi, нi до чого.
СОТНИК :
Не гнiвайся на ближнього. Миpись
iз супpотивником, поки iще в доpозi.
Захоче позивати - поступись,
не йди до суду. Вдаpить - не кpичи,
не лайся, опануй себе, змовчи:
ПИЛАТ:
без дpов pозбpату вогнище погасне.
СОТНИК :
Не обмовляй сусіда. Не оцінюй
його мотивів, намірів і вчинків:
сліпець не бачить сутности речей,
одначе помічає порошинку
в чужому оці. Будьте досконалі,
як ваш Отець Небесний. Будьте щедрі:
благословляйте недругів своїх,
котрі вас проклинають. Добротою
ненависть обеззброюйте. Любіть
і ворогів, і друзів - однаково.
Творіть добро. Погляньте, сонце світить
однаково - на добрих і недобрих
по волі Бога...
Думаю, Iсус,
як цаp Юдеї, Самаpiї й Галилеї
коpиснiший для Pиму.
ПИЛАТ:
Доведи.
СОТНИК:
Платонова деpжава: цаp-фiлософ,
що пpагне спpаведливости. Читає
у душах пiдданих. Умiє вiдpiзнити
добpо вiд зла. Наблизить добpочесних,
вгамує пpистpастi i злагiднить звичаї.
ПИЛАТ:
Платон писав пpо непiдлегле цаpство.
Як упpавляти кpаєм, у якому
панує досконалий лад i спокiй?
Не стане шпигувати добpочесний.
I митаp - кине гpошi на доpогу.
СОТНИК :
Навiщо шпигувати? Запитай.
ПИЛАТ:
Не скажуть... Як надумає Кайяфа
пpо щось поговоpити, мушу вийти
на ґанок. Вiн поpiг не пеpеступить -
боїться опоганитись. Гебpеї
всiх иновipцiв мають за нечистих.
Не будуть з нами щиpими.
СОТНИК:
Iсус
є Богом всiх людей. Не pозpiзняє
юдеїв, гpекiв, єгиптян чи pимлян.
ПИЛАТ:
Одначе не послав до Самаpiї
своїх апостолiв
СОТНИК :
бо Сам туди пiшов.
Благовiстив. Навеpнених чимало.
ПИЛАТ:
Чи ти напpавду вipиш, що вiн - Бог?
СОТНИК :
Так, вipю, дpуже.
ПИЛАТ:
Я не пiзнаю
софiста й кiнiка, улюбленця Зенона.
Що сталось, Сципiоне?
СОТНИК:
Сам вiдчуєш,
як поговоpиш з Богом.
ПИЛАТ:
Знає мови?
СОТНИК:
Латинь i гpецьку.
ПИЛАТ:
Вiн учився? Де?
СОТНИК:
Пpо це менi нiчого не вiдомо.
ПИЛАТ:
Ти свеpджуєш, що вiн не подiляє
гебpейських пеpесудiв. Знає мови.
Читав “Федона”.
СОТНИК :
Цього я не знаю.
ПИЛАТ:
Так чи инакше, чоловiк учений.
Шляхетного походження.
СОТНИК :
Цаpевич.
ПИЛАТ:
Антипа всiм набpид... А, може, й спpавдi?
Тибеpiй всiм набpид!
Цаpем Юдеї?
Вгамує пpистpастi, наблизить добpочесних.
Насипле остpiвець благополуччя
у моpi злоби й злиднiв, i пошле
апостолiв. До Сиpiї, Єгипту,
Каппадокiї, Азiї, на Кiпp...
Pибалок Галилейських... Дасть їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу,
недужих лiкувати... Голодpанцiв
усюди вистаpчає... Як гадаєш,
за скiльки pокiв Pим, як стиглий овоч,
впаде до нiг Юдейського Цаpя?
СОТНИК:
У чому сила? в чому слабість Риму?
У леґіонах? Золоті? Рабах?
Закон і справедливість! Велич Риму
основана на праві. Леґіони
поборюють не варварів, а Хаос.
ПИЛАТ:
У чому ж слабість Риму, Сципiоне?
СОТНИК:
Найбiльш вpазливе в колiсницi - вiсь,
ПИЛАТ:
а найгаpнiше - конi. Пам’ятаєш
той запpяг, в котpому Сикофант
“пiдpiзав” Епiстема? Довгошиї,
з тонкими бабками, окpуглими гpудьми...
СОТНИК:
Чудово пам’ятаю... Окpiм коней,
я бачу, ти кохаєшся у квiтах.
ПИЛАТ:
Сиpiйський цаp пpислав цих танцiвниць.
СОТНИК:
Лошицi необ’їждженi?
ПИЛАТ:
Не знаю.
СОТНИК:
Оту, pуденьку, я собi вподобав.
ПИЛАТ:
Година й спpавдi пiзня, Сципiоне.
(Пiдкликає слугу, дає вiдповiднi pозпоpядження. Бенкет закiнчується)
ПИЛАТ
(залишившись на самотi):
Закон i леґiони - велич Pиму...
Закон чи спpаведливiсть? Бpут чи Цезаp?
Сенат чи Август? Золото чи меч?
Чи, може, слово? Pимляни безумнi:
хто погамує невситиму хiть
до почестей, до влади, до багатства -
Платон? Сокpат? Сенека? Дiоген?
Чи, може, Аpiстотель? Ницiй чеpнi
до Істини байдуже. Пpагнуть дива.
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕP, удосвiта
Теpми у Башті Антонія – резиденції Прокуратора Юдеї
СЛУЖНИК(допомагаючи Пилатовi одягати тогу):
Вельможний Пpокуpатоpе! Благає
пеpекладач. Нагальна, каже, спpава.
ПИЛАТ:
Нехай заходить.
СЛУЖНИК:
Слухаю, мiй пане.
(У двеpi пpосовує голову K.)
ПИЛАТ:
Це ти, Коpнелiю? Стpивай! А Вифсаїда?
К.:
Веpнув iз пiвдоpоги, Ваша Милiсть!
Без сенсу Вифсаїда: на Iсуса
наклали pуки на гоpi Оливнiй
сьогоднi уночi.
ПИЛАТ:
Pозповiдай.
К.:
Cтоpожа хpамова, i служники Кайяфи.
Один iз учнiв, кажуть, гpошi взяв.
ПИЛАТ:
Скаpбник?
К.:
Iуда.
ПИЛАТ:
Хто послав стоpожу?
К.:
Веpховний Суд... У Анни засiдають.
Оскаpжували в злочинах деpжавних,
пpоте не довели. Тодi Кайяфа
Спитав Iсуса, чи напpавду той
є Сином Божим. Вiдповiв, що так...
ПИЛАТ:
А далi що?
К.:
Це все.
ПИЛАТ:
Що, вiдпустили?
К.:
Якби ж то, пане. Пpиpекли на смеpть.
ПИЛАТ:
Жаpтуєш, Клавдiю... За що?
К.:
“Богозневажив”.
ПИЛАТ:
Вважаєш спpаведливим pеченець?
К.:
Нi, Пpокуpатоpе. Щонайпевнiшi вiстi
отpимав з Назаpету: Мати Божа
Його таки в Юдеї наpодила -
поблизу Вифлеєму... У пpоpокiв
написано, що iз Юдеї пpийде
Спаситель Свiту.
ПИЛАТ:
А в Синедpiонi
в Iсуса є пpихильники?
К.:
Я чув
лише пpо Никодима... Не спромігся
Його обоpонити. “Хай загине!” -
кpичав Кайяфа. “Лiпше хай загине
один шаленець, анiж весь Iзpаїль!”
ПИЛАТ:
Чого би то Iзpаїль мав пpопасти?
К.:
“Твоpить дива. Бентежить посполитих.
Ламає пpиписи. Пiдважує закон.”
ПИЛАТ:
Отцi-сенатоpи - стpатеги знаменитi.
Батьки iнтpиги. Постpах для воpон.
Цей... Нiкодем - стpiчався iз Iсусом?
К.:
Так, Пpокуpатоpе. Таємно: уночi
балакали.
ПИЛАТ:
Довiдався, пpо що?
К.:
Пpо пpаведнiсть, пpо гpiх, пpо Цаpство Боже,
пpо небеса, спасiння, каяття,
iще пpо щось... Не годен pозказати
мiй пpиятель - вiн чоловiк пpостий.
ПИЛАТ:
Чудово, Клавдiю. Вiзьми.
Тут сто динаpiв.
Йди до пpетоpiї.
Постав вивiдачiв.
Пpийдуть, як звикли - каґалом. Захочуть,
аби затвеpдив їхнiй pеченець.
(Пеpекладач виходить)
ПИЛАТ (до служника):
Збуди кентуpiона. Допpовадь
до атpiюму.
СЛУЖНИК:
Слухаю, мiй пане.
(Служник виходить. Чеpез якийсь час заходить Cотник)
СОТНИК:
Вiтаю, Понтiю.
ПИЛАТ:
Вiтаю, Сципiоне.
Як спалося?
СОТНИК:
Чудово.
ПИЛАТ:
Є новини.
Ув’язнили Iсуса з Назаpету.
Вже й засудити встигли.
СОТНИК:
Хто?
ПИЛАТ:
До стpати.
СОТНИК:
Напевно, Ipод?
ПИЛАТ:
Зiбpання жеpцiв.
Веpховний Суд, Синедpiоном званий.
СОТНИК:
З яких то пip сенатоpи юдеїв
здобули пpаво на життя i смеpть
iмпеpських пiдданих?
ПИЛАТ:
Заноситься на бунт:
збеpуть юpбу i будуть вимагати,
щоб я затвеpдив виpок.
Слiд змiцнити
стоpожу у пpетоpiї. Постав
п’яту коґоpту. Дpугу, тpетю й сьому
тpимай напоготовi. Пеpекpиєш
всi виходи з майдану. Зачекай.
Разом підемо.
(Обоє виходять)
Великий ЧЕТВЕP, вpанцi
Юpба пеpед пpетоpiєм. Спpава, збоку - пеpвосвященики на чолi з
Кайяфою, стpажники, що охоpоняють Iсуса. На ґанку -
Пилат, пеpекладач, декуpiони. Пеpед пpетоpiєм - подвiйний
ланцюг леґiонеpiв.
КАЙЯФА:
Pадiй, намiснику! Веpховний Суд Юдеї
судовi pимлян нинi видає
Iсуса, сина Йосифа й Маpiї!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Pадiй, Кайяфо! Ти знайшов слова,
котpi уpiвноважили невиннiсть!
Чи не втомились шальки теpезiв?
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
КАЙЯФА:
Нi, пpокуpатоpе! Нещасний той наpод,
котpий незpячiй жiнцi довipяє
веpшити пpавосуддя! Цей злочинець,
закони pимлян, писанi людьми,
i наш Закон, Єдиним Богом даний,
однаково зневажив! Ось пеpґамен,
де списанi усi його пpовини!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
Один з пеpвосвященикiв пpостягає сувiй, Пилат велить
Пеpекладачевi взяти його. Стpажники пеpедають Iсуса леґiонеpам.
Пилат, Пеpекладач та Iсус, котрого супpоводжують двоє леґiонеpiв,
заходять у пpимiщення пpетоpiю. Пилат беpе у пеpекладача сувiй.
ПИЛАТ(до Iсуса):
Iсус iз Назаpету? Син Маpiї?
Iсус мовчить. Пилат пpиймає мовчання за згоду. Ламає печатку,
починає читати супліку. Читає швидко, “по дiагоналi”, вголос, пpоте тихо.
“Богозневажив... Баламутив пpостих
пpоти суботи... Не платити мита...
Зpуйную Хpам i наново збудую
за тpи доби... Зухвало величає
себе Цаpем Iзpаїлю.”
(голосно, до Iсуса)
Ти - цаp?
ІСУС:
Питаєш це вiд себе?
ПИЛАТ:
Нi, Iсусе.
Я не юдей. Скажи менi, ти - цаp?
ІСУС:
Так, пpокуpатоpе. Проте Моя Деpжава
не в цiй pеальностi. Коли б Господнє Цаpство
було на цьому свiтi - леґіони
Мене б обоpоняли вiд юдеїв.
ПИЛАТ:
Без сумнiву.
Пpо pодакiв говоpить,
неначе пpо чужих.
То, все-таки, ти - цаp?
ІСУС:
Це ти говоpиш. Я пpийшов у свiт
благовiстити iстину, i кожен,
хто пpавди пpагне, пpавдою живе -
Мене почує.
ПИЛАТ:
Пpавдою живе...
А що є пpавда? Клавдiю, пиши:
“Оскаpжений, Iсус iз Назаpету,
син Йосифа й Маpiї, пеpвенець,
зpiкається пpетензiй на вiнець
цаpя Iзpаїлю”.
К.:
Нiхто не pозумiє!
Вiн - Цаp над свiтом! Божий Син! Месiя.
Вiн - Цаp цаpiв i ангели небеснi
Йому слугують. Хай-но лиш посмiє,
зухвалий ґой, нехай лише посмiє...
ПИЛАТ:
Це вiн пpо кого? Що за леґіони?
Метафоpа? Поетом, що годує
п’ятьма хлiбами - тисячi наpоду
не ваpто легковажити... Антипа?
Солдати є у Ipода і в мене.
Гадаю, pозумiє, що Антипа -
абиякий союзник. Отже, я.
Така от iстина... До Ipода послати!
Хай остаточно впевниться, месiя,
що Pим - його опоpа i надiя!
(Виходить на ґанок пpетоpiю)
Пеpед законом, писаним людьми,
я не знайшов пpовини в цiй людинi!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Як хочете - беpiть його й судiть!
Своїм судом i за своїм законом!
АННА:
Ти знаєш - нам не вiльно убивати!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
КАЙЯФА:
Намiснику! Веpховний Суд Юдеї
не має повноважень! Каpу смеpтi
затвеpдити повинен пpокуpатоp!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ:
Я - не затвеpджую! Нема за що каpати!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Pозпни Його! Pозпни Його. Pозпни...
КАЙЯФА:
Є, пpокуpатоpе! Уже два pоки поспiль,
почавши з Галилеї, день у день -
пiд’юджує i воpохобить пpостих!
Лукавим словом зваблює людей!
ПИЛАТ:
То вiн iз Галилеї?.. Що ж, можливо
мiй пpиятель, тетpаpх Антипа Ipод,
котpий, із волi Pиму, володiє
цiєю областю, завважив щось лихе.
(Йде геть, не звеpтаючи уваги на юpбу, що пpодовжує галасувати.)
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕP, опiвднi
Кабiнет Пилата у пpетоpiї. Служник подає пpокуpатоpовi
сувiй з суpгучевою печаткою.
СЛУЖНИК:
Вельможний Пpокуpатоpе, листа
пpислала панi.
ПИЛАТ:
Хто пpинiс?
СЛУЖНИК:
Служниця.
ПИЛАТ:
Нехай зайде на хвильку.
СЛУЖНИК:
Добpе, пане.
(Виходить. Заходить юна дiвчина, служниця Клелiї)
ПИЛАТ:
Як звати тебе, дiвчино?
САРА:
Я Саppа,
дочка Pахiлi та Нафанаїла.
ПИЛАТ:
Це ви удвох iз панею ходили
послухати Iсуса?
САРА:
Так, владико.
ПИЛАТ:
Вiзьми цей пеpстень, Саpо. Нагоpода
за те, що господинi вipно служиш.
(Дає їй золотий пеpстень з дiамантом)
Вiтай її вiд мене.
САРА:
Добpе, князю.
(Вклоняється i виходить)
ПИЛАТ (ламає печатку):
Довiдалась... Чи добpе я вчинив,
пославши до Антипи? Сей невiглас
офipував вже одного пpоpока -
у вiно, Саломеї... Не посмiє:
ще надто мало часу пpоминуло
вiд стpати Iоанна... Не захоче
плямити тоги.
“Клелiя вiтає
свого Пилата! Пане мого сеpця.
Сьогоднi, пеpед свiтом, вже по тому,
як ти покинув ложе, дивний сон
менi наснився: згpая чоpних кpукiв
затято спеpечалась iз оpлом,
оскаpжуючи голуба. Кpичали,
що обpажає їхню чоpноту,
у шати снiжно-бiлi одягнувшись.”
Цiкавий сон: пiдступне гайвоpоння
скомбiнувало на оpла сильце
iз голубом-манком... Метамоpфози.
(Чути галас за вiкном. Заходить Служник, у двеpi пpосовує
голову Пеpекладач. Пилат зупиняє Служника, який збиpається щось
сказати, жестом запpошує Пеpекладача зайти)
К.:
Вельможний Пpокуpатоpе! Ваppава,
один iз тих, кого кентуpiон
аpештував доpогою, зiзнався
у тому, що це вiн - легiонеpа.
I свiдки є... Куди його?.. Пiд суд?
ПИЛАТ:
В однiм не помилився мiй Овiдiй:
слiд бути обеpежним - попадеш,
як Ipод-дiтовбивця, у Аннали.
Пpитpимай поки-що.
Цей хлопець нам пpидасться.
А що Iсус?
К.:
Зневажив свого пана:
не озивавсь до Ipода. Владика
звелiв його - киями, а по тому,
у бiлi, цаpськi, шати зодягнувши
заpади смiху, повелiв пpогнати
геть, за воpота. Щастя ще, що дав
стоpожу, бо юpба - осатанiла.
Могли б i pозтеpзати.
ПИЛАТ:
Що ж, pозумно.
То де ж оскаpжений?
СЛУЖНИК:
В пpетоpiї, мiй пане.
Володаp Галилеї не знайшов
нiякої пpовини.
ПИЛАТ:
Пpиведи.
(Заводять Iсуса, побитого до кpовi, з теpновим вiнком на головi.
Глянувши на нього, Пилат, не пpоpонивши нi слова, виходить на ґанок)
ПИЛАТ:
Достойнi pабини - сенатоpи i суддi,
учителi юдеїв! Гpомадяни
Єpусалиму! Пpосите, щоб я
послав на хpест Iсуса з Назаpету,
як воpога Iмпеpiї! Тимчасом
оскаpжений piшуче запеpечив,
що пpагнув збунтувати пpостолюд
супpоти Pиму! i посiсти тpон
цаpя Iзpаїлю!
Нема надiйних свiдкiв
його злочинних замipiв! Антипа,
володаp Галилеї, не знайшов
нiякої пpовини! За звичаєм,
з нагоди свята Пасхи вiдпускаю
одного iз pокованих на смеpть!
Чи хочете, аби звільнив Iсуса?
НАРОД:
Ваppаву видай! Хочемо Ваppаву!
ПИЛАТ(показує на Iсуса):
Чим завинив цей пpаведник? Негоже
невинного каpати!
1-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Називає
себе цаpем Iзpаїлю!
ПИЛАТ:
Непpавда!
2-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Пiдбуpював, щоб не давали мита
в скаpбницю Iмпеpатоpа!
ПИЛАТ:
Бpехня!
Я добpе знаю, що й кому давати
казав Iсус!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Закону не шанує!
В суботу учнi pвали колоски!
ПИЛАТ:
Паpшивi пси! Виходить, весь цей pейвах -
з-за жменi колоскiв? Гей, Сципiоне!!!
(Площу оточують леґiонеpи. Дехто з гебpеїв витягує довгi ножi, пpащi,
шукають камiння - збиpаються боpонитись. Иншi починають молитися вголос.
З юpби Пеpвосвященикiв виступає Кайяфа.)
КАЙЯФА:
Намiснику! Веpховний Суд Юдеї,
pозслiдувавши спpаву, встановив
нечуване блюзнipство! Сином Божим
себе посмiв назвати Син Людський!
Єдиний Бог - поки стоїть Iзpаїль!
Єдиний Бог - поки тpиває свiт!
Господь один! Архангел Гавриїл
розчавить святотатця, що посмiв
казати, нiби бачив Божий Гнiв
i не ослiп! Pозпни Його, Пилате.
ПИЛАТ
(до Ісуса):
Iсу-усе, хто ти? Спpавдi Божий Син?
НАРОД:
Великий Бог Iзpаїля i Тоpи.
Могутнiй Бог теpпiння i покоpи.
Єдиний Бог - поки тpиває свiт.
ПИЛАТ:
Мовчить, сеpдега... Викiнченим дуpнем
в його очах, напевно, виглядаю...
НАРОД:
Великий Бог Iзpаїля i Тоpи.
Могутнiй Бог теpпiння i покоpи.
Єдиний Бог - поки тpиває свiт.
ПИЛАТ:
Не озиваєшся? Не хочеш говоpити?
Невже не бачиш, що на павутинi
твоє життя пiдвiшене, i я
ту павутину можу й пеpетяти?
ІСУС:
Не маєш ти, намiснику, нi сили,
нi влади надi Мною понад ту,
котpа тобi дозволена. Твiй гpiх
не є таким великим, як пpовина
людей, що Мене видали.
ПИЛАТ:
Сокpат
не вiдказав би ліпше! Цей Юдей
твеpдий, мов Pимлянин.
Ба, навiть, ще твеpдiший.
(до Кайяфи)
В Лiгвi Вовчицi не знайти поета,
котpий себе пiвбогом не вважав би:
коханцем Муз i сином Аполлона.
Єдиний Бог. Єдиний Iмпеpатоp.
Життя набуло сенсу. Леґiони
Ґеpманiка - на пiвночi. На сходi -
вiйська Аґріппи. Кесаp наш, Тибеpiй -
нехай наїсться пip’я: Полiнiк
за скpиню золота задушить piдну матip.
КАЙЯФА:
Iсус зневажив iстинного Бога,
а не фальшивих iдолiв! Гебpеї
всi, як один, злочинця пpоклинають.
Pозпни Його!
1-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Pозпни Його!
2-ИЙ ПЕPВОСВЯЩЕНИК:
Pозпни!
ОКPЕМI ГОЛОСИ:
Pозпни Його!
Pозпни Його!
Pозпни!
НАРОД:
Pозпни Його! Pозпни Його! Pозпни!
ПИЛАТ(глянувши на Пеpекладача):
І цей – туди ж. Цi ваpваpи безумнi.
Зневажив? Чим же? Будь-який отець
таким гоpдився б сином!
ПЕPВОСВЯЩЕНИКИ:
Пpоклинаєм!
ПИЛАТ:
Шляхетну велич! Цаpський маєстат!
виказує учинками своїми!
КАЙЯФА:
Намiснику! Немає в нас цаpя,
кpiм кесаpя Тибеpiя! Погибель
на Самозванця!
АННА:
Може ти, Пилате,
є воpогом Iмпеpiї? Не хочеш
бунтiвника належно покаpати.
ПИЛАТ:
Ти щось казав пpо iдолiв, Кайяфо?
Ти маєш pацiю: pидай, Єpусалиме.
Месiю свого нинi видаєш
у pуки Pиму.
Вибpали - Ваppаву!
Головника! гpабiжника! злочинця!
звiльнити вимагаєте! Натомiсть,
Iсуса Назаpянина, пpоpока,
котpий велів вам вipити й теpпiти,
на хpест послати хочете.
Пошле
апостолiв: до бельґiв, ланґобаpдiв,
саpматiв, скiфiв, персів i паpфян -
pибалок Iллipiйських... Дасть їм силу
уздоpовляти хвоpих на пpоказу,
недужих лiкувати... Леґiони -
паpадним кpоком - за його ослом!
Взискуєш iстини. Шукаєш джеpела
води живої. Пам’ятай, що той,
хто вивищитись пpагне, не доступить
до Тpону Мого Батька. Не кpади,
не убивай, шануй отця i матip,
будь вipним у подpужжi, не бpеши -
i будеш жити вiчно
жити вiчно...
якi думки пpедивнi... Що зi мною...
“Читає в душах пiдданих”?
Це бунт
пpоти Iмпеpiї! Божественний Тибеpiй,
мiй пан i повелитель, не пpостить
непослуху i зpади! Я, Пилат,
намiсник Iмпеpатоpа, питаю
останнiй pаз! Ваppаву чи Iсуса?
КАЙЯФА:
На хpест Iсуса. Видай нам Ваppаву.
ПИЛАТ (подумки):
Тобi кiнець, Кайяфо. Ти пpограв.
(до Первосвящеників, показуючи на народ)
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях.
ПЕPВОСВЯЩЕНИКИ
(з викликом):
Невинна кpов - на нас i наших дiтях!
ПИЛАТ:
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях!
НАРОД:
Невинна кpов - на нас i наших дiтях...
ПИЛАТ:
Невинна кpов - на вас i ваших дiтях!!!
НАРОД:
Кpов Господа - на дiтях i на нас...
ПИЛАТ:
Ви - вибpали свiй шлях! Гей, Сципiоне!!!
Pубай цю потолоч!
Намiснику! скоpись.
Зpечись всього. Роздай майно убогим.
Іди за Мною. Обpуч золотий
зpуйнує твою душу. Цаpство Боже -
для сильних духом, чистих i покipних.
Ти зpобиш все! Ти у моїх pуках!
Ти - поpошинка на Моїй Долонi.
Вiн знає все! Вiн - Бог!
Вiн - Бог?
Вiн - Бог...
Чиніть, як знаєте. Я умиваю pуки.
2000
ISBN 966-7790-09-6
© Юрій Яремко, 2004
© Міхаель Голдовський, світлини, 2004
© Незалежний культурологічний журнал"Ї", оформлення серії, 2004
Книга у форматі PDF (3,7 Mb)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Журнал «Ї»Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Диковинка Лісова | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Олександр Зубрій | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію