Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Якби Микола Гоголь встали
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Якби Микола Гоголь встали
Бідний Бортко! Ну, не вийшло в нього переплюнути Єжи Гофмана. Та з огляду на усі закиди на адресу російської екранізації, уявляю: що сотворили б з «Тараса» наші митці – «шароварники»?
Від другого тому «Мертвих душ» Миколу Васильовича відірвало деренчання мобільного.
- Гоголь? – владно спитав на тому кінці незнайомий чоловічий голос.
- Да, это я.
- Хе-хе-хе! Ось вас мені і треба, шановний, як вас там по-батькові! – вибухнув радістю динамік, - Ну, що, дорогенький ви мій, біжить у супер за могоричем! Та не жолобтесь: дві пляшки «Хеннесі» в самий раз буде! Ой і погуляємо ми з вами, ой і погуляємо!!!
- Простите, сударь, с кем имею честь?
- Та ви що?! – обурився невідомий. – Шкурою треба відчувати, коли вам сам Зачепинога телефонує. Невже не чули? Нічого, щє почуєте! Про мене щє весь світ почує і здригнеться від заздрощів!!!
- Прошу прощения, сударь. Чем, собственно говоря, могу быть полезен?
- Полезен, не те слівце! Чого б я ото гроші зі свого мобільного на вас переводив. Добре, ближче до справи. Ви російського «Тараса Бульбу» дивилися? Ясно, не бачили. Ну, воно і добре - фігня кіношка. Отож, наша Національна рада з питань всього-усього на державному рівні вирішила: будемо знімати власний український, патріотичний «наш ответ Чемберлену»… тобто Бортку і усім москалям. Кризи не лякайтеся - гроші з бюджету нашкребуть. Усім вистачить: і нацраді, і мені на квартирку, і вам на гонорар, ще й акторам дещо залишиться. Але наші патрони там «на горі» цілком слушно вимагають переробити сюжет. Та не лякайтеся ви, не суттєво: трохи відріжемо, трішки добавимо – і буде такий екшен трилеру, що Голівуд розплачеться. Ото ж, діставайте папірця та пишіть, бо після могоричу в мене усе геніальне з голови повилітає.
Микола Васильович розгублено мовчали.
- По-перше, - пішов в атаку загадковий Зачепи нога. – Чого це у вас усі від козаків до жидів недержавною мовою розмовляють. Ви батенька определитесь, чей ви видатний письменник: наш, чи російський? І давайте там определяйтесь швиденько, бо хто не з нами – той що? Зрозуміли. Геть усе перекласти державною і щоб ніякої там «русской земли». Занотували? Пройдемося по сюжету.
Одразу ж кажу: початок млявий. Тому обійдемося без вашого «а поворотись-ка синку». Чого там цікавого може бути на хуторі в Тараса: сіно, кури, свіні? Зекономимо гроші і час глядача – викреслюйте. Почнемо з подорожі на Січ. Зеленіючим степом їдуть три козаки – це старий Тарас Бульба, бонусом за гарне навчання в бурсі, влаштував своїм хлопцям екскурсію на Хортицю. Ідуть вони собі, пісень співають, горілочкою потроху частуються. Тарасу и Остапу хороше. А от Андрій смутний, та все згадує оту сексапільну кралю з якою здибався у Києві.
- Ляшку…
- За неї ми потім поговоримо. Доречи, в мене тільки-но каламбурчик нарисувався. «Запорожець ляшку ухопив за ляж…»… Гм… Не будемо відволікатись. Приїхали наші хлопці на Січ: пьють - гуляють, з самопалів самопалять. Нехай брати обов’язково по хороводять бойового гопака. Кола три… не менше. Але хороводять так, щоб сам Брюс Лі нервно курив в сторонке. Потанцювали і тут – бац!!! Треба в похід збиратися на цих, як його…
- Ляхів…
- Які до біса ляхи, Микола ви мій, Батьковичу?! Що ви ото понавидумували, містифікатор ви наш? Ляхи – поляки. Поляки де живуть? У Польщі! А ця країна наш стратегічний партнер. Ви хочете щоб там образилися, завалили МЗС нотами, а нашим заробітчанам дулю піднесли. Політкоректніше треба. Ніяких ляхів. Хай чешуть турків під Стамбул бити… Хоча, стривайте, Туреччина може образитися – на курорти не пустить. От дідько, куди ж ваших хуліганів з шаблюками загнати?!
- В Америку.
- А це ідея!!! Проте, далеку ва-то все ж таки. О-о-о!!! Придумав, нехай пхаються до Персії (такої країни вже нема, то ж ніхто не образиться).
- В Персию?
- Туди саме. А далі все майже по вашому сюжету. Налетіли вони месниками. У день персів ріжуть, а вночі марять персами прекрасних персіянок. А більш за всіх наш Андрій, бо під час невдалого штурму гарему якогось-там падішаха випадково побачив ту саму кралю, за якою у Києві валандався.
- В Киеве? Персиянку?
- Ну й що з того? Може вона, та персіянка персиками на Бесарабському торгувала? Це не головне. Головне що? Мовчите. Тут головне еротики по більше. Красивої, відвертої, що в усіх глядачів – ух!!! Ну, цього меду ми й без вас добавимо. В Німеччині такі кіномитці в цій темі працюють. Ми вже одного з тамтешніх режисерів запросили – буде власноруч сцени у ліжку ставити. А ви тим часом, зоставте нам живого Андрія.
- Что?
- Не вбивайте, кажу прямим текстом. Що це за дурня: наш славний запорожець, оборонець віри через якусь дівку товаришів зраджує! Не порядок батенька. Хай собі кохає ту персіянку, але у вільний від основної роботи час. Зробимо так: Андрій розривається між бойовищем та гаремом. Остапу це не до вподоби. Хлопці, звісна річ, чубляться. Та коли козаки беруть нарешті те кляте місто, Андрій сам за косу притягує ту дівку і на очах брата відрубує їй голову. Ця сцена в нас символізуватиме апогей братньої любові та жертовності. А дівка – навіщо вона йому взагалі потрібно. Не везти ж її з собою? На Січ з таким крамом все одно не пустять. На чому я зупинився? А-а-а, відрубає голову, брати слізно обнімаються, клянуться у вірності один одному та Україні. Потім забирають трофеї і під козацький марш рушають додому. Все! Далі титри і подяка спонсорам! Ну, як вам? Геніально?!
- Прошу прощения, а как же Тарас Бульба?
Динамік зітхнув наче потомлений Сизіф.
- Пане Гоголю, буду з вами відвертий. Отой ваш Тарас, мені як кістка в горлі. Навіщо взагалі було виписувати цього персонажа? Не ображайтеся, але вашому Бульбі не вистачає переконливості. Він нам увесь геніальний задум псує. Доречи, що це прізвищє – Бульба? Він у вас білорус, чи що? Добре, перекладемо нашою мовою. Що вийде? Тарас Бараболя, Тарас Картопля! Ні, все вже вирішено й затверджено на найвищому рівні. Ото ж давайте викреслюйте свого Тараса і швиденько усе переробляйте! Занотували? Тоді гайда у супермаркет за могоричем. І не жлобтеся, пане Гоголь, не жлобтеся…
P.S. Всеньку ніч не спав Микола Васильович: все милувався – як апетитно ласує аркушами «Полного собрания сочинений» вічно несите полум’я. «На десерт» ще лишався рукопис другого тому «Мертвих душ».
Від другого тому «Мертвих душ» Миколу Васильовича відірвало деренчання мобільного.
- Гоголь? – владно спитав на тому кінці незнайомий чоловічий голос.
- Да, это я.
- Хе-хе-хе! Ось вас мені і треба, шановний, як вас там по-батькові! – вибухнув радістю динамік, - Ну, що, дорогенький ви мій, біжить у супер за могоричем! Та не жолобтесь: дві пляшки «Хеннесі» в самий раз буде! Ой і погуляємо ми з вами, ой і погуляємо!!!
- Простите, сударь, с кем имею честь?
- Та ви що?! – обурився невідомий. – Шкурою треба відчувати, коли вам сам Зачепинога телефонує. Невже не чули? Нічого, щє почуєте! Про мене щє весь світ почує і здригнеться від заздрощів!!!
- Прошу прощения, сударь. Чем, собственно говоря, могу быть полезен?
- Полезен, не те слівце! Чого б я ото гроші зі свого мобільного на вас переводив. Добре, ближче до справи. Ви російського «Тараса Бульбу» дивилися? Ясно, не бачили. Ну, воно і добре - фігня кіношка. Отож, наша Національна рада з питань всього-усього на державному рівні вирішила: будемо знімати власний український, патріотичний «наш ответ Чемберлену»… тобто Бортку і усім москалям. Кризи не лякайтеся - гроші з бюджету нашкребуть. Усім вистачить: і нацраді, і мені на квартирку, і вам на гонорар, ще й акторам дещо залишиться. Але наші патрони там «на горі» цілком слушно вимагають переробити сюжет. Та не лякайтеся ви, не суттєво: трохи відріжемо, трішки добавимо – і буде такий екшен трилеру, що Голівуд розплачеться. Ото ж, діставайте папірця та пишіть, бо після могоричу в мене усе геніальне з голови повилітає.
Микола Васильович розгублено мовчали.
- По-перше, - пішов в атаку загадковий Зачепи нога. – Чого це у вас усі від козаків до жидів недержавною мовою розмовляють. Ви батенька определитесь, чей ви видатний письменник: наш, чи російський? І давайте там определяйтесь швиденько, бо хто не з нами – той що? Зрозуміли. Геть усе перекласти державною і щоб ніякої там «русской земли». Занотували? Пройдемося по сюжету.
Одразу ж кажу: початок млявий. Тому обійдемося без вашого «а поворотись-ка синку». Чого там цікавого може бути на хуторі в Тараса: сіно, кури, свіні? Зекономимо гроші і час глядача – викреслюйте. Почнемо з подорожі на Січ. Зеленіючим степом їдуть три козаки – це старий Тарас Бульба, бонусом за гарне навчання в бурсі, влаштував своїм хлопцям екскурсію на Хортицю. Ідуть вони собі, пісень співають, горілочкою потроху частуються. Тарасу и Остапу хороше. А от Андрій смутний, та все згадує оту сексапільну кралю з якою здибався у Києві.
- Ляшку…
- За неї ми потім поговоримо. Доречи, в мене тільки-но каламбурчик нарисувався. «Запорожець ляшку ухопив за ляж…»… Гм… Не будемо відволікатись. Приїхали наші хлопці на Січ: пьють - гуляють, з самопалів самопалять. Нехай брати обов’язково по хороводять бойового гопака. Кола три… не менше. Але хороводять так, щоб сам Брюс Лі нервно курив в сторонке. Потанцювали і тут – бац!!! Треба в похід збиратися на цих, як його…
- Ляхів…
- Які до біса ляхи, Микола ви мій, Батьковичу?! Що ви ото понавидумували, містифікатор ви наш? Ляхи – поляки. Поляки де живуть? У Польщі! А ця країна наш стратегічний партнер. Ви хочете щоб там образилися, завалили МЗС нотами, а нашим заробітчанам дулю піднесли. Політкоректніше треба. Ніяких ляхів. Хай чешуть турків під Стамбул бити… Хоча, стривайте, Туреччина може образитися – на курорти не пустить. От дідько, куди ж ваших хуліганів з шаблюками загнати?!
- В Америку.
- А це ідея!!! Проте, далеку ва-то все ж таки. О-о-о!!! Придумав, нехай пхаються до Персії (такої країни вже нема, то ж ніхто не образиться).
- В Персию?
- Туди саме. А далі все майже по вашому сюжету. Налетіли вони месниками. У день персів ріжуть, а вночі марять персами прекрасних персіянок. А більш за всіх наш Андрій, бо під час невдалого штурму гарему якогось-там падішаха випадково побачив ту саму кралю, за якою у Києві валандався.
- В Киеве? Персиянку?
- Ну й що з того? Може вона, та персіянка персиками на Бесарабському торгувала? Це не головне. Головне що? Мовчите. Тут головне еротики по більше. Красивої, відвертої, що в усіх глядачів – ух!!! Ну, цього меду ми й без вас добавимо. В Німеччині такі кіномитці в цій темі працюють. Ми вже одного з тамтешніх режисерів запросили – буде власноруч сцени у ліжку ставити. А ви тим часом, зоставте нам живого Андрія.
- Что?
- Не вбивайте, кажу прямим текстом. Що це за дурня: наш славний запорожець, оборонець віри через якусь дівку товаришів зраджує! Не порядок батенька. Хай собі кохає ту персіянку, але у вільний від основної роботи час. Зробимо так: Андрій розривається між бойовищем та гаремом. Остапу це не до вподоби. Хлопці, звісна річ, чубляться. Та коли козаки беруть нарешті те кляте місто, Андрій сам за косу притягує ту дівку і на очах брата відрубує їй голову. Ця сцена в нас символізуватиме апогей братньої любові та жертовності. А дівка – навіщо вона йому взагалі потрібно. Не везти ж її з собою? На Січ з таким крамом все одно не пустять. На чому я зупинився? А-а-а, відрубає голову, брати слізно обнімаються, клянуться у вірності один одному та Україні. Потім забирають трофеї і під козацький марш рушають додому. Все! Далі титри і подяка спонсорам! Ну, як вам? Геніально?!
- Прошу прощения, а как же Тарас Бульба?
Динамік зітхнув наче потомлений Сизіф.
- Пане Гоголю, буду з вами відвертий. Отой ваш Тарас, мені як кістка в горлі. Навіщо взагалі було виписувати цього персонажа? Не ображайтеся, але вашому Бульбі не вистачає переконливості. Він нам увесь геніальний задум псує. Доречи, що це прізвищє – Бульба? Він у вас білорус, чи що? Добре, перекладемо нашою мовою. Що вийде? Тарас Бараболя, Тарас Картопля! Ні, все вже вирішено й затверджено на найвищому рівні. Ото ж давайте викреслюйте свого Тараса і швиденько усе переробляйте! Занотували? Тоді гайда у супермаркет за могоричем. І не жлобтеся, пане Гоголь, не жлобтеся…
P.S. Всеньку ніч не спав Микола Васильович: все милувався – як апетитно ласує аркушами «Полного собрания сочинений» вічно несите полум’я. «На десерт» ще лишався рукопис другого тому «Мертвих душ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
