Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
2026.10.08
15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
2026.10.08
15:13
І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
2026.10.08
14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
2026.10.08
13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.10.08
13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
2026.10.08
09:45
що сказати що написати друже
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
2026.10.08
07:29
Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Якби Микола Гоголь встали
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Якби Микола Гоголь встали
Бідний Бортко! Ну, не вийшло в нього переплюнути Єжи Гофмана. Та з огляду на усі закиди на адресу російської екранізації, уявляю: що сотворили б з «Тараса» наші митці – «шароварники»?
Від другого тому «Мертвих душ» Миколу Васильовича відірвало деренчання мобільного.
- Гоголь? – владно спитав на тому кінці незнайомий чоловічий голос.
- Да, это я.
- Хе-хе-хе! Ось вас мені і треба, шановний, як вас там по-батькові! – вибухнув радістю динамік, - Ну, що, дорогенький ви мій, біжить у супер за могоричем! Та не жолобтесь: дві пляшки «Хеннесі» в самий раз буде! Ой і погуляємо ми з вами, ой і погуляємо!!!
- Простите, сударь, с кем имею честь?
- Та ви що?! – обурився невідомий. – Шкурою треба відчувати, коли вам сам Зачепинога телефонує. Невже не чули? Нічого, щє почуєте! Про мене щє весь світ почує і здригнеться від заздрощів!!!
- Прошу прощения, сударь. Чем, собственно говоря, могу быть полезен?
- Полезен, не те слівце! Чого б я ото гроші зі свого мобільного на вас переводив. Добре, ближче до справи. Ви російського «Тараса Бульбу» дивилися? Ясно, не бачили. Ну, воно і добре - фігня кіношка. Отож, наша Національна рада з питань всього-усього на державному рівні вирішила: будемо знімати власний український, патріотичний «наш ответ Чемберлену»… тобто Бортку і усім москалям. Кризи не лякайтеся - гроші з бюджету нашкребуть. Усім вистачить: і нацраді, і мені на квартирку, і вам на гонорар, ще й акторам дещо залишиться. Але наші патрони там «на горі» цілком слушно вимагають переробити сюжет. Та не лякайтеся ви, не суттєво: трохи відріжемо, трішки добавимо – і буде такий екшен трилеру, що Голівуд розплачеться. Ото ж, діставайте папірця та пишіть, бо після могоричу в мене усе геніальне з голови повилітає.
Микола Васильович розгублено мовчали.
- По-перше, - пішов в атаку загадковий Зачепи нога. – Чого це у вас усі від козаків до жидів недержавною мовою розмовляють. Ви батенька определитесь, чей ви видатний письменник: наш, чи російський? І давайте там определяйтесь швиденько, бо хто не з нами – той що? Зрозуміли. Геть усе перекласти державною і щоб ніякої там «русской земли». Занотували? Пройдемося по сюжету.
Одразу ж кажу: початок млявий. Тому обійдемося без вашого «а поворотись-ка синку». Чого там цікавого може бути на хуторі в Тараса: сіно, кури, свіні? Зекономимо гроші і час глядача – викреслюйте. Почнемо з подорожі на Січ. Зеленіючим степом їдуть три козаки – це старий Тарас Бульба, бонусом за гарне навчання в бурсі, влаштував своїм хлопцям екскурсію на Хортицю. Ідуть вони собі, пісень співають, горілочкою потроху частуються. Тарасу и Остапу хороше. А от Андрій смутний, та все згадує оту сексапільну кралю з якою здибався у Києві.
- Ляшку…
- За неї ми потім поговоримо. Доречи, в мене тільки-но каламбурчик нарисувався. «Запорожець ляшку ухопив за ляж…»… Гм… Не будемо відволікатись. Приїхали наші хлопці на Січ: пьють - гуляють, з самопалів самопалять. Нехай брати обов’язково по хороводять бойового гопака. Кола три… не менше. Але хороводять так, щоб сам Брюс Лі нервно курив в сторонке. Потанцювали і тут – бац!!! Треба в похід збиратися на цих, як його…
- Ляхів…
- Які до біса ляхи, Микола ви мій, Батьковичу?! Що ви ото понавидумували, містифікатор ви наш? Ляхи – поляки. Поляки де живуть? У Польщі! А ця країна наш стратегічний партнер. Ви хочете щоб там образилися, завалили МЗС нотами, а нашим заробітчанам дулю піднесли. Політкоректніше треба. Ніяких ляхів. Хай чешуть турків під Стамбул бити… Хоча, стривайте, Туреччина може образитися – на курорти не пустить. От дідько, куди ж ваших хуліганів з шаблюками загнати?!
- В Америку.
- А це ідея!!! Проте, далеку ва-то все ж таки. О-о-о!!! Придумав, нехай пхаються до Персії (такої країни вже нема, то ж ніхто не образиться).
- В Персию?
- Туди саме. А далі все майже по вашому сюжету. Налетіли вони месниками. У день персів ріжуть, а вночі марять персами прекрасних персіянок. А більш за всіх наш Андрій, бо під час невдалого штурму гарему якогось-там падішаха випадково побачив ту саму кралю, за якою у Києві валандався.
- В Киеве? Персиянку?
- Ну й що з того? Може вона, та персіянка персиками на Бесарабському торгувала? Це не головне. Головне що? Мовчите. Тут головне еротики по більше. Красивої, відвертої, що в усіх глядачів – ух!!! Ну, цього меду ми й без вас добавимо. В Німеччині такі кіномитці в цій темі працюють. Ми вже одного з тамтешніх режисерів запросили – буде власноруч сцени у ліжку ставити. А ви тим часом, зоставте нам живого Андрія.
- Что?
- Не вбивайте, кажу прямим текстом. Що це за дурня: наш славний запорожець, оборонець віри через якусь дівку товаришів зраджує! Не порядок батенька. Хай собі кохає ту персіянку, але у вільний від основної роботи час. Зробимо так: Андрій розривається між бойовищем та гаремом. Остапу це не до вподоби. Хлопці, звісна річ, чубляться. Та коли козаки беруть нарешті те кляте місто, Андрій сам за косу притягує ту дівку і на очах брата відрубує їй голову. Ця сцена в нас символізуватиме апогей братньої любові та жертовності. А дівка – навіщо вона йому взагалі потрібно. Не везти ж її з собою? На Січ з таким крамом все одно не пустять. На чому я зупинився? А-а-а, відрубає голову, брати слізно обнімаються, клянуться у вірності один одному та Україні. Потім забирають трофеї і під козацький марш рушають додому. Все! Далі титри і подяка спонсорам! Ну, як вам? Геніально?!
- Прошу прощения, а как же Тарас Бульба?
Динамік зітхнув наче потомлений Сизіф.
- Пане Гоголю, буду з вами відвертий. Отой ваш Тарас, мені як кістка в горлі. Навіщо взагалі було виписувати цього персонажа? Не ображайтеся, але вашому Бульбі не вистачає переконливості. Він нам увесь геніальний задум псує. Доречи, що це прізвищє – Бульба? Він у вас білорус, чи що? Добре, перекладемо нашою мовою. Що вийде? Тарас Бараболя, Тарас Картопля! Ні, все вже вирішено й затверджено на найвищому рівні. Ото ж давайте викреслюйте свого Тараса і швиденько усе переробляйте! Занотували? Тоді гайда у супермаркет за могоричем. І не жлобтеся, пане Гоголь, не жлобтеся…
P.S. Всеньку ніч не спав Микола Васильович: все милувався – як апетитно ласує аркушами «Полного собрания сочинений» вічно несите полум’я. «На десерт» ще лишався рукопис другого тому «Мертвих душ».
Від другого тому «Мертвих душ» Миколу Васильовича відірвало деренчання мобільного.
- Гоголь? – владно спитав на тому кінці незнайомий чоловічий голос.
- Да, это я.
- Хе-хе-хе! Ось вас мені і треба, шановний, як вас там по-батькові! – вибухнув радістю динамік, - Ну, що, дорогенький ви мій, біжить у супер за могоричем! Та не жолобтесь: дві пляшки «Хеннесі» в самий раз буде! Ой і погуляємо ми з вами, ой і погуляємо!!!
- Простите, сударь, с кем имею честь?
- Та ви що?! – обурився невідомий. – Шкурою треба відчувати, коли вам сам Зачепинога телефонує. Невже не чули? Нічого, щє почуєте! Про мене щє весь світ почує і здригнеться від заздрощів!!!
- Прошу прощения, сударь. Чем, собственно говоря, могу быть полезен?
- Полезен, не те слівце! Чого б я ото гроші зі свого мобільного на вас переводив. Добре, ближче до справи. Ви російського «Тараса Бульбу» дивилися? Ясно, не бачили. Ну, воно і добре - фігня кіношка. Отож, наша Національна рада з питань всього-усього на державному рівні вирішила: будемо знімати власний український, патріотичний «наш ответ Чемберлену»… тобто Бортку і усім москалям. Кризи не лякайтеся - гроші з бюджету нашкребуть. Усім вистачить: і нацраді, і мені на квартирку, і вам на гонорар, ще й акторам дещо залишиться. Але наші патрони там «на горі» цілком слушно вимагають переробити сюжет. Та не лякайтеся ви, не суттєво: трохи відріжемо, трішки добавимо – і буде такий екшен трилеру, що Голівуд розплачеться. Ото ж, діставайте папірця та пишіть, бо після могоричу в мене усе геніальне з голови повилітає.
Микола Васильович розгублено мовчали.
- По-перше, - пішов в атаку загадковий Зачепи нога. – Чого це у вас усі від козаків до жидів недержавною мовою розмовляють. Ви батенька определитесь, чей ви видатний письменник: наш, чи російський? І давайте там определяйтесь швиденько, бо хто не з нами – той що? Зрозуміли. Геть усе перекласти державною і щоб ніякої там «русской земли». Занотували? Пройдемося по сюжету.
Одразу ж кажу: початок млявий. Тому обійдемося без вашого «а поворотись-ка синку». Чого там цікавого може бути на хуторі в Тараса: сіно, кури, свіні? Зекономимо гроші і час глядача – викреслюйте. Почнемо з подорожі на Січ. Зеленіючим степом їдуть три козаки – це старий Тарас Бульба, бонусом за гарне навчання в бурсі, влаштував своїм хлопцям екскурсію на Хортицю. Ідуть вони собі, пісень співають, горілочкою потроху частуються. Тарасу и Остапу хороше. А от Андрій смутний, та все згадує оту сексапільну кралю з якою здибався у Києві.
- Ляшку…
- За неї ми потім поговоримо. Доречи, в мене тільки-но каламбурчик нарисувався. «Запорожець ляшку ухопив за ляж…»… Гм… Не будемо відволікатись. Приїхали наші хлопці на Січ: пьють - гуляють, з самопалів самопалять. Нехай брати обов’язково по хороводять бойового гопака. Кола три… не менше. Але хороводять так, щоб сам Брюс Лі нервно курив в сторонке. Потанцювали і тут – бац!!! Треба в похід збиратися на цих, як його…
- Ляхів…
- Які до біса ляхи, Микола ви мій, Батьковичу?! Що ви ото понавидумували, містифікатор ви наш? Ляхи – поляки. Поляки де живуть? У Польщі! А ця країна наш стратегічний партнер. Ви хочете щоб там образилися, завалили МЗС нотами, а нашим заробітчанам дулю піднесли. Політкоректніше треба. Ніяких ляхів. Хай чешуть турків під Стамбул бити… Хоча, стривайте, Туреччина може образитися – на курорти не пустить. От дідько, куди ж ваших хуліганів з шаблюками загнати?!
- В Америку.
- А це ідея!!! Проте, далеку ва-то все ж таки. О-о-о!!! Придумав, нехай пхаються до Персії (такої країни вже нема, то ж ніхто не образиться).
- В Персию?
- Туди саме. А далі все майже по вашому сюжету. Налетіли вони месниками. У день персів ріжуть, а вночі марять персами прекрасних персіянок. А більш за всіх наш Андрій, бо під час невдалого штурму гарему якогось-там падішаха випадково побачив ту саму кралю, за якою у Києві валандався.
- В Киеве? Персиянку?
- Ну й що з того? Може вона, та персіянка персиками на Бесарабському торгувала? Це не головне. Головне що? Мовчите. Тут головне еротики по більше. Красивої, відвертої, що в усіх глядачів – ух!!! Ну, цього меду ми й без вас добавимо. В Німеччині такі кіномитці в цій темі працюють. Ми вже одного з тамтешніх режисерів запросили – буде власноруч сцени у ліжку ставити. А ви тим часом, зоставте нам живого Андрія.
- Что?
- Не вбивайте, кажу прямим текстом. Що це за дурня: наш славний запорожець, оборонець віри через якусь дівку товаришів зраджує! Не порядок батенька. Хай собі кохає ту персіянку, але у вільний від основної роботи час. Зробимо так: Андрій розривається між бойовищем та гаремом. Остапу це не до вподоби. Хлопці, звісна річ, чубляться. Та коли козаки беруть нарешті те кляте місто, Андрій сам за косу притягує ту дівку і на очах брата відрубує їй голову. Ця сцена в нас символізуватиме апогей братньої любові та жертовності. А дівка – навіщо вона йому взагалі потрібно. Не везти ж її з собою? На Січ з таким крамом все одно не пустять. На чому я зупинився? А-а-а, відрубає голову, брати слізно обнімаються, клянуться у вірності один одному та Україні. Потім забирають трофеї і під козацький марш рушають додому. Все! Далі титри і подяка спонсорам! Ну, як вам? Геніально?!
- Прошу прощения, а как же Тарас Бульба?
Динамік зітхнув наче потомлений Сизіф.
- Пане Гоголю, буду з вами відвертий. Отой ваш Тарас, мені як кістка в горлі. Навіщо взагалі було виписувати цього персонажа? Не ображайтеся, але вашому Бульбі не вистачає переконливості. Він нам увесь геніальний задум псує. Доречи, що це прізвищє – Бульба? Він у вас білорус, чи що? Добре, перекладемо нашою мовою. Що вийде? Тарас Бараболя, Тарас Картопля! Ні, все вже вирішено й затверджено на найвищому рівні. Ото ж давайте викреслюйте свого Тараса і швиденько усе переробляйте! Занотували? Тоді гайда у супермаркет за могоричем. І не жлобтеся, пане Гоголь, не жлобтеся…
P.S. Всеньку ніч не спав Микола Васильович: все милувався – як апетитно ласує аркушами «Полного собрания сочинений» вічно несите полум’я. «На десерт» ще лишався рукопис другого тому «Мертвих душ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
